Алківіад (; близько 450 року до н. е., Афіни — 404 рік до н. е., Фригія) — давньогрецький державний діяч, оратор і полководець часів Пелопоннеської війни (431—404 роки до н. е.). Був громадянином Афін, належав до аристократичих родів Саламініїв та Алкмеонідів був останнім з Алкмеонідів, про яких немає згадок після Пелопоннеської війни. Рано втратив батька і виховувався його дядьком — Періклом, лідером афінського поліса. Алківіад став одним із найвидатніших представників афінської «золотої молоді». Деякий час він був близьким до Сократа, однак не сприйняв його філософію. Активну політичну діяльність розпочав вже після смерті Перікла як противник Нікієвого миру і прихильник відновлення бойових дій проти Спарти. Ставши стратегом (в 420 року до н. е.), Алківіад сильно змінив зовнішню політику Афін. В 418 року до н. е. він зміг створити нову антиспартанську коаліцію, яка, однак, розпалася після поразки в битві при Мантінеї. Алківіад ініціював і очолив масштабну Сицилійську експедицію, але на півдорозі був відкликаний до Афін через справу гермокопідів. Щоб уникнути суду, він перейшов на бік Спарти, після чого був заочно засуджений співгромадянами до смерті (415 рік до н. е.).
Алківіад дав спартанцям кілька цінних порад, якими Спарта скористалася і які ледь не привели Афіни до повної поразки у війні. Алківіад набув великого авторитету в Спарті, і деякі з його заздрісників спробували його вбити. Алківіад втік до перського сатрапа Тиссаферна і потім з його допомогою прибув на Самос, де базувався афінський флот. Моряки обрали його стратегом. З 411 року до н. е. починається серія перемог Алківіада, в результаті якої перевага в Пелопоннеській війні перейшла на бік Афін. Повернувшись на батьківщину в 407 року до н. е., він був призначений стратегом-автократором (головнокомандувачем армії та флоту). Після поразки, яку зазнав афінський флот за його відсутності, Алківіад був змушений вирушити у вигнання до Фракії, а потім до Персії. В 404 року до н. е., після перемоги Спарти в Пелопоннеській війні, він був убитий за наказом сатрапа Фарнабаза, якого попросили про це Критій і Лісандр.
Походження та ранні роки
Алківіад належав до стародавньої атичної аристократії, яка зводила свою генеалогію до міфологічних героїв. Його пращурами вважалися легендарні царі острова Саламін з сім'ї Еакідів Аякс Теламонід (правнук Зевса, двоюрідний брат Ахілла, герой " Іліади ") і син Аякса Еврісака, що перебрався зі свого царства до Афін . Надійної інформації про те, як цей рід називався в історичну епоху, в збережених джерелах немає. В історіографії звучали варіанти Євпатріди, Еврісакіди та інші завдяки епіграфічним джерелам з'явилися аргументи на користь варіанта Саламінії, але існує думка, що точної назви могло не бути взагалі.
У цій сім'ї з покоління в покоління передавалися імена Алківіад та Кліній. Фукідід називає перше з них лаконським за походженням і пов'язує його появу в Афінах з ксенічними зв'язками між аристократією Аттики та Спарти. Згідно з однією з гіпотез, предки Алківіада могли перебратися в Аттіку з Лаконіки. Вони були приписані до дему Скамбоніди в межах Афін, а сімейні володіння розташовувалися в демі Ерхія. Прапрадід Алківіада (за версією Ісократа — прадід), що мав таке ж ім'я, був соратником афінського реформатора Клісфена і брав участь у вигнанні Пісістратідов в 510 до н. е. Його син Кліній у 480 році до н. е. відзначився у битві з персами при Артемісії, командуючи спорядженою на власні гроші трієрою. Син останнього, Алківіад Старший, приблизно в 460-х роках до н. е. був підданий остракізму через своє лаконофільство і пішов у вигнання (чи зміг він повернутися через 10 років або помер на чужині — невідомо).
