Фемініти́виМарчук, Л. М. "ЛІНГВОКУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ ОЦІННОЇ ХАРАКТЕРИСТИКИ ФЕМІНІТИВІВ У МОВІ ЗМІ."pdf (фемінати́ви Кислюк, Лариса. "Жінка-космонавт чи космонавтка?(до проблеми норми творення назв осіб жіночої статі)." Культура слова (2013). Цит.: «Для позначення предмета дослідження використовують терміни питомого походження: категорія «жіночість», найменування жінок (О. А. Земська), «назви істот жіночого роду», «назви жіночого роду» (І. І. Ковалик), «назви осіб жіночої статі» (Л. О. Родніна), «назви осіб жіночої статі», «назви жінок» (А. М. Архангельська); терміни латинського походження: «ка- Мова і час 115 тегорія nomina feminine», фемінатив, ..., «фемінітив» (М. П. Брус, С. П. Семенюк), «фемінатив» (М. Ю. Федурко) тощо.»; nomina feminativa, nomina feminina — назви жінок, від — жінка, fēminīnus — жіночий) — група слів жіночого роду за певним станом, альтернативних або парних аналогічним словам чоловічого роду (маскулінітивам), від яких вони утворюються суфіксально. Залежно від класифікації до фемінітивів включають назви самиць тварин та іноді слова спільного роду.
Вважаються одною з найактивніших і найдинамічніших категорій сучасної української мови, що розвивається під впливом як позамовних, так і мовних чинників. На думку дослідників, фемінітиви конкурують з іншими нормативними засобами мовної ідентифікації жінки, повертаючи її у мовлення з пасиву. З розвитком теорії гендеру, теорії фемінізму та гендерної лінгвістики (ключові тези якої — «відставання мовних засобів від зросту суспільного значення жінок у сучасному світі та мовне конструювання нерівностей»), підсистема фемінітивів привертає все більшу дослідницьку та суспільну увагу.
На основі досвіду гендерно-чутливих реформ мов розвинених країн дослідниками розробляються основи non-sexists language на слов'янському ґрунті, виходячи з потреб у гендерному реформуванні російської, української і чеської мов.
Українська мовна потреба в фемінітивах не обмежується здобутками вітчизняного фемінізму. Тут сплелися соціальні складові мовної ситуації з національно-мовним пуризмом й ідеями «мовної рівноправності жінки».
В англійській, одній з мов, у яких немає граматичного роду, під фемінітивами розуміють назви посад і фахів (gender marking in job titles), вони є явищем рідкісним, адже більшість назв робіт в англійській нейтральні.
Для мов же, де рід є (серед яких українська) фемінізація професійних назв є актуальною для включення жінок у «поле видимості» мови, адже запозиченні нейтральних назв робіт (worker = he та she) охопність семантики втрачається (працівник = він). Те, як означати жінок у мові (нейтралізація чи специфікація), вирішується індивідуально для кожної конкретної мови«…і в першому, і в другому випадку підходять до мови з позицій „ображеного“, їх бачення дискримінації носить суб'єктивний характер, про що свідчить кваліфікація однієї й тієї самої конструкції як дискримінативної і як нейтральної. Якщо ми відмовляємось вважати, що загальноприйняті назви професій є гендерно нейтральними та означають професію а не стать, тоді впровадження так званих фемінітивів викличе необхідність видумувати ще і середній рід для небінарних особистостей та решти 72 гендерів.». А. Архангельская. Сексизм в языке: Мифы и реальность. — Оломоуц, 2011. — С. 97..
Дослідження
Фемінітиви у дослідженнях називають по-різному: категорія «жіночість», найменування жінок (О. Земська), «назви істот жіночого роду», «назви жіночого роду» (І. Ковалик), «назви осіб жіночої статі» (Л. Родніна), «фемінативи» (А. Архангельська, З. Валюх, О. Тараненко, М. Федурко, А. Загнітко), «назви жінок» (А. Архангельська); «категорія nomina feminine», «фемінінний домінант», «фемінінний новотвір» (А. Архангельська), «моція» (Н. Клименко), «фемінітиви» (М. Брус, С. Семенюк, Л. Кислюк) тощо. «Серед науковців нема одностайності ні щодо називання певних понять гендерної лінгвістики, ні щодо визначення цих понять. (…) в науковій літературі відсутнє єдине визначення аналізованого мовознавчого напряму й одночасно терміносистеми» . Найуживаніші — «фемінітив» та «фемінатив». У наукових працях все частіше віддають перевагу фемінітиву (аналогічно до інфінітив, генітив), який може «існувати в мовленні як потенційне слово і поступово утверджуватися в ролі термінологічного поняття».
Хоча вичерпні дослідження фемінітивів досі відсутні в українському мовознавстві«…на сьогодні немає комплексної праці, що відображала би історію фемінітивів української мови, і немає сформованої термінологічної бази для підготовки такої розвідки». Брус, 2009.«В українському мовознавстві, на жаль, відсутні комплексні дослідження засобів і способів мовної ідентифікації жінки в онтологічній перспективі й комплексні дослідження історичного характеру». Архангельская А. Сексизм в языке. С. 194., роботи в цьому напрямку ведуться у трьох напрямах:
Фемінітиви досліджують насамперед з огляду на словотвірні, лексико-семантичні та стилістичні особливості їх творення і вживання (Іван Фекета, Світлана Семенюк, Ярина Пузиренко). Окремі дослідження вивчають розвиток фемінітивів на діахронічному (Марія Брус, Алла Архангельська) чи синхронічному (Анатолій Нелюба) зрізах. Фемінітиви вивчають із погляду гендерної лінгвістики (Михайло Гінзбург, Олена Малахова, Олена Синчак, Тетяна Архангельська) та в лінгвокультурологічному аспекті (Марія Федурко).
