І́во А́ндрич (, ; 10 жовтня 1892, Травник — 13 березня 1975, Белград) — югославський письменник хорватського походження. Лауреат Нобелівської премії з літератури 1961 року.

У списку «100 найзнаменитіших сербів» Іво Андрич посідає 96 місце.

Біографічні відомості

Народився 9 жовтня 1892 року в селі Долац біля Травника (центральна Боснія) в сім'ї ремісника. У 1914 році був заарештований австрійським урядом за участь у патріотичній організації «Молода Боснія».

Зробив успішну кар'єру дипломата. У 1920 році працював у посольстві у Ватикані, а потім у консульствах в Бухаресті, Трієсті та Граці. У 1927 році працював у консульствах у Марселі і Парижі, а пізніше в Мадриді. У 1930—1933 роках був секретарем постійної делегації Королівства Югославії при Лізі Націй у Женеві. Це один з найвеличніших югославських дипломатів, чиї політичні роботи досі не могли або не сміли читати. Зараз цілі покоління знають тільки ретушовані деталі його біографії, але не те, що у 1937—1939 роках він був заступником міністра закордонних справ, а практично міністром, оскільки Мілан Стоядинович у той час також очолював уряд і був «перший дипломат». Вони не знають, що після падіння Стоядиновича (через наближення до Гітлера) він став послом Югославії в Берліні з метою умиротворити лідерів Третього райху. Як посол 25 березня узяв участь у церемонії підписання вступу в Троїстий пакт у палаці Бельведер у Відні. У Берліні залишався до «квітневої війни» 1941 року і капітуляції уряду Душана Сімовича. Через розбіжності з керівництвом зі всіх посад був пізніше «скинутий», повернувся до Белграда та потрапив до списку ворогів держави, тому що під час війни наблизився до номенклатури Йосипа Броза Тіто.

Творча діяльність

Перші твори Андрича — ліричні фрагменти й вірші прозою («Ex ponto», 1918; «Хвилювання», 1921), оповідання («Шлях Алії Джерзелеза» та ін.). Літературна діяльність поєднував з революційною та боротьбою за свободу й незалежність Югославії.

Перу Андрича належить кілька збірок повістей і оповідань, романи-хроніки «Міст на Дрині» (1945), «Травницька хроніка» (1945), «Панночка» (1945) та ряд нарисів про видатних діячів югославської і світової культури — Негоша, Кочича, Петрарку, Горького.

Національна ідентифікація Через те, що Андрич народився в Боснії в хорватській родині, але згодом мешкав і працював у Сербії, його в різних випадках називають представником сербської, хорватської та боснійської літератури. Протягом життя він працював у всіх трьох країнах, писав сербсько-хорватською мовою, що на той час була офіційною.

Сам Андрич в часи Австро-Угорщини вважав себе хорватом, а рідною мовою — хорватську.Miroslav Karaulac, «Rani Andrić», Nakladnik: Prosveta 1980 Пізніше він став називатися сербом і представником югославської літератури.

Бібліографія (Ex ponto), вірші прозою, 1918 (Немири, вірші прозою, 1920 Шлях Алії Джерзелеза (Пут Алије Ђерзелеза), 1920 (Мост на Жепи), 1925 (Аникина времена), 1931 (Португал, зелена земља), 1931 (Шпанска стварност и први кораци у њој), 1934 (Разговор са Гојом), есе 1936 Міст на Дрині (На Дрини ћуприја), роман 1945 Панночка (Госпођица), роман 1945 Травницька хроніка (Травничка хроника), роман 1945 (На Невском проспекту), 1946 (На камену, у Почитељу,) (Прича о везировом слону), 1948 (Проклета авлија), новела 1954 (Игра), 1956 (О причи и причању), беседа поводом доделе Нобелове награде, 1961 (Јелена жена које нема), роман 1963 (Омерпаша Латас), опубліковано посмертно 1977 (На сунчаној страни), незавершений роман, опубліковано посмертно

Українські переклади

Міст на Дрині. К., 1957; Зеко. К., 1958. Драма в Олуяку. Мюнхен, «Сучасність», 1961-12 Знаки вздовж дороги. Київ, «Веселка», 1991 Проклятий двір. Чернівці, «Видавництво 21», 2020

Примітки

Джерела

Іво Андрич на сайті Нобелівської премії

Посилання

http://maysterni.com/publication.php?id=152130