Колективізація в УРСР — частина політики колективізації і розкуркулення в СРСР, яка проводилася в період між 1928—1933 роками шляхом створення великих колективних господарств на основі селянських дворів, які отримали назву колгоспи. Політика колективізації мала знищити ворогів робітничого класу. Ідея створення колгоспу була сприйнята селянством як повернення кріпацтва.
В радянській Україні ця політика мала драматичні наслідки для етнічного українського населення і його культури, через те, що 86 % населення мешкало в сільській місцевості. Насильницьке впровадження політики колективізації стало однією з головних причин Голодомору. В Українській РСР колективізація мала свої специфічні цілі і результати. Радянське керівництво, яке було пов'язане з колективізацією, розуміло революцію «згори», яка проходила в той час в СРСР, в більш широкому контекстіС. Кульчицький, Проблема колективізації сільського господарства в сталінській «революції зверху», (pdf ) Проблеми Історії України факти, судження, пошуки, № 12, 2004, сс. 21-69.
Колгоспи були засновані на великих сільських господарствах, які знаходились у колективній власності жителів села. Врожайність, яка очікувалась, була збільшена на 150 %. Кінцевою метою колективізації було вирішення «проблеми зерна» кінця 1920-х років.
На початку 1920-х років було колективізовано лише 3 % селянства СРСР. В рамках першого п'ятирічного плану, мали бути колективізовані 20 % селянських дворів, хоча в Українській СРР їх кількість була встановлена на рівні 30 %.
Політика колективізації
Ідеї щодо зміни індивідуального сільського господарства на колективне існували з 1917 року, але з різних причин (брак сільськогосподарської техніки, ресурсів тощо) не були широко впроваджені до 1925 року, коли на сільськогосподарський сектор було звернуто більше уваги і докладено значних зусиль для того, щоб збільшити число колгоспів та підвищити ефективність вже існуючих радгоспів. Наприкінці 1927 року, після XV з'їзду КПРС, інтенсивність колективізації підвищено.
У 1927 році посуха значно знизила урожай у південних районах УСРР і Північного Кавказу. У 1927—1928 роках озимі значно постраждали через низький рівень снігу. Незважаючи на допомогу насінням з боку держави, багато ділянок не вдалося знову засіяти. У 1928 році урожай постраждав від посухи в більшості зернових площ Української РСР. Нестача урожаю і труднощі з системою постачання викликали перебої з постачанням продовольства в міських районах і дестабілізували ситуацію з постачанням продовольства в СРСР в цілому. Для того, щоб полегшити ситуацію, систему продовольчого нормування реалізовано в другому кварталі 1928 року спочатку в Одесі, а потім поширено на Маріуполь, Херсон, Київ, Дніпропетровськ і Харків. На початку 1929 року аналогічну систему запроваджено на всій території СРСР. Незважаючи на допомогу з боку центральних органів влади, у багатьох південних сільських районах були зафіксовані випадки недоїдання, а в деяких випадках голоду. Через брак фуражу для худоби, чисельність худоби була зменшена (див. таблицю нижче). Більшість колгоспів і радгоспів пройшли ці роки з невеликими втратами, а деякі з них навіть були в змозі надавати допомогу селянам у найбільш постраждалих районах (насіння).
