Пуштуністан ( — у перекладі «земля пуштунів») — сучасний термін, використовуваний для позначення історичної області, населеної пуштунами і народами, які можуть розглядатися як їх безпосередні предки з 1-го тисячоліття до нашої ери. Приблизно з третього століття нашої ери цю область стали також називати Афганістан.

Пуштуністан був політично розділений в 1893 році між Афганістаном та Британською Індією по лінії Дюранда, умовного і майже не демаркованого кордону. З кінця 1940-х років, після розпаду Британської Індії та створення Пакистану, пуштунські націоналісти періодично пропонували концепцію створення незалежної держави Пуштуністан.

Походження та історія назви

Поняття «Пуштуністан» майже збігається з поняттям «Афганістан» у значенні, в якому вживали з середніх століть до початку ХХ століття. Слово «Афганістан» зустрічається ще в VI столітті н. е. у індійського астронома і математика Варахаміхіра, у працях китайського мандрівника Сюаньцзана (VII століття) та арабського вченого Ібн Баттуті (XIII століття). Це поняття в Індії вже було в активному використанні на початку правління Великих Моголів — при падишасі Бабурі (середина XVII століття). Термін «афганці» як назва народу використовується, принаймні, починаючи з ісламського періоду. На думку ряду вчених, слово «афганський» з'являється вперше в історії в 982 році; тоді під ним розумілися афганці різних племен, що жили на західному кордоні гір уздовж річки Інд.

Назва Пуштуністан () походить від північноіндійського (на мов. хіндустані) слова «Патханістан» (, суч. ). Перський історик XVI століття Феришта писав, що пуштуни називають свій регіон «Афганістан», а народи Індії називають його «Патханістан». Саме поняття Пуштуністан було взято з старого пуштунського слова — «Пахтунхва». Як і багато інших слів з мов хінді і урду, слово «Патханістан» увійшло в лексику пушту. Активісти руху за незалежність Пуштуністану (наприклад, Худай Хідматгаран) самі незабаром почали використовувати слово «Патханістан» для позначення областей, населених пуштунами, і надалі слово «Пуштуністан» стало широко вживаним серед населення. Відомо також, що термін «Пуштуністан» використовувався британською колоніальною владою в Індії з кінця XIX століття.

Пуштуни

Етногенез пуштунів

Формування протопуштунських племен вивчено не до кінця. Перш за все, неясно, наскільки строго протягом історії відповідав пуштунам екзоетнонім афган, а також походження терміна. У XIX столітті норвезьким вченим Християном Лассеном було висловлено припущення про зв'язок пізнього індоарійського етноніму avagāṇa з санскритським ашвака (аśvaka), назвою одного з племен стародавніх камбоджів, що населяли, згідно з індійськими джерелами, північний схід сучасного Афганістану, в районі Гіндукушу. Етнонім ашвака явно пов'язаний з санскритським «кінь» () і може означати як «конярі», так і «вершники». Північно-західні землі Камбоджі та Балхіки (Бактрії) славилися в Стародавній Індії розвиненим конярством. Знаменитий індійський вчений Паніні, вживаючи для цього народу назву «ашвака», згадує також іранську форму «aspa». Давньогрецькі автори згадують в цьому регіоні як аспасіїв (Aspasioi, з глоси Hippasii), так і ассакенів (Assakenoi, ср ās «кінь»).

Під час вторгнення через Гіндукуш в Індію саків (т. зв. індо-скіфів), що почалося у II ст. до н. е., відбулася міграція камбоджів на південь. Походження пуштунів з Бактро-Бадахшанського регіону підтверджують дані мовознавства, що встановлюють віддалений зв'язок мови пушту з памірськими мовами і розташовують її в проміжне положення між муджанськими та південнопамірськими (ішкашимською та сангліцькою). Ранню ж міграцію на південь підтверджують численні стародавні запозичення в пушту з індоарійських мов.

