Га́тчина () — місто (з 1796) в Росії, адміністративний центр Ленінградської області.
Місто розташоване у південно-західній частині області, за 8 км на південь від межі Санкт-Петербурга і на відстані 42 км від його історичного центру.
Населення 95.86 тисяч осіб (2014). Гатчина є найбільш населеним містом Ленінградської області.
Гатчина — промисловий, науковий та культурний центр Ленінградської області.
Назва міста Попередником міста Гатчина вважається село Хотчино, яке вперше згадується в Новгородській літописній книзі 1500 року, а потім, як село Hotzino by в Дягилинському погості у шведських «Писарських книгах Іжорської землі» 1618—1623 років.
За однією з версій, цей топонім з'явився від скороченої форми «Хот» одного з давньоруських особистих імен (Хотчен, Хотимир, Хотен, Хотчена, Хотина), за іншою — від давньофінського слова «хатша» — пожога; ділянка, на якій ліс спалили під ріллю.
За «романтичною» версією, на місці Гатчини в давні часи знаходилося капище язичницької богині Хочени, від імені якої наче й пішла назва села ХотчиноБурлаков А. В.:Легенди і були Старої Гатчини, частина- Від Хотчіно до Гатчини крізь минулі століття, стр.1—10}}.
Існують й інші версії походження назви Гатчини: від слов «гать» — дорога, прокладена по заболоченій місцевості, та «» — важлива, добротна. Від німецького виразу «Hat Schöne» — є красивим. Така версія була вигадана поетом В. Г. Рубаном на догоду пруському смаку .
Приблизно в середині XVII століття глуха фонема «Х» у назві села замінюється дзвінкою «Г», і село Хотчіно, як і створена поблизу нього поміщицька садиба, перетворюються в село Готчіно і Готчінскую мизу. До кінця XVII століття назва «Готчіно» трансформується в його сучасну форму, але й стара форма середнього роду продовжує використовуватися аж до початку XX століття. Так Катерина II викуповує у спадкоємців і дарує Павлу Петровичу «мизу Гатчина з тамтешнім домом». «Милу Гатчину» дуже любив імператор Олександр III. На старих листівках з краєвидами міста і топографічних картах початку минулого століття часто згадується саме Гатчина. Використовувався і варіант без літери «Т», так на карті Санкт-Петербурзької губернії Я. Ф. Шміта 1770 а, позначена село Гачіно при мизі Гачінській.
У 1923 місто було перейменовано в Троцьк на честь радянського політичного діяча Льва Давидовича Троцького, за його заслуги у відображенні походу Керенського — Краснова в 1917 і під час оборони Петрограда в 1919 у. В 1929 у Троцький був висланий за межі СРСР, а місто Троцьк перейменований у Красногвардійськ.
У 1942 німецька окупаційна влада перейменувала місто в Ліндеманштадт () на честь головнокомандувача 18-ю армією Георга Ліндемана Книга: Стара Гатчина стр.169. Однак дане перейменування не враховувалося органами державної влади СРСРВ постанові Президії Верховної Ради СРСР від 23 січня 1944 ця назва не згадується, згадуються тільки довоєнна назву «Красногвардійськ» і «нове» — Гатчина..
23 січня 1944 указом Президії Верховної Ради СРСР «Про перейменування міст Слуцька і Красногвардійська і районів Слуцького та Красногвардійського Ленінградської області» місту було повернуто історичну назву — Гатчина.
Історія міста Найбільш старовинні археологічні знахідки (поховання іжорців) на території Гатчини датуються XIII сторіччям, але перше документальне свідчення про існування поселення з'являється в 1500 як згадка в Новгородської Писцовой книзі « села Хотчіно над озерцем Хотчіно», що входив тоді в Богородицький Дягіленський погост Копорского повіту Водської п'ятіни.
Протягом декількох століть Іжорські землі, на яких знаходилося село Хотчіно, були предметом територіальних суперечок між Московією і Швецією. В 1617 був підписаний Столбовский мирний договір, за яким ця територія передавалася Швеції. З 1624 а Хотчіно входило до складу Скворіцкой мизи і належало відомому шведському дворянському роду Оксенштернів. У 1702–1703 роках, під час Північної війни, Іжорські землі знову перейшли до Московії. Тут була заснована нова столиця країни — Санкт-Петербург, що справило значний вплив на розвиток прилеглої території.
