Допи́тливість, заціка́вленість — це якість, пов'язана з допитливим мисленням, таким як дослідження та навчання, яка спостерігається при дослідженні людини та тварин. Допитливість сильно асоціюється з всіма аспектами людського розвитку, з яких походить процес навчання та бажання отримувати знання та навички.Zuss, M. (2012) The Practice of Theoretical Curiosity. New York, N.Y.: Springer Publishing.
Термін «допитливість, зацікавленість» може також бути використаний для позначання поведінки чи емоції зацікавлення, у відношенні бажання отримувати знання чи інформацію. Допитливість як поведінка та емоція вважається рушійною силою не лише розвитку людини, а й розвитку науки, мови, промисловості.Keller, H., Schneider, K., Henderson, B. (Eds.) (1994). Curiosity and Exploration. New York, N.Y.: Springer Publishing.
Причини
Допитливість може сприйматись як вроджена якість багатьох видів. Вона звичайна для людини будь-якого віку від немовля до дорослого, та легко спостерігається в інших видах тварин; серед них людиноподібні мавпи, коти та мишоподібні. Ранні визначання вважали допитливість мотивованим бажанням отримати інформаціюLoewenstein, G. (1994). The psychology of curiosity: a review and reinterpretation. Psychological Bulletin. 116 (1), 75-98., яке походило від пристрасті або жадоби знання, інформації та розуміння.
Ці традиційні уявлення про допитливість нещодавно були розширені поглядом на різницю між допитливістю як вродженою дослідницькою поведінкою, яка присутня у всіх тварин, та допитливістю як бажанням отримати знання, присутнім лише у людини.
Теорії Як і інші бажання та потреби, які мають апетитивні якості (наприклад, потреба у їжі), допитливість пов'язують з дослідницькою поведінкою та очікуванням винагороди. Допитливість можна описати як позитивні емоції та отримання знання ; коли з'явилась зацікавленість, вона вважається сама по собі винагороджуючою та приємною. Отримання нової інформації може також вважатись винагороджуючим, оскільки це зменшує небажані стани непевності. Наслідками намагань детальніше зрозуміти цю потребу з зменшенні станів непевності та бажання брати участь у приємних досвідах дослідницької поведінки, стали відповідні теорії допитливості.
Теорія рушія допитливості Теорія рушія допитливості стосується небажаних досвідів «непевності». Зменшення цих неприємних відчуттів є винагороджуючим. Ця теорія припускає, що людина бажає зв'язності та розуміння у своїх процесах мислення. Коли ця зв'язність порушується чимсь незнайомим, непевним, саме рушій допитливості намагається отримати інформацію та знання про незнайоме для відновлення зв'язного процесу мислення, а коли таке відновлення відбулось, процеси допитливості затухають. За цією теорією допитливість розвинулась виключно з бажання зрозуміти незнайомі аспекти оточення через застосування дослідницької поведінки.
Варіанти теорії рушія допитливості відрізняються в тому, чи є допитливість первинним чи вторинним рушієм, і чи такий рушій допитливості виник з внутрішньої потреби розуміння та регулювання навколишнього середовища або чи спричинений зовнішнім стимулом.Edleman, S. 1997. Curiosity and Exploration. California State University, Northridge. Retrieved from http://www.csun.edu/~vcpsy00h/students/explore.htm Причини допитливості можуть бути від базових потреб (напр. голоду, спраги) до потреб у ситуаціях, спричинених страхом. Але кожен з таких варіантів погоджується, що допитливість виникає з ситуацій, які створюють відчуття непевності або сприймаються як неприємні, а допитливість допомагає розвіяти таку непевність. Однак ця теорія не пояснює того, що допитливість часто існує за відсутності нових чи незнайомих ситуацій See also a non-paywalled publication і така поведінка присутня у багатьох видів тварин. Так, маленька дитина, коли нудьгує у ситуації без збуджуючого стимулу, блукатиме, доки не знайде щось цікаве.
