Всі штати і території Австралії, які є самоврядними є окремими юрисдикціями та мають свою власну систему судів і парламенти. Системи законодавства різних штатів мають вплив одна на одну, але цей вплив не має обов'язкового характеру. Закони, прийняті парламентом Співдружності, застосовуються до всієї Австралії.Australian Constitution Act 1900 — SECT 109

Чинна організована система права і уряду в Австралії сьогодні історично залежить у своєму правовому обґрунтуванні від низки британських статутів, зокрема, Конституційного акта про Австралійський Союз 1900 року, який далі в цій статті зватиметься «Конституція». Повноваження парламенту Сполученого Королівства прийняти ці закони впливали з набуття австралійського континенту як територіального володіння Британської Корони. Хоча закони австралійських колоній від початку колонізації відрізнялися багато в чому від законів Великої Британії, основоположні способи мислення відображають традицію загального права, отриману від Великої Британії.

Рецепція англійського права Правові інститути і традиції австралійського права характеризуються монокультурним характером, відображаючи його англійське походження.Patrick Parkinson, Tradition and Change in Australian Law (Sydney: LBC Information Services, 2001) at 6. Під впливом ідей тогочасного міжнародного права, софістики і приватної власності англійці вважали корінні народи надто примітивними для того, щоб мати законне право володіння австралійським континентом. Вони вирішили ставитися до Нової Голландії (як значна частина Австралії тоді називалася), як до «нічиєї землі», що означає порожнє місце. Оскільки Таємна Рада постановила, що на незаселених землях, де оселилися англійські піддані, перебуватимуть під владою права Англії,Case 15 — Anonymous (1722) 2 Peer William's Reports 75; 24 ER 646. там не було місця для прав місцевих аборигенів на землю, як і не було й визнання звичаїв або права аборигенів.

Рецепція англійського права була уточнена австралійськими судами Законом 1828 року, який передбачає, що всі закони і законодавчі акти, що діють в Англії на дату набрання чинності законодавства повинні застосовуватися в судах Нового Південного Уельсу і Землі Ван-Дімена (Тасманія) у тій мірі, в якій вони застосовні. Оскільки Квінсленд і Вікторія були спочатку частиною Нового Південного Уельсу, цієї ж дати на цих землях було рецеповане англійське право. Південна Австралія прийняла іншу дату рецепції англійського законодавства права,Acts Interpretation Act 1919 (South Australia), s 48. як і Західна Австралія.Interpretation Act 1918 (Western Australia), s 43.

Найбільш ранні цивільні і кримінальні суди, створені від витоків на початку існування колонії Нового Південного Уельсу, були слаборозвиненими, пристосовницькими і мали військовий характер. Хоча законність не завжди дотримувалася, суди обмежили повноваження губернатора, і право колонії було у рази більш егалітарним(тобто рівноправним), ніж у Британії.R. Kercher, An Unruly Child: A History of Law in Australia (Allen & Unwin, 1995) at 7, 52. Kercher makes reference to the case of Henry Kable, who successfully sued the captain of the ship Alexander.

До 1824 року система суду базується, по суті, на англійській моделі, що була створена актами британського парламенту.New South Wales Act 1823; Australian Courts Act 1828. Закон про Новий Південний Уельс 1823 року передбачав створення Верховного суду з повноваженнями розглядати усі кримінальні і цивільні справи так же повно і докладно, як в суді Її Величності королівської лави, і загальної юрисдикції казначейства в Вестмінстері.4 Geo IV c 96, s 2. Були також створені нижчестоящі суди, включаючи суди загальних або четвертних сесій, і суди запитів.

