Панірі (аймара) — стратовулкан, розташований у провінції Ель-Лоа в регіоні Антофагаста, Чилі, неподалік від кордону з Болівією. На північний захід від нього розташовані вулкани Сан-Педро і Сан-Пабло, а на південний схід — Серро-дель-Леон, від якого Панірі відділений великим лавовим куполом Чао.
Вулкан належить до вулканічного ланцюга Сан-Педро — Лінсор і складений переважно андезитовими та дацитовими лавами й пірокластичними відкладами. На вершині Панірі розташовані три кратери, витягнуті вздовж осі північний захід — південний схід. Вулкан також відомий археологічними знахідками на вершині та дослідженнями кратерного озера.
Географічне положення Панірі лежить у північній частині Чилі в межах Центральних Анд, приблизно за 30 км на південний схід від вулкана Сан-Педро. Вулкан підноситься над долиною річки Лоа та є частиною високогірного вулканічного ландшафту регіону Антофагаста.
Клімат району є високогірним і вкрай посушливим, що пов'язано з розташуванням у межах пустелі Атакама. Опади тут рідкісні, а добові коливання температури можуть бути значними.
Геологія Панірі є плейстоценовим стратовулканом, який у науковій літературі описують як потенційно активний через добре збережені лавові потоки, невеликий шлаковий конус на крайній частині вершини та добре збережений кратер. Його вулканічна споруда сформувалася на давніших міоценових ігнімбритах та вулкано-осадових товщах формації Сан-Педро.
За даними геологічних досліджень, еволюція вулкана відбувалася у чотири основні стадії: формування платоподібного щита, головної споруди, старого конуса та нового конуса. Найдавніша стадія почалася понад 800 тисяч років тому, а найпізніша активність пов'язана з молодими лавовими потоками та пірокластичними викидами у верхівковій частині вулкана.
Породи Панірі охоплюють широкий складовий діапазон — від базальтового андезиту до ріоліту, хоча переважають андезитові та дацитові різновиди. Для вулкана характерні лавові потоки, пірокластичні відклади та сліди льодовикової ерозії на окремих схилах.
Вулкан не має зафіксованих історичних вивержень, однак його морфологія та добре збережені геологічні структури свідчать про відносно молодий вік і можливу потенційну активність.
Місце в регіональному вулканізмі Панірі входить до складу Центральної вулканічної зони Анд і є частиною поперечно орієнтованого вулканічного ланцюга Сан-Педро — Лінсор у північній частині Чилі. У межах цього ланцюга він пов'язаний із сусідніми вулканічними центрами, зокрема Сан-Педро, Сан-Пабло та Серро-дель-Леон.
У геологічній літературі Панірі розглядають як один із показових вулканічних центрів Центральних Анд для вивчення довготривалої еволюції магматичних систем, фракціонування магми та взаємодії магматичних розплавів із континентальною корою.
Природні умови Висотне положення Панірі зумовлює розвиток специфічних високогірних екосистем Центральних Анд, які характеризуються бідною рослинністю та адаптацією організмів до екстремальних умов.
У районі вулкана поширені пустельні та напівпустельні ландшафти, де домінують холодні сухі умови, сильні вітри та значна сонячна радіація. Такі умови обмежують розвиток ґрунтів і водних ресурсів, що є характерною рисою регіону Антофагаста.
Гідрологія Через вкрай посушливий клімат регіону постійні водотоки поблизу Панірі практично відсутні. Основним гідрографічним елементом району є річка Лоа, найдовша річка Чилі, яка протікає на захід від вулкана.
Тимчасові водні потоки формуються переважно під час рідкісних опадів або танення снігу на великих висотах, але вони мають короткочасний характер.
Культурне та археологічне значення Вершина Панірі, як і багато високогірних вершин Центральних Анд, імовірно використовувалася доколумбовими культурами як сакральне місце.
Археологічні знахідки на вершині, зокрема залишки споруд і деревини, свідчать про ритуальне використання гори, що відповідає відомим практикам інків та інших андських народів, які здійснювали підйоми на вершини для проведення обрядів.
Подібні високогірні святилища були поширені в Андах і пов'язані з культом гір (апу), які вважалися священними.
Наукове значення Панірі привертає увагу дослідників не лише як вулкан Центральних Анд, а й як об'єкт міждисциплінарних геологічних, біологічних та археометричних досліджень.
У кратерному озері Панірі було описано вид зяброногих ракоподібних Branchinecta brushi, знахідка якого стала одним із найвисотніших підтверджених випадків виявлення ракоподібних у світі.
Крім того, геохімічні дослідження археологічних артефактів із верхнього басейну річки Саладо показали, що вулканічне скло Панірі було одним із локальних джерел сировини для виготовлення виробів у формативний період в Атакамі.
Історія дослідження Перше задокументоване сходження на Панірі здійснили Клаудіо Лусеро і Нельсон Муньйос у грудні 1972 року. Під час сходження на вершині були виявлені сліди давньої індіанської присутності.
У 1980 році антрополог Йоган Райнхард і священник Джон Саррачіно знову піднялися на Панірі та повідомили про п'ять груп руїн навколо кратера, залишки деревини в огорожах, а також невелике озеро на дні кратера. Ці знахідки свідчать про важливість вершини для доколумбових високогірних практик у Центральних Андах.
Див. також Сан-Педро (вулкан) Сан-Пабло (вулкан) Серро-дель-Леон
Примітки