Національний парк Доньяна (, ) — це природний заповідник в Андалусії, південна Іспанія, в провінціях Уельва та Севілья. Він займає 543 км², з яких 135 км² є зоною, що охороняється. Парк є зоною болот, дрібних струмків і піщаних дюн в Лас Марісмас, дельті, де Гвадалківір впадає в Атлантичний океан. Загальний опис Він був створений як заповідник у 1969 році, коли Всесвітній фонд дикої природи спільно з іспанським урядом придбав ділянку болот, щоб захистити її. Парк отримав назву на честь донья Ана де Сільва і Мендоса (), дружини сьомого герцога Медіна-Сідонія.
Національний парк Доньяна має біорізноманіття, унікальне для Європи, хоча воно дещо схоже з національний парком Камарг в дельті річки Камарг у Франції, з яким парк Доньяна є побратимом. У парку представлена велика різноманітність екосистем і притулків диких тварин, включаючи тисячі європейських і африканських перелітних птахів, ланей, іспанських оленів, кабанів, борсуків, єгипетських мангустів та видів, які перебувають під загрозою зникнення, таких як іспанський могильник і рись іспанська. Екосистема постійно знаходиться під загрозою осушення боліт, використання вод річок для збільшення сільськогосподарського виробництва шляхом зрошення землі вздовж берегів, забруднення води річки вверх по течії через видобуток корисних копалин і розширення мережі туристичних об'єктів.
Природний заповідник Доньяна включає в себе Національний парк Доньяна, заснований в 1969 році, і природний парк, створений в 1989 році і розширений у 1997 році, який створив буферну зону охорони під керівництвом регіонального уряду. Два парки, національний і природний, з того часу були класифіковані як єдиний природний ландшафт. Через своє стратегічне розташування між материками Європи та Африки і його близькість до протоки Гібралтар, великий простір солоних болот Доньяна є місцем розмноження, а також перевалочним пунктом для тисяч європейських і африканських птахів (водних і наземних), і взимку налічує багато видів перелітних водоплавних птахів у кількості до 200 000 особей. Протягом року тут можна побачити понад 300 різних видів птахів. Оскільки територія вважається найбільшим заповідником в Європі, кілька різних наукових установ мають тут станцій моніторингу для забезпечення відповідного розвитку суміжних територій і збереження рідкісних видів тварин, що його населяють.
Парк був включений під захист Рамсарської конвенції 04 травня 1982 року. Територія була оголошена об'єктом Світової спадщини ЮНЕСКО в 1994 році. У 2006 році парк зафіксував 376 287 відвідувачів.
Геологія та геоморфологія
Геологічний профіль території Національного парку Доньяна є наслідком розвитку протягом кількох сотень тисяч років глибокого водоносного горизонту та геоморфологічних особливостей, які мали результатом підвищення біорізноманіття живої природи довкілля в даний час. Після закінчення останнього льодовикового періоду ця територія була покрита прісними і солонуватими болотами, ставками і піщаними дюнами, з деякими вторгненнями моря, викликаними потужними природними явищами, такими як цунамі і великі бурі. Період порівняно швидкого зростання рівня Світового океану в першій частині Фламандського міжльодовикового періоду був пов'язаний з таненням льодовиків, і досяг свого максимального рівня 6 500 — 7 000 років тому. В той час, Національний парк Доньяна і навколишні райони були затоплені, і сформувалась лагуна, пізніше названа римлянами Lacus Ligustinus. Темпи наповнення лагуни зросли за останні 6 000 років, разом з прискоренням зростання піщаних кіс і створення нових внутрішніх пустощей і боліт. Великі пустощі Національного парку Доньяна тепер мають плаский рельєф з деяким внутрішнім западинами, зайнятими тимчасовими або постійними водно-болотними угіддями (місцева назва 'lucios'). Вся територія захищена від моря косою Доньяна — широким піщаним прибережним бар'єром з мобільних дюнних систем, які ростуть у напрямку на південний схід.
