Канюк неоарктичний (Buteo jamaicensis) — вид хижих птахів роду канюк. Найбільш поширений канюк Північної Америки, від заходу Аляски і півночі Канади і аж до Панами та Карибів. Живиться переважно гризунами, вислідковуючи їх з окремих сухих дерев, електричних стовпів та інших високих присад.
Опис
Неоарктичний канюк за розміром близький до канюка прерієвого, але дещо довший і з трохи меншим розмахом крил. Вага в середньому від 700 г до 1,6 кг, самки на чверть важчі від самців. Довжина тіла становить близько 45-65 см, розмах крил 110—145 см. Дорослі особини переважно темно-буро-рябі зверху і з охристо-рудим хвостом. Забарвлення нижньої частини світло-рябе, часом майже біле, бурі плямки більше сконцентровані на животі, хвіст візуально дещо темніший. Забарвлення молодих особин більш мінливе, хвіст зверху не такий рудий, в тон загального забарвлення, часто темніший, ніж у дорослих особин. В польоті кінці пер крил та плечі темніші, хвіст віялом. Статевого диморфізму за забарвленням немає, самці і самиці забарвлені подібноBezener, Andy. Birds of Ontario — Edmonton: Lone Pine Publishing, 2000. — P. 97. ISBN 978-1-55105-236-6. У цього хижака потужний загнутий донизу дзьоб та міцні кігті.
Поширення Неоарктичний канюк зареєстрований у всіх 50 штатах США та 12 провінціях/територіях Канади, а також у Мексиці, на Багамах та на Кубі. Птахи з північніших районів зазвичай мігрують на південь, рятуючись від сильних морозів.
Антропогенний фактор справив вирішальний вплив на розселення неоарктичного канюка. Вирубування лісів створило відкриті місця, необхідні для полювання, а насадження дерев у степових районах дало можливості для гніздування, подібно як і стовпи електропередач та інші високі палі, які ідеально допомагають канюку в його тактиці полювання з високих присад.
Ворона американська атакує канюка, який схопив пташеня
Особливості біології Птахи більше полюбляють відкриті місцевості на межею з лісом чи окремими деревами, на яких вони гніздяться. У гніздо на висоті до 25 м самиця відкладає 1-4 білуватих яєць, які висиджує 27-33 дні. Молодь вилітає з гнізда після 5 тижнівVanner, Michael. A Field Guide to the Birds of Northern America. Paragon Books Publishing, 2006. — P. 69. ISBN 1-40546-308-2.
Підвиди Загалом виділяють 14 підвидів Buteo jamaicensis, які різняться за розмірами і забарвленням: B. j. jamaicensis, B. j. alascensis, B. j. borealis, B. j. calurus, B. j. costaricensis, B. j. fuertesi, B. j. fumosus, B. j. hadropus, B. j. harlani, B. j. kemsiesi, B. j. kriderii, B. j. socorroensis, B. j. solitudinus, B. j. umbrinus.
Посилання