Початкові стадії колективізації Не дивлячись на інтенсивну державну кампанію, колективізація, яка була спочатку добровільною, не була популярна серед селян: на початок 1929 року, тільки 5,6 % українських господарств і 3,8 % орної землі були «колективізовані». На початку 1929 року засоби, які використовував спеціальний «Укрколгоспцентр» змінились від добровільного до примусового. До 1 жовтня 1929 року план відносно створення колгоспів був перевиконаний на 239 %. В результаті 8,8 % орної землі було «колективізовано»
Колективізація найкоротшим шляхом Наступним важливим кроком «суцільної колективізації» стала публікація статті Й. Сталіна в газеті «Правда» на початку листопада 1929 року. В листопаді 1929 року на пленумі ЦК ВКП(б) була прийнята постанова «Про підсумки і подальші завдання колгоспного будівництва», згідно з якою вирішили направити в колгоспи і МТС на постійну роботу 25 тисяч працівників для «керівництва колгоспами і радгоспами»КПСС в резолюциях и решениях съездов, конференций и пленумов ЦК, 8 изд., ч. 4, М., 1970. Поки вони проходили короткотривалі курси, головною рушійною силою колективізації і розкуркулення в Українській СРР став «селянський комітет бідноти» («комнезами») і місцеві сільради, де комнезами мали більшість голосів. 10 грудня 1929 року, з'явився наказ про колективізацію худоби протягом 3-х місяців (тяглових тварин 100 %, великої рогатої худоби 100 %, свиней 80 %, овець і кіз 60 %). Це змусило багатьох селян забити худобу. На 1 січня 1930 року частка колективізованих господарств збільшилася майже вдвічі (до 16,4 % загального числа господарств). + Поголів'я худоби в Українській СРР (тисяч голів) Рік ЗагаломКоней ТягловіКоні Всього худоби Рогата худоба Бики Корови Свині Вівціі Кози1927 5056.5 3900.1 8374.5 805.5 … 3852.1 4412.4 7956.31928 5486.9 4090.5 8604.8 895.3 32.8 3987.0 6962.9 8112.21929 5607.5 4198.8 7611.0 593.7 26.9 3873.0 4161.2 7030.81930 5308.2 3721.6 6274.1 254.8 49.6 3471.6 3171.8 4533.41931 4781.3 3593.7 6189.5 113.8 40.0 3377.0 3373.3 3364.81932 3658.9 … 5006.7 105.2 … 2739.5 2623.7 2109.51933 2604.8 … 4446.3 116.9 … 2407.2 2089.2 2004.71934 2546.9 2197.3 5277.5 156.5 46.7 2518.0 4236.7 2197.1
Незважаючи на сумнозвісну постанову від 5 січня 1930 року, в якій крайній термін для повної колективізації Української СРР було встановлено на період з кінця 1931 до весни 1932 року влада Української СРР вирішила прискорити завершення кампанії до осені 1930 року, але очікування не виправдались навіть без допомоги 7500 «двадцятип'ятитисячників», які досягли деяких районів тільки до середини лютого-березня 70,9 % орних земель і 62,8 % селянських дворів були швидко колективізовані. План «розкуркулення» був також «перевиконаний». Майже 200 000 сімей (3,8 % загальної кількості селянських дворів) були залишені без майна, землі і будинків. Деякі з селян були арештовані й депортовані «на північ». Багато заарештованих «куркулів» і «заможних» фермерів переселялись разом зі своїми сім'ями на Урал і в Середню Азію, де вони часто використовувалися в таких галузях економіки, як лісозаготівля.Wheatcroft and Davies Термін «куркуль» став застосовуватись до тих, хто опирається колективізації, бо багато хто з так званих «куркулів» були заможні не більше, ніж звичайний селянин.
«Запаморочення від успіхів» Прискорення колективізації викликало численні селянські бунти в УСРР і в інших частинах СРСР. У відповідь на ці повстання, 2 березня 1930 року в газеті «Правда» Сталін опублікував статтю «Запаморочення від успіхів». Незабаром були видані численні накази й розпорядження про заборону застосування сили й адміністративних методів. Деякі з помилково «розкуркулених» отримали свою власність назад і навіть деякі з депортованих повернулись додому, але в незначній кількості — більшість залишилась там, куди їх депортували. Відбувся зворотній процес: якщо станом на 1 травня 1933 року 38,2 % селянських господарств Української СРР і 41,1 % орних земель були колективізовані, то до кінця серпня ці цифри знизились до 29,2 % і 35,6 % відповідно.
