«Місце призначення — Місяць» () — драматичний науково-фантастичний художній фільм режисера Ірвіна Пічела, що вийшов на екрани в 1950 році. Створений за віддаленими мотивами роману Роберта Гайнлайна — «Ракетний корабель „Галілео“».

Нагороди: премія «Оскар» за спецефекти і одна номінація за найкращу роботу художника-постановника. Новаторська для свого часу робота, перша кольорова повнометражна науково-фантастична стрічка в історії кінематографа США, що здійснила значний вплив на подальший розвиток жанру.

Сюжет Керівник науково-дослідної групи Чарльз Каргрейвс і генерал Томас Теєр проводять експерименти зі створення ракети для виведення штучного супутника на орбіту Землі. Прототип ракети вибухає на стартовому майданчику (подейкують про саботаж з боку потенційного противника). Фінансування проекту з боку держави припиняється. Через два роки генерал зустрічається з експертом з аеронавтики Джимом Барнсом і пропонує почати амбітніший проект — створити ракету, яка змогла б досягти Місяця. Учений висловлює сумніви щодо реальності задуму, але генерал пропонує використовувати ядерний двигун від минулих проектів. Барнс натхненний проектом і починає кампанію зі збору коштів у середовищі приватного капіталу. Повідомлення про те, що США можуть мати пріоритет в освоєнні Місяця, подіяло і джерело фінансування знайдено.

Починається будівництво одноступеневої пілотованої ракети «Luna». Довжина ракети повинна була скласти близько 46 метрів (150 футів), споряджена маса — 250 тонн. Коли проект наближається до кінця, знову лунають голоси критиків, які переконують не починати випробування, оскільки на їхню думку, атомний двигун не пройшов необхідних випробувань і може бути загрозою для життя людини. Побоюючись нових проблем, команда вирішує вирушити до Місяця негайно. В останній момент радист команди Браун зліг у лікарню з апендицитом, і ледве вдається умовити помічника Брауна — Джоя Свіні — замінити його в експедиції. Постановою суду на будь-які дії на космодромі накладено арешт, але команда стартує незважаючи на це. До Місяця вирушають четверо: Каргрейвс, Теєр, Барнс і Суїні. Старт ракети з майданчику в пустелі Мохаве (місцевість Люсерн-Веллі) відбувається успішно, і починається космічна подорож. Астронавти відчувають стан невагомості. У ході польоту виходять з ладу двигуни, і Каргрейвсу доводиться вийти за межі ракети. Через те, що його магнітні черевики не спрацювали, Каргрейвса відносить у відкритий космос. З великим зусиллям генералу Теєру вдається повернутися назад, використовуючи імпровізований реактивний двигун з кисневого балона.

Ракета виходить на навколомісячну орбіту й успішно здійснює приземлення в районі кратера Гарпал (Місяць). Перший астронавт, що ступив на Місяць, каже: Милістю бога і ім'ям Сполучених Штатів, я вступаю у володіння Місяцем для блага всього людства. При підготовці до відльоту з'ясовується, що через поспіх астронавти не все врахували. Для злету з поверхні Місяця ракети занадто важкі. Обговорюється навіть варіант залишити одного з членів екіпажу, але зрештою команда позбавляється від усього зайвого обладнання, викинувши його через шлюз. Luna стартує до Землі. Замість звичного «„The End“» («Кінець фільму») глядач бачить гасло «This is THE END…of the Beginning» («Це кінець початку…»)

У ролях Головні ролі

Другорядні ролі Ерін О’Браєн-Мур — Емілі Каргрейвс Еверетт Глас — Ла Порте Грейс Стеффорд — Вуді Вудпекер (голос)

Створення

Передісторія Перші повоєнні роки — час золотого століття наукової фантастики. У цей період побачені світом твори стали класикою так званої твердої фантастики — роботи Кларка, Азімова, Лайнстера та інших. Книги користувалися великою популярністю у читачів. У 1946—1949 році успішно пройшли перші суборбітальні запуски балістичних ракет. У ЗМІ активно обговорювалися можливості використання ракет з метою дослідження космосу і для цивільних потреб.