Наявний мовний і позамовний матеріал достатньою мірою розкриває історію фемінітивів української мови з ХІ ст. в сукупності їх лексичних, словотвірних і функціональних особливостейБрус М. П. Фемінітиви в українській мові ХІ – XV ст. // “Східнослов’янські мови в їх історичному розвитку (до 100-річчя від дня народження професора С. П. Самійленка)”: Всеукраїнська наукова конференція. – Запорізький національний університет, 2006. – 12–13 жовтня..
Фемінативами в українському мовознавстві іноді називають і групу іменників спільного роду, що є шаром експресивно-оцінної лексики.
Класифікація Фемінні назви семантично (за смислом) поділяються на різні за обсягом групи назв, кожна з яких може поділятися на підгрупи: назви жінок (загальні, власні і «середнього роду», за діяльністю, соціальним станом, етнічністю/територіальністю, стосунками, біологічними ознаками), назви самиць тварин та неживі поняття. +Класифікація фемінітивів за смислом позначуваних понятьI. Загальні назви жінок. 1. Назви жінок за характерними ознаками: за зовнішнім виглядом (білявка, чорноброва); за фізичними якостями (кривоніжка, хвора, здорова, сліпа, зряча, бездітниця (бездіткиня, безплідниця, нерода)); за внутрішніми якостями (дочка-янгол, трудівниця, недбайлиця); за здібностями (відмінниця, дурепа, невігласка); за поведінкою (білоручка, грубіянка, брехунка (брехуха), скупердяйка, манірниця, ірон. губокрутка, гордуня); за сексуальною поведінкою (хвойда, блудниця, хтива); за стосунками з іншими людьми (подруга (другиня, подружка), товаришка, люба, незнайомка, приятелька). 2. Назви жінок за діяльністю: за родом діяльності (співачка, радниця, туристка, фізкультуриниця); за професією (продавщиця/продавчиня, аптекарка, санітарка, різноробоча, двірничка, маляриха, котляриха, млинарка, різничка, кравчиня (кравчиха, швачка, шваля), сластінниця); за виконанням завдань (чергова); за посадою (завскладу, завідувачка, директорка/директриса); за захопленнями (нудистка, вегетаріанка, граля, картярка, гамаківна); за подією в житті (ювілярка). 3. Назви жінок за родинними та сімейними стосунками: за спорідненістю і свояцтвом (мати, жінка, дружина, мачуха, родичка/родачка, сестра, бабуся (бабуня)); за порядком народження (первачка, третячка); за сімейним станом (благовірна, наречена, єдиначка). 4. Назви жінок за стосунком до чоловіків: за діяльністю чоловіка (губернаторша, головиха, суддиха, диякониха, чинбариха, гарбариха, куркулиха, крамариха, лісничиха, мировиха, катиха); за діяльністю батька (гончарівна, паламарівна, головівна, суддівна, купцівна, москалівна, удовівна, панівна, королівна, богатирівна, боярівна, бурмистрівна, гетьманівна, воєводівна/воїводянка). 5. Назви жінок за соціальним станом: за походженням (шляхтянка, байстрючка); за титулом (княгиня, героїня, герцогиня, графиня, дукиня, ландграфиня, маркграфиня, пфальцграфиня, монархиня); за соціальним положенням (кріпачка, господиня, наложниця, наймичка, бурлачка); за способом життя (бомжиха, жебрачка, старцівна, безхатниця, соромітниця). 6. Назви жінок за біологічними ознаками: жінок узагалі (жінка, баба); за віком (не/повнолітня (малолітня), стара (літня), юначка, дошкільниця, п'ятирічна); за зовнішніми рисами (маленька, довговолоса, біловолоса, золотоволоса, рудовлоса, красуня); за настроєм (тужниця, нещасна); за відношенням до народження (вагітна, поліжниця, породілля); за медичним статусом (хвора, туберкульозниця, подагричка, навіжена). 7. Назви жінок за церковно-релігійними ознаками: за віросповіданням (католичка, іновірка, язичниця, весталка); ставленням до бога (боголюбиця, безбожниця, атеїстка); за церковно-релігійними особливостями, статусом (постриженка, черниця, грішниця). 8. Назви жінок за ситуативним станом (полонянка, утікачка, обраниця, студентка-породілля, квартирантка, арештантка). 9. Назви жінок за місцем проживання (сусідка, селянка, волинянка, петербурженка, міщанка, тубілка, туземка, вінничанка, росіянка). 10. Назви жінок за національністю чи расою (болгариня, туркеня, німкеня, муринка, дружина-вірменка, українка). 11. Звертання до жінок (пані, мадам, леді, міс, місіс, дама, панна, дівчина, жіночка, дамочка, любка, любонька).