Жоан Гампер (, ; , Вінтертур, Швейцарія — , Барселона, Іспанія) — спортсмен, засновник футбольного клубу «Барселона», її гравець, капітан і президент (1908—1909, 1910—1913, 1917—1919, 1921—1923 и 1924—1925). Також вважається одним з ініціаторів створення швейцарських футбольних клубів «Цюрих» та «Базель» (капітаном яких він був).

Ранні роки Ганс-Макс Гампер народився в Вінтертурі, Швейцарія. Він був старшим сином і третім з п'ятьох дітей, народжених у Гампера-старшого і Розіни Емми Гессіг. Коли Гансу було сім років, пологи чергової дитини (сина, якого нарекли Фріц) та туберкульоз стали причиною смерті матері численного сімейства. Раптово овдовілий, з п'ятьма дітьми на руках, Август Гампер вирішив переїхати в Цюрих, де жили його рідні. Батько не міг приділяти багато часу всім дітям, і ті змушені були проводити час, в основному, будучи наданими самі собі. Юний Ганс вибрав досить популярне в кінці 19 століття заняття спортом, чому сприяла і політика, що проводилася в школах і гімназіях, з популяризації здорового способу життя.

Гампер дуже скоро досяг серйозних успіхів у велоспорті та легкій атлетиці, навіть вигравши кілька місцевих чемпіонатівLos Deportes. Barcelona, Any VI n.2 p.21 (12 de gener de 1902) . Також є свідчення очевидців, що він захоплювався регбі, футболом, плаванням, тенісом і гольфом. Поступово Ганс позначив для себе пріоритетний напрямок у спорті і в житті — футбол. У Цюриху він заснував новий клуб під назвою «Ексельсіор», а пізніше деякий час виступав за «Базель», в якому був капітаном. 1896 року Гампер взяв безпосередню участь в створенні клубу «Цюрих», де став першим капітаном.

У 18 років Ганс Гампер був відряджений компанією, де він підробляв на життя, у французький Ліон, де також займався спортом, особливо регбі.

Заснування «Барселони» У 1898 році Гампер зібрався до Африки, освоювати бізнес із торгівлі цукром, але по дорозі вирішив відвідати свого дядька Емілі Гейссерта, що жив у Барселоні. Ганс вирішив залишитися у цьому місті, яке йому дуже сподобалося, без проблем влаштувавшись до представництва Ліонського банку і за сумісництвом до залізничної компанії «Сарріа». Пізніше він змінив своє ім'я на каталонський його варіант, «Жоан Гампер»Morbo: The Story of Spanish football.

Як істинний протестант-кальвініст він став регулярно відвідувати швейцарську євангелістську церкву, де познайомився з кількома молодими людьми, які, як з'ясувалося пізніше, були зовсім не проти поганяти м'яча вечорами і практикували це хобі неподалік від місцевої Тріумфальної арки — там було хороше освітлення, і грати можна було до пізньої ночі. В один з таких вечорів Ганс зустрівся з двома братами — англійцями Парсонс.

Гампер також допомагав видавати журнал «Лос-Депортес», що виходив у БарселоніLyon-Sport. Lió, Any I n.12 p.9 (26 de març de 1898) . 22 жовтня 1899 року в цьому тижневику з'явилося невелике, на дев'ять рядків повідомлення, про своє бажання створити футбольний клуб:

Протягом місяця на оголошення відгукнулися швейцарські, англійські та іспанські любителі футболу, виявивши бажання стати засновниками: Вальтер Вайльд, Луїс Оссо, Бартоломеу Террадас, Отто Кунцл, Отто Маєр, Енріко Дукал, Пере Кабот, Карлес Пужоль, Жосеп Лобет і його нові знайомі Джон та Вільям Парсонси.

29 листопада того ж року в спортивному залі «Гімнасіо Соле» відбулася зустріч цих одинадцяти однодумців. Ганс досить швидко переконав усіх в тому, що якщо Христофор Колумб зміг відкрити Америку за багато тисяч кілометрів від Іспанського королівства, то чому б їм, молодим, енергійним і честолюбним людям, не вдихнути життя в самій Іспанії, а точніше в славній Барселоні перший у місті футбольний клуб. Тоді ж, на першому засіданні відбулися вибори президента (Вальтер Вайльд), секретаря (Луїс Оссо), скарбника (Бартоломеу Террадас) і капітана (Жоан Гампер). При цьому через велику кількість британців клуб отримав назву «Football Club Barcelona» (оригінальна англійська версія) замість іспанської назви «Club de Futbol Barcelona». Хоч Гампер був рушійною силою в клубі, спочатку він обрав роль члена правління і капітана клубу. Напевно справа в тому, що йому було лише 22 роки, і він просто хотів повністю віддатися грі яку любив.

