Спалення книг, бібліокластія, біблеоклазм (, ) — знищення книг у вогні релігійними фанатиками, войовничими атеїстами та політичними радикалами, чи державними та недержавними організаціями у випадку неприйнятності їхнього змісту. Спалення книжок часто відбувалося публічно з метою демонстрації негативного ставлення до інформації в спалюваній літературі. Може бути як форма протесту та елемент інформаційної війни.
Хронологія У XIV столітті до н. е. знищувалися записи атонізму та записи про засновника атонізму фараона Аменхотепа IV Ехнатона, навіть його зображення знищували з метою знищити згадку про нього через впровадження ним віросповідування в Одного Єдиного Бога Творця Всесвіту (монотеїзм). Що пізніше науковці доведуть було першим в світі, а євреї-язичники сповідуючи політеїзм пізніше перейняли другими по-черзі в історії людства монотеїзм відомий як юдаїзм, християни — третіми, мусульмани — четвертими. У 1358 р. до н. е. знищена бібліотек у Фівах. У 1336 р. до н. е. знищена бібліотека Аменхотепа IV Ехнатона (Амарна). У 525 р. до н. е. знищені єгипетські бібліотеки персами. У 450—410 рр. до н.е. засновник Сабейського царства наказує написати «трактат про перемогу» над плем'ям усан. У ньому зазначалося: «Я, Карібіїл Ватар, убив моїх ворогів, осквернив їх богів й знищив усі сліди їх писань», — називаючи себе «мукарібом», об'єднувачем. У 411 р. до н. е. на агорі Афін спалено примірники книг софіста Протагора, оскільки він стверджував: «Стосовно богів, то ми не можемо стверджувати ні що вони існують, ні що вони не існують. Безліч є причин, що заважають нам це осягнути. Перша з них — неясність цього питання, а друга — коротке людське життя». У 330 р. до н. е. Олександр Великий руйнує палац у Персеполісі разом книгами, де можливо були оригінали текстів Заратуштри. У 221 р. до н. е. було влаштовано «бібліокластію» за порадою Лі Си китайським імператором Цінь Ши Хуан-ді (див. Спалення книг та поховання книжників). Вчених же він звелів живими закопати в землю. Іронія полягала в тому, що незабаром після цього його династію скинули неписьменні простолюдини. Через знищення книг Сима Цяня відчував величезні труднощі з джерелами при складанні своєї хроніки «Ши-цзі». У 213 р. до н. е. імператор-об'єднувач Китаю Цінь Ши Хуан-ді наказує знищити все написане разом з книгами Конфуція, та закопувати вчених у землю. У 207 р. до н. е. у пожежі китайської столиці втрачено імператорську книгозбірню. У 186 р. до н. е. Тит Лівій повідомив, що Сенат Стародавнього Риму неодноразово наказував зібрати і спалити всі пророчі книги (). У 181 р. до н. е. у Римі віднайдену закопану в землю скриню з бібліотекою Нума спалюють за те, що в ній містяться книги з грецької філософії. У 167 р. до н. е. Антіох Єпіфаній наказав кинути у вогонь всі єврейські манускрипти у Палестині. У 146 р. до н. е. у Карфагені загинула бібліотека. У 83 р. до н. е. у пожежі в Римі загинули Сивілині книги. У 12 р. до н. е. понтифік Август наказав був спалити 2000 «забобонних» на його думку книг. У 23 р. у пожежі в Шангані загинула імператорська бібліотека. У 35 р. після проповіді апостола Павла в Ефесі «серед тих, хто займався чаруванням, багато хто зібравши книги свої спалив прилюдно; й оцінили їх, вийшло сріблом п'ятдесят тисяч драхм» (). У 57 р. знищено книгозбірню в Ефесі. У 64 р. у навмисному підпалі імператором Нероном у Римі гине бібліотека. У 80 р. пожежею книги у бібліотеці портика Октавія в Римі. У 188 р. загинули книги через пожежу в бібліотеці храму Юпітера в Римі. У 191 р. через пожежі загинули книги в декількох бібліотеках Риму. У 208 р. через пожежу в книгозбірні загинули книги, під час заворушень у Шангані. У 301—302 рр. чудові бібліотеки Вірменії, що збиралися протягом століть елліністичними суверенами були спалені після християнізації через буцім-то «демонічні знання» у них, за наказом Тірідата III. У 303 р. Діоклетіан наказував спалити Біблію (див. «Гоніння на християн у Римській імперії»).