Теорія оптимального збудження Теорія оптимального збудження утворилась з необхідності пояснити бажання деяких людей шукати можливості до дослідницької поведінки за відсутності непевності чи незрозумілих ситуацій. Ця теорія намагається пояснити цей аспект допитливості, припускаючи, що людина може бути вмотивована підтримувати приємний рівень збудження такою дослідницькою поведінкою.
Концепція допитливості оптимального збудження припускає, що існує бажання підтримувати оптимальний рівень збудження. Якщо стимул занадто збуджуючий, виникає поведінка «відповзання», а коли середовище нудне і не вистачає хвилювання, виникає дослідницька поведінка допоки щось оптимально збуджуюче не буде знайдено. Тобто існує вроджена мотивація шукати ідеальний баланс між станами збудження. Ця ідея намагається пояснити спостережувану поведінку допитливості навіть за відсутності непевних чи незнайомих ситуацій. Але хоча теорія оптимального збудження намагається пояснити проблемні питання теорії рушія допитливості, вона сама має внутрішні суперечності. Наприклад, якщо слід підтримувати ідеальний стан допитливості, то отримання нового знання для зняття такого стану є контрпродуктивним.
Інтеграція у теорію шляху винагород З урахуванням недоліків теорій рушія допитливості та оптимального збудження, були зроблені спроби інтегрувати неврологічні аспекти винагороди, очікування та задоволення у більш охоплюючу теорію допитливості. Дослідження вказують на те, що бажання отримати нову інформацію залучає мезолімбічні шляхи мозку, прямо відповідальні за активацію дофаміну. Використання цих шляхів та активація дофаміну можуть пояснити надання цінності новій інформації та подальшої інтерпретації такої цінності як винагороди. Цей аспект нейробіології може доповнити теорію допитливості у поясненні мотивації дослідницької поведінки.
Роль неврологічних аспектів та структур Хоча феномен допитливості добре відомий, його першопричини не дуже вивчені за межами теорій. Нещодавні дослідження однак надали деяке уявлення про неврологічні механізми, з яких складається так званий «шлях винагород», який може впливати на такі характеристики, пов'язані з допитливістю, навчанням, пам'яттю та мотивацією. З огляду на складну природу допитливості, дослідження, яке фокусується на окремих нервових процесах з такими характеристиками, може допомогти краще зрозуміти феномен допитливості в цілому. Далі наведені характеристики допитливості та їх зв'язок з нервовими аспектами, які можуть були важливими у створенні дослідницької поведінки:
Мотивація та винагорода
Прагнення отримати нову інформацію чи виконати якусь дію часто ініціюється очікуванням винагороди. Цим концепти мотивації та винагороди природним чином пов'язані з поняттям допитливості.
Ця ідея винагороди визначається як позитивне підсилення дії, яка спонукає певну поведінку, шляхом використання емоційних відчуттів полегшення, приємності чи задоволення, які корелюють зі щастям. Багато ділянок мозку працюють разом для обробки винагороди у форматі, який називається «шлях винагороди». На цьому шляху багато нейромедіаторів мають роль у активації відчуття винагороди — включно з дофаміном, серотоніном та опіоїдними речовинами.
Дофамін пов'язаний з допитливістю, оскільки він відповідальний за призначення та підтримку значень винагороди за отриману інформацію. Дослідження вказують на те, що більша кількість дофаміну виділяється, коли винагорода невідома, а стимул незнайомий, у порівнянні з кількістю при знайомому стимулі.
Прилегле ядро Прилегле ядро — це згусток нейронів, який є важливим для активації шляху винагород, і відповідно допитливості. Викид дофаміну відбувається у відповідь на новий або захоплюючий стимул. У дитинстві та юності дофамін викидається швидше, стимулюючи допитливість та дослідницьку поведінку, важливі для розвитку і навчання.