Син Алківіада Старшого Кліній відновив позиції сім'ї завдяки близькості до Перікла — видатного політика-аристократа, глави демократичної «партії». Дружиною Клінія і матір'ю Алківіада стала Диномаха, представниця роду Алкмеонідів — одного з найзнатніших і найвпливовіших родів Аттики, який утворився, на різні думки, від місцевих автохтонів або від Нелеїдів, царів Пілоса в Мессенії. Вона була дочкою Мегакла, сина Гіппократа, і онукою Клісфена, а Періклу припадала двоюрідною сестрою та свояченицею як сестра його першої дружини. Через таке походження сучасні дослідники нерідко зараховують Алківіада до Алкмеонідів, хоча з цим згодні не всі.
Після Алківіада у сім'ї народився ще один син, Кліній. 447 року до н. е., коли Алківіаду було близько трьох років, його батько загинув у битві при КоронеїПлутарх. Алкивиад. 1. Опікунами хлопчиків стали їхні двоюрідні дядьки Перікл та Арифрон.
Ще в дитинстві та юності Алківіад виявив себе як блискуче обдаровану особистість. Він ріс в обстановці загального шанування та захоплення і був відомий у всьому місті. У таких умовах він виріс вкрай розпещеним і розбещеним. Він вів досить екстравагантне життя, що складається з п'яних гульб і безладних любовних зв'язків. Плутарх у життєписі Алківіада описав деякі його витівки.«Одного разу Алківіад вдарив Гіппоніка, отця Каллія, — чоловіка родовитого і багатого, а тому мав великий вплив і гучну славу, — вдарив не зі зла і не посварився з ним, а просто для втіхи, за умови з приятелями. Слух про цю нахабну витівку поширився містом і, зрозуміло, був зустрінутий загальним обуренням, Алківіад же, щойно розвиднілося, прийшов до будинку Гіппоніка, постукав, став перед господарем і, скинувши з плечей гіматій, віддав себе в його руки, щоб самому витерпіти. і понести заслужену кару. Гіппонік пробачив його і забув образу, а згодом навіть віддав йому за дружину свою дочку Гіппарету»Плутарх. Алкивиад. 8.
Гіппонік видав за нього заміж свою дочку Гіппарет. Однак цей шлюб не був щасливим. Гіппарета пішла від Алківіада до свого брата Каллія і хотіла подати на розлучення, але Алківіад зупинив її. Незабаром дружина Алківіада померла.
Для завоювання слави і престижу Алківіад приймав на себе літургії — громадські повинності, що накладалися на найзаможніших громадян на користь держави: трієрархіїФукидид. VI. 61. 5, хорегіїФукидид. VI. 16. 3Плутарх. Алкивиад. 16 та епідосисиПлутарх. Алкивиад. 10. Він брав активну і успішну участь у загальногрецьких спортивних змаганнях, точніше, в колісницьких бігах на різних змаганнях — Німейських, Піфійських, Панафінейських та Олімпійських іграх.
Юний Алківіад багато спілкувався із софістами. Великого значення також мали його стосунки із Сократом. 432 року до н. е. вони обидва брали участь в облозі Потидеї. В одній із битв із обложеними Сократ врятував Алківіада від смерті. Через вісім років, у битві при Делії, Алківіад, який служив у кінноті, прийшов на допомогу Сократу, який відступав під натиском фіванців у рядах гоплітівПлутарх. Алкивиад. 7.
Початок політичної діяльності
У політичній діяльності Алківіад став вождем гетерії. Гетерії — об'єднання кількох десятків громадян на чолі з харизматичним лідером — були на той час головним інструментом політичної боротьби.
Активна політична діяльність Алківіада розпочалася у 420 році до н. е.. Він виступив рішучим противником Нікієва миру зі Спартою та прихильником відновлення військових дій. При цьому він керувався особистими причинами. Алківіад був обурений тим, що спартанці вели перемовини не через нього, хоча він і був спартанським проксеном, а через НікіяФукидид. V. 43Плутарх. Алкивиад. 14. Так почалася ще й політична боротьба Алківіада та Нікія. Нікій був прихильником миру зі Спартою, Алківіад навпаки — прихильником війни. Алківіад заздрив Нікію та його великому авторитету.
