Радянсько-німецькі відносини до підписання пакту Ріббентропа-Молотова
Протягом червня-липня 1939 р. представники німецької дипломатії намагалися із СРСР визначити шляхи унормування взаємовигідних торговельно-економічних відносин. Відповідно наступним кроком налагодження німецько-радянських відносин була заява завідувача східноєвропейської реферантури політично-економічного відділу МЗС Німеччини про те, що німецька сторона прагне до співпраці із СРСР. Налагодження відносин здійснювалось у трьох напрямках: Господарське співробітництво; Культурна та наукова співпраця; Дипломатичні відносини. Як наголошував Шнурре: «Цей третій етап також уявляється мені досяжним тому, що, на мій погляд навсьому відрізку від Балтійського до Чорного морів на Далекому Сході нема будь-яких зовнішньополітичних суперечностей, які виключали б можливість такого врегулювання відносин між двома країнами».
Із вказаного розуміємо, що радянській стороні пропонувалось здійснити переговори щодо укладання взаємовигідного політичного договору, в якому мали бути розподілені сфери впливу між двома державами. Із німецьких документів отримуємо відомості, що німецька сторона дуже очікувала на відповідь радянських дипломатів, щодо запропонованогоФляйшхауєр И. Пакт Гитлер–Сталин и инициатива германской дипломатии. 1938—1939. – М.: Прогрес, 1991. – С.220-222..
Для просування німецько-радянських переговорів з серпня 1939 року Шнурре за дорученням Ріббентропа запросив до себе і запропонував йому обмінятися думками щодо покращення міждержавних взаємовідносин. Мова йшла про додаткове включення "додаткового таємного протоколу « про політичні плани обох сторінСемиряга М. И. Совестский Союз и предвоенний политический кризи// Вопроси истории. – № 9.– С.54. .
Також розвиток дипломатичних відносин між Німеччиною і СРСР продовжувався через зустріч голови РНК і наркома закордонних справ СРСР В. М. Молотова з послом Німеччини в Москві Граф фон дер Шуленбурга, який зазначав, що Німеччина готова домовиться про поновлення існуючих чи утворення нових політичних угод з урахуванням радянських життєвих інтересів на всьому просторі від Балтики до Чорного моря, враховуючи Польщу та Румунію. Беручи до уваги попередні домовленості із німецькою стороною, радянська відзначала, що „залишаючись вірним своїй послідовній миролюбній політиці, СРСР піде лише на чисто оборонну угоду проти агресії…“На роковом пороге (Из материалов 1939) /Публ.и введение Л. А. Безименского //Вопроси истории. – 1990. –№ 3.– С.23.. Згоду на радянсько-німецькі переговори була надана через два основні чинники: Невтішна перспектива в переговорах; Непредставницький склад західних військових делегацій; Відсутність достатнього рівня повноважень; Англія і Франція не готові вирішити питання про прохід армії польською і румунською сторонами; Відкладання переговорів між французькими і англійськими делегатами.
В результаті такої постановки проблем німецька сторона організувала висвітлення таємної інформації щодо підписання радянсько-німецького договору про ненапад. Шлях до укладання радянсько-німецького договору був тривалим, однак остаточне рішення було прийняте Сталіним після особистої зустрічі із Ріббентропом.
