Zastava (Застава) — з 1953 року сербський виробник автомобілів та вогнепальної зброї. Штаб-квартира розташована в місті Крагуєваць. У 2008 році компанію купує фірма Fiat. У 2009 році компанія припинила виробництво легкових автомобілів. Сьогодні відбувається виробництво вантажних автомобілів вантажним відділенням компанії.
Завод вогнепальної зброї Topolivnica
У 1851 році князь Олександр Караджорджевіч вирішив перенести ливарне виробництво з Белграда в Крагуєваць, який розташовувався посеред Князівства Сербського і був його столицею. Зроблено це було для того, щоб зменшити випадки шпигунства з боку Австрії та Туреччини. У жовтні 1853 року в Крагуєваці під керівництвом француза Шарля Луврі на Крагуєвацькому ливарному заводі Topolivnica відлили перші гармати з гербами Сербії. Навесні 1854 року в місті стали з'являтися навчальні та медичні заклади, в яких навчався штат заводу. 1880 року інженер заводу Коста-Кока Міловановіч сконструював ствол з трапецієподібними прогресивними канавками для гвинтівки Маузера, оновлену зброю назвали «гвинтівкою Маузер-Міловановіча». 1884 року завод першим в Сербії отримав електричне освітлення від електрогенератора, закупленого в Німеччині, таким не міг похвалитися навіть королівський двір, так що на відкриття приїхав навіть король Мілан Обренович. Наприкінці століття ливарний завод був перейменований у Vojno Tehnicki Zavod.
У 1915 році під час Першої світової австро-угорські та німецькі війська зайняли Крагуєваць і, демонтувавши все обладнання, вивезли його до Німеччини і на територію сучасної Угорщини. Після Версальського договору Королівству Сербів, хорватів і словенців з боку агресорів була виплачена контрибуція, на яку змогли закупити обладнання для пограбованих заводів. 1919 року завод почав займатися ремонтом фронтових вантажівок. 1935 року «Застава» стала займатися виготовленням карданів і диференціалів для автомобілів марок Faun, Steyr і Praga. 1940 року для югославської королівської армії була виготовлена партія з 250 вантажівок Chevrolet, вантажопідйомністю в 1.5 т. Машини, оснащені 86-сильними шестициліндровими бензиновими двигунами, відрізнялися довгою колісною базою. Кузови для них виготовлялися зусиллями заводу, оскільки у нього вже був досвід побудови кузовів для автобусів, зокрема на шасі Praga.
Інша партія з тієї ж кількості збиралася на потужностях заводу в Раковиці. Крім цього, на потужностях заводу намагалися відливати блоки двигунів Dodge. У квітні 1941 року в місто ввійшли німецькі війська, і вчергове все обладнання було вилучено та відправлено до Німеччини.
У жовтні 1944 року місто було звільнене від німецько-фашистських загарбників, а в серпні 1945 року завод перейменували в Vojnotehnički zavod "21. Oktobar", тобто «Військовотехнічний завод імені 21 жовтня» (день, коли звільнили місто). До війни на заводі було близько 12 000 верстатів, до моменту звільнення залишалося 82, причому близько половини з них були несправними. Але, тим не менше, заводу, що відродився, довірили ремонт 40 радянських вантажівок і 300 трофейних німецьких. 1 січня 1946 року завод був перейменований в Crvena Zastava, який зайнявся ремонтом стрілецької зброї для потреб югославської армії.
Заснування компанії У 1948 році міністр сільського господарства нСФРЮ Міялко Тодорович Плави попросив свого однокласника, інженера Міодрага Мілоєвіча, провести дослідження на тему можливості виробництва автомобілів на заводі в Крагуєваці. Незабаром звіт був готовий, і Мілоєвіч виступив з доповіддю перед членами компартії, які засудили ідею виробництва автомобілів в колишній столиці Сербії. Засмучений Мілоєвіч повернувся до Словенії, але через п'ять років позиція керівництва змінилася, і на заводах, які тепер називалися Zavodi Crvena Zastava («Заводи червоного прапора»), почалася збірка автомобілів. А поки завод задовольнявся виготовленням причепів для вантажівок та возів для гужового транспорту.
