Дулі́би — село в Україні, у Стрийському районі Львівської області. Орган місцевого самоврядування — Грабовецько-Дулібівська сільська громада. Населення налічує 3480 осіб.

Історія

Новий час

Перша згадка зафіксована в судовому документі датованому 1463 року, але без сумніву, що його історія сягає значно глибше. Навколо назви села в різні часи точилися дискусії. Одна з думок про походження назви допускає, що на території сучасного села проживало плем'я «Дулібів».

Село Дуліби виникло в другій половині XV століття за часів панування Польщі. Перша згадка про Дуліби датується 1463 роком — за судовими актами позовна Петра з Заплатина. У 1492 році сталося розмежування між королівськими селами Дуліби та Гірне, що були підпорядковані стрийському старості.

Село брало початок від Мельницької дороги, що веде у напрямок до села Грабовець. По правій стороні села тече річка Стрий, по якій у давні часи сплавляли дерево з Карпат до міста Стрий і Жидачів. 1515 р. — згідно з ревізією село Дуліби мало 26 ланів і священика, а 1550 року війт Стрия одержав від короля 100 га землі, куди ввійшли землі с. Дуліби.

В селі було два млини, збудовані у 1621 році, один належав панові і був збудований на річці Стрий, другий належав мешканцеві Дулібів Мельнику і був розташований між Дулібами і Грабівцями. Від нього йшла головна дорога до гостинця, котра збереглась понині, звана Мельницькою. Цей Мельник був власником землі від Мельницької дороги до обійстя громадянина Саварина Федора, у цьому ж місці, де стояв млин, був рів до 1950 року, по якому текла вода до млина.

В селі було три корчми, які належали панові, і він здавав їх в оренду євреям. Перша найдавніша корчма була досить великою, в одній половині був розміщений шинок, де продавали горілку, вино, пиво і тютюн. В другій половині жила єврейська сім'я, яка займала дві кімнати. Перша корчма була на місці, де зараз побудований бар і магазин. Друга корчма знаходилась в городі Степана Тивоновича, біля корчми була і є зараз дорога. Третя корчма була менша, вона згоріла у 1938 році, а на цьому місці нащадок першого орендаря побудував муровану корчму, де зараз знаходиться магазин в горішньому кінці села.

За селом від Стрия був фільварок побудований селянами — кріпаками у 1615 році. Він займав всю площу від гостинця до Грабівської дороги. Будинки фільварку були там, де нині розташований «Вторчормет», а на землях, що належали панові, побудовані військові казарми, а також нафтобаза та мостобудівний завод.

У 2009 році, завдяки війту села, були зрубані дві тополі, посаджені у 1620 році Свистуном з Дулібів і Матійцівим з Грабівців.

Після поділу Польщі у 1772 році Галичина переходить до Австрії. Австрійський уряд в 1785 році заселив німецьких колоністів по цілій Галичині. Також оселились німці і в Дулібах.

У той час, а саме у 1450—1800 роках в селі не було школи, церковної грамоти вчились у дяка і священика кілька осіб, які пізніше виконували службу в церкві. Головою громади обирався війт, який був переважно з багатих родин, був він малограмотний або зовсім не знав грамоти. Важливі громадські справи погоджував священик, який жив в Дулібах.

В цей час до села належало 1450 моргів землі. Вже в 1869 році в селі нараховується 152 двори загальною кількістю 1006 осіб. За архівом на 1900 року в селі Дуліби було 195 дворів, з населенням 1308 осіб, з них українців 1127 осіб, поляків 39, євреїв — 37, німців — 105.

В селі існувала читальня «Просвіти» заснована у 1906 році. Громада села купила дім для читальні. Сюди приходили газети і журнали, також багато було творів Шевченка, Франка і інших українських письменників. У 1915 році під час війни читальня згоріла, а 1929 року споруджено нову. Ця читальня була спалена поляками 13 вересня 1939 року.

Новітня історія 1914 року — під час бойових дій згоріла церква. Нову дерев'яну з цегляним підмурком почали будувати у 1920 році на місці спаленої за старанням місцевого пароха о. Петра Шанковського за проєктом та безпосереднім керівництвом майстра Турчинюка Василя Івановича з с. Лугу Надвірнянського повіту, нині урочище в смт. Делятин. (церковний архів). Церква посвячена 1923 року на честь святого великомученика Георгія. В середині та різьблена в гуцульському стилі. А жителям села майстер Турчинюк перед будівництвом сказав, що коли розпочнуться роботи над зведенням храму, хтось поважний у селі помре і тоді будова піде, і не станеться нещасних випадків. І, дійсно, помер війт Сушко Микола, а з робітників під час будівництва ніхто не був травмований.

