Джон Вілкінс (, 1614—1672) — британський священик і полімат, один із засновників Лондонського королівського товариства. від 1668 року до своєї смерті.

Джон Вілкінс — один з небагатьох людей, які займали посади керівників коледжів і Оксфордського, і Кембриджського університетів. У складних умовах громадянської війни і релігійної конфронтації в Англії Вілкінс зумів стабілізувати становище в Оксфорді і взяв участь в створенні Лондонського Королівського товариства.

Є одним із засновників природної теології, сумісної з тогочасною європейською наукою. Серед праць Вілкінса найбільш відоме його «Есе про справжню символіку і філософську мову» (1668), в якому, серед іншого, Вілкінс запропонував універсальну мову і десяткову систему мір, яка згодом стала основою метричної системи.

Біографія

Ранні роки Питання про місце народження Вілкінса залишається спірним. Згідно з деякими джерелами, він народився в селі (графство Нортгемптоншир), згідно з іншими — в . Батьками Джона були ювелір Волтер Вілкінс (пом. 1625) і Джейн Дод, донька священика . Після смерті чоловіка мати Джона знову вийшла заміж, і в другому шлюбі народила його зведеного брата , згодом — відомого астронома і поета.

Джон Вілкінс здобув освіту в Оксфорді, де навчався спочатку в коледжі , а потім — у Гертфорд-коледжі. У Гертфорд-коледжі наставником Вілкінса був відомий пресвітеріанин , а курс астрономії вів перший Оксфорда . Вілкінс здобув ступінь бакалавра в 1631 році і ступінь магістра 1634 року.

1637 року Вілкінс оселився у Фослі — маєтку дворянського роду , якому служив він сам, а також клан його матері (родина Дод). Заступником родини Дод був  — у минулому член парламенту і . У лютому 1638 року Вілкінс був висвячений на священика англіканської церкви в соборі Christ Church Cathedral в Оксфорді, після чого служив духівником у лорда , а від 1641 року — у . 1644 року став капеланом у курфюрста Пфальца Карла Людвіга, який проживав у вигнанні в Лондоні й доводився племінником англійському королю Карлу I.

У Лондоні, Оксфорді та Кембриджі У Лондоні Вілкінс належав до гуртка вчених — прихильників експериментальної філософії, що сформувався навколо , лікаря-рояліста, який прибув до Лондона влітку 1646 року, після того як Оксфорд захопили прихильники парламенту. До цього гуртка належали такі вчені як , , , , , Джон Валліс, Вільям Гарвей і . Цей гурток, що отримав неофіційну назву «група 1645», був описаний набагато пізніше Уоллісом, який також згадує серед учасників . Низка учасників «Групи 1645» згодом сформували  — один з попередників Королівського товариства.

Після укладення Вестфальського миру в 1648 році Карл Людвіг повернувся до Європи, де отримав у правління землі батька і став новим, восьмим курфюрстом Пфальцу, а Вілкінс 1648 року зайняв у Оксфорді, в посаду Ворд (одна з найвищих посадових осіб коледжу, що відповідає за керівництво науковими дослідженнями і представлення коледжу в суспільстві), що сприятливо позначилося на розвитку коледжу. Політика Вілкінса сприяла створенню атмосфери політичної та релігійної терпимості в коледжі і залученню талановитої молоді, зокрема Крістофера Рена. Попри те, що Вілкінс був прихильником Олівера Кромвеля, в коледжі навчалися і діти роялістів. Вілкінс сформував у Оксфорді групу вчених, зацікавлених у розвитку експериментальної науки, яка в 1650 році отримала статус зі своїми правилами. Крім колишніх однодумців Вілкінса з лондонської «Групи 1645» (Годдард, Волліс, Ворд, Рен — молодий протеже Скарборо), до складу клубу увійшли, за оцінкою , такі вчені як , Роберт Бойль, Вільям Петті, , Томас Вілліс, і . Поступово до діяльності клубу підключився Роберт Гук, який 1653 року прибув з коледжу Крайст-Черч. Гук став відомий Вілкінсу як технік (можливо через Річарда Басбі) і став спочатку помічником Вілкінса, а від 1658 року працював з Бойлем.