Так 17 серпня заявивши про „несерйозність“ поглядів Сталін взявся за вивчення пропозицій від німецької сторони. У інструкцію передбачалось що німецька сторона погоджується на підписання договору на ненапад на 25 років, надати гарантії країнам Прибалтики та вплинути на Японію за радянськими вимогами. Поряд із тим рейхсміністр висловив необхідність прилетіти до Москви і при необхідності підписати договірСССР-Германия. 1939:Документи и матеріали о советско-германских отношениях с апреля по октябрь 1939 г. В 2-х т. –Т.1 –Vilnius: Mosklas, 1989. С.26.. Згодом 19 серпня 1939 р. йдучи на зближення із Німеччиною сталінське керівництво здійснювало власні плани: підтримання Німеччини у війни проти Англії і Франції, прагнення переваги над обома ворогуючими сторонами. Відповідно сталінське керівництво мало надавати Німеччині сировинне і продовольче забезпечення. На засіданні політбюро ЦК ВКП (б) Сталін заявив: „Ми зробили свій вибір, і він ясний. Наше завдання полягає в тому, щоб Німеччина змогла вести війну, якомога довше. Очікуючи своєї години СРСР буде надавати допомогу нинішній Німеччині, постачаючи її сировиною і продовольством“Год кризиса,1938-1939: Документи материали. В 2 мт.- Т.2. 1 июня 1939-4 сентября 1939г./М-воиностр.дел СССР.Ред.кол. Бондаренко А. П.и др. –М.: Политиздат, 1990. – С.162-163..
Радянсько-німецька дипломатія після укладення пакту 23 серпня 1939 р
Після обміну телеграмами між двома диктаторами датою підписання домовленостей було обрано 23 серпня коли німецька делегація прибула в радянську столицю. Результатом зустрічі було підписання радянсько-німецького договору. Ратифіковуючи договір Молотов сказав: „Мистецтво зовнішньої політики полягає в тому, щоб число ворогів своєї країни скоротилось, вчорашні вороги стали добрими сусідами“Правда.–1940.–30 марта . Підписавши договір Молотов і Ріббентроп скріпили його підписами і додатковим протоколомВека А. В. История Росии с древнейших времен до наших дней. – Минск: Современная література, 2003. – С.639-640.. Для висвітлення входження Буковини до СРСР цей документ має важливе значення. Так у пункті 3 із таємного протоколу щодо південного Сходу Європи інтерес виявлявся до Бессарабії(а також Хотинщини). В той час, як німецька сторона заявляла про „повну політичну незацікавленість у цих областях“. Однак згодом ситуація дещо змінилась через зміни в поглядах радянських і німецьких делегацій на державну приналежність Буковини і контролю за територіями.
На думку історика В.Вератєка проблема Бессарабії в радянсько-німецьких переговорах серпня 1939 полягала в наступному: СРСР виставить свої наміри щодо Бессарабії виключно тоді, коли третя країна сформує свої вимоги щодо Румунії. В даному контексті варто сказати, що Буковина як територія в радянсько-німецькому договорі не виокремлювалась. В.Вератєка вважав, що після окупації Західної України радянськими військами лінія радянсько-румунського кордону значно розширилась і радянські війська розташовувались як біля Дністра та і біля Черемошу. Присутність на Буковині значної кількості військ свідчить про стратегічні плани керівників СРСР, які прагнули підвести свої військові сили значно ближче до Центральної Європи.
Радянсько-німецький договір та протокол не можна розглядати як приклад миролюбності СРСР. Більше того, Німеччина в 1939 не становила загрози СРСР і не мало потужного плану для нападуСССР-Германия. – Т. 2.– С.63.. Початок Другої світової війни дав можливість Сталіну повернутись до пункту 3 із таємного протоколу щодо Бессарабії. У своєму виступі 25 березня 1940 р. Молотов зазначав: „ У нас немає договору про ненапад з Румунією. Це можна пояснити наявністю невирішеного спірного питання про Бессарабію, захоплення якої Румунією Радянський Союз ніколи не визнавав, хоча і інколи не ставив питання про повернення Бессарабії воєнним шляхом“.
Вже 23 червня 1940 року московське керівництво офіційно повідомило [Берлін], що з вирішенням питання бессарабських територій не можна очікувати, а також необхідно розповсюдить радянські побажання на території Буковини, де проживало українське населення. Поряд із тим [Шуленбург] нагадував Молотову що в Румунії присутні німецькі інтереси, які проявляються в постачанні сировини як цивільної так і військової промисловості. Натомість Молотов зазначив, що „Німеччина не буде перешкоджати проведенню радянській акції“.
