Сієнська республіка () — місто-держава в Італії, яка існувала на півдні сучасного регіону Тоскана в 1147–1555 рр. Столицею було місто Сієна. Сієнська республіка протягом кількох століть була однією з головних суперників і конкурентів Флоренції.

Передісторія

За археологічними даними, поселення на місці міста Сієна існувало ще в етруську епоху (IX—V ст. до н. е.). Назва може походити від етруського фамільного імені Сайн (Саїна), або від назви галльського племені сенонів (лат. Saenones), які завоювали частину Етрурії близько 390 року до н. е. Перші письмові джерела про місто відносяться до 70 року. Згідно з римськими переказами, Сієна була заснована Сенієм (Senius) і Аскієм — синами Рема і, відповідно, племінниками Ромула. Втікши від дядька — вбивці їхнього батька, близнюки сховалися на тосканському пагорбі, де пізніше і було побудоване місто, що отримало по імені Сенія назву Сієна. Ця легенда знайшла відображення в гербі однієї з контрад, а Капітолійська вовчиця є одним із символів Сієни. За легендою назву місту дав сам Юлій Цезар, що заклав на трьох пагорбах військове поселення. За третьою легендою Сієну побудували під час правління Октавіана Августа. Не виключено також походження назви від римського фамільного імені Сеніїв (Saenii) або від лат. «seneo» — «бути старим»Легенди виникнення Сієни .

Відродження Сієни після кількох століть воєн і спустошень, які супроводжували Велике переселення народів, почалося в середині VII століття, коли було відновлено Сієнське єпископство. Світське управління в місті здійснювалося призначуваними посадовими особами Лангобардского королівства, а після завоювань Піпіна Короткого і Карла Великого — франкськими графами. На початку IX століття утворилося невелике Сієнське графство, підпорядковане маркграфам Тоскани.

З розвитком торгівлі і зміцненням міської економіки наприкінці XI століття в Сієні виникла комуна, яка представляла інтереси містян у взаєминах з єпископом і графами. Юридично республіка підпорядковувалася імператору Священної Римської імперії, проте фактично цей сюзеренітет був чисто номінальним.

Рання історія

Утворення Сієнської республіки

В 1147 році була створена Сієнська республіка, куда ввійшла вся територія сієнської комуни. В ХІІ столітті економіка Сієни почала швидко розвиватись, що дозволило зайняти їй вагоме місце в політиці Середньої Італії. Особливо швидкими темпами розвивалась банківська справа. Однією з провідних галузей економіки Сієнської республіки була торгівля. Сієна розташовувалась на важливому шляху, котрий вів з Риму до Франції. Це сприяло утворенню в місті одного з найбільших торговельних центрів Європи. Розквіт економіки стимулював містобудівництво: в цей час відбулося найбільше піднесення сієнської архітектури романського стилю, яке проявилось в таких шедеврах італійської архітектрури, як кафедральний собор Сієни, П'яцца-дель-Кампо тощо. Їх будівництво почалось в ХІІ столітті, але продовжувалось достатньо довго, щоб встигнути увібрати в себе елементи готичного стилю.

Військова експансія Сієни

Незабаром після свого формування міська громада почала вести боротьбу за контроль над сієнським контадо. В серії декількох воєнних кампаній міське ополчення захопило території навколо Сієни і зруйнувало замки феодалів в регіоні. В 1168 році було захоплене місто Ашано, а до кінця ХІІ століття місто досягло контролю над всім контадо. Дворяни були переселені зі своїх маєтків у місто і стали громадянами республіки. Хоча контроль над територіями навколо Сієни належав комуні, проте колишні дворяни мали значний вплив в Сієні і в органах керування республікою. Завоювання Сієни були визнані імператором Генріхом VI в 1186 році, коли він дарував республіці інвеституру на колишнє сієнське графство. Головним політичним і торгово-фінансовим супротивником Сієни стала Флорентійська республіка, яка також боролась за гегемонію в Тоскані.