12 грудня того ж року Гампер з товаришами визначили емблему клубу. З метою показати свій внесок у спортивне життя міста, у якості емблеми було затверджено герб Барселони. Пізніше, в 1910 році, правління вирішило, що клубу варто мати свою власну емблему. З цією метою був проведений конкурс, який виграв вантажник з порту Колумба, Хорді Ласа Гарсія, який згодом став художником-сюрреалістом. Він і подарував майбутньому гранду світового футболу нинішню емблему, яка містить у собі кольори Каталонії (червоний і жовтий), клубу (синій і гранатовий) і червоний хрест на білому фоні (прапор Англії).

З приводу того, звідки взялися синьо-гранатові клубні кольори, існують досить багато версій. Найбільш реалістичною видається наступна: засновник «Барселони» Ганс Гампер побажав бачити гравців свого клубу одягненими в кольори того кантону, де він жив усе своє свідоме життя — Тічино. Також не виключено, що швейцарець просто скопіював кольори свого першого клубу, за який він виступав — «Ексельсіор». Нарешті, на зустрічах керівництва клубу в одного із засновників був олівець, наполовину синій, наполовину червоний, що було дуже характерно для Європи тих часів.

До питання екіпіровки Гампер підійшов не менш вимогливо: футболка була розділена навпіл на синій і гранатовий кольори, рукава були протилежного кольору. Ігрові труси були білими.

Для домашніх матчів «блауграна» було вирішено орендувати в містечку Бонанова.

Виступи за «Барселону»

8 грудня 1899 року «Барса» зіграла свій перший домашній матч проти місцевої збірної англійських моряків, поступившись з мінімальним рахунком 0-1. Справедливості заради треба відзначити, що британську команду для набору кворуму підсилили гравці «Барселони». В тому ж матчі за каталонську команду дебютував і Гампер. Вже в наступному матчі 24 грудня на цьому ж стадіоні була обіграна команда, складена з каталонців. А незабаром клубу вдалося взяти впевнений реванш у англійців — 3:1.

У 1901 році команда виграла свій перший трофей — Кубок Макайя, пізніше перейменований в Чемпіонат Каталонії. По ходу розіграшу «Барса» видала абсолютно феєричний матч проти команди під назвою «Франко Еспаньйол», розгромивши суперника з рахунком 13-0. Гампер в тій зустрічі забив 9 м'ячів.

13 травня наступного року відбулося перше в історії Ель Класіко між «Барселоною» і «Мадридом». Каталонці здобули впевнену перемогу, тричі вразивши ворота противника і пропустивши лише одного разу. Дубль оформив австрієць , ще один м'яч на свій рахунок записав Гампер. Ця перемога дозволила клубу вийти до фіналу першого розіграшу Кубку Іспанії. Там команда з Гампером зазнала поразки 2-1 від «Клубу Біскайя».

«Барселона» набирала популярності. Але, Конституція Іспанії тих часів забороняла відкритий прояв релігійного вільнодумства на території країни. Католицизм тут став більше, ніж релігією, він став способом поведінки. Синьо-гранатові, що мали у складі відразу кількох англійців-протестантів і засновника-кальвініста, відразу втратили свій хребет: половина гравців основи «Барселони» були змушені покинути не тільки клуб, але й країну, щоб уникнути неприємностей. Самому Гамперу довелося не тільки поступитися капітанською пов'язкою одному з футболістів, але і залишити «Барселону» аж до кінця 1908 року. Саме тоді він одружився з швейцарською дівчиною Еммі, яка дотримувалася суворих католицьких переконань.

Всього Гампер зіграв 48 матчів за «Барселону» за період між 1899 і 1903 роками, забивши більше 100 м'ячів. Його товаришем по команді був англієць Артур Вітті.

