Єврейські біженці — євреї, які були змушені покинути місце свого проживання через переслідування у зв'язку зі своєю національною або релігійною приналежністю. Такі переслідування найчастіше породжуються антисемітизмом — різновидом ксенофобії, ідеологією ворожого ставлення до євреїв як до етнічної чи релігійної групи.

Найбільшу популярність в історії отримали депортації євреїв з території провінції Сирія Палестинська римлянами в 70-ті та 130-ті роки н. е., переслідування з боку християнської церкви в Середні віки вЄвропі, погроми і смуга осілості в Російській імперії, масові вигнання і вбивства нацистами з 1930-х до 1945 року (Голокост), переслідування в мусульманських країнах в період 1940-х—1970-х років.

Прагнення до отримання надійного притулку для євреїв стало стимулом для зародження сіоністського руху і створення Держави Ізраїль.

У Стародавньому світі

Переслідування євреїв в Античності носили епізодичний характер. В основному вигнання і насильницькі переселення були наслідком воєн і повстань.

Першою історичною згадкою про єврейських біженців є вихід євреїв з Єгипту приблизно в XIII столітті до н. е. Загальна кількість євреїв, які вийшли з Мойсеєм із Єгипту невідомо, проте в Біблії зазначено число чоловіків старше двадцяти років — понад 600 тисяч осіб.

У 733—720 роках до н. е. після ряду повстань проти Ассирії її царі Тіглатпаласар III, Салманасар V і Саргон II завоювали Ізраїльське царство, а його жителів , де вони були згодом асимільовані. Історичні хроніки згадують 13 520 осіб, переселених з Галілеї і 27 290 або 27 280 осіб переселених з Самарії. У 701 році до н. е. армія ассирійського царя Сін-аххе-еріба вторглася в Юдею, розоривши безліч міст. Сін-аххе-еріба захопив в полон .

В період 598—582 роки до н. е. відбулося насильницьке переселення частини населення Юдейського царства до Вавилонії як каральний захід за антивавилонське повстання в Юдеї. Цей період отримав назву Вавилонський полон. Частина євреїв (42 360 осіб) повернулася до Юдеї після завоювання Вавилонії перським царем Киром Великим. Збереглися уривчасті відомості про вигнання євреїв з Риму в 139 році до н. е., в 19 році н. е.Тацит. Анналы II 85 і в 50 році н. е.

Перший антиєврейський погром стався в 38 році н. е. в Александрії. Він був викликаний прагненням городян протидіяти отриманням євреями громадянських прав. Історики відзначають опору погромників на антисемітську ідеологію .

Чергові масові депортації євреїв з Юдеї (провінції Палестинська Сирія) проводилися римлянами в 70-ті та 130-ті роки н. е. після Юдейських війн і повстання Бар-Кохби. Після руйнування Єрусалиму євреїв під загрозою смерті було заборонено наближатися до міста. Історик і очевидець Йосип Флавій писав, що під час римського вторгнення загинуло 1,1 млн осіб та 97 тисяч потрапили в полонЙосип Флавій. Иудейская война . Під час повстання Бар-Кохби загинуло ще 580 тис. юдеїв.

Одне з перших вигнань євреїв з християнських країн відбулося в 414 році в Александрії при візантійському патріарху Кирилові. Згодом з Візантійської імперії євреїв виганяли з Антіохії після придушення повстання в 608 році.

В Середньовіччі

Вигнання з Аравійського півострова У VII столітті в місті Медіна проживало 3 єврейських плем'я. У 622 році в Медині з'явився мусульманський пророк Мухаммед. В результаті конфлікту між мусульманами і євреями племена бану кайнука і бану Надир були вигнані з Медіни. У 627 році практично всі чоловіки племені бану Курайза були страчені, а жінки і діти продані в рабство.

У 628 році війська Мухаммеда вторглися в оазис Хайбар в 150 кілометрах від Медіни, в якому проживали євреї і в який переселилося плем'я бану Надир. Мухаммед конфіскував всі землі, які належали сповідуючим юдаїзм племенам. Його наступник, халіф Умар ібн аль-Хаттаб на початку 640-х років наказав усім євреям покинути центральні та північні області Аравійського півострова, включаючи Хайбар. Заборона євреям проживати в цій області зберігається по теперішній час.