Початок виробництва автомобілів
У 1953 році директором заводу був серб Воїслав Радич, він був в ряду перших югославських партизан. Наприкінці 1943 року Йосип Броз Тіто (який до Першої світової війни працював механіком в фірмах Laurin & Klement і Benz & Cie., а пізніше — випробувачем у фірмі Austro-Daimler) відправив його до Москви за танками, і в 1944 році Радич повернувся в Югославію через Румунію командиром першої танкової бригади. Радич зібрав робочу раду заводу, на якій було вирішено почати збірку автомобілів для потреб армії, вибір припав на американський Willys-Overland. 18 травня 1953 року через США в Югославію вирушає партія з дванадцяти машинокомплектів позашляховиків серії МВ. Однак американці були згодні лише на поставку комплектів, але не бажали інвестувати в будівництво автомобільного заводу, тому після збирання ще 150 автомобілів Радич вирішує розірвати договір з Willys-Overland.
Тим часом Тодорович займається пошуком кадрів для заводу, на все підприємство було всього 15 інженерів. Не дивлячись на післявоєнні важкі роки, місцевий технічний університет випустив аж 850 студентів, яких відразу взяли на завод. У жовтні-листопаді 1953 року державою на чолі з Бошко Коміта і Міле Богосавлевіча організовується пробіг позашляховиків по Югославії, в ході якого повинен був стати вибір партнера. У претендентах були: Renault, Delahaye, Fiat, Alfa Romeo, Rover, Austin і Willys. Військові наполягали, щоб СФРЮ купила ліцензію на Willys або, в крайньому випадку, Delahaye. Однак Тодорович робить ставку на FIAT, їх позашляховик не був найкращим в цій компанії, але італійці попросили найменшу суму за ліцензію.
Почалися переговори з FIAT в середині серпня 1954 року, в ході переговорів Радичу вдається не тільки домовитися про виробництво військових позашляховиків, але і цивільної версії, а також про виробництво легковиків FIAT 1400. Ще FIAT обіцяв допомогти з виробництвом тракторів і вантажівок, в яких у СФРЮ була потреба. У підсумку в Крагуєваці намічається виготовлення легкових автомобілів: позашляховика FIAT AR-51/Campagnola 1101 і седана 1400; в Прибої — вантажних FIAT 615; в Земуні — тракторів FIAT 25K і 25S. А на заводі Dvadesetprvi Maj Belgrad (DMB) в Раковіці, передмісті Белграда, планувалося виготовлення двигунів для всієї цієї техніки, а товариш Радич отримує звання генерала і в нагороду новенький FIAT 1400. Через три місяці починається збірка автомобілів марки Zastava. Не дивлячись на використання кирилиці в сербській мові, назви машин писалися латиницею, це були AR-51, 1100В (Tipo 103) і 1400BJ.
Всі машини були копіями італійських прабатьків. Так Campagnola 1101 (AR-51) вдавав із себе позашляховик на кшталт американського Willys MB. У січні 1950 року Данте Джакоза зустрівся в Турині з високопоставленим чиновником Військового відомства Італії — генералом Сарольді. Той в приватній бесіді поділився новиною, що транспортний відділ міністерства хоче замінити свої автомобілі FIAT 508CM і 2800M «континентального» типу на штабні повнопривідні автомобілі за подобою американських «Джипів». Джакоза сказав, що вони якраз працюють над повнопривідним автомобілем, шасі FIAT 1400 отримали передню підвіску від довоєнного FIAT 1100, мотор і коробка передач дісталися від FIAT 1900. Джакозі залишалося тільки розробити роздавальну коробку і передній привід. Тим часом політична обстановка в Італії була настільки нестабільною, що не було ніякої гарантії, що військові закуплять нові машини. Тоді паралельно стали розробляти і цивільну версію автомобіля, який проходив під індексом 1100. Саме в цей час в Італії була популярна пісенька Карло Буті — Reginella Campagnola («Реджінелла Каманьйола», що перекладається як «Принцеса-селянка»). Хтось із конструкторського бюро наспівував цю пісню, і тоді Джакоза сказав назвати машину «Селянка», тобто Campagnola. У березні 1950 року був готовий перший прототип, а в серію машина пішла в грудні 1951 року. Військові дали машині індекс AR51, тобто Autovettura da Ricognizione («автомобіль розвідувальний») модельного типу 1951 року, а фермери купували авто як FIAT Campagnola 1101. Обидві вони були оснащені 1.9 л мотором, потужністю 53 к.с., якщо військові версії переважно мали тентований верх, то «селянський» варіант найчастіше купувався з жорстким дахом. Фірма Alfa Romeo трохи раніше «Фіатовцям» представила свій позашляховик AR51 «Matta», що означало «божевільний» (позашляховик забезпечили двовальним двигуном від легкових Alfa Romeo 1900), але прізвисько машина отримала після того, як під час демонстрації здібностей водій-випробувач піднявся на машині по сходах Базиліки святого Франческо в Ассізі і потім спустився вниз. Військові чиновники змусили уніфікувати дизайн обох машин, і міланська машина стала схожа на туринську. Життя аналога від Alfa Romeo було коротким, оскільки ціна його виявилася на 400 000 лір вищою, ніж коштував FIAT AR51. Що стосовно Zastava AR51/Campagnola 1101, то всі комплектуючі поставлялися з Італії, а на самому заводі виконувалася тільки збірка позашляховиків.