Історія
Античність
Хоча рельєф Доньяна є відносно новою землею на геохронологічній шкалі, в цій області бути знайдені залишки неолітичних знарядь. Різні стародавні цивілізації залишили тут свої сліди починаючи з 2 800 років тому, включаючи фінікійців, фокейських греків і, ймовірно, тартессів. У 1923 році німецький археолог Адольф Шультен, у супроводі Адольфа Ламмерера і Джорджа Бонсора, шукав місце стародавньої столиці Тартессу в дюнах Доньяна, але не знайшов нічого цікавого. Ці розкопки були проведені в Серро-дель-Тріго і фінансувались герцогом Таріфа та Денія, який тоді був власником Доньяна.Schulten 2006, p. 20 Тим не менш, пізніше стела Вільяманріке була знайдена в сусідньому місті Вільяманріке-де-ла-Кондеса. У 2007 році були проведені дослідження солоному болоті Інохос, або «Марісма де Інохос», провінція Уельва, у намаганні виявити сліди міфічного міста. Серед примітних знахідок були залишки римських поселень, починаючи з 2-го по 5-те століття нашої ери, жителі яких в основному займались рибальством та солінням риби або приготування гаруму. В солоних болотах Гвадалквівіра (), болотистій низині недалеко від лівого берега гирла Гвадалквівіра, тоді було велике внутрішнє озеро, відоме як Lacus Ligustinus на латині. Озеро поступово замулилось відкладеннями, поступившись місцем нинішньому болоту.
Середньовіччя У 1262 році, після завоювання васального королівства Ньєбла, король Кастилії Альфонсо X заснував Real Cazadero (королівський мисливський заповідник) в лісі Лас-Рокінас між річками Ріо-Тінто і Гвадалквівір, завдяки великій кількості оленів там, а також завдяки невеликому святилищу Санта-Олалья (не збереглось), на Арройо-де-ла-Рокіна.
В 1297 році, його син Санчо IV дарував Гусману Ель Буено володіння Санлукар, у складі території, розташованої за Аренас Гордас на лівому березі гирла річки Гвадалквівір, яка залишалась в руках дому Медіна-Сідонія більше шести століть. Шляхетний дім був створений у 1369 році, коли Енріке II Кастильський наділив четвертого володаря Санлукара графством Ньєбла. У 1493 році католицькі королі пожертвували частина земель нинішнього села Ель Росіо королівському секретарю, чий син згодом продав його місту Альмонте. До того на території були завезені нові види племінної худоби додатково до місцевих популяцій дикого кабана і оленя, а полювання на вовків заохочувалось в інтересах розведення великої рогатої худоби і коней.
Ранній новий час Майже століття потому, Алонсо Перес де Гусман, 7-й герцог Медіна-Сідонія і командир іспанської армади, викупив частину землі. Його дружина, Анна де Сільва і Мендоса, дочка принцеси Еболі, переїхала туди до заміського будинку, що називався «Кото-де-Донья-Ана» (мисливський заказник Доньї Ани), від якого походить сучасна назва «Доньяна»; через багато років будинок був відремонтований як палац. Посилання на використання Кото Доньяна як мисливського будиночку є у перших сроках твору «La Fábula de Polifemo y Galatea» (Байка про Поліфема і Галатею), яку поет-лірик Луїс де Гонгора присвятив графу Ньєбла і в якому він просить дворян призупинити свої мисливські подвиги, щоб почути його вірші. В 1624 р. король Філіп IV Великий зупинявся в маєтку на кілька днів як гість 9-го герцог Медіна-Сідонія і приєднався до деяких великих полювань. Він привіз з собою численні дива, в який увійшли такі предмети розкоші, як сніг з гір для постійних бенкеті, які він проводив на честь герцога. У 1797 році Франсіско-Хосе де Гойя зупинявся в палаці як гість його покровителів, 15-го герцога Медіна-Сідонія і його дружини, 13-ї герцогині Альба. Тут Гойя створив свій «Álbum A» (колекцію малюнків), і, мабуть, малював свої знамениті портрети, La Maja Vestida («Маха одягнена») і La Maja Desnuda («Маха оголена»), що за чутками зображають герцогиню.
