Пілотований космічний політ — подорож людини у космос, на орбіту Землі та за її межі, що виконується за допомогою пілотованих космічних апаратів.
Доправлення людини до космосу здійснюється космічними кораблями. Довготривале перебування людей на орбіті Землі забезпечується орбітальними космічними станціями. Людей, які здійснюють космічні польоти, називають космонавтами (у США та деяких інших країнах — астронавтами).
Космічний апарат, який перевозить людей, може пілотуватися безпосередньо людським екіпажем, віддалено керуватися з наземних станцій або може бути автономним, тобто здатним виконувати завдання без участі людини.
Країни, спроможні здійснювати космічні польоти на своїх космічних кораблях, що запускаються власними ракетами-носіями, іноді іменують космічними наддержавами. Здатності виконувати пілотовані космічні польоти передує спроможність країни, як космічної держави, виконувати запуски своїх супутників на власних ракетах-носіях. Через великі економічні та інтелектуальні витрати космічних наддержав набагато менше ніж космічних держав. Станом на 2020 рік пілотовані космічні польоти виконувалися в Російській Федерації (раніше — в колишньому СРСР, з 1961), США (з 1961) і КНР (з 2003). 2004 року американською компанією Scaled Composites були здійснені три суборбітальні пілотовані космічні польоти з використанням корабля SpaceShipOne.
Через численність небезпек для безпосереднього виконання космічного польоту людиною першими «космонавтами» стали тварини — собаки та мавпи.
Вступ Раніше космічний політ зазвичай мав урядову підтримку, але від початку 21-го століття комерційний космічний політ поступово здобуває усе більшу вагу. Перший приватний космічний політ людини відбувся 21 червня 2004 року, коли SpaceShipOne здійснив суборбітальний політ, а низка недержавних компаній працювали над розвитком космічного туризму. НАСА також зіграло свою роль у заохоченні приватних космічних польотів за допомогою таких програм, як: Commercial Orbital Transportation (COTS) і Commercial Crew Development (CCDev). Бюджетні пропозиції на 2011 рік у США, прийняті адміністрацією президента Обами, просували модель, у якій комерційні компанії будуть надавати НАСА транспортні послуги як пасажирським, так і вантажним транспортом на низьку навколоземну орбіту. Транспортні засоби, які буде використано для цих потреб, могли б потім служити як НАСА, так і ймовірним комерційним споживачам. Комерційне постачання МКС почалося за два роки до «виходу на пенсію» шатлів, а комерційні запуски екіпажів мали початися до 2017 року.
Після припинення використання американського космічного корабля Спейс Шаттл 2011 року через високу аварійність (два з п'яти побудованих човників вибухнули), лише Російська Федерація та Китайська Народна Республіка зберегли можливості космічних польотів людини за програмами «Союз» і «Шеньчжоу», відповідно. Станом на 2020 рік, усі експедиції на Міжнародну космічну станцію (МКС) використовували кораблі «Союз», які залишалися пристикованими до станції, щоби за потреби швидко повернутися. Сполучені Штати розробляли проєкти комерційних перевезень екіпажів, для полегшення доступу до МКС на навколоземній орбіті, а також транспортний засіб Orion, для застосувань на позаземних орбітах.
Історія Проєкт реактивного літального апарата 1881 року розробив український винахідник і революціонер-народник Микола КибальчичЛазанська Т. І. КИБАЛЬЧИЧ Микола Іванович .
Можливість космічного польоту людини було вперше доведено під час холодної війни між Сполученими Штатами і Радянським Союзом, який виготовив перші міжконтинентальні балістичні ракети для доправлення ядерної зброї. Ці ракети були досить великими, щоби бути пристосованими для виведення перших штучних супутників на низьку навколоземну орбіту.
1957 і 1958 року у колишньому СРСР було запущено перші супутники, США почали працювати над проєктом «Меркурій» для виведення на орбіту однієї людини, а СРСР для досягнення того ж, таємно розробляв програму «Восток».
12 квітня 1961 року за програмою «Восток», під керівництвом уродженця Житомира, українського радянського науковця-конструктора, Сергія Корольова та за участі радянського космонавта Юрія Гагаріна на борту, було здійснено перший в історії людства космічний політ.
