Іва́н Микола́йович Сірко́ (, Кінашів, Королівство Галичини та Володимирії, Цислейтанія, Австро-Угорщина — , Івано-Франківськ, Українська РСР, СРСР) — український військовий і радянський партійний діяч.

У 1916 році вступив до легіону Українських січових стрільців. У 1919—1920 роках служив у Українській галицькій армії, де мав звання хорунжого. У 1919 році став членом РКП(б) та брав участь у діяльності Комуністичної партії Західної України. У 1920 році долучився до реорганізації Червоної української галицької армії та перейшов до Червоної армії. У 1920 році брав участь у встановленні радянської влади на території Галицької СРР.

У 1920—1930-х роках перебував на відповідальній партійній і профспілковій роботі. Обіймав керівні посади в окружних комітетах КП(б)У в Умані, Малині, Київі, Тульчині та Лубнах. У 1932—1933 роках очолював Молдавський обласний комітет КП(б)У. У червні 1930 — листопаді 1933 року був кандидатом у члени ЦК КП(б)У.

Життєпис

Походження Народився в селянській родині в селі Кінашів поблизу Галича. Доводився племінником в майбутньому іншому радянському діячу, Василю Петровичу СіркоНайдюк Р. Участь Василя та Івана Сірків у процесах утворення КПСГ та реорганізації ЧУГА в 1919—1921-му рр. // Актуальні питання у сучасній науці: журнал. — 2024. — № 11(29). — С. 1295..

По завершенню 5 класів Рогатинської гімназії, у 1916 році добровільно вступив до лав Українських січових стрільців Австро-Угорської армії. Наприкінці вересня 1916 року потрапив до російського полону, працював на цукровому заводі на Київщині. Влітку 1918 року повернувся до лав Січових стрільців, служив унтерофіцером Української галицької армії. В січні 1919 року завершив навчання в старшинській школі Української галицької армії в Золочеві. У тому ж році вступив до РКП(б).

Партійний період Вів нелегальну революційну роботу у Східній Галичині, яку окупувала Польща. Протягом лютого і квітня 1920 року брав участь у реорганізації Червоної української галицької армії. У тому ж році долучився до організації радянської влади на Тернопільщині і на сході Львівщини під час недовгого існування Галицької СРР. Зокрема, Івана Сірка було помічено в Утішкові Золочівського повіту у серпні 1920 року під час ведення прорадянського мітингу в ході тимчасової окупації села більшовикамиДописи з краю: українське село під більшовиками. Українська Думка, 1920. Ч. 10. 16 жовтня, Львів. С. 3..

При відступі з ГСРР у вересні 1920 року Іван Сірко влився до однієї з частин Червоної армії. У своїй праці Василь Верига критично оцінює спогади Івана Сірка щодо участи галицької молоді в лавах Червоної армії. Дослідник звертає увагу на статистичні неточності та логічні суперечності у наведених мемуаристом даних. Зокрема, Сірко стверджує про наявність близько трьох тисяч галичан у трьох «галицьких» червоних полках, проте сам же подає чисельність першого полку — 1200 осіб, із яких лише близько 300 були галичанами-комуністами.

Верига підкреслює, що навіть за умови однакової чисельності інших полків загальна кількість галичан не могла сягати заявлених трьох тисяч. Реальні цифри, за його підрахунками, становили б приблизно 900–1000 осіб, а максимум — до 2500, якщо припустити повну укомплектованість двох полків галичанами, чого автор споминів не доводить. Для порівняння Верига наводить масовість мобілізації до Української Галицької Армії у 1918–1919 роках, оперуючи конкретними даними з повітів і сіл Галичини. Ці приклади мають на меті продемонструвати значно ширшу підтримку українських національних формацій порівняно з радянськими частинами. За цих причин спогади Сірка трактуються Веригою як тенденційні та перебільшені, а наведені в них цифри — як такі, що потребують критичної перевірки і не можуть слугувати беззастережним свідченням масштабної підтримки «Галицької совєтської республіки» з боку місцевого населення.

Протягом 1921—1923 років обіймав посаду завідувача організаційного відділу Уманського повітового комітету КП(б)У. З квітня 1923 року — завідувача організаційно-інструкторського відділу Уманського окружного комітету КП(б)У.

У 1923—1924 роках перебував на посаді секретаря Малинського окружного комітету КП(б)У на Житомирщині.

Пізніше переведений до Києва, де протягом 1924—1926 років перебував на відповідальній роботі в Шулявському районному комітеті КП(б)У міста Києва і обіймав посаду інструктора Київського губернського комітету комуністичної партії. У 1926 році працював заступником завідувача організаційно-інструкторського відділу Київського окружного комітету партії, а протягом 1926—1928 років — завідувачем організаційно-інструкторського відділу Київського окружного комітету.

У 1928—1930 роках — секретар, завідувач організаційного відділу Всеукраїнської спілки радянських торговельних і державних службовців, водночас голова Всеукраїнської спілки сільськогосподарських й лісових робітників.