У 1947 році Роберт Гайнлайн написав роман «Ракетний корабель „Галілео“», в якому мова йшла про молодого вченого та його юного помічника, які збудували ракету для польоту на Місяць. Герої з'ясовують, що на Місяць раніше від них потрапили неонацисти і заснували там військову базу. Як згадував Гайнлайн, в цей же час у нього і з'явилася ідея екранізувати фантастику. Він вважав, що зйомки подібного фільму можуть мати далекосяжні наслідки і вплив на суспільну думку у ставлення до польотів у космос. Спочатку письменник планував зняти документальний або науково-популярний фільм.

1948 року письменник відвідав Голлівуд і зустрівся там з Фріцем Лангом. Спроба спільної творчості не вдалася. Ланг був людиною, з якою було непросто знайти спільну мову. Потім Гайнлайн зустрівся зі сценаристом Елфордом ван Ронкелем і потім з іншим однодумцем — продюсером Джорджем Палом. Пал, який вже мав певне ім'я в кіноіндустрії, виношував аналогічний задум і сторони погодилися створити сценарій ігрового фільму.

Ідея не зустріла розуміння у великих кіностудій і показалася «занадто фантастичною», як висловився Гайнлайн. Глядачів у той час цікавили мелодрами, мюзикли і вестерни. Досвід зйомок і прокату фантастичного кіно був досить обмеженим. Або це були новаторські роботи, подібні фільмів Фріца Ланга («Метрополіс», «Жінка на Місяці»), або картини казкового характеру, орієнтовані на підліткову аудиторію (кіносеріал «Флеш Гордон» та . Як би там не було, вони не мали особливого касового успіху. Однак масова популярність науково-фантастичної літератури в 1950-х говорила про те, що в ідеї безумовно є перспективи. Наприкінці 1940-х Голлівуд вперше став відчувати конкуренцію з боку телебачення і кіностудії шукали нові рішення.

Джордж Пал знайшов підтримку в невеликій компанії Eagle-Lion Films (), де до цього випускалися в основному фільми категорії B. Сторони домовилися про бюджет приблизно в $600 тис. і запланували розпочати виробництво картини приблизно в середині 1949 року. Робочою назвою картини стало «Operation Moon» («Операція Місяць») і «Journey to the Moon» («Подорож на Місяць»). Творці відразу відійшли від сюжету книги. Гайнлайн і Пал вирішили повністю змінити концепцію, прибравши з майбутньої картини колишній історико-соціальний контекст, пов'язаний з неонацизмом, і сфокусувалися в сценарії на технократичному та документальному підході. Представники кінокомпанії змушували кілька разів переробляти сценарій, побоюючись провалу. Чимало зусиль довелося витратити на те, щоб пояснювати керівництву студії елементарні для вченого поняття (наприклад, те, що на Місяці немає атмосфери) і пов'язані з цим особливості сценарію. Насилу консультанти змогли домогтися виключення з картини, звичної в той час, легкої музичної інтерлюдії, про що так наполягало керівництво студії, яке в один момент навіть вирішив знімати майже мюзикл. У підсумку від книги залишився тільки політ на Місяць і прізвище головного героя. Гайнлайн надав дуже велике значення точності в технічній стороні питання і постійно консультувався з фахівцями в ракетній техніці і астрономії. Навіть місце посадки в районі кратера Гарпалус стало предметом обговорення. Земля з поверхні свого природного супутника в картині видно в кадрі саме там, де їй належить бути. Джордж Пал ретельно готувався до зйомок, відпрацьовуючи всі технічні питання, які могли виникнути в ході виробництва. Фаза препродакшн сильно затягнулася і зйомки були відкладені на рік.

У мене в голові склався критерій по відношенню до даної стрічки: якщо публіка емоційно повірить у можливість подорожі на Місяць, у тому вигляді як зображено у фільмі, картину чекає фінансовий і будь-який інший успіх. Якщо ні — вона провалиться.