У 1915 році австро-угорські війська звільняють околицю від російських військ.

З квітня 1919 року в Дулібах була розташована 1-ша сотня Літунського полку УГА, що мала в Дулібах власну польову майстерню, однак для більшого ремонту літаки переганяли в Красне. База відзначалась добрим технічним обладнанням, а запрошені з Відня механіки виготовляли деякі деталі безпосередньо на місці. Крім літаків, у майстернях бази ремонтували автомобілі та гармати.

25 травня 1919 року 1-ша літунська сотня відлетіла за наказом авіаційного референта Державного Секретаріату Військових Справ, сотника Ев. Пузи у Чехословаччину, де чехословацька влада інтернувала пілотів та забрала літаки. Сама ж авіаційна сотня евакуювалася залізницею зі Станіславова до Чорткова.

У травні 1919 року влада в Стрию переходила до поляків.

З газети «Хвіля», серпень 1922 року:

30 грудня 1925 року територія міста Стрий розширена шляхом приєднання частини території села ДулібиDz.U. 1926 nr 3 poz. 18 Rozporządzenie Rady Ministrów z dnia 30 grudnia 1925 r. o zmianie granic gminy miejskiej Stryj w powiecie stryjskim. .

1926 року — «Кривава середа» в Стрию.

У 1933 році відбулася люстрація (перевірка) читальні «Просвіти». Встановили високий рівень культурно — освітньої роботи. В селі працює драмгурток і хор.

1933 року — у липні повінь в Стрию і в околицях, вода знищила в Дулібах багато орного поля.

1936 року — з 45 хорів на Стрийщині, хор села Дуліби посів перше місце серед всіх хорів. Цього ж року у зв'язку зі святом на горі Маківці польська поліція провела декілька арештів в Дулібах.

1938 року — в Дулібах активно працюють товариства «Союз українок», «Рідна школа», «Сільський господар».

1939 року — у зв'язку з проголошенням автономної Закарпатської України в складі чесько — словацько — української федерації молодь села, намагаються (переважно безуспішно) перейти кордон на Закарпатську Україну.

1939 року — друга світова війна. Уряд емігрує, залишає країну. Польська армія відступає. На Стрийщині і в Дулібах відбуваються страшні події. В книзі «Причини упадку Польщі» — написаній у 1941 році Іваном Кедриним, так описані ці події

Подія 6 лютого 2026 року, о 17:53, в селі Дуліби пролунав потужний вибух. В офісному приміщенні автотранспортного підприємства вибухнув газовий балон. Внаслідок чого зруйнована будівля, пошкоджені поруч автомобілі, одна людина загинула, троє осіб зазнали поранень.

Політика

Парламентські вибори, 2019 На позачергових парламентських виборах 2019 року у селі функціонували окремі виборчі дільниці № 461457 і 461458, розташована у приміщеннях школи і будинку культури відповідно.

Результати зареєстровано 2727 виборців, явка 56,29 %, найбільше голосів віддано за «Голос» — 26,45 %, за «Європейську Солідарність» — 21,56 %, за «Слугу народу» — 19,93 %. В одномандатному окрузі найбільше голосів отримав Андрій Гергерт (Всеукраїнське об'єднання «Свобода») — 20,51 %, за Андрія Кота (самовисування) — 17,96 %, за Володимира Наконечного (Слуга народу) — 14,02 %.

Промисловість села ДП «Стрийський завод залізобетонних виробів». ДПТП АТ «Будівельна компанія „Стрийбудмонтаж“».

Населення Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 3656 осіб, з яких 1803 чоловіки та 1853 жінки.

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 3669 осіб.

Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: Мова Відсоток українська 99,24 % російська 0,65 % білоруська 0,03 % грецька 0,03 % молдовська 0,03 %

Школа Перша школа у с. Дуліби — невеличкий дерев'яний будиночок з двома класними кімнатами та квартирою для вчителя — побудовано 1840 року на місці, де стоїть основний корпус нинішньої школи. Тоді в школі навчалися діти різних національностей: українці, поляки, євреї, — зі сіл Дуліби та Грабовець. Спершу двокласна, а з 1855 — чотирикласна з навчанням української і польської мов: з 3-го класу вивчали й німецьку мову. Вчителем цієї школи був Романчук, син якого — Юліан Романчук (1842—1939), український політик і громадський діяч, голова «Просвіти» (1896—1909), засновник і співробітник «Діла», посол до Віденського парламенту — тут закінчив три класи народної школи.

Коли в 1892 в селі Грабовець побудовано нову школу, діти німецької національності з Дулібів і Грабівців перейшли на навчання до неї, а інші — в місто Стрий.

Оскільки навчання не було обов'язкове, батьки, як правило, через бідність і темноту відмовлялися слати дітей у школу: у 1890 з половини села Дуліби школу відвідувало всього двоє дітей: Боженко Дмитро і Бабурко Теодозія.

В 1912 році на старому місці споруджена нова двоповерхова школа. Частково вона була зруйнована, під час військових дій 1915 року. Ця школа була відкрита до 100-ї річниці з дня народження М. Шашкевича і названа на його честь. У 1910—1919 роках приміщення для навчання всіх 4-х класів орендували в громадян Олійника Івана, Баб'яка Андрія, Осташа Дмитра і в читальні «Просвіти».

За радянської влади ім'я Маркіяна Шашкевича в школі не згадували, а пам'ятну дошку з написом «Школа на Дуліби і Грабівці імені Маркіяна Шашкевича» заштукатурили. Початкову назву школи відновлено аж у 1989, а в 1990 за рішенням № 345 Львівської обласної ради від 11 вересня 1990 року школі офіційно повернуто ім'я Маркіяна Шашкевича. У 1991 вона відзначила 180-у річницю від дня народження Шашкевича та власні 80 років з дня народження.

У 2003 році школу реорганізовано за рішенням № 449 від 19 травня 2003 Львівської обласної державної адміністрації у навчально-виховний комплекс «Середня загальноосвітня школа-гімназія ім. М.Шашкевича» з гуманітарним профілем.

У 2008 році НВК став переможцем конкурсу «Флагман сучасної освіти і науки України». Нині в школі-гімназії навчається 284 учнів, працює 35 вчителів, функціонує 20 гуртків, секцій, товариств. На базі школи-гімназії відкрито філіали школи мистецтв.

У минулому директорами школи були:

Мельничук Михайло Харитонович (1927—1947) Зелінський Юліан Амбросьович (1947—1951) Солохін Костянтин Павлович (1952—1954) Николишин Олександра Іванівна (1955—1957) Пронів Микола Юркович (1958—1993)

Церква святого Юрія

Перші документальні згадки про місцеву парафію датовані 1743 р. На місці сьогоднішнього дерев'яного храму, на поч. XX ст. була стара дерев'яна церква, біля якої стояла дзвіниця XVII ст. з чотирма дзвонами. У 1914 р. під час фронтових дій першої світової війни церква згоріла, а дзвони забрали спочатку російські, а пізніше німецькі військові.

Знаходиться віддалено на північний захід від села, біля дороги до села Грабовець, на цвинтарі. На схід від церкви розташована мурована восьмибічна триярусна дзвіниця, вкрита невеликою банею. Поблизу церкви поставили пам'ятник «Ювіляту Отцю Михайлу Дацишину».

Відомі люди

Вишиваний Василь Васильович (1994—2022) — боєць 80-ї окремої десантно-штурмової бригади, загинув під час російсько-української війни в березні 2022 року. Вишиваний Кирило Васильович (1986—2022) — військовик Збройних сил України, учасник російсько-української війни. Котів Богдан Миколайович — доктор медичних наук, професор, завкафедри госпітальної хірургії ім. Пирогова, автор підручників з хірургії. Мелень Петро Іванович (1909–?) — український радянський діяч, вчитель. Депутат Верховної Ради УРСР 4-го скликання. Осташ Ігор Іванович — український політик та дипломат. Лев Шанковський (9 вересня 1903 — 1995, США) — український економіст, журналіст, військовий історик-дослідник, активний учасник повстанської боротьби під час другої світової війни, член-основоположник УГВР. Дійсний член НТШ.