5 травня 1961 року США запустили свого першого астронавта Алана Шепарда у суборбітальний політ, на борту Freedom 7 («Свобода-7») ракетою Mercury-Redstone. На відміну від Гагаріна, який перебував в автоматичному польоті, Шепард вручну керував положенням свого космічного корабля. Першим американцем на орбіті був Джон Гленн на облавку корабля Friendship 7 («Дружба-7»), який було запущено 20 лютого 1962 року ракетою «Mercury-Atlas». Шепард і Гленн, таким чином здійснили перші повні суборбітальні та орбітальні польоти людини в космос, за тодішніми визначеннями Міжнародної авіаційної федерації, хоча визнавалося, що Гагарін був першою людиною, яка полетіла в космос. СРСР запустив ще п'ять космонавтів у кораблях-капсулах «Восток», зокрема вперше жінку, Валентину Терешкову на борту корабля «Восток-6» 16 червня 1963 року. За той же час США запустили двох людей у суборбітальний політ, і чотирьох астронавтів на навколоземну орбіту.
Президент США Джон Кеннеді підняв ставки космічних перегонів, поставивши за мету висадити людину на Місяць і успішно повернути її на Землю до кінця 1960-х років. 1961 року США розпочали програму «Аполлон».
СРСР замовчував власні наміри доправити людей на Місяць і, щоби змагатися з американськими кораблями «Джеміні» (Близнюки), почав збільшувати внутрішні розміри одномісної капсули «Восток» для створення корабля-капсули «Восход», що мав би екіпаж з двох або трьох осіб.
1964 і 1965 виконано два пілотовані орбітальні польоти за програмою «Восход» і 8 березня 1965 року здійснено перший в історії людства вихід у відкритий космос Олексієм Леоновим з корабля «Восход-2».
У корабля «Восход» не було можливості, як у «Джеміні», маневрувати на орбіті, і програму було припинено. Польоти американських «Джеміні» подолали попереднє радянське лідерство виконанням кількох виходів у відкритий космос і вирішенням проблеми втоми космонавтів, викликаної нестачею сили тяжіння, показали витривалість людини під час перебування у космосі до двох тижнів і здійснили перші космічні рандеву — стикування космічних кораблів. 1966 року Сполучені Штати з кораблем «Джеміні-11» досягли найвищого показника на навколоземній орбіті — 1374 км.
Висадка на Місяць
США вдалося розробити ракету «Saturn V», здатну відправити космічний корабель «Аполлон» на Місяць, і у грудні 1968 року доправили Френка Бормана, Джеймса Ловелла і Вільяма Андерса на орбіту навколо Місяця, де вони зробили 10 обертів на кораблі «Аполлон-8». У липні 1969 року, «Аполлон-11», досяг мети президента Кеннеді, висадивши Ніла Армстронга і Базза Олдріна, на Місяць 21 липня, і успішно повернувши їх на Землю 24 липня, разом із пілотом командного модулю, Майклом Коллінзом. Загалом, упродовж шести місій «Аполлон», до 1972 року на Місяць висадилося 12 осіб, щоби пройтися по ньому (ці події ретельно приховувалися радянською владою десятки років).
СРСР таємно працював над програмами обльоту Місяця і висадки людини на супутник Землі. Радянські конструктори успішно розробили тримісний космічний корабель «Союз» для використання у Місячних програмах, але не змогли розробити ракету Н-1, необхідну для висадки людини, 1974 року здійснення Місячних програм було припинено.
Орбітальні станції Із програшем перегонів за Місяць, радянські фахівці, зосередилися на розвитку космічних станцій, та використали Союз як пором для доправляння космонавтів на станції та повернення з них. Серія космічних станцій «Салют» запускалася з 1971 по 1986 роки. З 1973 по 1977 рік у СРСР було запущено три військові станції «Алмаз», замасковані під наукові станції «Салют».1973 року, після програми «Аполлон», США запустили космічну станцію «Скайлеб»; три екіпажі доправлялися космічними кораблями «Аполлон» і перебували на борту загалом 171 добу. Президент Річард Ніксон і генеральний секретар ЦК КПРС Леонід Брежнєв вели переговори щодо поліпшення стосунків, відомих як «розрядка напруженості» у холодній війні. У межах цього вони домовилися про випробувальний проєкт «Аполлон-Союз», за яким 1975 року космічний корабель «Аполлон» зі спеціальним стикувальним модулем, зблизився і зістикувався з кораблем «Союз-19». Американські і радянські екіпажі, обмінялися рукостисканням у космосі, але мета польоту була суто дипломатичною та символічною.
