Петро Васильович Завадовський ( , Красновичі — ) — український аристократ й державний діяч Російської імперії. Дійсний таємний радник, сенатор, перший міністр народної освіти, голова Департаменту Законів Державної Ради.
Біографія
Народився в с. Красновичі Стародубської 2-ї сотні Стародубського полку (пізніше — Чернігівської губернії). Початкову освіту отримав у домі Михайла Ширая — дядька по матері, стародубського підкоморія.
Підлітком був відправлений навчатися в єзуїтському училищі м. Орша. Після закінчення училища слухав лекції у Києво-Могилянській академії.Василь Верига. Нариси з історії України (кінець XVIII — початок ХІХ ст.).— Львів: Світ, 1996.— 448 с.— С. 32. ISBN 5-7773-0359-5 Служив дрібним чиновником (повітчиком) у Малоросійській колегії, а згодом поступив до канцелярії малоросійського генерал-губернатора Петра Румянцева, який був одночасно і президентом Малоросійської колегії. Петро Румянцев звернув увагу на здібного й діловитого молодого урядовця і почав доручати йому важливі справи.
Під час російсько-турецької війни 1768—1774 Петро Румянцев був призначений командиром спочатку 2-ї армії, а згодом 1-ї армії й узяв Завадовського із собою правителем секретної канцелярії. На війні Завадовський відзначився в битвах при Ларзі і Кагулі. Разом з Семеном Воронцовим редагував текст Кючук-Кайнаджирського мирного договору 1774.
1775 супроводжував Петра Румянцева до Санкт-Петербурга. Потрапив у поле зору імператриці Катерини II і на два роки став її кабінет-секретарем та фаворитом. Був нагороджений великими маєтками в Чернігівській та Могильовській губерніях. Після 1777 засідав у Правительствуючому Сенаті, управляє банками, головує в Комісії законів, ревізує присутственні місця, відає навчальними закладами. Підтримує дружбу з Олександром Безбородьком.
Був головою Комісії з запровадження народних училищ. Намагався поповнювати склад учителів народних училищ охочими з числа студентів Київської академії. В листі до митрополита Київського і Галицького Самуїла (Миславського), датованому 4 жовтня 1789, Завадовський просив останнього рекомендувати йому 15 «охочих, які б побажали собі вчительське звання отримати», бо, як він сам пересвідчився, «між усіма присланими для заняття вчительських посад в Комісію з запровадження училищ в різні часи та з різних духовних семінарій найкращими, найздібнішими та й найгречнішими виявлялись завжди ті, хто навчався в Київській академії».
1793 Завадовському наданий титул графа «Священної Римської імперії германської нації», 1795 — графа Російської імперії. Імператор Павло I підтвердив російський графський титул і надав Завадовському св. Андрія Первозванного орден. По смерті князя Олександра Безбородька відправлений у відставку.
За імператора Олександра I став 1802 року першим у Росії міністром народної освіти. За час його служби в міністерстві в державі було відкрито багато парафіяльних шкіл, у селах — народні школи, в повітах — повітові училища, в губернських містах — гімназії. Було засновано 3 університети, в тому числі Харківський університет (нині Харківський національний університет).
Адам Єжи Чорторийський завадив реалізувати план Петра Завадовського відкрити у Києві університет для боротьби з полонізацією краю.
1810 залишив посаду міністра, був призначений головою департаменту законів у Державній раді Російської імперії. Завідував цензурою, уклав цензурний устав, який виявився досить ліберальним і тому невдовзі (1812) був змінений.
Примітки
Література П. В. Голобуцький. Завадовський Петро Васильович // Завадовський Петро Васильович // Січинський В. Ю. Дев'ятнадцяте століття // Чужинці про Україну: Вибір з описів подорожів по Україні та інших писань чужинців про Україну за десять століть / Володимир Січинський. — Прага: Культурно-наукове видавництво УНО, 1942. — С. 173. — 244 с. В. Сергійчук. Соборна пам'ять України.— Київ, 2006.