У 1930 році переведений на посаду відповідального секретаря Тульчинського окружного комітету КП(б)У на Вінниччині. З 20 червня по серпень 1930 року — відповідальний секретар Лубенського окружного комітету КП(б)У на Полтавщині. У серпні 1930—1932 роках — завідувач організаційно-інструкторського сектору та член президії Всеукраїнської ради професійних спілок у місті Харкові.

Репресії і подальша доля У липні 1932 — травні 1933 року — перший секретар Молдавського обласного комітету КП(б)У. Після арешту 17 травня 1933 року його дядька, Василя Сірка, написав заяву до ЦК КП(б)У, назвавши «походом на галичан» арешти у справі Української військової організації. 27 травня 1933 року був знятий з посади першого секретаря Молдавського обласного комітету КП(б)У і викликаний до Харкова для пояснень.

У 1933—1934 роках працював на рядових посадах у Всеукраїнської ради професійних спілок та Укрводгоспі. У 1934 році виключений з ВКП(б), після апеляції був на рік переведений у «прихильники» (). 7 листопада 1934 року ув'язнений у справі Української військової організаціїРубльов О. С. Західноукраїнська інтелігенція у загальнонаціональних політичних та культурних процесах (1914—1939). — К.: Інститут історії України НАН України, 2004. — С. 400—401..

26 квітня 1935 року Особливою нарадою засуджений на три роки позбавлення волі, які відбув в Ухтинсько-Печорському таборі. Звільнившись у травні 1937 року, за допомогою Бюро з працевлаштування колишніх в'язнів при НКВС СРСР влаштувався на роботу в Приозерний ліспромгосп тресту «Онегліс» Архангельської області РРФСР.

Вдруге заарештований за «антирадянську агітацію» 22 березня 1938 року. Вісім місяців був під слідством у Каргопольській в'язниці. Особливою нарадою при НКВС СРСР 3 вересня 1938 року засуджений до десяти років таборів. Працював на лісоповалі на Північному Уралі (Нироблаг). У 1947 році звільнився, повернувся в Українську РСР, а з березня 1948 року знову потрапив у Нироблаг, де працював уже як вільнонайманий.

У січні 1950 року заарештований втретє й за рішенням Особливої наради при МДБ СРСР засланий на поселення до Красноярського краю, де працював у ліспромгоспі Богучанського району. У вересні 1954 року звільнений з поселення.

У березні 1955 року повернувся в Станіславську область, де працював начальником дорожнього відділу при Більшівцівському районному виконавчому комітеті Станіславської області. Потім працював директором склодзеркального заводу в місті Станіславі.

Реабілітований 26 лютого 1957 року. Помер 3 листопада 1976 року в Івано-Франківську, де і проживав на пенсії на вулиці КоперникаНайдюк Р. Участь Василя та Івана Сірків у процесах утворення КПСГ та реорганізації ЧУГА в 1919—1921-му рр. // Актуальні питання у сучасній науці: журнал. — 2024. — № 11(29). — С. 1302.. Автор книжки спогадів «Ті незабутні роки», виданій вже після його смерті в Ужгороді у 1978 роціНайдюк Р. Участь Василя та Івана Сірків у процесах утворення КПСГ та реорганізації ЧУГА в 1919—1921-му рр. // Актуальні питання у сучасній науці: журнал. — 2024. — № 11(29). — С. 1301..

Праці

Сірко І. М., Лапшин В. Ю. Червоні галицькі частини в боротьбі за владу рад. Український історичний журнал. 1967. № 12. С. 32–34. Сірко І. Шляхом жовтня // На чолі визвольної боротьби. Київ : Видавництво політичної літератури України, 1965. С. 30–38. Сірко І. М. Ті незабутні роки. Ужгород: Карпати. 1978. 133 с.

Нагороди орден Червоного Прапора орден «Знак Пошани» медалі Почесна грамота Президії Верховної Ради Української РСР (1962).

Примітки

Джерела

Гірняк Н. Останній акт трагедії української Галицької Армії. — Нью-Йорк: Видання Укр. Військово-Історичного Ін-ту в США, 1959. — 281 с. Дописи з краю: українське село під більшовиками. Українська Думка, 1920. Ч. 10. 16 жовтня, Львів. С. 3. Івано-Франківський Краєзнавчий музей (ІФКМ). ДП — IV — 420. Сірко І. М. Червоні галицькі частини в боротьбі за владу рад. [Спогади про події 1914—1937 рр.]. — Москва, 1965. — 23 с. Литвин М., Науменко К. Історія галицького стрілецтва. — Львів: Каменяр, 1991. — 200 с. Найдюк Р. Участь Василя та Івана Сірків у процесах утворення КПСГ та реорганізації ЧУГА в 1919—1921-му рр. // Актуальні питання у сучасній науці: журнал. — 2024. — № 11(29). — С. 1293—1303. Рубльов А., Черченко Ю. Сталінщина й доля західноукраïськоï інтелігенціï (20–50-ті роки ХХ ст.). Киïв, 1994. 349 с. Рубльов О. С. Західноукраїнська інтелігенція у загальнонаціональних політичних та культурних процесах (1914—1939). К.: Інститут історії України НАН України, 2004. 648 с. Сірко І. М. Ті незабутні роки. Ужгород: Карпати. 1978. 133 с.