У проміжку між 1712 і 1714 роками (історичні документи називають різні дати) Гатчинская миза з приписаними до неї 23 селами стала власністю сестри Петра I Наталії Олексіївни, тоді почався її благоустрій. Після смерті царівни в 1716 миза була приписана до придворного шпиталю, а її власником стає лейб-медик Петра I, глава аптекарського наказу Роберт Арескін. У 1717 мизу віддали президентові медичної канцелярії та аптеки І. Л. Блументрост, який користувався нею до 1732 а. Як повідомляв власник в одній зі своїх чолобитних на ім'я імператриці Анни Іоанівни, саме він відновив зруйноване під час Північної війни господарство свого володіння: розчищав і розмножував заплави і ріллю, за свій рахунок відновлював і будував нові господарські споруди і т. ін.
У 1734 імператриця Анна Іванівна подарувала Гатчинскую мизу з приписаними до неї селами обер-шталмейстер князю А. Б. Куракіну в приватне спадкове володіння. В 1765 це володіння було куплено в казну Катериною II.
Символіка З 13 грудня 1800 року до 10 (23) листопада 1917 року Гатчина мала свій герб, який був затверджений імператором Павлом I. З 4 жовтня 1995 року його використовують як герб муніципального утворення «Місто Гатчина».
Опис герба: "Щит пересічений. Вгорі, у золотому полі, російський державний двоголовий орел часів правління імператора Павла I; чорний з золотими дзьобами і лапами, з червленими (червоними) язиками, увінчаний трьома імператорськими коронами, з яких середня більше, з золотими скіпетром і державою в лапах, з срібним мальтійським хрестом під короною Великого магістра Державного ордена святого Івана Єрусалимського (Суверенного військового Мальтійського ордену) на грудях; поверх хреста покладено червлений щиток, обтяжений золотим вензелевим ім'ям Павла I під імператорською короною. Внизу, у блакитному (синьому, блакитному) полі золота літера «G» ".
У 2008 році радою депутатів був затверджений прапор муніципального поселення «Місто Гатчина». Він являє собою біле полотнище з гербом Гатчини посередині.
Транспорт
Через місто прокладено три залізничні магістралі Жовтневої залізниці ( «Варшавська» і «Балтійська» лінії, а також лінія Мга - Івангород-Нарвський). Є три залізничні станції (Гатчина-Пасажирська-Балтійська, Гатчина-Варшавська і Гатчина-Товарна-Балтійська) і два зупинних пункти (Тетяніно і Марієнбург). Здійснюється приміське пасажирське сполучення.
У місті або безпосередньо поруч з ним проходять декілька великих автодоріг - федеральна автотраса Р23 «Псков» (частина європейського автомобільного маршруту E 95), регіональні автодороги А120 (Санкт-Петербурзьке південне півкільце) та 41А-002 (Гатчина - Опілля), а також три автодороги місцевого значення - 41К-010 (Червоне Село - Гатчина - Павловськ), 41К-011 (Стрільна - Кіпень - Гатчина) та 41К-100 (Гатчина - Куровиці).
Населення
Видатні мешканці Баженов Василь Іванович, російський архітектор Катерина ІІ, російська імператриця Павло І, російський імператор Антоніо Рінальді, російський архітектор, італієць за походженням Захаров Андреян Дмитрович, російський архітектор Львов Микола Олександрович, російський архітектор Михайло Чигорін, російський шахіст. Лозинський Михайло Леонідович (1886—1955) — російський та радянський перекладач поетів і драматургів українського походження.
Міста-побратими Місто Країна Котбридж Ескільстуна Еспоо Еттлінген Лексінгтон (Массачусетс)
Див. також
Великий Гатчинський палац Гатчинський район
Примітки
Посилання Офіційний сайт адміністрації МО «Город Гатчина» Гатчинський культурно-історичний сервер Історичний журнал «Гатчина скрізь століття» Гуманітарний портал «Гатчина» Російська історія скрізь гатчинську призму Гатчина в народній енциклопедії міст і регіонів Росії «Мой город» Гатчина на сервері «Малі міста Росії»