У той час Ріббентроп в інструкції Шуленбургу від 25 червня підтвердив вірність Німеччини московським угодам і її незацікавленість у Бессарабії, але згадав про етнічних німців, які проживали в цій області. Наміри щодо Буковини виглядали для німців як щось нове. Оскільки Буковина належала австрійській короні і густо заселена німцями. З огляду на економічні інтереси в Румунії Німеччина зацікавлена в тому, щоб ці райони не стали театром воєнних дій. Ріббентроп висловив думку про готовність імперського уряду порадити Румунії, якщо це буде необхідно, досягти вирішення бессарабського питання Поряд із тим, Шуленбург вказав Молотову, що відмова Рад від Буковини, яка ніколи не належала навіть царській Росії, допоможе вирішити питання із Бессарабією. Однак, Молотов заперечив, сказавши, що Буковина є останньою частиною, якої не вистачає єдиній країні, і що з цієї причини радянський уряд вважає важливим вирішення даного питання одночасно з бессарабським».
На початковому етапі радянські наміри стосувалися всієї Буковини, де Москва обґрунтовувала етнічний фактор проживання українців. Однак більшість українського населення проживало на півночі. То після переговорів обмежились виключно північною частиною Буковини з Чернівцями.
Вже 26 червня Молотовим було повідомлено Шуленбургу, що рішення уряду СРСР по обмеженню претензій північної частини Буковини з містом Чернівці, зазначив, що межі кордону повинні "пройти від найбільш південної точки радянської Західної України на схід вздовж ріки Сучава і потім на північний схід від Герци до Пруту внаслідок чого Радянський Союз одержить прямий залізничний зв'язок з Бессарабії через Чернівці до Львова. Радянська сторона сподівалась на підтримку Німеччиною цих вимог.
Отже дипломатичні радянсько-німецькі переговори щодо входження Буковини до УРСР вирішувались у колах керівних еліт і супроводжувались власними намірами і амбіціями для задоволення потреб.
В даному контексті [Буковина] виступала об'єктом дипломатичних і міждержавних відносин періоду Другої світової війни.
Румунсько-німецькі дипломатичні відносини щодо приєднання Буковини до УРСР
В березні 1939 р. Румунія уклала з Німеччиною економічну угоду, яка, на думку німців і решти світу, означала політичну залежність. Умовами цієї угоди передбачалося поряд з різким збільшенням вивезення в Німеччину румунської сільськогосподарської сировини, поставками нафти і руди, спільних промислових компаній, співпрацею банків і т. д., також і оснащення румунської армії німецьким озброєнням. Румунський уряд визнавав, що «буде важко отримувати німецьку економічну допомогу і в той же час зберігати незалежний політичний курс», тобто, по суті, погодилося зі своїм васальним статусом.
Опинившись у положенні німецького сателіта, Румунія не прийшла, всупереч підписаному в 1921 р. польсько-румунському союзному договору, на допомогу гинучій під ударами військ рейху Польщі у вересні 1939 р. 27 травня 1940 р. був підписаний так званий «нафтовий пакт» з Німеччиною, за яким Румунія зобов'язувалася поставляти в рейх всю видобуту нафту. Німецько-румунське «зближення», однак, не завадило через місяць Радянському Союзу з мовчазної згоди Берліна приєднати до себе Північну Буковину та Бессарабію, на більшій частині якої була створена Молдавська РСР. Тим самим був адміністративно оформлений етногенез молдаван – народу, існування якого румунська влада так і не визнала.
Радянсько-румунські відносини щодо приєднання Буковини до УРСР Радянсько-німецький договір, який був підписаний 23 серпня 1939 р. та таємний протокол до нього передбачав розподіл сфер впливу між Німеччиною та СРСР у Східній Європі. У 3-му пункті підкреслювався інтерес до Бессарабії. Цей пункт і дозволив Радянському Союзу у 1940 р. приєднати Бессарабію.