Підбір команди

Одночасно з підготовкою сценарію Джордж Пал почав підбір команди. Насамперед, він вирішив, що в картині будуть зайняті маловідомі виконавці, так як акторська гра і конфлікт на рівні особистостей, як вважав продюсер, не будуть настільки важливі в майбутній стрічці. Певне ім'я серед акторів мав тільки Арчер Джон (), який здобув популярність завдяки ролі в картині «Біле каління». В якості художника-постановника продюсер привернув Чеслі Боунстелла, що спеціалізувалося на астрономічній тематиці. Ілюстрації до книги «Підкорення космосу» () 1949 року Боунстелла, послужили основною до розкадруванні майбутньої картини. Образ ракети, сильно нагадує ракету Фау-2 яка також була запозичена з цієї книги. Лі Завітс () став відповідальним за спеціальні ефекти. Консультантом проекту в області ракетної техніки став вельми примітний чоловік — інженер Герман Оберт, який працював ще з Фріцем Лангом в картині «Жінка на Місяці». Пал заохочував всякий креативний початок. Гайнлайн згадував, що йому було дуже комфортно працювати з Джорджем Палом, так як він давав повну творчу свободу всім, з ким він працював, не контролюючи їх у дрібницяхв гугл плей.

Вирішивши, що суворе протягом картини треба чимось урізноманітнити, Гайнлайн і Пал вирішили додати в анімаційну картину вставку. У ній дятел Вуді створений Волтером Ланцем розповідає про деякі принципи космічного польоту. Ще в 1948 році почалася підготовка декорацій, обладнання та пробні зйомки. Бажаючи мінімізувати ризик, Джордж Пал навіть зробив невелику кампанію свого роду в фокус-групах. У кількох кінотеатрах показали невеликі вже зняті уривки з картини і він простежив за реакцією публіки.

Зйомки й випуск у прокат Після майже річного періоду підготовки натурні й павільйонні зйомки пройшли з 14 листопада 1949 по кінець грудня 1949 року. Зйомки велися на кольорову плівку 35 мм, в технології Technicolor Three Strip.

Продюсер і режисер постійно зверталися по допомогу до консультантів з тим, щоб зйомки повністю відповідали задуму. Творцям довелося вступити на абсолютно нову територію і багато проблем вирішувалися вперше. Як згадував Роберт Гайнлайн, виробництво картини власне і нагадувало реальну підготовку до польоту в космос. Щоб передати на екрані події в кабіні ракети в невагомості довелося піти на складнощі, створивши спеціальне кріплення камери і робоче місце оператора, яке могло обертатися. Одними з перших творці використовували ефект, який потім часто використовувався в багатьох картинах про космічні подорожі — спотворення осіб космонавтів через перевантаження під час старту ракети з Землі. Подібний ефект (який, до речі є художнім вимислом) був переданий спеціальним гримом і накладками на обличчі.

Окрема складність виникла зі скафандрами. Спочатку режисер хотів запозичити амуніцію у льотчиків. Таке вбрання виглядало дуже виграшно і автентично, але виявилося, що тканина подібних костюмів ніжна і легко рвалася від зіткнення з рояльними струнами, на яких підвішували акторів для імітації невагомості. Художникові довелося створювати з нуля дизайн скафандрів, але зате Пайчел отримав те, що хотів: одяг акторів в різнокольорові скафандри і так їх стало легше розрізняти глядачеві. У важких, закритих скафандрах акторам було важко пересуватися, і вони швидко задихалися і втомлювалися. Дійшло до того, що довелося застосувати примусову вентиляцію, а Ірвіні Пайчел — кинути звичку палити на знімальному майданчику. Зазвичай в американських фільмах того часу, звук записувався безпосередньо на знімальному майданчику, однак тут довелося відмовитися від звичного підходу. По-перше, з скафандрів все одно не було чути голоси акторів; а по-друге, двері павільйонів, для кращої вентиляції, були відкриті і шуми з вулиці проникали всередину. Таким чином, звук довелося накладати вже на етапі постпродакшн.