Надалі Індо-Гіндукушський регіон ставав ареною експансії нових хвиль завойовників з Середньої Азії: тохарів-кушан (юечжі, I ст. н. е.), ефталітів (IV ст.), тюрків-Газневидів (X ст.). Ці землі підкоряли Сасаніди, араби, Саманиди. Вважається, що всі вони так чи інакше залишили слід в етногенезі пуштунів.

Острівцем серед Індо-Гінудкушського регіону, де внаслідок численних завоювань етнічна ситуація була дуже нестабільна, виявилися гори між Індом, Кабулом і басейном Гильменду, названі Сулеймановими (переважно, розташовані на території сучасного Пакистану, в області Вазиристан), які стали історичною прабатьківщиною пуштунських племен, де їх практично не торкнулося арабське завоювання. Ім'я афганців в мусульманській літературі вперше з'являється в X ст. у трактаті «Худуд аль-алам» і у аль-Утбі в хроніці Махмуда Газневі. Попри підпорядкування Пешавару і далі Північної Індії, що лежали поруч з Газні Афганські гори були непідконтрольні Махмуду і його послідовникам. Розбій афганських горян сильно ускладнював сполучення між Газні і Пенджабом. До XIV ст. пуштунські племена не приймали і іслам, залишаючись вірними іранським віруваннями. Міграції афганських скотарів з малородючих гірських областей почалася ще в XI ст. Однак, починаючи з XIV ст., після руйнування Газні монголами, розорення і розсіювання її жителів цей процес помітно посилився. Пуштуни масово заселили долини Кабулу, Аргандабу та Гильменду. Мандрівник Ібн Батута, який відвідав Кабул в 1333 р писав:

«Ми прибули до Кабула, що колись був великим містом, на місці якого зараз розташоване село, населене плем'ям персів, званим афганцями. В їх підпорядкуванні гори і ущелини, вони володіють великою силою і є, здебільшого, розбійниками.»

Пуштунські племена не тільки частково асимілювали корінне землеробське населення, представлене переважно таджиками, але і включили до свого складу інші скотарські племена. Зокрема, приспускаться, що одне з найбільших пуштунських племінних об'єднань гільзаї представляють пуштунізованних тюрків-халаджі, ще в X ст. були самостійним народом і остаточно перейшли на пушту тільки в XVI ст.

У XVI–XVII ст. Індо-Гіндукушскій регіон став ареною боротьби між державами Сефевідів і Великих Моголів. Користуючись взаємним ослабленням цих двох держав, пуштунські племена почали засновувати власні держави (Афганські ханства). Кандагарський правитель Ахмад-Шах Дуррані з племені абдалі, стверджуючи свою владу з 1747 р, зміг підпорядкувати інші пуштунські племена, які до того часто ворогували між собою, і заснувати першу справжню афганську державу — Дурранійську імперію, яка підпорядкувала, в тому числі, на півночі від Гіндукуша області Герата та Балх. Відтоді експансія пуштунських племен, що заохочується урядом, почала ще більше посилюватися. Пуштуни масово переселилися в північні області Афганістану. Навіть у підпорядкованій Британської Індії пуштуни просувалися все далі на північ і північний схід, де сильно тіснили дардів.

Чисельність На 2009 рік в Пакистані проживало близько 27 млн ​​пуштунів. Крім того, на північному заході країни проживає близько 1 700 000 переважно пуштунських, біженців з Афганістану. 2010 року понад 12 мільйонів пуштунів проживало в Афганістані. Більшість афганських пуштунів проживає в південній частині країни, в місті Кандагарі чисельність пуштунів становить близько 70%. В інших великих містах пуштуни складають від 5 до 50% від загальної чисельності населення. Це пояснюється тим, що більшість пуштунів Афганістану проживає в сільській місцевості. За одними даними, в Карачі проживає більше пуштунського населення (7 млн. чоловік), ніж в Кабулі, Пешаварі та Ісламабаді разом узятих. Карачі — найбільший центр пуштунської культури. За іншими даними, в Карачі проживає всього 1 500 000 пуштунів. В пакистанському Белуджистані пуштуни складають 40% від загальної чисельності населення провінції (тобто 40% від 7914000 чол.).

