И

И, и — літера кирилиці. Присутня майже в усіх слов'янських кириличних абетках (дев'ята літера болгарської абетки, десята — російської та сербської, одинадцята української та македонської абеток, у білоруській абетці відсутня). Має велику й малу, рукописну й друковану форми.

Історія

Иже Походить від літери («иже») старослов'янської кириличної абетки, у якій утворена від грецької літери — Η, η («ета», що в середньогрецькому й новогрецькому варіанті вимовляється близько до [і] (у зв'язку з чим у сучасній грецькій називається «іта»). У первісному варіанті мала вигляд, ідентичний великій грецькій «еті/іті» (Η). У глаголиці мала накреслення , чи (нема однозначної думки). Числове значення у кириличній цифрі — 8 (через що в «гражданці» звалась «и вісімковим» — на відміну від «і» — «десяткового»), у глаголичній — 10 (, ) чи 20 ().

У XV—XVI століттях від літери «иже» розвилася літера «Й», первісно будучи поєднанням «иже» і запозиченого з грецької писемності знака стислості («кратки»). Систематично розмежовувати зображення «И» та «Й» стали на початку XVII століття, спочатку в українському друці, а з середини XVII ст. — і в московському. У старообрядців збереглась стара система, у якій іноді замість «Й» пишуть «И» (свѧтыи небесныи владыка).

В українському письмі У давньоруській писемності літера первісно передавала неогублений голосний переднього ряду високого підняття [і] (досі вживається в цьому фонетичному значенні в російській абетці), надалі, після злиття [і] з голосним середнього ряду [ɨ] («ы») стала передавати новий звук [ɪ] (про нього див. нижче). З XI ст. починаються помилки у вживанні літер, пов'язані з процесом злиття [і] та [ɨ]. Так, рыбы могли записувати як рибы, а риза — як рызаЗоряна Купчинська, Володимир Пілецький. Історична граматика української мови . Навчальний посібник для студентів філологічних факультетів. — Видання друге, виправлене та доповнене.

У староукраїнській графіці вживалося паралельно з літерами і та ы — всіма трьома позначали звук [ɪ], причому і з XV ст. писали перед голосними, а и, ы — в інших позиціях. Через наявність різних писемних шкіл і типів письма (устав, півустав, скоропис) мало кілька варіантів, що допомагає визначити час і місце написання пам'яток; зокрема, рання форма цієї літери має майже горизонтальний середній штрих (як великі грецька Η, латинська H і сучасна кирилична Н). Сучасного вигляду набула в XIV столітті, через поворот риски проти годинникової стрілки (аналогічним чином змінився нахил риски в літери ). У XVI столітті, з розвитком друкування, з'явилася друкована форма літери поряд з рукописною.

У слов'янських кириличних абетках У болгарській абетці й сербській вуковиці передає звук, середній між [ɪ] та [і], але ближчий до [і] — внаслідок злиття звуків [і] і [ɨ]. Поряд з «и» у болгарському письмі використовують її варіант «ѝ», який не входить до складу абетки, а вважається надрядковим знакомЗгідно орфографічним словникам Болгарської АН.. Він слугує для розрізнення омонімів (так, наприклад, «ѝ» означає присвійний займенник «її» і особовий займенник «їй», а «и» — сполучник «і», «й»), а також для позначення наголосу. З технічних причин «ѝ» іноді замінюють на «й», що є графічною помилкоюПроф. д-р Стефан Брезински, Й не е И, не е и И с ударение , в. «Труд», 16 май 2011.. У сербській кирилиці «и» з діакритичними знаками акут (´), гравіс (`), циркумфлекс (ˆ) можуть вживати для позначення різних тонів наголосу, а зі знаком довготи (макроном) — для розрізнення слів з різною довготою голосних (до̏бри — «добрі», до̏брӣ — «добрії»). У білоруській абетці відсутня, замість неї використовують літери «і» та «ы». У російській абетці зазвичай передає звук [і], але в низці випадків може передавати також [ɨ]: 1) на початку слів, якщо їх вимовляють без паузи, а попереднє закінчується на твердий приголосний (без имени [безымени], Иван Ильич [Иван Ыльич]); 2) після «ж», «ш», «ч» (мужик [мужык], машина [машына], цифра [цыфра]). Ненаголошене «и» у вимові збігається з «е» або «я»: лиса́ вимовляють так само як леса́; смо́трит — так само як смо́трят. У церковнослов'янській абетці «и» співіснує з літерами та («іжицею»). Вимова може різнитися залежно від місцевої традиції читання церковнослов'янських текстів.

У сучасній українській мові

У сучасній українській мові цією літерою позначають звук [ɪ] — специфічний голосний передньо-середнього ряду середньо-високого підняття, який у ненаголошеній позиції наближається до е: [диети́на], [жиеву́], [пиешу]. Він утворився злиттям праслов'янських звуків [i] (у транскрипції праслов'янської мови *i) та [ɨ] (у транскрипції *y). Втім, у деяких випадках він може походити й від інших звуків.