Друга примусова «добровільна» колективізація Друга примусова «добровільна» колективізація розпочалась в зимово-літній період 1931 року за допомогою бригад, що складались з колгоспних «ударників». Багато «куркулів» разом з сім'ями були депортовані з Української СРР. Згідно розсекречених даних, близько 300 тисяч селян в Українській СРР (з 30 мільйонного населення) стали жертвами цих заходів. Українці складали 15 % від 1,8 млн «куркулів».Davies and Wheatcroft, p.490 20 липня 1931 року — як відповідь на численні регіональні запити про додаткові депортації кулаків, Політбюро ЦК ВКП(б) прийшло до висновку, що «стратегічне завдання партії було майже досягнуто, подальші депортації повинні здійснюватись тільки у окремих випадках».Ivnitskyy «Tragedy of Soviet Village» Ця друга примусова «добровільна» колективізація також викликала затримку в посівах. В результаті, зернові культури сильно постраждали від посухи 1931 року. Протягом зими і весни 1930—1931 рр., Наркомзем УСРР опублікував кілька звітів про значне скорочення поголів'я худоби, викликане відсутністю корму і через «саботаж куркулів».
Згідно першої п'ятирічки, українське сільське господарство мало перейти від виключної орієнтації на зернові до більш різноманітної продукції. Це передбачало збільшення посівів цукрового буряку і культур, які будуть використані у промисловості (наприклад бавовнику, який вирощувався з 1931 року). У цій п'ятирічці передбачалось зменшення посівних площ зернових і збільшення площ для посіву інших культур, підвищення врожайності. 1 липня 1931 року 65,7 % господарств і 67,2 % орних земель були «колективізовані». Площі, де вирощувались важливі культури — зернові й цукровий буряк, були колективізовані на 80-90 %
Уточнення суцільної колективізації Постанова ЦК ВКП(б) від 2 серпня 1931 року зазначала значення терміна «суцільна колективізація» — повною буде вважатись колективізація не 100 % домогосподарств, а не менш 68—70 % селянських домогосподарств і не менше ніж 75—80 % орних земель. Відповідно до тієї ж постанови «суцільна колективізація» на Північному Кавказі (Кубань) — об'єднання 88 % домогосподарств і 92 % орних земель, в Південній Україні — 85 % і 94 % відповідно, правий берег України — 69 % і 80 % відповідно, у Молдавській АСРР — 68 % і 75 % відповідно.Compendium of Soviet Law for 1931. Moscow, 1932
Станом на початок жовтня 1931 року, було колективізовано 68 % селянських дворів, а також 72 % орних земельС. В. Кульчицький, Опір селянства суцільній колективізації, Український Історичний Журнал, 2004, № 2, 31-50..
План 1931 року + Виробництво зерна в УСРР, 1927—1933 (млн тонн.) Рік Вироблено Зібрано 1927 18.67 0.83 тільки основний збір 1928 13.88 1.44 1929 18.7 4.56 1930 22.72 6.92 1931 18.34 7.39 1932 14.65 4.28 1933 22.29 (включає сорго) 5.98 План хлібозаготівлі в Українській СРР, який був прийнятий на 1931 рік був більш оптимістичним — 510 мільйонів пудів. Проте, посуха, адміністративний розподіл плану по колгоспах, а також відсутність відповідного управління дестабілізувало ситуацію. Значні обсяги зерна залишалися незібраними. Значний відсоток був втрачений під час обробки і транспортування, або зіпсований на елеваторах (вологе зерно). Загальна площа озимих посівів скоротилася приблизно на 2 млн га. Тваринництво в колгоспах залишилось без кормів, які були забрані для покриття державних хлібозаготівель. Подібне явище відбулося і в відношенні насіння і заробітної плати, яка виплачувалась колгоспникам у натуральній формі. Проте, збір зерна тривав до травня 1932 року, але досяг лише 90 % очікуваних планових показників. До кінця грудня 1931 року план збору був виконаний на 79 %. Багато колгоспів з грудня 1931 року страждали від нестачі їжі, що призводило до збільшення числа смертей, викликаних недоїданням, зареєстрованим ОГПУ в деяких районах (Молдавській АРСР у цілому та декількох центральних районах Вінницької, Київської та північно-східних районах Одеської областей) в зимово-весняний період і на початку літа 1932 року до 1932 посівна кампанія Української СРР розпочалась при мінімальній потужності, більшість коней були непрацездатними, кількість доступних сільськогосподарських тракторів була занадто мала, щоб заповнити цю прогалину.