Того ж року його було обрано стратегом і п'ять років поспіль переобирали на цю посаду. Перебуваючи на цій посаді, він вже в перший рік стратегії зміг сильно змінити зовнішню політику Афін. Колишній популярній раніше тенденції до мирних відносин зі Спартою він віддав перевагу ворожнечі з нею. Для цього він почав шукати союзників на Пелопоннесі. Йому вдалося укласти союз з Аргосом, одвічним ворогом Спарти. Потім до цього союзу приєдналися ще два колишні спартанські союзники — Мантінея та Еліда.
Створення цієї коаліції було першим великим дипломатичним успіхом Алківіада. Союз дозволяв Афінам створити плацдарм на Пелопоннесі та підпорядковувати своєму впливу інші міста. У той же час Нікієв світ, як і раніше, був у силі, і ситуація складалася двозначною. Щоб прояснити ситуацію, спартанці відправили послів до Афін. Однак Алківіад дискредитував послів перед народними зборами та зірвав їхню місію. Нікій насилу відмовив спартанців від негайного розриву мирного договору.
419 року до н. е. афіняни з ініціативи Алківіада звинуватили спартанців у порушенні умов миру та оголосили їх агресорамиФукидид. V. 56. 3, хоча насправді все було навпаки. 418 року до н. е. війська коаліції (Аргос, Мантінея, Аркадія, Афіни) були вщент розбиті в битві при Мантінеї ; у містах Пелопоннесу перемогли прихильники союзу зі Спартою, і встановилася олігархія. Демократичний альянс розпався, а більшість його членів знову увійшли до Пелопоннеського союзу.
В 416 року до н. е. афіняни спробували підпорядкувати нейтральний острів Мелос, населений дорійцями, а після їх відмови вступити в союз почали військову кампанію проти Мелоса. Мелосці після тривалої облоги здалися. Афінські народні збори ухвалили перебити всіх дорослих чоловіків-жителів острова і звернути в рабство жінок і дітей, а на острові поселити афінських колоністівФукидид. V. 116. 4. Ініціатором цього заходу був, за деякими відомостями, Алківіад.
У тому ж році Алківіад здобув блискучу перемогу на Олімпійських іграх. Він виставив на змагання сім колісниць і посів одразу перше, друге та третє місцяЕврипид. Эпиникии. Фрагмент 1. Переможцем у колісницьких бігах вважався не візник, а власник упряжки. Тому одна людина могла зайняти відразу кілька перших місць. Після цієї перемоги Алківіад став чи не найзнаменитішою людиною у всій Греції.
Протистояння Нікія та Алківіада призвело до останнього остракізму в афінській історії. Остракофорію було проведено з ініціативи демагога ГіперболаПлутарх. Алкивиад. 13. І Нікій, і Алківіад досягли у полісі впливового становища, яке могло здатися народу небезпечним. За задумом Гіпербола, афіняни мали вигнати або Алківіада, або Нікія. Однак вони «змовилися і, об'єднавши сили своїх прихильників, навернули остракізм проти самого Гіпербола». Саме такий результат вплинув на припинення практики остракізму. Точна дата остракофорії невідома. З біографій Плутарха можна дізнатися, що ця остракофорія відбулася в період між битвою при Мантінеї (418 р. до н. е.) та початком Сицилійської експедиції (415 р. до н. е.). Тобто остракофорія відбулася навесні 417, 416 або 415 року до н. е.. Найпопулярнішою в історіографії була дата 417 до н. е. на підставі даних з історичної праці Феопомпу. Фукідід згадує про остракізм Гіпербола, розповідаючи про його вбивство в 411 році до н. е.Фукидид. VIII. 73. 3. Сам факт змови Нікія та Алківіада викликає сумнів у сучасних істориків. Прихильники Нікія і Алківіада, навіть об'єднавшись, не могли вплинути на результат голосування через свою нечисленність (це дало б у сумі лише 100—150 голосів) . Таким чином, мала статися якась подія, яка спонукала більшість афінян проголосувати за остракізм Гіперболу.