Ікона Божої Матері «Нев'янучий Цвіт» — один з найшанованіших образів Пресвятої Богородиці.

Історія Написана ікона на Афоні, приблизно в XVI–XVII столітті. Оригінал ікони знаходиться у північній Греції в монастирі Преображення, написаний на стіні.

Опис На іконі Пресвята Богородиця Діва Марія в правій руці тримає Ісуса Христа, а в лівій — білу квітку, яка символізує нев'янучий цвіт дівоцтва і непорочності Пречистої Діви, до Якої так і звертається Свята Церква: «Ти єси Корінь дівування і Нев'янучий Колір чистоти». Належить до типу Одигітрія.

Символіка квітки пов'язана в іконописі в першу чергу із праобразом Богородиці. Одна з перших згадок — розквітлий жезл Аарона (Чис.17:23), який уподібнюється чудесному народженню Божої Матері від престарілих батьків, а саме цвітіння — втіленню Христа. Ще один аналогічний праобраз — корінь або жезл Ієсея: «І вийде Паросток від кореня Ієсеєвого, і гілка виросте від кореня його» (Іс. 11:1). Образ Богородиці Одигітрії з квіткою в руці — образ втілення, поєднання Божества з людською природою, прийнятою від Діви.

Ранні зразки типу ікон Богородиця з Христом та квіткою відомі в західноєвропейському малярстві вже з кін. XIII ст.Студії мистецтвознавчі: Архітектура. Образотворче та декоративно-вжиткове мистецтво. НАН України, ІМФЕ ім.М.Т.Рильського. - Київ, 2017. - с.44 / Федак М. Стаття «Особливості іконографії образа „Богородиця нев'янучий цвіт“ в українському іконопису XVI-XVIII століть.»

В українському іконописі Починаючи з кінця XVI ст., в українському малярстві поширились ікони «Нев'янучий цвіт», сформовані на основі іконографії Одигітрії.

Іконописний тип «Богородиця Нев'янучий цвіт» став популярним насамперед серед майстрів ремісничого рівня, які сміливо переймали малярську культуру з латинського Заходу. Два найраніші іконописні зразки зі згаданим мотивом зафіксовано в колі майстра ікони «Преображення Господнє» з Яблунева. Це ікони з Михайлівської церкви м. Долина Івано-Франківської області та церкви св. Параскеви с. Ясениця Турківського району Львівської області. Ще одним прикладом іконографії «Богородиця Нев'янучий цвіт» кінця XVI ст. є ікона із церкви Святого Миколая с. Ізки Міжгірського району на Закарпатті. Богородиця представлена в типі Одигітрії з похвалою.

Наступні приклади відсилають до XVII та XVIII ст. Тоді іконографічна програма аналізованих творів розширювалася. В іконографії «Нев'янучий цвіт» дедалі частіше трапляється Богородиця в образі Небесної Цариці, а Спас — в образі ієрея. Як вважають дослідники, поява зображень Богородиці й Христа в коронах була зумовлена грецькими впливами, хоча ці варіанти також відомі в сербському та болгарському мистецтві. Таким прикладом, зокрема, є ікона кінця XVII ст. із с. Задільське Сколівського району Львівської області.

Окремою сторінкою в розвитку іконописного варіанта «Нев'янучий цвіт» стала творчість риботицьких майстрів. Ці майстри були сміливими новаторами, які збагачували репертуар національного малярства новими композиціями, запозиченими як з візантійської, так і з латинської культури. «Богородиця Нев’янучий цвіт» знайшла своє втілення у творчому доробку маляра Яцентія — автора іконостаса 1688–1691 років з Котані. Іконографія твору відповідає типу Одигітрії, однак традиційні атрибути тут змінено: Христос тримає державу, а Марія — білий цвіт, що нагадує рожу.

Оригінальним зразком є ікона кінця XVII ст. із м. Бучач Тернопільської області, що належить до колекції Національного художнього музею України.

Ікона Одигітрія «Нев'янучий цвіт» зафіксована також у творчому доробку вишенських майстрів.Таким прикладом, зокрема, є невідома в літературі пам'ятка із церкви Святого Івана Хрестителя с. Шандровець Турківського району Львівської області зі збірки Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького.

Ще одним різновидом іконографії, де трапляється тип «Нев'янучий цвіт», є Богородиця Єлеуса. В усталеній композиції таких зображень малий Христос тулиться до Богородиці, що водночас характеризує Марію як Страсну. На іконі із с. Жогатин (нині — територія Польщі) початку XVIII ст. зі збірки музею в Сяноку.

Апогей розвитку іконографії «Нев'янучий цвіт» припадає саме на XVII–XVIII ст. Попри популярність цієї іконографії серед майстрів ремісничого рівня, тоді її відтворювали також професійні іконописці, такі як Матей Домарацький, анонімні майстри з Волині чи майстер іконостаса 1732 року Свято-Преображенської церкви в с. Великі Сорочинці Миргородського району Полтавської області. У їхній інтерпретації квіти в руках Богородиці трактовані в реалістичній манері й часто мають вигляд білих лілей (символ непорочності) та червоних троянд (символ хресних мук Спаса).

На центральних і східних теренах України з XVIII ст. набула поширення іконографія, де Марія чи Христос тримають у руках розквітлий скіпетр. Такий варіант правдоподібно виник під впливом сусідньої Росії, де він поширився наприкінці XVII — на початку XVIII ст. Варто зазначити, що в багатьох інших країнах-спадкоємницях візантійської традиції зображення Богородиці з квіткою не мало такої популярності й іконографічної різноманітності, як на території України.

У національному церковному малярстві іконографія «Богородиця Нев'янучий цвіт» набула своїх характерних ознак, зокрема, у різноманітті сюжетів та способі трактування персонажів. Припускаємо, що саме майстри кола ікони «Преображення Господнє» з Яблунева наприкінці XVI ст. першими запровадили цю іконографію в місцевій традиції.

Шанування Перед образом Богородиці на іконі моляться насамперед жінки за щасливий шлюб, сімейне благополуччя, здоров'я дітей, щоб зберегти себе в чистоті й праведності.

День вшанування ікони у в Православній церкві здійснюється 16 квітня за новим стилем.

Галерея

Див. також Ченстоховська ікона Божої Матері Гошівська чудотворна ікона Божої Матері Самбірська чудотворна ікона Божої Матері Ікона чудотворної Матері Божої Ласкавої Станиславівської Тихвінська сльозоточива ікона Божої Матері Ікона Божої Матері Зарваницької

Примітки

Посилання Інформаційно-просвітницький сайт Чернігівської єпархії HRAM.LVIV.UA - ПРАВОСЛАВНИЙ МОЛОДІЖНИЙ ВЕБ-ПОРТАЛ - Благодатне джерело Святої Трійці Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім.М.Т.Рильського НАН України