Пізній новий час, створення Національного парку Після 1854 р., з виданням обговорення території в трактаті під назвою «Avifauna de Doñana: Catálogo de las aves observadas en algunas provincias andaluzas» («Орнітофауна Доньяна: Каталог птахів, які спостерігаються в деяких Андалузьких провінціях»), авторства Антоніо Мачадо і Нуньєс, громадськість стала цінувати її екологічне значення для багатьох різних видів тварин, які там жили. Відповідно територію відвідали британські натуралісти і мисливці, в тому числі Абель Чепмен і Волтер Дж. Бак, кожен з яких написав книги, які повідомили широку аудиторії в Європі про стратегічне значення Доньяна для перелітних птахів, що прямують в Африку. Пізніше, коли Хосе Хоакін Альварес де Толедо і Каро (1865—1915) став 19-м герцогом Медіна-Сідонія, він успадкував великі борги і для їх сплати був змушений продати різні активи, включаючи Кото де Доньяна, який він продав за 750 000 песет, остаточно відокремивши маєток від благородного роду.
Коли магнат шеррі Вільям Гарвей купив Доньяна від герцога у 1901 році, маєток було закинутий і в стадії руйнування. Гарвей повернув палацу його велич, і після його смерті він перейшов до його брата Джозефа і його племінниці Марії Медіна і Гарвей, яка вийшла заміж за герцога Таріфа, лісового інженера. У 1934 році він перейшов до сестри герцогині Таріфа, Бланки Медіна і Гарвей, яка була одружена з маркізом Боргетто. У 1942 році маркіз продав маєток компанії, створеної Сальвадором Ногера, Мануелем Гонсалесом і маркізом Меріто. П'ятдесят років тому парк був консолідований в природну зону.
Збереження
Іспанський бізнесмен Маурісіо Гонсалес-Гордон і Дієс, маркіз Бонанза, чия сім'я володіла великим маєтком в Доньяна, зацікавився його екосистемами та птахами, і запрошував орнітологів з усієї Європи його відвідати. У 1952 році іспанські орнітологи Хосе Антоніо Вальверде і Франсіско Берніс побували у маєтку, а Гонсалес-Гордон виступив їх гідом. Вальверде і родина Гонсалес-Гордон побачили, що водно-болотні угіддя, з їх різноманітною живої природи, опинились під загрозою від пропозицій іспанського уряду осушити їх для сільського господарства і посадки евкаліптів. Маурісіо, разом з батьком, попросив Берніса вплинути на іспанського диктатора Франсіско Франко для відмови від планів. Це тріо написало меморандум, який був представлений самому Франко батьком Мауріціо Мануелем. До листопада 1953 року Берніс закінчив доповідь про стан Доньяна, який показав, що територія має виняткову екологічну цінність. Група отримала міжнародну підтримку для своїх цілей. Врешті решт уряд Франко погодився відмовитись від планів на дренаж.
Вальверде очолив першу організовану наукову експедиція в Доньана у 1957 році разом з британськими натуралістами Гаєм Монтфортом, Роджер Пітерсоном і сером Джуліаном Хакслі. Пізніше група європейських експертів щодо природозбереження продемонстрували виняткову важливість району як місця зупинки птахів, мігруючих між європейським і африканським континентами. У 1959 році родина Гонсалес продала частину своєї землі в Доньяна для створення курорту Маталасканьяс. Це стурбувало європейських екологів, і різні установи і анонімні донори запропонувати викупити частину маєтку. Вальверде, Хоффман і Ніколсон, у партнерстві з «British Nature Conservancy», створили асоціацію, яка була організувала міжнародний збір коштів для розширення парку. Кампанія зібрала два мільйони швейцарських франків для покупки 7000 гектарів землі для приєднання до вже подарованої Гонсалес-Гордон. Нарешті, в 1963 році іспанський уряд і WWF викупив частину території і створив перший природний резерват Доньяна, а в 1964 році вони заснували біологічну станцію Доньяна і Іспанську національну дослідницьку раду ( — CSIC) для вивчення біорізноманіття Доньяна та інших екосистем Іспанії.
У 1969 році WWF знов об'єднав зусилля з урядом Іспанії для покупки додаткової ділянки у болотах дельти Гвадалквівір і створення Національного парку Доньяна.