У 325 р. на Першому Вселенському Соборі в м. Константинополі було прийнято рішення піддавати знищенню всі язичницькі книги й рукописи та їх власників з читачами. Зусиллями їх були спалені унікальні сховища язичницьких книг. У 363—364 рр. спалено було унікальну бібліотеку язичницьких рукописів імператора Августа. За наказом імператора спалена бібліотека Антіохії, заснована Юліаном. У 370—371 р. імператор Валент переслідує і в Антіохії язичників: Величезна кількість книг була спалена на площах, живцем був спалений філософ Симонід, 12 березня того року відрубали голову філософу Максиму, з ними були замучені до смерті екс-губернатор Фідустій та жерці, були закатовані і вбиті тисячі безневинних людей, які відмовилися зрадити традиції своїх предків. Амміан Марцеллін засвідчив, що жителі провінції в той час так боялися переслідувань, що самі палили книжки з метою знищення доказів причетності до читання книжок та їх зберігання. У 372 р. намісник Азії Фіст, з дозволу імператора Валента, знищує вогнем книжкові праці язичників та карає язичників власників тих книжок. На початку IV ст. єпископ Македонії спалює книги єпископа Павліна. У кінці IV століття християнськими правителями проводилася боротьба з язичництвом, жертвою чого стала Александрійська бібліотека. У 385 р. уцілілими від пожежі безцінними язичницькими інкунабулами християни-фанатики тиждень опалювали римські лазні. У топках були спалені 700000 тисячі рукописних книг, які понад сім століть збирали Птолемеї та римляни. У цій стародавній скарбниці зберігалися 42 рукописи з медицини Гермеса, Птаха та Імхотепа. Знадобилося багато століть непотрібних страждань і смертей, щоб заповнити прогалину, що утворилася в медичних знаннях. Більшу частину її в 415 р. знищив натовп релігійних фанатиків, підбурюваний єпископом Кирилом Олександрійським. Котрий також наказав вбити жінку-математика, письменницю і філософа, винахідницю ареометра на ім'я Гіпатія. Її притягли до патріаршої церкви «Святого Михайла», де християни-фанатики розірвали її тіло на шматки, після чого вони ними вертіли виступаючи в процесії вздовж міської вулиці, і спалили їх врешті на величезному багатті разом з книгами та рукописами поблизу Кінарона. Після вбивства Гіпатії, християни-фанатики зруйнували споруду і самої бібліотеки. Оцінити рівень тодішньої науки вдалося після археологічних знахідок у XX столітті сучасникам: існували тоді медичні інструменти не лише для трепанації черепа людини, стоматологічних операцій, але виявлені складні хірургічні інструменти для операції на рогівці ока схожі за конструкцією на сучасні приладдя. А описи медичного досвіду тої доби існували саме в тих бібліотеках. В описах сучасних філософських праць та природничих наук зустрічаються зазначення, що втрачено через ті події повну книгозбірню, всі тексти, і оцінювати можна з випадково залишених копій та уривків. У 391 р. друга Олександрійська бібліотека була спалена єпископом Феофілом. У 398 р. імператор Аркадій спалює написані твори Євномія та його конкурентів. У 405 р. за наказом Стиліхона Флавіо християни спалили бібліотеку «Сивілині книги», що оплакував поет Клавдій Рутілій НамаціанРутилий Намациан, «Возвращение на родину», II 52-60 . Етруська бібліотека у Римі з язичницькими рукописними книгами була знищена. Афінська бібліотека з язичницькими рукописними книгами була знищена. Цареградська книгозбірня з язичницькими рукописними книгами була знищена. У 416 р. пелагіяни спалюють бібліотеку монастиря в Вифлеємі, що зберігала також книжки від 385 р. Ієроніма Стридонського. У 435 р. Феодосій II та в 448 р. Валентиніан III спалюють книги несторіанців, а також твори філософа-неоплатоніка Порфирія. У 448 р. християни-фанатики спалюють всі виявлені і вилучені у римських громадян екземпляри критичного трактату Порфирія (учня Плотіна): «Проти християн». У 455 р. спадкоємець Феодосія II Маркіян наказав спалити книги авторів творів оголошених як «єретики». У 529 р. імператор Юстиніан I едиктом закриває Академію в Афінах й знищує її бібліотеку. Залишившись серед живих сім викладачів, котрі знаходять пізніше притулок у царя Персії Хосроя, який надає їм кафедри в університеті Юндішапура. 