Політична ситуація в Сієнській республіці

В XII столітті найвищим органом влади Сієнської республіки був загальний збір громадян (італ. parlamento), на якому щорічно обиралась колегія консулів — головний виконавчий і судовий орган комуни. При консулах діяла Рада дзвона, в склад якої входила аристократія і верхівка фінансово-торговельного патриціату. Рада дзвона концентрувала в своїх руках контроль над внутрішньою і зовнішньою політикою республіки, контролювала роботу консулів. Існували також тимчасові комісії (бальї від італ. balia), які формувались для певних цілей (керівництво воєнними діями, судові процеси). Ця система органів управління комуною була зафіксована в конституції 1179 року. Ця конституція стала однією з перших писаних конституцій італійських держав.

До середини ХІІІ століття Сієна стала головною опорою гібелінів в Тоскані і однією з головних союзників імператора в Італії. В результаті сієно-флорентійське протистояння набуло загальноіталійського масштабу. В 1251 році з Флоренції були вигнані гібеліни, які знайшли прихисток в Сієні. Це викликало нову війну, яка закінчилась поразкою Сієнської республіки. Положення затруднював відхід імперських військ з Італії. По «Вічному мирі» 1255 року Сієна обіцяла не надавати прихисток флорентійським гібелінам, надавати допомогу в разі нападу на Флоренцію, не претендувати на Монтепульчано і Монтальчіно. Проте, коли в 1258 році з Флоренції була вигнана сім'я Уберті, Сієнська республіка прихистила їх. Війна поновилась, проте цього разу Сієна заручилася підтримкою Манфреда, короля Сицилії, який був головою гібелінської партії в Італії.

Рада Дев'яти

В 1277 році торгові корпорації провели революцію і скинули нобелів, забравши владу в свої руки. Кількісний склад уряду в 1280 році був скорочений до 15 чоловік. Перехід влади в руки торговельних корпорацій завершився в 1292 році, коли була створена Рада Дев'яти, яка очолила систему керування Сієнської республіки. Система управління, яка склалася до 1298 року, проіснувала 70 років і отримала назву «тиранія Дев'яти». В соціальному плані ця система передбачала всю повноту влади вузької верхівки торговельно-фінансових кругів Сієни, яким протистояли нобелі з однієї сторони, і ремісники та дрібні торговці з іншої. Доступ до управління державою мали тільки члени великих торговельних груп і тісно зв'язаний з ними цех сукноробів, себто та верства населення, яка забезпечувала стрімке економічне зростання Сієни. Фактично в цей період Сієнська республіка була олігархічною державою. Верховна влада під час тиранії була передана від Ради дзвона, де були представлені інтереси всієї комуни, до Ради Дев'яти. Термін повноважень членів Ради становив всього два місяці, проте вони мали право назначати своїх спадкоємців, що дозволяло тримати владу в середині вузького кола торговельно-фінансової олігархії.

Встановлення вищезазначеного режиму правління і припинення конфліктів з Флорентійською республікою сприяло розвитку економіки Сієни. Хоча в банківській справі сієнці поступилися флорентійцям, проте торгівля продовжувала розвиватися й забезпечувати процвітання республіки. Звільнення селян на початку XIV століття дало потужний поштовх до росту міського населення Сієни і прискорення розвитку ремесел. На перший план вийшли сукноробні, продукція яких знайшла вихід на ринки Франції, Німеччини та інших країн Західної Європи. До середини XIV століття розподіл праці на легкопромислових виробництвах сприяв зародженню капіталізму. Торгівля також втратила свій початковий вигляд і зі звичайної посередницької перетворилася на експортну (тканини).