Представницький уряд виник в 1840-х — 1850-х рр., а значний ступінь автономії було надано місцевим законодавчим органам у другій половині XIX століття.Great Reform Act 1832; Australian Constitutions Act (No 1) 1842; Australian Constitutions Act (No 2) (Imp). Колоніальним Парламентом були внесені деякі реформи, такі як таємне голосування і право голосу для жінок, яких не було прийнято у Великій Британії ще багато років. Проте, акти Парламенту Сполученого Королівства, що поширювалися на колонії могли позбавляти чинності колоніальне законодавство, і застосовуватися як акти «верховної сили».Colonial Laws Validity Act 1865 (Imp), s 2. Нові доктрини англійського загального права, як і раніше розглядалися як такі, що виражають загальне право Австралії. Наприклад, доктрина відомої справи Донохью проти Стівенсона, з якої запозичено сучасне право недбалості(халатності), розглядалася як уже прихована в межах загального права в момент рецепції.State Government Insurance Commission (SA) v Trigwell (1979) 142 CLR 617.

Дивергенція У той час як Конституція сама по собі була законом британського Парламенту, роль Великої Британії в уряді Австралії ставала все більш номінальною в 20-му столітті (федеральний уряд, як правило, згадується у правовому контексті, як «Співдружність»). Втім, був маленький поштовх для Австралії на шляху до отримання законодавчої незалежності. Австралійські Штати не брали участі в конференціях, що призвели до підписання Вестмінстерського статуту 1931 року, який передбачав, що жоден британський закон не слід вважати поширеним на домініони без згоди на це самих домініонів. Співдружність не посилалася на положення Статуту до 1942 року.

Повна законодавча незалежність була офіційно визнана Австралійським Законом 1986 року, затвердженого Парламентом Сполученого Королівства, а також країнами Британської Співдружності. Вона усунула можливість прийняття закону за згодою і за проханням домініону, і стосувалася як штатів окремо, так і Співдружності в цілому. Вона також передбачала повне скасування подання апеляцій в Таємну Раду з будь-якого Австралійського суду. Прийняття Австралійського Закону являло собою важливий символічний розрив з Англією, який був підкреслений візитом королеви Єлизавети II до Австралії, щоб підписати акт особисто. Законодавча незалежність супроводжується збільшенням розриву між австралійським і англійським загальним правом в останній чверті 20-го століття.M. Ellinghaus, A. Bradbrook and A. Duggan (eds.), The Emergence of Australian Law (Butterworths: Sydney, 1989) at 70. Крім того, великий звід англійського права, отриманий Австралією, поступово був скасований у державних парламентах, наприклад, у Новому Південному Уельсі застосуванням Імперського Закону 1969 року.

Австралійський Республіканізм виник як рух у 1990-х роках, маючи на меті згодом змінити в Австралії статус конституційної монархії на республіканську форму правління.

Джерела права Обговорення джерел австралійського права ускладнюється федеральною структурою, яка створює два види джерел писаного конституційного права: державні та федеральні, і два види джерел загального статутного права, при цьому Федеральна Конституція визначає чинність статутів федерації та держави у випадках, коли дві сфери повноважень перетинаються.

Австралійська Комісія з правової реформи вивчає пропозиції щодо реформ, подані генеральними прокурорами, а в деяких юрисдикціях — членами суспільства.

Конституційне право Австралійські колонії стали федерацією шляхом впровадження в 1901 році Конституційного акту Співдружності Австралії британським парламентом. Федеральна Конституція була предметом обговорень майже десять років, «її витоками є британські правові традиції і традиції австралійської демократії».B. Kercher, An Unruly Child: A History of Law in Australia (Allen & Unwin, Sydney, 1995) at 157.

Конституція передбачає, що законодавча влада Співдружності, покладена на Федеральний Парламент, до складу якого входить Королева, Сенат і Палата представників. Роль Королеви у законодавчому процесі полягає в її обов'язку надати королівську санкцію, влада здійснюється від її імені генерал-губернатором. Королева не має ніякої фактичної ролі в законодавчій діяльності сучасної Австралії.