562 р. Юстиніан I дає три місяці грекам-язичникам в Афінах, Антіохії, Пальмірі і Константинополі, щоб вони відреклися від культу батьків (язичництва), і після цього з шаленим натовпом арештовує, кпіє, знущається, катує, ув'язнює, вбиває язичників. А на площі Кінігуі (у перекладі — «Полювання») у м. Константинополі на величезних багаттях спалив тисячі книг та чимало статуй, які перебували в приватному володінні. Ремісників і їх сім'ї за виготовлення книжок та статуй притягують до судилищ. У 590 р. на папський трон сів Папа Римський Григорій I і він спалює бібліотеку з Палатинського пагорбу Аполлона, засновану самим Октавіаном Августом, оскільки на його думку була «в ній чужа мудрість, що не повинна заважати», всі книги залишені від античного Риму. У 638 р. спалення арабами-ісламістами університетської бібліотеки Гондешапура. У 640 р. спалення арабами-ісламістами бібліотеки Кесарії Палестинської. У 644—656 рр. спалювані були Усманом ібн Афаном всі Корани. У 680 р. у канонічне право християн була внесена 63-м правилом Шостого Вселенського Собору норма«Шестой Вселенский Собор — Константинопольский », сайт «Канон-Свод законов православной церкви» «Правило 63», сайт «Азбука веры — Православная библиотека — Правила Святых Апостолов и Вселенских соборов с толкованиями» № 63, Правила Святого Вселенского VI Собора, Константинопольского, сайт «Библиотека православной литературы — Святоотеческое наследие» Повісті про мучеників, ворогами істини брехливо укладені, щоб знеславити Христових мучеників і слухачів звести до зневіри, наказуємо не оприлюднювати в церквах, але кидати у вогонь. Сприймаючих або слухаючих їх, як ніби істинне, анафематствуємо.
У 814 р. спалення бібліотеки Карла I Великого. У 867 р. спалення бібліотеки патріарха Фотія. У 960 р. імператор Худжу спалює власну бібліотеку. У VIII—IX століттях в Китаї в південній школі буддизму спалювання сутр очолювалося патріархами. Дзенський майстер Вон Кью-Кіт вказував на те, що засновник дзен Бодхідхарма, буцімто просив своїх учнів спалювати його тексти, бо помічав, як учні «ставали рабами слів замість того, щоб практикувати вчення, виражене словом»Вон Кью-Кит. Энциклопедия дзэн. — Москва: изд. ФАИР-ПРЕСС, 1999 г. — С.374. — 400 с. — ISBN 5-8183-0023-4 . Професор зазначав, що, ймовірно, дзенські ченці «брали участь у легковажній грі, в основі якої лежав їх особистий досвід і який символізував їх неймовірну свободу», і через деякий час після спалювання буддистських книжок учні школи знову читали буддійські сутриДюмулен Г., История дзэн-буддизма. Индия и Китай. — г. СПб.: изд. ОРИС, 1994 г. — С. 187—336 с. — ISBN 5-88436-026-6. . 989—990 рр. князь Володимир Святославич при підкоренні й хрещенні білих хорватів знищив десятки міст і сіл. А «Церковний статут Володимира» наказувалося спалення волхвів з їх книгами. Згідно спалювалися разом з дерев'яними ідолами дерев'яні книжки язичників. У 6499 році від сотворення світу (991 року від Різдва Христового) спалено було язичницьке «чорнокнижжя», книги на бересті. У 996 р. князь Володимир I Святославич наказав знищити докладний Літописний Звід, язичницькі рукописиТатищев В. Н., «История Российская», Т.1, г. Москва, 1963 г. . Згідно висновків історика Віктора Пузанова спалювали разом з книжками і людей власників тих книжок, що становило 1/3 населення Русі (див. «Геноцид»)сборник «Древняя Русь. Город, замок, село», г. Москва, 1985 г., С.50 Пузанов В. В., «Главные черты политического строя Киевской Руси X—XI вв.» // Исследования по русской истории. К 65-летию профессора И. Я. Фроянова. СПб. — г. Ижевск, 2001 г. С.31 : «З 83 стаціонарно досліджених археологами городищ IX—XI ст. 24 (28,9 %) припинили своє існування до початку XI ст. н. е.». Літописи давніх язичницьких літописців на Русі з докириличною писемністю фактично були знищувані, якими свого часу користувався і Нестор-літописець для опису подій, що минули в Повісті врем'яних літ.