Політична криза

Рада Дванадцяти В березні 1355 року під впливом візиту в Сієну імператора Карла IV склалася нова змова проти олігархії. Бунтівники штурмом захопили Громадський палац. Імператор заявив про необхідність ліквідації режиму Дев'яти і прийняття нової конституції. Олігархи були вигнані, їх майно — конфісковано. Хоча в повстанні активну участь брали сієнські аристократи, владу захопили пополани. В травні Карл затвердив нову конституцію республіки. Найвищим органом стала Рада Дванадцяти, яка обиралася кожні два місяці і мала фактичну владу в державі. Право доступу в Раду мали тільки пополани: торговельна еліта була позбавлена виборчих прав, а нобелям дозволили займати тільки адміністративні посади. Новий режим мав достатьо широке соціальне підґрунтя у вигляді цехових ремісників і дрібних торговців. Кожен громадянин мав право вступити до цеху і таким чином набути можливості брати участь у виборчому процесі. Проте, не дивлячись на зовнішній демократизм, члени Ради обиралися з досить обмеженого кола пополанських сімей.

Рада П'ятнадцяти Новий похід Карла IV в Італію в 1368 році викликав хвилю революцій в Сієні. 2 вересня 1368 року в місті спалахнуло повстання нобелей, які скинули Раду і захопили владу в республіці. Але вже 23 вересня проти нобелей виступили пополани, які були підтримані феодальним родом Салімбені та імператором. В результаті кривавих сутичок в Сієні нобелі були переможені і вигнані з Сієни — влада Ради Дванадцяти була відновлена. В уряд увійшло три партії: додічіні отримали 4 місця, новескі — 3, а ріформаторі — 5. Салімбені отримали значну грошову компенсацію і шість замків в сієнському контадо. Але всі три партії були не задоволені розподілом влади, тому 11 грудня сталася ще одна революція: ріформаторі розбили своїх супротивників і захопили всю повноту влади — утворилась Рада П'ятнадцяти. Але тиск зі сторони інших угрупувань змусили ріформаторів надати три місця в Раді для новескі і додічіні, які отримали 4 місця. В кінці грудня 1368 року в Сієну прибув імператор, який спробував на початку 1369 року зробити переворот на користь додічіні. Проте загони імператорських лицарів були розбиті містянами, а імператор визнав владу ріформаторі. 31 січня в Сієнському соборі відбулася «месса миру», на якій ворогуючі партії пообіцяли дотримуватися миру і працювати на користь республіки.

Повалення режиму Ради Не дивлячись на демократичний фасад Ради П'ятнадцяти домінували в республіці ріформаторі. Для гарантування безпеки в місті була створена «поліція пополанів» (італ. casata grande), яка була зобов'язана захищати демократичний лад від аристократів. Проте уряду не вдалося відновити повний контроль над контадо, в якому продовжувались масові заворушення. Невдоволення ріформаторі вилилось в масове повстання в Сієні в 1385 році і поверження режиму Ради П'ятнадцяти. До влади прийшла коаліція додічіні, новескі і пополарі. Ріформаторі були вигнані з Сієни, що призвело до суттєвого падіння промислового виробництва в Сієні (адже воно контролювалося цією партією). Переворот 1385 року не привів до довгоочікуваної стабільності. Міжпартійна боротьба продовжилась. Ні одна з партій не мала сил для встановлення єдиновладдя. В результаті Сієнській республіці так і не вдалося створити ефективну демократичну систему влади.

Економічна і політична ситуація в другій половині XIV — на початку XV століття

Економічне положення

Протягом другої половини XIV століття спостерігалося поступове погіршення економічного і фінансового положення Сієнської республіки. Нерозвиненість промислового виробництва призвела до відставання в розвитку Сієни від інших держав Центральної та Північної Італії. Певний прогрес спостерігався лише у шерстоткацтву, де були зародки капіталістичного виробництва і достатньо велика кількість найманих робітників. Проте орієнтація цього виробництва на експорт через конкуренцію з боку флорентійських, ломбардських, а згодом — англійських та фламандських товарів робила його нестабільним і вразливим до кризи. Як наслідок це приводило до зубожіння шерстоткацьких цехів. Різко падали об'єми торгівлі і фінансових операцій Сієни. Сієнські банки були витіснені з європейського простору флорентійськими та південнонімецькими банківськими об'єднаннями.

Сеньйорія