Іскрицький Петро Григорович (*, Стародубський полк — †, Дроків) — видатний державний діяч України. Генеральний Хорунжий Війська Запорозького Городового, бунчуковий товариш. Маршалок Стародубського шляхетства.
Біографія Походив з українського старшинського роду Іскрицьких, засновником якого був Михайло Іскрицький, київський шляхтич, одружений із сестрою гетьмана Павла Тетері Євою Моржковською. їхній син, Василь Михайлович Іскрицький (помер 1698), доводився дідом Петра. У середині XVII століття був полковником димерським, заслуженим товаришем Війська Запорозького (1659), польським резидентом при гетьмані Івану Мазепі та ротмістром при Яні Собеському. Тітка, батькова сестра Уляна Василівна Іскрицька, з 1690 була одружена з Миргородським полковником, потім гетьманом Данилом Апостолом.
Освіту здобув у Києво-Могилянській академії. З 1721 — військовий канцелярист, 1727-1734 — бунчуковий товариш, потім — земський суддя Суразького повіту на Стародубщині (1768), маршалок Стародубського шляхетства (1765-1771). 30 жовтня 1731 та 15 січня 1732 одержав від гетьмана Данила Апостола універсали на частину села Дроків, 29 березня 1732 — на село Далисичі, 16 листопада 1751 — на села Ветлевець, Косичі, Курчині, Овчинець, заснував села Селище, Іскриця, хутір Росль та інші.
21 жовтня 1767 одержав від польського короля Станіслава Августа Понятовського підтверджувальний привілей на шляхетство. 1759 за Іскрицьким значилось близько 2500 душ кріпаків у селах Дроків, Далисичі, Овчинець, Курчичі, Ветлевець та інших.
Одружений з Оленою Григорівною Скорупою, донькою Полкового Судді Стародубського полку Г. Скорупи, який проживав у Стародубі. Суддя мав стосунки з Р. Романовським-Ракушкою, який також проживав у Стародубі, та його синами — сотниками. Дослідники, зокрема Я. Дзира, вважають, що від Романовських Скорупа міг отримати літопис Самовидця (Р. Романовського) й переписати його. А через доньку Олену, яка одружилась з Іскрицьким, список потрапив в його родину. На перших двадцяти аркушах рукописного збірника, де зберігався літопис, було написано: «От книг бунчукового товариша Петра Іскрицького. Рукою». Цей список дістав назву «Іскрицького». О. Левицький, який видав літопис Самовидця за списком Іскрицького, вважав, що той є найближчим до оригіналу і зроблений до 1734.
Література Модзалевский В. А. Малороссийский родословник , т. 2. К., 1910; Дзира Я. І. Вступ. В кн.: Самовидець. Літопис, К., 1971.