Повноваження Федерального Парламенту також розглядаються в Конституції. У Статті 51 перераховані ті конкретні питання, по яким Співдружність має право видавати нормативні акти. У разі колізії переважає федеральний закон.Section 109. Проте, федеральний закон може застосовуватися лише стосовно питань, акцептованих Конституцією. Вищий Суд Австралії визначає, чи має Федеральний Уряд таке право, щоб вирішувати спірні питання.See, e.g. Pape v Federal Commissioner of Taxation (2009) 238 CLR 1 AustLII Крім того, Парламент Співдружності може приймати закони з питань, переданих йому парламентом одного або декількох штатів.Placitum xxxvii. Існує також влада приймати закони з «випадкових» (несуттєвих) питань до влади Співдружності.Placitum xxxix. Є певні питання, за якими обов'язково тільки Співдружність може приймати закони, в тому числі такі, що стосуються місця перебування уряду і управління державною службою Співдружності.Section 52.

Глава III Конституції передбачає створення Верховного Суду Австралії, а також створення інших федеральних судів, або наділення федеральною юрисдикцією штатних судів. Австралійські суди можуть дозволити звернення до Таємної Ради з конституційних питань. Право на подачу апеляції щодо рішення Верховного Суду до Таємної Ради було скасовано тільки у 1975 роціPrivy Council (Appeals from the High Court) Act 1975. і стосовно рішень судів штатів у 1986 році.Australia Act 1986.

Є кілька гарантій прав людини в Конституції; утім немає нічого рівнозначного Біллю про права Сполучених Штатів Америки. Кілька прав були проголошені Верховним судом в порядку інтерпретації, в тому числі гарантії свободи політичних висловлювань,Australian Capital Television Pty Ltd v Commonwealth (1992) 177 CLR 106. а також право на визнання міждержавних професійних кваліфікацій.Street v Queensland Bar Association (1989) 168 CLR 461.

Статутне право Якщо уряд погоджується з тим, що зміни мають сенс, законопроєкт розробляє, як правило, Парламентська рада. Законопроєкт читають і обговорюють в обох палатах парламенту, перш ніж він або відкидається, або змінюється, або схвалюється. Схвалений законопроєкт потім повинен отримати згоду або губернатора (штату), або генерал-губернатора (Співдружності). Нерідко парламент делегує нормотворчу діяльність місцевим радам, статутним органам і державним відомствам.

Більшість статутів призначені для застосування в основному не практикуючими юристами і суддями, а адміністративними управлінцями.Jeffrey W. Barnes, «Statutory Interpretation, Law Reform and Sampford's Theory of the Disorder of Law» Part One (1994) 22 Federal Law Review 116; Part Two, (1995) 23 Federal Law Review 77. Деякі закони отримують більше судового тлумачення, ніж інші, тому, що або стосуються важливіших питань, або тому, що ті, на кого вони впливають, ставлять відповідне питання перед судом. Хоча тлумачення, представлене суду, часто є таким, що вигідне самій стороні,Dennis C. Pearce and R. S. Geddes, Statutory Interpretation in Australia (4th edition, Butterworths: Sydney, 1996), p. 3. суди не зобов'язані вибрати одну з інтерпретацій, запропонованих сторонами.Saif Ali v Sydney Mitchell v Co AC 198 at 212.

Австралійські суди відійшли від традиційного підходу до інтерпретації статутів (буквальне правило, золоте правило,Grey v Pearson (1857) 6 HLC 61 at 106. і правило усунення зла)Heydon's Case (1584) 3 Co Rep 7a at 7b.). Домінуючий підхід полягає в тому, що правила не повинні застосовуватися жорстко, тому що головна мета полягає в інтерпретації статуту відповідно до намірів парламенту.Cooper Brookes (Wollongong) Pty Ltd v FCT (1981) 147 CLR 297 at 321 per Justices Mason and Wilson. Цей так званий «телеологічний підхід» («purposive approach») був закріплений законодавчо.For example, Acts Interpretation Act 1901 (Cth-Commonwealth) s 15AA, introduced by the Statute Law Revision Act 1981 (Cth). Законодавства у всіх штатах і на всіх територіях дозволяє залучення матеріалів, що супроводжували процес створення відповідного закону.For example, Acts Interpretation Act 1901, s 15AB, introduced in 1984.

Прецедентне право