Мексика — найбільша іспаномовна країна у світі і колиска багатьох давньоамериканських цивілізацій. Перші сліди перебування людини у Мексиці датуються 40000 до н. еМексика. Історія.// Енциклопедія Кольєра(2000).

Історія Мексики як незалежної держави бере свій початок 24 серпня 1821, коли після понад 10 років війни за незалежність іспанські війська були розбиті військами під командуванням креольського лідера Агустіна де Ітурбіде, і віцекороль Хуан Руїс де Аподака мусив був зректися престолу.

У районі сучасної Мексики, було кілька доколумбових цивілізацій, у тому числі ольмеків, сапотеків, мая, тольтеків і ацтеків. Останні створили могутню імперію зі столицею Теночтітлан, розташованою на місці нинішнього Мехіко. Держава ацтеків існувала приблизно з середини тринадцятого століття до 1521 року і включала більшу частину т. зв. Мезоамерики.

Доколумбові цивілізації Докладніше: Доіспанська Мексика

Відповідно до сучасної точки зору, міграція людей до Америки проходила через Беринговий перешийок (Берингія)Всесвітня історія. видавництво політичної літератури. 1956 між Сибіром і Аляскою, у час, коли він ще існував. Однак, коли перші люди з'явилися на території Мексики, на сьогоднішній день точно не відомо. Так, вік артефактів з однієї з найбільш древніх стоянок — Уейатлако, за різними оцінками вчених становить від 12 тис.C. Turner. The First Americans: the Dental Evidence. National Geographic Research. 1986. випуск 2. pages 37-46 до 250 тис. років.V. Steen-McIntyre, R. Fyxell, H. Malde. Geologic Evidence for Age Deposits at Hueyatlaco Archaeological Site Valsequillo Mexico, Quaternary. 1981. pp. 1-17.

Найбільш відомі з доісторичних культур на території Мексики — культура Кловіс (9,5 тис. — 9 тис. років до н. е.)http://www.enotes.com/arch-encyclopedia/clovis-culture|title=Clovis Culture|work=The Concise Oxford Dictionary of Archaeology|format=html|accessdate=2010-05-20|archiveurl=http://www.webcitation.org/60vZeUKUe|archivedate=2011-08-14 і традиція Фолсом (9 тис. — 8 тис. років до н. е.), виявлені на початку XX століття. При розкопках на місці цих стоянок були знайдені наконечники з каменю і кістки, кам'яні ножі і леза, а також велику кількість останків тварин — мамонтів, бізонів, мастодонтів і інших ссавців. Люди цих культур займалися полюванням і збиранням і кочували невеликими сімейними групами по Північній і Центральній Америці. До пізніших спільнот належить, наприклад, культура Плано на південному заході Мексики, для неї характерні кілька видів метальних снарядів, які могли також використовуватися як ножі.

Кінець «палеоіндіанського періоду» (іменованого також «літичним», за аналогією з палеолітом в Євразії та Африці) зазвичай датують близько 8000 року до н. е. (Для сходу Північної Америки і для Месоамерики, на інших американських землях цей період тривав істотно довше). За ним слідує архаїчний період доколумбової хронології, коли з'являються перші елементи осілості і примітивна кераміка.

У західній частині Північної Америки після зникнення культури Кловіс важко встановити чітку періодизацію, окремі культури займають дуже невеликі простори, нерідко в археологічних шарах спостерігаються значні лакуни. В Центральній Америці і в значній частині Південної Америки із закінченням Фолсомської традиції розвиток йде особливим шляхом.

Осідлі культури у Центральній і Південній Мексиці стали формуватися у середині I тисячоліття до н. е. Їх економічну основу становило вирощування кукурудзи, бобів і гарбузів.

Між 1800 і 300 роком до н. е. почав формуватися комплекс високорозвинених культур Месоамерики: ацтеки, мая, міштеки, ольмеки, пурепеча, сапотеки, тольтеки, тотонаки, уастеки, чичимеки. Ці народи досягли високих результатів в галузі храмового будівництва, математики, астрономії, медицини та теології.