Переслідування в Європі

У Середні століття становище євреїв в Європі цілком залежало від доброї волі місцевої влади і монархів. Християнська церква в Середні століття брала участь у переслідуванні юдеїв як іновірців і примушувала до прийняття християнства. Оскільки їм заборонялося володіти землею, то вони найчастіше займалися торгівлею або лихварством. Це підігрівало невдоволення місцевого населення і провокувало погроми і вигнання. Євреїв звинувачували в поширенні хвороб, не урожаях та інших лихах. У Середньовіччі на євреїв почали зводити кривавий наклеп — звинувачення у вбивствах християн в ритуальних цілях. Практично саме в цей час народилася легенда про «Вічного жида» — єврея, який ніде не може знайти спокійного пристановища.

Візантія

Весною 1097 року в Херсоні єврейський купець купив у половців групу захоплених ними поблизу Києва бранців, серед них виявився чернець Києво-Печерської лаври Євстратій Постник, який невдовзі помер у полоні (за переказами — убитий господарем за небажання відмовитися від Христа). Церква оголосила святих Євстратія, «замученими на Великдень жидами». Епарх Херсона (хрещений юдей) був страчений за наказом імператора разом з купцем, який купив ченця. Підсумком цього скандалу стало вигнання з міста всіх єврейських торговців і конфіскація їх майна. В історії є відомості про насильницькі хрещення Візантії (зокрема, за указом імператора Лева III в 720-ті роки), однак про проведення даного указу в життя і зв'язку його з переселенням євреїв в інші країни відомостей майже немає. Історики вважають, що в цілому у Візантійській імперії євреї не піддавалися вигнанням.

Київська Русь В 1113 році в Києві стався великий єврейський погром, після якого, як писав в Василь Татищев, князі ухвалили, що „нині з всієї Російську землі вислати всіх жидів і з усім їхнім маєтком, і надалі не опушать, а чи є таємно увійдуть, вільно їх грабувати і вбивати… З цього часу жидів на Русі немає“. в 1892 році пише, що євреї повернулися в південно-західні міста приблизно до XIII століття, а Михайло Стельмашенко в 1911 році стверджує, що „ні один помісний літописець не згадує про них до початку XV століття“.

Англія В Норвічі в 1144 році відбувся перший зафіксований в історії випадок кривавого наклепу. З вересня 1189 по березень 1190 року по країні прокотилася хвиля антиєврейських погромів, пов'язана з коронацією Річарда I. Надалі єврейські громади Англії постраждали під час Баронської війни (1263—1267).

18 липня 1290 року король Англії Едуард I видав указ про вигнання з країни всіх євреїв (число яких у країні на той момент не перевищувала 4000). Більшість біженців переїхали до Франції, Фландрії і Німеччини. Указ був скасований тільки в 1652 році Олівером Кромвелем.

Іспанія

Початком переслідування євреїв стало прийняття у 589 році н. е. королем Реккаредом I католицтва. Після цього під тиском духовенства почалося прийняття антиєврейських законів. В 613 році всі іспанські євреї, відмовилися прийняти хрещення, були змушені залишити країну за наказом короля Сісебута. Решта через кілька років були звернені в рабство. Надалі в 620-ті роки при королі Свінтілі вигнанцям дозволили повернутися. При королі Хінтілі відновилися гоніння і шостий собор в Толедо в 638 році постановив, що лише католики можуть жити в Іспанії. Частина євреїв прийняла християнство, інші знову змушені були покинути країну.

У XIV столітті в християнській Севільї почалися антиєврейські виступи. З 1378 року архієпископ Феліпе Мартінес виступав з антиєврейскими проповідями і закликами до насильства. 4 червня 1391 року в Севільї почався антиєврейських погром. Було вбито близько 4000 чоловік, безліч євреїв прийняли насильницьке хрещення. Погроми перекинулися на інші міста Кастилії і Арагона. Частина іспанських євреїв переселилася в Португалію, Алжир і Марокко.

