Едвард Марроу (при народженні Егберт Роско Марроу; – ) – американський теле- і радіожурналіст. Став відомим під час Другої Світової війни – його серія радіопередач для відділу новин CBS (на той час The Columbia Broadcasting System) збирала мільйони слухачів в Сполучених Штатах і Канаді. Тоді ж він зібрав команду іноземних кореспондентів, яка стала відома під назвою Хлопці Марроу.
Один з перших ведучих новин на телебаченні. Його діяльність у 1954 році призвела до громадського засудження сенатора Джозефа Маккарті.
Дитинство і юнацтво Марроу народився біля міста Ґрінсборо в окрузі Ґілфорд, штат Північна Кароліна. Його батьки Роско і Етель були квакерами. З трьох братів Егберт був наймолодшим, щодо його походження можна сказати: «суміш англійського, шотландського, ірландського та німецького». Сім'я жила на фермі у хаті без електрики і водопроводу та заробляла лише кілька сотень доларів на рік з кукурудзи і сіна.
Коли Марроу було шість років, його сім'я переїхала до округу Скеджіт в західній частині штату Вашингтон. Він навчався в середній школі в сусідньому містечку Едісон. У випускному класі був президентом студентського органу і досяг успіху під час командних дебатів. Він також був членом баскетбольної команди, яка виграла чемпіонат Скеджіт.
Після закінчення середньої школи в 1926 році Марроу вступив до Коледжу штату Вашингтон (зараз Університет штату Вашингтон) в Пуллмені і зрештою став спеціалістом з мови. Він також брав активну участь у політиці коледжу як член братства Каппа Сігма. Юнаком Марроу отримав прізвисько «Ед» і на другому році в коледжі він змінив ім'я Егберт на Едварда. У 1929 році на щорічній конвенції Національної студентської федерації Америки Марроу виступив із закликом до студентів коледжу бути більш зацікавленими в національних і світових справах; після цього його обрали президентом федерації. Отримавши ступінь бакалавра в 1930 році він переїхав назад на схід до Нью-Йорку.
Марроу був помічником директора Інституту міжнародної освіти з 1932 по 1935 і виконував повноваження заступника секретаря Екстреного комітету з допомоги іноземним вченим-біженцям, допоміг видатним німецьким вченим, які були звільнені з академічних позицій.
Він одружився з Джанет Хантінгтон Брюстер 12 березня 1935 року. Їхній син, Чарльз Кейсі Марроу, народився в західному Лондоні 6 листопада 1945 року.
Кар'єра в CBS Марроу приєднався до CBS як директор з переговорів і освіти в 1935 році і залишався в структурі протягом усієї своєї кар'єри. У CBS тоді не було кадрів з відділу новин, за винятком диктора Боба Траута. Робота Марроу полягала в тому, щоб організувати ньюсмейкерів, які будуть з'являтися в ефірі, і обговорювати питання дня. Траут давав поради Марроу, як ефективно спілкуватися на радіо.
Марроу вирушив до Лондона в 1937 році як директор європейських операцій CBS. Посада не включала репортажі наживо, він повинен був переконати європейських діячів транслювати по мережі CBS, що знаходилась в прямій конкуренції з двома радіомережами NBC. Марроу запропонував журналісту Вільяму Ширеру зайняти аналогічну посаду на континенті. Ці двоє чоловіків стали засновниками радіожурналістики.
Радіо Перший проблиск слави Марроу трапився у березні 1938 під час Аншлюсу, в якому Адольф Гітлер здійснив анексію Австрії нацистською Німеччиною. Поки Марроу був у Польщі, організовуючи трансляцію дитячих хорів, він отримав повідомлення від Ширера про анексію і дізнався, що обладнання австрійського державного радіо не дозволяє Ширеру повідомити про це. Марроу негайно послав Ширера в Лондон, де він без цензури виступив з розповіддю очевидця Аншлюсу. Марроу потім найняв літак з Варшави до Відня, щоб забрати колегу.