Мексиканська культура ольмеків процвітала у 12-5 ст. до н. е. Її центри: Ла-Венте, Трес-Сапотес і Серро-де-лас-Месас, які розташовані на території сучасних штатів Веракрус, Табаско і Герреро. Культура ольмеків суттєво вплинула на формування пізніших цивілізацій Мексики, пік розвитку яких припав на 4-9 ст. н. е.:

культури Теотіуакана у долині Анауак; сапотеків в Оахакі і Теуантепеків з центром Монте-Албан; культури тотонаків, яка мала місце у давнину на території сучасного штату Веракрус з центром в Ель-Тахіні; цивілізацію мая, яка зформувалася у Південній Мексиці, на території сучасної Гватемали і Гондурасу.

Зокрема, культура мая включала складну релігійно-міфологічну систему, гліфову писемність, монументальну архітектуру, вишукану скульптуру і витончене декоративно-прикладне мистецтво, значні пізнання у математиці і астрономії, точний календар.

У 8 ст. н. е. у Центральну Мексику з півночі вторглися завойовники тольтеки. У 9-10 ст. вони створили велику державу зі столицею Тоян (сучасна Тула), і, як припускають, підкорили частину юкатекських мая. На території Юкатана склалася мая-тольтекська держава, столицею якої у 11 ст. стала Чичен-Іца, а після її руйнування у 12 ст. — Маяпан. Сапотеків відтіснили на південь міштеки, які також прийшли з півночі.

Близько 12 ст. держава тольтеків впала під ударами північних кочових народів науа. Серед них були і теночкі, або мешіка (ацтеки), які близько 1325 р. заснували на островах озера Тескоко на місці нинішнього Мехіко свою столицю Теночтітлан. Вони шляхом завоювань значно розширили свої володіння, хоча фактично так звана «ацтекська імперія» являла собою об'єднання міст-держав з вільними селищами, що приєдналися до них, і племенами, обкладеними даниною. До моменту іспанської експансії володіння імператора ацтеків Монтесуми II простягалися на південь до Оахаки, на захід до Мічоакана і на схід до Мексиканської затоки. Лише жителі сусідніх міст Тласкала і Тескоко та плем'я тараски на заході зуміли зберегти свою незалежність. Ацтеки проповідували культ війни і практикували масові людські жертвоприношення. Культура ацтеків багато запозичила з культур завойованих народів. Але подальший розвиток ацтекської цивілізації був перерваний іспанськими завойовниками — конкістадорами.

Іспанська колонізація Докладніше: Іспанське завоювання ацтеків

Перший зафіксований контакт європейців з народами Месоамерики стався у 1511 р., коли поблизу півострова Юкатан зазнало корабельної аварії іспанське судно, що виходило з Панами на острів Еспаньйола (нині Гаїті). Херонімо де Агілар, один з членів команди, який залишився живим, довгий час жив з мая, вивчив їхню мову, а через вісім років став перекладачем в експедиції Ернана Кортеса.

Цілеспрямоване дослідження і завоювання Мексики почалося у 1517 р. під керівництвом губернатора Куби Дієго Веласкеса де Куельяр. Він послав до берегів Мексиканської затоки три експедиції: першу у 1517 р. очолив Франсіско Ернандес де Кордова, другу (1518) — Хуан де Гріхальва і третю (1519) — Ернан Кортес.

В останній момент губернатор наказав замінити Кортеса на посаді командувача, але 10 лютого 1519 той самовільно відплив у Мексику на 11 кораблях, що вміщали 550 людей, 110 матросів і 200 індіанців-носіїв і 16 коней (за іншими даними 11 коней). Артилерія складалася з 10 важких гармат і 4 фальконетів, на озброєнні піхоти були луки, списи, рапіри, 32 арбалети і 13 аркебуз.Косидовський З. Коли сонце було Богом. http://scepsis.ru/library/id_534.html На Юкатан Кортес узяв з собою Агілара, а в країну табасків індіанську дівчину-рабиню Малінче, яка служила йому перекладачем. На узбережжі Мексиканської затоки він заснував поселення Вілья-Рика-де-ла-Вера-Крус (буквально Багате місто Істинного Хреста), яке стало плацдармом для завоювання країни. Переставши коритися губернатору Куби, Кортес оголосив себе генерал-капітаном. Щоб зробити неможливим дезертирство, він спалив свої кораблі.