Наступною моделлю, яку почали збирати на потужностях заводу, став седан Zastava 1400BJ, під капотом у нього був той же 1.4 л 44-сильний двигун. Модель 1400 з'явилася в сімействі FIAT у 1950 році, її унікальність для фірми полягала в тому, що вона стала першою моделлю італійської компанії з несучим кузовом. Робота над машиною йшла з 1947 року, а допомагали італійцям сконструювати американці з фірми Budd. Американці поставили італійцям і обладнання, яке не було призначене для штампування панелей для несучих кузовів. Але в результаті італійці впоралися, і у них вийшла цілком якісна і хороша машина. 1952 року, поки ще не існувало конкурсу «Автомобіль року», французький журнал «Auto Journal» присудив машині звання кращого європейського автомобіля. Британці теж високо оцінювали цю машину, особливо якість збірки, шумоізоляцію та інші характеристики.
Третьою моделлю став малолітражний Zastava 1100B, це була найновіша модель у концерну FIAT, з'явилася вона в квітні 1953 року і прийшла на зміну однойменної моделі. В активі седана були несучий кузов без виступаючих елементів, незалежна передня підвіска, а інші технічні характеристики недалеко пішли від машини середини 1930-х років. Так під капотом у неї був колишній 1.1 л мотор, потужністю 32 к.с., задня підвіска лежала на поздовжніх напівеліптичних ресорах.
Однак це все були занадто дорогі машини, для звичайного жителя Югославії був потрібний більш демократичний автомобіль, і вибір припав на модель FIAT 600D. Виробництво нової моделі було заплановано на серпень 1955 року, до цього часу Радича змінив новий директор — Првослав Ракович, який виявився владним і жорстким керівником. Щоб підприємство було прибутковим, він вирішив скоротити штат працівників з 5500 осіб до 3000, а також він взяв на роботу інженера Стевана Шуїцю. Шуїця мав досвід роботи в європейських компаніях. Порушивши правила дорожнього руху, вирішивши не зупинятися на жест міліціонера, а спробувавши втекти від нього, він в результаті врізався в паркан і потрапив за ґрати. Але Ракович теж був не останньою людиною в СФРЮ, тому одним дзвінком хулігана-професіонала відпустили на свободу.
З серпня 1955 року до жовтня того ж року було побудовано десяток автомобілів з машинокомплектів, які поставлялися з Італії, в жовтні почалося серійне виготовлення малолітражок, які стали називатися Zastava 600. Під капотом «югославки» був точно такий же 633-кубовий мотор, потужністю 16 к.с., яким володів і оригінал, створений Данте Джакозою. Конструкція автомобіля була цікава, барабанні гальмівні механізми мали гідравлічний привід, спереду у машини була підвіска на поперечній ресорі (як на Ford T), яка грала роль стабілізатора. Ззаду була незалежна пружинна підвіска, амортизатори при цьому як спереду, так і ззаду були газовими (хоча в газових амортизаторах теж є масло). Трансмісія була чотириступінчастою, але перша передача не мала синхронізатора.