Президентство в клубі

Перша каденція (1908—1909) У 1908 році справи йшли до того, що «блауграна» припинить своє існування. Клуб був на межі розорення. Деякі з найкращих гравців клубу повісили бутси на цвях і їм не вдавалося знайти заміну. Незабаром це почало впливати на поведінку клубу на полі та поза ним. Клуб не вигравав нічого з 1905 року і в результаті почалися фінансові проблеми. Діючий президент «Барселони» Вінченцо Рейг пішов у відставку через 22 дні після свого затвердження на посаду. У штаті клубу залишалося всього 38 чоловік. На позачергових зборах директор «Барселони» Франческ Санс у прес-релізі лаконічно пояснив ситуацію: «з економічної точки зору клуб близький до банкрутства». Тишу порушив Чарльз Воллас, один з авторитетних футболістів «блауграна»: «Невже ні в кого тут не вистачить мужності врятувати клуб? Якщо хто-небудь зважиться на це піти, нехай знає, що може розраховувати на кожного з гравців». Після чого Ганс Гампер, який до цього не промовив ні слова, встав і виголосив промову, яка стала згодом знаменитою:

Всупереч прогнозам, краху футбольного клубу не сталося. Грамотний менеджмент Гампера та розумна соціальна політика (однією з основних ідей було повернення до клубу людей, які раніше у тій чи іншій іпостасі знаходилися в його системі, а таких у підсумку виявилося більше двохсот) приніс свої плоди.

Одним з його найголовніших досягнень є допомога «Барсі» у придбанні власного стадіону. До 1909 року команда грала на різних полях, але жодне з них не було власністю клубу. Гампер домігся залучення коштів місцевих компаній і у березні 1909 року вони переїхали на стадіон «Камп де ла Індустрія» місткістю 6000 чоловік, який мав два яруси трибун (велика рідкість на той час) і перше в Іспанії штучне освітлення. Офіційно стадіон був відкритий 14 березня. До того часу ФК «Барселона» вже став колекціонувати трофеї: Кубок Макаї 1901/02, чемпіон Каталонії 1904/05 і 1908/09. Виконавши свою нелегку місію, Гампер 14 жовтня 1909 року, через 322 дні після того, як він став президентом, пішов з посади, але залишився у Раді директорів. На той момент число членів клубу зросло до 560 осіб.

Друга каденція (1910—1913) Через рік Гампер та його найближчі соратники зібралися в каталонському кафе «Моріц». На порядку денному була ідея відновлення президентських повноважень засновника клубу. Ганс погодився. У сезоні 1910/11 Гамперу довелося зіткнутися не тільки з внутрішніми проблемами, викликаними плинністю професіоналів у футболі, але і з яскраво вираженою антипатією іспанської федерації футболу до «Барселони».

Наступний сезон був дуже непростим, але закінчився на мажорній ноті: «Барса» виграла Кубок короля.

Нові розбіжності між каталонським клубом та федерацією досягли свого апогею в сезоні 1912/13. У підсумку, клуб вийшов зі складу федерації, а втомлений від нескінченних перипетій з чиновниками Гампер вирішив залишити президентський пост.

Третя каденція (1917—1919) 17 червня 1917 року Жоан знову обійняв посаду президента «Барселони», щоб реформувати застарілу систему клубного менеджменту. Перш за все він запросив на тренерський місток британського фахівця Джона Берроу, який став першим в історії тренером команди (до цього обов'язки тренера виконував капітан команди). Гампер також взяв у команду легендарного гравця Пауліно Алькантара і клуб став стабільно першим за забитими м'ячами. Крім того, Гампер підписав англійця Джека Грінвелла, який став першим професійним футболістом в історії «Барси». Через 4 місяці Берроу був звільнений через проблеми з алкоголем та невдалу гру команди і його місце зайняв саме Грінвелл.

У 1919 році до команди прийшли гравці, що вже встигли зарекомендувати себе — Рікардо Самора, Фелікс Сесумага і Хосеп Самітьєр. По закінченні сезону Гампер добровільно написав заяву про відставку.

Четверта каденція (1921—1923)

Двома роками пізніше, 17 липня 1921 року, засновник учетверте став президентом «Барселони».

Почалася нова, «золота» ера «Барси». До 1922 року футболісти видали вражаючу серію перемог у чемпіонатах Каталонії (8 титулів) та Кубку короля (5 титулів), а число членів досягло знаковою цифри в 10 000 осіб. Але на цьому тріумфальний хід Піренеями команди з Барселони не закінчився.