Літера «и» (звук [ɪ]) походить: Від праслов'янського [i] (видіти, вира, лисиця, читати, шипіти, шити). Від праслов'янського звука [ɨ] (риба, рись, лико). Рефлекси праслов'янських *i та *y збіглися в більшості слов'янських мов, зберігшись як окремі фонеми лише в деяких (білоруській, польській, російській, деяких українських і чеських діалектах. Від нового звука [ў] (у староукраїнській графіці ы, ще раніше ъі, ъи), що утворився на стику морфем: давньої короткої форми прикметника (малъ, легъкъ, кысьлъ, новъ) з формами займенника и, і («він», «той»). Він був редукованим голосним, за вимовою наближавшись до [ъ]. Надалі в сильній позиції він перейшов в [ɪ]. Саме таке походження має «и» у закінченнях повних форм прикметників (малий, легкий, кислий, новий). Відбулося злиття редукованого [ъ] з наступним [i] в [ў], а надалі і його перехід в [ɪ] (сучасний «и»). Звук [ў] також перейшов у [ɪ] у словах мити, рити. Від редукованого [ĭ], близького за вимовою до [ь], у сильній позиції. Це відбувалося у разі ствердіння попереднього приголосного (шия при , ). Від редукованого [ъ] — це траплялося у середині слова після сонорних [r], [l] ( при ), у цьому випадку характерним для них є чергування з «о» (глитати — глотка, гриміти — грому, кривавий — кров). У давніх запозиченнях праслов'янського періоду на місці *i та *y. У старих запозиченнях може бути в різних позиціях — на місці звуків, позначуваних грецькими ι, η, υ (Вифлеєм, єпископ, миро), латинськими i, y (лицар, линва, карниз). У нових запозиченнях на місці звуків, позначуваних грецькими ι, η, υ, латинськими i, y — відповідно до «правила дев'ятки».

Послідовне вживання літери и для позначення цього звука (без паралельного вживання ы) запровадили укладачі альманаху «Русалка Дністровая» (1837) Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький.

Для позначення звука [i], що виник з інших звуків ([ě], закритого [o], [e] перед колишнім складом з випалим редукованим), узвичаїли кириличну літеру і, що походить від грецької ι («йоти»), для передавання йотованого [i], що зберіг свою праслов'янську вимову () — літеру ї.

Літера и представляє схожі з [ɪ] звуки в запозиченнях: Відсутній у літературній українській звук [ɨ] — у запозиченнях з російської, молдовської, казахської мов (замінює ы), румунської мови (замінює â, î): Вичегда, смисл, инцинатий, бринза. Відсутній в українській звук [ɤ] (замінює õ) у запозиченнях з естонської (наприклад, Виру). У запозичених загальних іменниках передає звук [і], якщо йому передують звуки, позначувані літерами д, ж, з, р, с, т, ц, ч, ш, щ (відповідно до «правила дев'ятки»). При запозиченні власних назв у всіх випадках заведено писати і (після ж, ц, ч, ш частіше теж пишуть и). Навіть якщо в мові-джерелі присутній звук [ɪ], наприклад, Bill [bɪl], Sydney [ˈsɪdni], City [ˈsɪtɪ], його традиційно передають не літерою и, а і (Білл, Сідней, Сіті).

При транслітерації українських слів латинкою и заведено передавати латинським y — так само як для російської ы.

Слова з початковим «и»

На початку слів літера и в українській мові присутня вкрай рідко. Виняток становлять кілька слів, здебільшого власних назв, іншомовних запозичень, а також деякі українські діалектні словаЕтимологічний словник української мови у 7 томах. К.: Наукова думка, 1982—2009..

Проєкт правопису 1999 пропонував вживати «и» на початку не тільки запозичених власних назв, але й українських питомих словах перед приголосними «н» та «р» (икати, инакший, иний). Прихильники проєкту звертають увагу на наявність у живому мовленні слів із початковим «и», а також на приклади вживання її у зазначених випадках класиками української літератури до реформи правопису 1927 р.

Згідно з правописом 2019 року, літера и вживається на початку окремих вигуків (ич!), часток (ич який хитрий), дієслова и́кати («вимовляти и замість і») та похідного від нього іменника и́кання, в деяких загальних і власних назвах, що походять із тюркських та інших мов, відповідно до їхньої вимови в цих мовах: ийбен, ир, Ич-оба́, Кім Чен Ин. Деякі слова мають варіанти з початковою и: і́рій та и́рій, і́род та и́род («дуже жорстока людина»)https://mon.gov.ua/storage/app/media/zagalna%20serednya/05062019-onovl-pravo.pdf § 2. Уживання І, И на початку слова.

Інше використовування Нині використовується також при класифікаційних позначеннях і означає «одинадцятий» (до введення в абетку літери ґ мало значення «десятий»): пункт «и» розділу 2. При цифровій нумерації може вживатися як додаткова диференційна ознака, коли низка предметів має такий самий номер: шифр № 8-и та подібних.

Таблиця кодів Кодування Регістр Десятковийкод 16-ковий код Вісімковий код Двійковий код Юнікод Велика 1048 0418 002030 00000100 00011000 Мала 1080 0438 002070 00000100 00111000 ISO 8859-5 Велика 184 B8 270 10111000 Мала 216 D8 330 11011000 KOI 8 Велика 233 E9 351 11101001 Мала 201 C9 311 11001001 Windows 1251 Велика 200 C8 310 11001000 Мала 232 E8 350 11101000

Примітки

Джерела И //

Література Півторак Г. П. И // Злиття давніх *i — *y в один звук і витворення українського «и» // Спочатку було Слово… Від мовного узусу — до літературної норми (Нарис генези української літературної мови) / Віктор Мойсієнко, . — Warszawa: Wydawnictwa Uniwersytetu Warszawskiego, 2024. — С. 95—97. — ISBN 978-83-235-6701-1

Посилання