Стародавня історія

Під час вторгнення через Гіндукуш в Індію саків, що почалося у II ст. до н. е., відбувається міграція камбоджів на південь. Походження пуштунів з Бактро-бадахшанського регіону підтверджують лінгвістичні дані, що встановлюють віддалений зв'язок мови пушту з памірських мов і поміщають її в проміжне положення між мунджанськими та південнопамірськими (ішкашимською та сангліцькою). Ранню ж міграцію на південь підтверджують численні стародавні запозичення в пушту з індоарійських мов.

Надалі Індо-Гіндукушський регіон ставав ареною експансії нових хвиль завойовників з Середньої Азії: тохарів-кушан (китайська назва — юечжі, I ст. н. е.), ефталітів (IV ст.), тюрків-газневидів (X ст.). Ці території в V–VI століттях перебували під владою Ірану при Сасанідах, пізніше зазнали арабське вторгнення, а у IX–X століттях перебували під контролем держави Саманідів. Ймовіро, що всі ці завоювання так чи інакше залишили слід в етногенезі пуштунів. .

З арабським завоюванням пов'язаний початок поширення серед пуштунів ісламу. Цей процес стимулювався також і тим, що частина арабів осіла на території Пуштуністану в районі Сулейманових гір і поступово асимілювалася, передавши місцевому населенню свої культурно-релігійні традиції. Потім Пуштуністан послідовно потрапляв під владу різних мусульманських держав Середньої Азії — тюркської держави Газневидів (у цей період Лахор став другим за важливістю містом цієї держави), потім держави Гуридів. У XIII столітті територія, населена пуштунами, зазнала монгольської навали, яка торкнулася переважно перських міст на півночі країни. У XIV і XV столітті династія Тимуридів взяла під контроль довколишні міста і селища, а Бабур в 1504 році захопив Кабул.

Делійський султанат і Дурранійська імперія

Біля витоків делійського султанату стояли Гуриди — вихідці з афганської області Гор. Наприкінці XII століття Мухаммад Гурі, який зробив своєю столицею Лахор, влаштовував регулярні набіги на північний захід Індії. Його полководець Кутб-уд-Дін Айбек, що опанував Індією після перемог при Тараорі (1192) і Чанадаварі (1194), після смерті свого покровителя відокремився від Лахору і проголосив себе делійськими султаном.

Перші султани, будучи тюрками, культурно і політично тяжіли до іраномовного світу, проте третій султан, Ільтутмиш, зайняв стратегічні пункти північноіндійської рівнини і остаточно влаштувався в Делі. Після 30 років міжусобиць, що настали після його смерті в 1236 р., на престол зійшов Гійас уд-Дін балбал, якому довелося обороняти султанат від войовничих раджпутів і навали монголів.

Під кінець XIII століття Делійський султанат досяг вершини своєї могутності. Султан Ала уд-Дін Хальджі підкорив Гуджарат (бл. 1297) і Раджастхан (1301-12) і відстояв свої володіння від навали чагатаїв з Мавераннахру. Розпочате ним і його спадкоємцями просування на південь створило передумови для розпаду держави. За султана Мухаммада Туглака, який переніс столицю з Делі на Декан, армія мусульман зайшла на південь далі, ніж коли б то не було, — аж до Мадураю, де ними було засновано Мадурайський султанат.

Дурранійська імперія — історична держава, що включало в себе територію сучасних Афганістану, Пакистану, північно-східну частину Ірану та західну частину Індії. Була заснована в Кандагарі в 1747 році полководцем Ахмад-шахом Дуррані. Однак, за його наступників імперія розпалася на ряд самостійних князівств — Пешаварське, Кабульське, Кандагарське та Гератське. Дурранійська імперія часто розглядається як попередник сучасної держави Афганістан.

Сучасна історія

Європейський вплив