На прохання CBS New York (виконавчого директора Уільяма Пейлі або режисера новин Пола Уайта), Марроу і Ширер організували European News Roundup (Огляд Європейських Новин) щодо реакції на Аншлюс, в якому заради єдиної трансляції зібралися разом кореспонденти з різних європейських міст. 13 березня 1938 відбулася спеціальна трансляція з ведучим Бобом Траутом в Нью-Йорку, в тому числі, з Ширером в Лондоні (з депутаткою-лейбористкою Еллен Уілкінсон), репортером Едгаром Моурером з Chicago Daily News в Парижі, кореспондентом П'єром Гуссом з Міжнародної служби Новин в Берліні і сенатором Льюїсом Швелленбахом у Вашингтоні, округ Колумбія. Репортер Франк Гервасій був не в змозі знайти передавач для трансляції реакції італійської столиці, але передав телефоном свій текст в Лондон Ширеру, який прочитав його наживо. В своєму першому прямому ефірі Марроу повідомив: «Це Едвард Марроу говорить з Відня….Вже майже о пів на третю ранку, і гер Гітлер ще не прибув».
Трансляція вважалася революційною в той час. Передаючи багатопозиційні, живі репортажі в дні до сучасних технологій (і без можливості кожної зі сторін обов'язково чути один одного) вона вийшла майже бездоганною. Її специфіка стала основою для World News Roundup – найстарішого новинного мовлення, що досі працює кожен будній день вранці і ввечері на CBS Radio Network.
У вересні 1938 року Марроу і Ширер були постійними учасниками висвітлення на CBS кризи в Судетської області в Чехословаччині, яку Гітлер бажав для Німеччини і зрештою отримав у Мюнхенській угоді. Їх критичний репортаж посилив американський апетит до радіо новин, разом з тим слухачі регулярно чекали короткохвильові передачі Марроу, представлені аналітиком Кальтенборном в Нью-Йорку словами: «Дзвонить Ед Марроу …в ефірі Ед Марроу».
Протягом наступного року, на початку Другої світової війни Марроу знаходився в Лондоні. Репортажі Вільяма Ширера з Берліна принесли йому національну популярність і позицію коментатора у CBS News після його повернення в США в грудні 1940 року. Коли почалася війна у вересні 1939 року, Марроу залишався в Лондоні, а пізніше здійснював радіо трансляції наживо у розпалі Лондонського бліцу в програмі London After Dark. Передачі новин ніколи так не розбурхували радіо аудиторію, як ці трансляції: висвітлення попередньої війни в основному було надано газетами, поряд з кінохронікою; тодішні радіопрограми новин попросту являли собою читання диктором звітів служби новин.
Друга світова війна Передачі Марроу, особливо під час Бліцу, починалися з фрази, що стала його фірмовою: «Це Лондон», — промовленою з акцентом на слові Це з подальшим відтінком паузи перед рештою фрази. Його колишній вчитель мови Іда Лу Андерсон припустив, що ця фраза є більш лаконічною альтернативою, яку він успадкував від свого попередника на CBS Europe, Сезара Саєрчінгера: «Добридень, Америка. Говорить Лондон». Фраза Марроу стала синонімічною до диктора і його мережі.
Марроу домігся статусу великої знаменитості в результаті своїх воєнних передач. Упродовж них народилася його друга фірмова фраза. Наприкінці 1940 року, коли німці бомбардували місто щоночі, лондонці, які не обов'язково могли побачити один одного наступного ранку, часто закінчували свої розмови словами «На добраніч, і удачі». Майбутня британська монархиня, принцеса Єлизавета, так і сказала Заходу в прямому радіозверненні в кінці року: «На добраніч, і удачі всім вам». Так, в кінці однієї трансляції у 1940, Марроу закінчив свою частину словами «На добраніч, і удачі». Вчитель мови Андерсон наполягав, щоб він дотримувався неї, і так народилася друга фірмова фраза Марроу.
Коли Марроу повернувся в США в 1941 році, CBS організував 2 грудня вечерю на його честь у готелі Волдорф-Асторія. 1100 гостей були присутні на вечері, що транслювалася через мережу. Франклін Д. Рузвельт надіслав телеграму «з поверненням», яку було зачитано на вечері, і глава Бібліотеки Конгресу Арчибальд Макліш присвятив панегірик, що прокоментував вплив й інтимність воєнних донесень Марроу.
Напад Японії на Перл-Гарбор відбувся менш ніж через тиждень після цієї промови, і США вступили у війну на боці Антигітлерівської коаліції.