Після завоювання Гранади навесні 1492 року королівське подружжя Фердинанд II Арагонський і Ізабелла I Католицька підписала указ (Альгамбрський декрет), який зобов'язує євреїв протягом чотирьох місяців (до 31 липня) хреститися або покинути країну. Всякий хрещений єврей, який залишився в Іспанії після цього терміну, оголошувався поза законом. Євреям дозволили продати своє майно і взяти з собою деякі речі, за винятком золота, срібла, перлів та дорогоцінних каменів. Нерухомість продавати не дозволялося. До 31 липня виселити всіх євреїв не вдалося, термін був продовжений до 2 серпня. Кількість вигнанців оцінюється різними істориками від 50 до 300 тисяч. Швидше за все, 50 тисяч є дуже заниженою цифрою, оскільки ряд джерел вказує, що тільки в Португалію з Іспанії переселилося від 100 до 120 тисяч євреїв , а ще 200 тисяч — у Туреччину, Італію і Північну Африку. Формально Альгамбрский декрет був скасований лише конституцією, прийнятою в 1876 році.

Франція Переслідування євреїв почалися в 1007 році, коли Альдуїн зажадав від євреїв, що проживали на території його єпархії, негайно хреститися або залишити Лімож. Більшість євреїв покинули місто.

У 1182 році король Франції Філіп II Август опублікував указ про вигнання з Франції всіх євреїв і конфіскації належала їм власності. Більшість вигнанців знайшли притулок в сусідніх з Францією графстві Шампань, королівстві Прованс, графстві Венессен та інших місцях.

19 липня (або 22 липня) 1306 року король Філіп Красивий видав указ про виселення євреїв з Франції та конфіскації всієї їхньої власності. На виселення було дано один місяць. Євреїв вигнали також Лотарингія, Савойя, Дофіне, Франш-Конте. Більшість з євреїв переїхало в південні провінції, непідвладні королю. 28 липня 1315 року Людовик X дозволив євреям повернутися у Францію за умови сплати великого викупу.

У 1394 році король Карл VI знову заборонив євреям жити у Франції за «гріхи євреїв перед святою вірою». Євреї знову бігли в південні провінції. Наприкінці XV століття ці землі увійшли в королівський домен і євреїв вигнали звідти теж. Після цього євреїв у Франції не було три століття.

Швейцарія У 1287 році в Берні стався погром, в 1290-х роках — кривавий наклеп і вигнання євреїв. 10 січня 1347 влади Базеля звинуватили євреїв в епідемії чуми. 600 євреїв спалено, 200 єврейських дітей звернена в християнство, цвинтар зруйновано, синагога спалена, євреї вигнані з країни. За іншими даними, перше звинувачення у поширенні чуми сталося в 1348 році місті Шийон, де під тортурами кілька людей зізналися в отруєнні колодязів. Це послужило приводом для масових страт і вигнання євреїв по всій Швейцарії. Дискримінаційні заборони щодо євреїв були скасовані у Швейцарії тільки в кінці XIX століття.

Німеччина Кінець XIII—XIV століття в історії євреїв Німеччини названі «мученицькими». В цей час єврейські громади піддавалися численним утисків і погромів. Було знищено понад 300 громад, євреї були вигнані з більшості міст Німеччини. У зв'язку з численними випадками кривавих наклепів римський папа Інокентій IV у 1247 році видав буллу, в якій зазначав, що „доля євреїв під владою таких князів і правителів стає, таким чином, ще більш жахливою, ніж доля їхніх предків у Єгипті під владою фараонів. Через ці переслідування вони змушені покидати ті місця, де предки їх жили з найдавніших часів“. Але і папська булла не рятувала євреїв від нападів і погромів. Так, навіть в оскверненні гостії в Кноблаухе в 1510 році спричинила за собою страту 38 євреїв і вигнання з інших всій території Бранденбурзького князівства.

Безліч євреїв з Німеччини переселялося в Польщу, де до XVI—XVII століть виникли численні єврейські громади.

Австрія У 1420 році за наказом Альбрехта всі євреї Австрії були арештовані. 270 осіб були спалені на багатті за звинуваченням в оскверненні гостії в Енсі. Всі інші, за винятком погодилися хреститися, були вислані з країни, їх власність конфіскована.

Португалія