Крім того, прилегле ядро може випускати опіоїди, які викликають сенсорне відчуття задоволення або вподобання, що допомагає оцінити незнайому ситуацію чи оточення та надати цінності новому об'єкту. Ці процеси бажання та вподобання обидва відіграють роль у активації системи винагород мозку і, можливо, у стимуляції схильності до допитливості та пошуку інформації.
Хвостате ядро Хвостате ядро — ділянка мозку, яка сильно реагує на дофамін, і є іншим компонентом шляху винагород. Дослідження вказують на те, що роль хвостатого ядра полягає у передбаченні та очікуванні можливості винагороди за дослідницьку поведінку та отриману інформацію, додаючи до факторів допитливості.
Передня кора Певні ділянки передньої кори реагують і на конфлікт, і на збудження, а отже ймовірно підсилюють певні дослідницькі моделі допитливості.Jepma, M., Verdonschot, R., van Steenbergen, H., Rombouts, S., & Nieuwenhuis, S. (2012). Neural mechanisms underlying the induction and relief of perceptual curiosity. Frontiers In Behavioral Neuroscience, 6
Кортизол Кортизол — хімічна речовина, відома своєю роллю у регуляції стресу, але також може асоціюватись з допитливою чи дослідницькою поведінкою. Результати нещодавніх досліджень впливу кортизолу і допитливості свідчать на користь теорії оптимального збудження. Припускається, що невеликий стрес від сплеску кортизолу стимулює допитливу поведінку, а великий стрес спричиняє реакцію «відповзання».
Увага Увага важлива для розуміння допитливості, оскільки прямо корелює зі здатністю людини до селективного фокусу та концентрації на конкретному стимулі в навколишньому середовищі. Оскільки когнітивні та сенсорні ресурси обмежені у знатності розуміти та оцінювати різні стимули, увага допомагає мозку краще сфокусуватись на тому, що він вважає найбільш важливим або таким, що відповідає цим стимулам. Люди мають схильність фокусувати свою енергію на стимулах, які особливо стимулюючі або захопливі. Тим більше уваги отримує стимул, тим частіше енергія та фокус людини буде направлена на цей стимул. Звідси випливає, що людина швидше фокусуватиме увагу на новому або незнайомому стимулі, щоб краще зрозуміти невідоме, ніж на більш знайомому чи повторюваному стимулі.
Смугасте тіло Смугасте тіло, ділянка мозку, яка координує мотивацію з рухом тіла, відіграє роль в увазі та очікуванні винагороди, які обидва важливі у стимуляції допитливості.
Передклинна ділянка Передклинна ділянка півкуль головного мозку () — ділянка мозку, відповідальна за увагу, епізодичну пам'ять та візуоспатіальну обробку. Виявлено певну кореляцію між кількістю сірої речовини у цій ділянці та рівнями допитливості та дослідницької поведінки, що може свідчити про вплив щільності цієї ділянки на рівні допитливості.
Пам'ять та навчання Пам'ять є важливою у розумінні допитливості: якщо допитливість — це бажання зрозуміти нові або незнайомі стимули, то пам'ять необхідна для визначення, чи цей стимул є незнайомим.
Але допитливість також впливає на пам'ять. Нові стимули, як правило, отримують більше нашої уваги, крім того вони часто мають асоційовану з ними цінність, очікувану винагороду, яку може принести така нова інформація. Сильніші асоціації та більша увага до стимулу ймовірно приведуть до того, що спогад про нього зберігатиметься довше та його буде легше пригадати. А обидва ці елементи (тривалість зберігання та легкість пригадування) сприяють кращому навчанню.
Гіпокамп та парагіпокампна звивина Гіпокамп важливий у формування спогаду та його відтворенні, а тому інструментальний у визначенні новизни різних стимулів. Дослідження припускають, що гіпокамп залучений до утворення мотивації досліджувати заради пізнання.
Парагіпокампна звивина — ділянка сірої речовини, що оточує гіпокамп, нещодавно була визначена залученою до процесу допитливості. Результати дослідження вказують на те, що ця ділянка більше стосується посилення допитливості, ніж первинного її виникнення.
Мигдалеподібне тіло