Кортес уміло використав протиріччя, що роздирали ацтекську державу, залучив на свою сторону тлашкаланців і з їхньою допомогою за два роки узяв Теночтітлан і підкорив імперію. Затвердившись у долині Мехіко, він послав експедиції на захід Мексики і в Центральну Америку. У 1522 р. іспанський імператор Карл V високо оцінив заслуги Кортеса: затвердив його генерал-капітаном і губернатором завойованих земель, подарував йому титул маркіза дель Вальє де Оахака і відписав у його особисте володіння землі площею 64 750 км². з 100 000 індіанців, які проживали на них.

Іспанська колонія (1521—1821) Докладніше: Землетрус у Мексиці (1787) Нова іспанія Падіння імперії ацтеків ознаменувало нову епоху в історії Мексики — період 300-річного іспанського панування, знаний як Нова Іспанія. До складу Нової Іспанії входили сучасні території Мексики, південно-західних штатів США (а також Флориди), Гватемали, Беліза, Нікарагуа, Сальвадора, Коста-Рики, Куби. Крім того в її підпорядкуванні знаходилися Філіппіни і різні острови в Тихому океані та Карибському морі. Столиця розташовувалася в Мехіко. Призначається віце-король, який підпорядковувався безпосередньо монарху Іспанії. При віце-королі перебував дорадчий орган — аудіенсія, що мала одночасно адміністративні й судові повноваження.Омельченко О. Загальна історія держави і права. http://www . gumer.info/bibliotek_Buks/Pravo/omel/19.php юрисдикція аудіенсії Мехіко поширювалася на південну частину країни, а юрисдикція аудіенсії Гвадалахари — на північну.

У 1535 р. Мексика увійшла до складу новоствореного віце-королівства Нова Іспанія. Першим віце-королем, особистим представником іспанського монарха у Новій Іспанії став Антоніо де Мендоса; у 1564 р. його змінив на посаді Луїс де Веласко.

Попри активну взаємодію місцевих і європейських традицій, у культурному відношенні мексиканське суспільство являло собою досить строкату картину. Колоніальна економіка була заснована на експлуатації індіанців, яких змушували працювати на відібраних у них землях і на рудниках. Іспанці запровадили у традиційне індіанське землеробство нові аграрні технології і нові сільськогосподарські культури, включаючи цитрусові, пшеницю, цукрову тростину і оливки, навчили індіанців тваринництва, розпочали систематичну розробку земних надр і створили нові центри гірничорудної справи — Гуанахуато, Сакатекас, Пачука, Таско та інші. Найважливішим інструментом політичного і культурного впливу на індіанців стала Римо-католицька церква. Її місіонери-першопрохідці фактично розширювали сферу іспанського впливу.

Протягом 18 ст. Бурбони, які правили Іспанією, під впливом ідей Просвітництва провели у колоніях ряд реформ, направлених на централізацію влади і лібералізацію економіки. У Мексиці виявили себе неабиякі адміністратори, серед них видатні віце-королі Антоніо Марія Букарелі (1771—1779) і граф Ревільяхіхедо (1789—1794).

Війна за незалежність (1810—1821) Докладніше: Мексиканська війна за незалежність Захоплення Іспанії Наполеоном у 1807 р. сприяло поширенню думок про незалежність серед мексиканців. 16 вересня 1810 р. католицький священник Мігель Ідальго проголосив у маленькому місті Долорес незалежність Мексики, що призвело до десятирічної війни за незалежність. Іспанія офіційно визнала незалежність Мексики лише у 1821 після вступу повстанських військ до Мехіко.

Незалежна Мексика у першій половині 19 ст