На базі «Салюту» було створено першу модульну напівпостійну космічну станцію «Мир», будівництво якої відбувалося з 1986 по 1996 рік. Станція оберталася на орбіті заввишки 354 км з нахилом 51,6 °. Екіпажі на борту перебували загалом 4592 днів, а 2001 року станція здійснила контрольований схід з орбіти.
Багаторазові кораблі Space Task Group (Група космічних завдань) США 1969 року запропонувала програму «Система космічного транспорту», засновану на багаторазовому космічному кораблі, який складався з крилатого орбітального апарата, що спалював рідкий водень, та потужної ракети-носія з гасом. Інші складові системи: постійна модульна космічна станція, багаторазовий космічний буксир та ядерний міжпланетний пором, що можливо дозволило би доправити людей на Марс у проміжку з 1986 по 2000 роки, залежно від рівня виділеного фінансування. Конгрес США не підтримав фінансування такого значного проєкту, і виділив кошти лише на «Шаттл». Плани було скорочено, щоби зменшити ризик, вартість і час, пілотований розгінний апарат замінили двома повторно застосовуваними, твердопаливними прискорювачами, а менший орбітальний корабель мав би використовувати зовнішній паливний бак для живлення власних основних двигунів, що працюють на водні.
Дві країни (СРСР та США), продовжували змагатися, а не співпрацювати у космосі, отже США зосередилися на розробці космічного корабля і проєктуванні космічної станції, що отримала назву «Freedom».
«Спейс Шаттл» почав літати 1981 року, але Конгрес США не зміг затвердити достатні кошти, щоби перетворити Freedom на дійсність. Було побудовано флот з чотирьох човників: «Колумбія», «Челленджер», «Діскавері» і «Атлантіс». П'ятий шаттл «Індевор» був виготовлений, замість «Челленджера», який було втрачено через аварію під час запуску 28 січня 1986 року, коли загинуло 7 астронавтів.
«Шаттли» з 1983 по 1998 рік здійснили двадцять два рейси з космічною лабораторією європейського космічного агентства «Спейслеб». Задля розміщення та налагодження космічного телескопа Габбла два Шаттли досягли висоти понад 600 кілометрів.
СРСР скопіював багаторазовий орбітальний корабель «Шаттл», який назвали «Буран». Його було спроєктовано для виведення на орбіту ракетою-носієм «Енергія», зі здатністю здійснювати роботизований орбітальний політ і посадку. На відміну від американського човника, у Бурану не було основних ракетних двигунів, хоча як і «Шаттл» він використовував власні орбітальні маневрові двигуни для корекції своєї остаточної орбіти. У листопаді 1988 року було успішно виконано єдиний безпілотний орбітальний випробувальний політ. Другий пробний політ був запланований 1993 року, але програму було скасовано через відсутність фінансування та розпад Радянського Союзу 1991 року. Ще два орбітальні апарати не було добудовано, а сам Буран був зруйнований через обвалення даху ангара у травні 2002 року.
Літак Мрія, який було виготовлено Серійним заводом «Антонов» у Києві для програми Буран, був відновлений українськими фахівцями, і станом на 2020 рік успішно виконував комерційні польоти з перевезення дуже великих вантажів. 27 лютого 2022 року, під час російського вторгнення в Україну, внаслідок обстрілів, найбільший у світі літак було зруйновано.
Співпраця США, України та РФ Розпад Радянського Союзу 1991 року закінчив холодну війну та відкрив двері для справжньої співпраці між США, Україною та РФ. Радянські програми «Союз» і «Мир» було передано Федеральному космічному агентству Російської Федерації, на базі якого 28 грудня 2015 року було створено Державну корпорацію «Роскосмос».