1656 року Джон Вілкінс одружився з Робіною Френч (уродженою Кромвель), молодшою сестрою Олівера Кромвеля, що овдовіла в 1655 році (її чоловік Пітер Френч був каноніком оксфордського коледжу Крайст Черч). Ставши зятем Кромвеля, Вілкінс дістав доступ до найвищих верств британського суспільства. У 1658 році, незадовго до своєї смерті, Кромвель призначив Уїлкінса майстром Триніті-коледжу в Кембриджі Wilkins, John (WLKS639J). A Cambridge Alumni Database. University of Cambridge, це призначення підтвердив син Кромвеля Річард, який замінив батька на посаді лорда-протектора. За час перебування на посаді Вілкінс став другом і опікуном Ісаака Барроу.

Після Реставрації Стюартів

Після реставрації Стюартів 1660 року, нова влада позбавила Вілкінса посади в Триніті-коледжі, зробивши його пребендарієм Йорка і у , тодішньому передмісті Лондона. 1661 року його перевели на посаду проповідника до , а в 1662 році — вікарія парафії собору Святого Лаврентія на . Під час Великої лондонської пожежі 1666 року у вогні загинула бібліотека і наукові прилади Вілкінса..

У листопаді 1660 року Вілкінс, разом з однодумцями по Оксфордському філософському клубу, став одним з членів-засновників Королівського товариства і був обраний одним з двох його секретарів. Другим секретарем Королівського товариства став Генрі Ольденбург, з яким Вілкінс познайомився в Оксфорді в 1656 році.

Єпископ Честера 1666 року Вілкінс став вікарієм в графстві Нортгемптоншир, в 1667 році — пребендарієм Ексетера і в 1668 році — пребендарієм собору святого Павла і єпископом Честера. Останню посаду він отримав завдяки впливу герцога  — випускника Триніті-коледжу і члена Королівського товариства. Вільєрс вирізнявся помірними поглядами щодо конфлікту пресвітеріан і і був прихильником мирного врегулювання внутрішньоцерковних розбіжностей, Вілкінс поділяв цей підхід.

Одразу ж після свого висвячення в єпископи Честера, Вілкінс висловився проти використання кримінального законодавства щодо нонконформістів і спробував заручитися в цьому питанні підтримкою інших помірних єпископів.. У 1668 році відбулися переговори за участю Вілкінса і відомого теолога з представниками інакомислячих — Вільямом Бейтсом, і Томасом Ментоном з питань врегулювання конфлікту в англіканській церкві. Вілкінс пропонував пресвітеріанам залишитися в складі англіканської церкви, вивівши з неї індепендентів.

Джон Вілкінс помер у Лондоні в листопаді 1672 року від сечокам'яної хвороби.

Внесок у науку

Ранні праці Вілкінса були за характером фантастико-утопічними. Його перші книги — «Відкриття місячного світу» (, 1638) і «Міркування про нову планету» (, 1640), написані під явним впливом твору Френсіса Годвіна («Людина на Місяці», 1638), присвячені міркуванням про подібність між Землею і Місяцем, на підставі чого Вілкінс передбачає, що на Місяці живуть живі істоти — селенітиBouyre Claire, "Vivre et Aller sur la Lune en 1640 ? Les sciences du vivant dans le discours sur la pluralité des Mondes, à partir de l’œuvre de John Wilkins: The Discovery Of A New World (1640) " Bulletin d'Histoire et d’épistémologie des Sciences de la vie, 2014, 21 (1), pp. 7-37.. У третє видання «Відкриття місячного світу» (1640) письменник додав розділ про реальність подорожі людей на Місяць.

1641 року Вілкінс анонімно опублікував трактат під назвою «Меркурій, або таємний і швидкий посланник» ()., присвячений криптографії; можливо, цей твір також написаний під впливом Годвіна, який опублікував у 1629 році власний трактат по криптографію Nuncius inanimatus.

