Плато́н Мики́тович Воронько́  — український та радянський поет, письменник, публіцист, драматург. Депутат Верховної Ради УРСР 10—11-го скликань.

Життєпис Народився в селі Чернеччина, тепер Охтирського району Сумської області. Виховувався в Охтирському дитячому містечку-інтернаті, яким керував Матвій Довгополюк. Платон Воронько згадував: Навчався в Харківському автодорожному інституті, після закінчення якого з 1932 працював автомеханіком, секретарем комсомольської організації «Вахшбуду», завідувачем гаража Ленінабадського бавовнозаводу «Ходжент» в Таджикистані.

1935 року був призваний на строкову службу до лав РСЧА. Після демобілізації в 1937 році працював вчителем української мови в селі Хухра і в Охтирській середній школі на Сумщині. 1937 року вступив до Московського літературного інституту імені Горького.

1939-го добровольцем пішов на фінський фронт, де воював разом з своїми товаришами по інституту — Сергієм Наровчатовим, Миколою Отрадою, Ароном Копштейном та ін. Брав участь у німецько-радянській війні з перших днів, знову добровольцем. 1943 року закінчив курси підривників і був направлений за лінію фронту в партизанське з'єднання Сидора Ковпака. Член ВКП(б) з 1943 року.

З 1945 року працював завідувачем відділу журналу «Дніпро». Після війни Платон Воронько займався літературною творчістю. Він автор понад тридцяти збірок віршів і поем та великої кількості книжок для дітей. У 1969—1971 роках — заступник голови Київської організації Спілки письменників України.

Водночас він обирався депутатом Верховної Ради УРСР десятого та одинадцятого скликань.

Помер поет 10 серпня 1988 в Києві. Похований на Байковому кладовищі (центральна алея, ділянка № 2).

Літературна творчість Перша книжка віршів поета-партизана «Карпатський рейд» вийшла 1944-го. Вірші «Карпатського рейду» писалися в народнопісенному дусі.

Хрестоматійним став ліричний твір Воронька «Я той, що греблі рве», написаний невдовзі після війни — у творчому розвитку поета цей вірш ніби завершував один і започатковував другий етап, межу між якими можна умовно означити кінцем 50-х років. До цього у поета вийшли збірки «Весняний грім» (1947), «Великий світ» (1948), «Славен мир» (1950), «Від Москви до Карпат» (1951), «Моя Москва» (1953), «Обов'язок» (1955), «Моя Гуцульщина» (1956), «Драгі другарі» (1959) та інші. Цей перелік поповнюється багатьма книжками для дітей (наприклад, «Казка про Чугайстра»). За збірку «Славен мир» поет 1951 року отримав Сталінську премію.

За повоєнними віршами можна легко відстежити життєві маршрути поета — шляхи «від Москви до Карпат» по місцях колишніх боїв, участь у всесвітній молодіжній конференції на захист миру в Лондоні, поїздки до «драгих другарів» у Болгарію, в інші братні країни, чи перебування в Москві, чи відвідини країв, де він народився і виріс.

Для поезії другої половини 1940—1950-х характерні вірші, навіяні героїкою і трагедіями недавніх битв — «Солдат», «Могила генерала Руднєва», «Пісня про Лівшу», «Вдень накувала зозуля», «Ой, ганьба!», «Пісня ветерана», «Винесла відерце за ворота» та ін., а також інтимна, любовна тематика — «Мені приснилась та білява», «Зустріч», «Тільки згадка торкнеться рукою», «Я не шукав кохання», «Є почуття такі прозорі» тощо. Широке визнання здобули пісні «Від Москви до Карпат», «Коні вороні», «Ходімо, кохана, у ліс», «І чого тікати» та інші.

Епічний талант поета виявився в поемах «Безсмертя» (1945), «Ярославна» (1945), «З Німеччини в Чернеччину» (1945), «За всі літа розлуки» (1945–1962), поемі-легенді про братів-гуцулів «Стояни».

Від 1960 у світ виходять книги лірики і поем — «Мирний неспокій», «Через гони літ» (1960), «Гнівом Африка клекоче» (1961), «Коли я в Київ повертаюсь» (1962), «Скресання» (1967), «Поки живий — іду», «У світлі блискавиць» (1968), «Повінь» (1970), «Здвиг-земля» (1976), «Узьмінь» (1979), «Батькові долоні», «Совість пам'яті» (1980).

За збірку поезій «Повінь» 1972 року був удостоєний Державної премії УРСР імені Тараса Шевченка, а збірки для дітей «Читаночка» (1969), «Казка про Чугайстра» (1971), «Сніжна зіронька горить» (1973), «Облітав журавель» (1974), «Всім по сім» (1975) — премії імені Лесі Українки (1976).

Нагороди орден Леніна (10.12.1973) три ордени Трудового Червоного Прапора (1963) орден Червоного Прапора орден Вітчизняної війни І ст. орден Вітчизняної війни II ст. медалі Почесна грамота Президії Верховної Ради УРСР

Причетність до репресій 2 березня 1972 Платон Воронько взяв участь у засіданні президії правління Спілки письменників України, під час якого зі Спілки було виключено дисидента Івана Дзюбу за книгу «Інтернаціоналізм чи русифікація?». У своєму виступі він підтримав виключення та розкритикував Дзюбу і його книгу:

Вшанування пам'яті В Охтирці існує вулиця Платона Воронька. У журналі «Перець» № 23 за 1973 рік розміщено дружній шарж А. Арутюнянца, присвячений 60-літтю Платона Воронька. 2018 року Національна спілка письменників України заснувала літературну премію імені Платона Воронька в царині літератури для дітей.Відомий перший лауреат премії імені Платона ВоронькаСтартує літературна премія імені Платона Воронька

Примітки

Джерела Г. П. Герасимова Воронько Платон Микитович // Л. Н. Горлач Воронько Платон Микитович // Лауреати Шевченківської премії. 1962—2001: Енциклопедичний довідник. — К., 2001. — С. 80–81. Рудаков Микола Співець величі народної // Лен.правда. — Суми. — 1983. — 18 листопада. Рудаков Микола Іванович Автографи майстрів. — Київ: Міжнародний доброчиний фонд «Українська хата», 2005. — 128 с.: фотогр., с. 19—22. — ISBN 966-7025-05-5.

Електронні джерела Біографія П.Воронька на ukrlit Твори Платона Воронька на Читанці Пісні на слова Платона Воронька Біографія і твори Платона Воронька на «Українському Центрі» Вірші для дітей Платона Воронька в бібліотеці «TOU»