Марроу літав на 25 бойових завдань коаліції в Європу під час війни, записуючи для відкладеної трансляції додаткові репортажі з літаків, що гули над Європою. Уміння Марроу створювати яскраві описи того, що відбувається навколо або внизу, отримані частково під час тренувань з мови в коледжі, сприяли ефективності його радіопередач.
Коли воєнні дії розширилися, Марроу розширив CBS News у Лондоні в те, що Харрісон Солсбері описує як «найкращий штат з новин, що коли-небудь хтось збирав в Європі». Результатом була група репортерів, визнаних за їх інтелект і описові здібності.
Марроу настільки тісно співпрацював з англійцями, що в 1943 році Вінстон Черчилль запропонував зробити його генеральним директором BBC, відповідальним за продукцію. І хоча він відмовився від роботи, під час війни Марроу закохався в невістку Черчілля Памелу. У неї були інші американські коханці, серед яких Аверелл Гарріман, за якого вона вийшла заміж через багато років. Памела хотіла, щоб Марроу одружився з нею, і він розмірковував над цим. Однак, після того, як його дружина народила їх єдину дитину Кейсі, він закінчив роман.
12 квітня 1945 Марроу та Білл Шедел були першими репортерами концтабору Бухенвальд у Німеччині. Він зустрівся з виснаженими в'язнями, дітьми з ідентифікаційними позначками, і побачив «тіла, розташовані як дрова» в крематорії. У своїй доповіді три дні потому, Марроу сказав:Я прохаю вас повірити в те, що я сказав про Бухенвальд. Я повідомив про те, що бачив і чув, але тільки частину з того. Для більшості у мене немає слів… Якщо я образив вас цим досить спокійним звітом про Бухенвальд, то я ні в якій мірі не жалкую.– Уривок із звіту Марроу про Бухенвальд 15 квітня 1945.
Післявоєнна кар'єра
Радіо
У грудні 1945 року Марроу неохоче прийняв пропозицію Пейлі стати віце-президентом мережі і главою CBS News, і зробив свій останній репортаж з Лондона в березні 1946 року. Стосунки між Марроу і Ширером закінчилися в 1947 році під час одного з великих протистоянь американської радіожурналістики, коли Ширер був звільнений з CBS. Він сказав, що подає у відставку в розпал інтерв'ю, але його дійсно звільнили. Суперечка почалася, коли Дженсон Баттон Вільямс, творець крему для гоління, зняв своє спонсорство з недільної програми новин Ширера. CBS, де Марроу був тоді віце-президентом зі зв'язків з громадськістю, вирішили «рухатися в новому напрямку», найняти нового ведучого, і дозволити Ширеру піти. Є різні версії цих подій. Версія Ширера не була оприлюднена до 1990 року.
Ширер стверджував, що основа його проблем у тому, що мережа і спонсор не підтримували його через критичні коментарі до доктрини Трумена, а також через інші коментарі, які не відповідали масовим тенденціям. Ширер разом з прихильниками відчував, що був у наморднику через свої погляди. У той час, як Марроу відчував, що Ширер жив за рахунок високої репутації і не працював досить важко, щоб підтримати результати його власних досліджень. Марроу і Ширер не відновили свою тісну дружбу.
Цей випадок прискорив бажання Марроу залишити свою посаду мережевого віце-президента і повернутися до передач новин, і це зумовило появу його власних проблем з другом Пейлі, босом CBS.
Марроу і Пейлі зблизилися, коли сам голова мережі приєднався до воєнної діяльності, створивши радіостанції коаліції в Італії та Північній Африці. Після війни, він часто звертався безпосередньо до Пейлі, щоб вирішити будь-які проблеми. «Ед Марроу був єдиним справжнім другом Білла Пейлі в CBS», – відзначив біограф Марроу Йосип Персико.
Марроу повернувся в ефір у вересні 1947, взявши на себе вечірню передачу о 7:45, спонсором якої був Campbell Soup, а ведучим — його старий друг Боб Траут.
У 1950 році Марроу транслював півгодинний документальний радіофільм під назвою «Справа для літаючих блюдець». Він запропонував збалансований погляд на НЛО, предмет широкого інтересу в той час. Марроу взяв інтерв'ю і у Кеннета Арнольда (звіт якого у 1947 швидко викликав інтерес до НЛО) і у астронома Дональда Мензела (який стверджував, що доповіді про НЛО можуть пояснити як люди роблять помилки у розпізнаванні інших явищ).