Трактат Вілкінса «Еклезіаст» (1646), згодом неодноразово перевиданий, містить аналіз усіх доступних коментарів Біблії і призначений для підготовки проповідей. Поряд з вмістом, Вілкінс велику увагу приділяє також стилю читання проповідей, вказуючи на необхідність відходу від стилю Цицерона і використання прямих емоційних стимулів.

У 1648 році виходить у світ «Математична магія» () Вілкінса з присвятою його підопічному принцу Карлу Людвігу. Книга складалася з двох частин; перша частина, під назвою «Архімед», була присвячена опису традиційних механічних пристроїв, таких як важіль, ваги, блок а друга, більш белетризована — «Дедал» — складнішим пристроїв і механічним машинам. У «Дедалі» автор розповідає, зокрема, що англійський чернець Ейлмер у XI столітті, користуючись механічними крилами, здійснив політ з дзвіниці собору. У подальших прикладах і міркуваннях про «летючих людей» Вілкінс описує якусь «летючу колісницю» — конструкцію, яка доволі нагадує сучасний аероплан. Вілкінс посилається при цьому на праці як стародавніх вчених, так і своїх сучасників, таких як Гвідобальдо дель Монте і Марен Мерсенн, а також згадує книгу Годвіна «Людина на Місяці», герой якої використовував птахів для польоту на Місяць.

У праці «Міркування про красу провидіння» (, 1649) Вілкінс дотримувався точки зору, що божественне провидіння куди глибше, ніж про це говорять його нинішні інтерпретатори. Це зміцнило репутацію Вілкінса після реставрації Стюартів.

У 1654 році Вілкінс разом з Сетом Вордом виступили проти впливового клірика , який в своєму трактаті Academiarum Examen повів атаку проти методів викладання в Оксфорді і Кембриджі, вимагаючи ввести навчання астрології і алхімії. Прагнучи заручитися підтримкою військових і політичних кіл, Вебстер направив свій трактат генералу Джону Ламберту, а також в . У відповідь на це Вілкінс і Ворд виступили зі своїм трактатом Vindiciae academiarum (1654), в якому відстоювали більш помірковану програму реформи викладання, частково вже реалізовану на той час. Вілкінс і Ворд стверджували, що Вебстер не в курсі останніх змін у викладанні, і непослідовний у своїх поглядах, захищаючи одночасно Бекона і Фладда, чиї методи були несумісні.

У лексикографічних працях Вілкінс співпрацював з відомим вченим і церковним діячем .

Найвідомішим праця Вілкінса — «Есе про справжню символіку і філософську мову», яке вийшло 1668 року. У цьому трактаті Вілкінс розробляв підхід до створення універсальної мови для спілкування вчених і філософів, яка замінила б латину, що панувала тоді в науковому співтоваристві. Цей проект є одним з найбільш амбітних проектів створення планових мов. Вілкінс розробив чорновий варіант цієї універсальної мови, що включає універсальні письмо, словник, граматику і фонетику. Одним з аспектів цієї роботи стала пропозиція десяткової системи вимірювань, яке згодом було реалізовано у вигляді метричної системи.. Також у цій книзі Вілкінс запропонував використовувати вісімкову систему числення замість десяткової.

Праці

The Discovery of a World in the Moone (1638) A Discourse Concerning a New Planet (1640) Mercury, or the Secret and Swift Messenger (1641) Ecclesiastes (1646) Mathematical Magick (1648) A Discourse Concerning the Beauty of Providence (1649) A discourse concerning the gift of prayer: shewing what it is, wherein it consists and how far it is attainable by industry (1651) Vindiciae academiarum (1654), в спільно з Сетом Вордом An Essay towards a Real Character and a Philosophical Language (1668) Of the Principle and Duties of Natural Religion, London, UK: Archive, 1675.

Примітки

Література

Посилання

.