Каспі́йське мо́ре (скорочено Каспі́й — від назви стародавніх племен «каспіїв», що мешкали у східній частині Кавказу, у стародавні часи мало назву Хозарське море, у Русі його називали Хорезмським морем; , ) — безстічна водойма, яка класифікується як повноцінне море або як найбільше безстічне озеро на Землі. Воно розташоване на території Росії, Казахстану, Туркменістану, Азербайджану й Ірану.

Етимологія назви Сучасна українська назва, замість давньоруської Хвалисьскоıе море (Лаврентіївський літопис) — нова, книжна — виводиться з латинської Caspium Mare, або Caspium pelagus, і давньогрецької Κασπία θάλασσα (Kaspía thálassa), Κάσπιον πέλαγος (Káspion pélagos; Страбон та інші) і, за однією з гіпотез, утворена від назви стародавніх племен каспіїв, що жили у І тис. до н. е. на південно-західному узбережжі цього моря.

У різні періоди історії Каспійське море мало у різних племен і народів близько 70 найменувань: Гірканське (Джурджанське) море — за давньогрецькою назвою міста Ґорґан і провінції Гірканія; Хвалинське море або Хваліське море — давньоруська назва, що походить від назви держави ХорезмБартольд В. В. Работы по исторической географии. — М., 2002. — С. 367. (за іншою версією, від народу хвалісів, що мешкав у північному Прикаспії); Хорезмське море — так називали у Київській Русі; Хазарське море — назва арабською (Бахр-аль-хазар), перською (Дар'я-є Хезар), турецькою, азербайджанською, кримськотатарською (Хазар ден'ізі), туркменською (Hazar deňizi), кумицькою (Хазар денгіз) мовами; Абескунське море — за назвою острова і міста, які існували в дельті річки Кури, до їх затоплення морем у XIV столітті; Сарайське море; Дербентське море — за назвою міста Дербента в Дагестані; Сіхай та інші назви.

В Азербайджані й Ірані Каспійське море і сьогодні називають Хозарським або Мазендеранським (за назвою народу, що населяє однойменну прибережну провінцію Ірану).

Історія

Загальні відомості Каспійське море нерідко й неправильно розглядається як найбільше озеро Землі, що неточно, оскільки за своїми розмірами, характером процесів та історією розвитку Каспій є морем. Інші історичні назви — Гірканське, Хвалинське (Хвалісське), Хазар, — також за іменами стародавніх народів, що мешкали на його берегах.

Каспій витягнутий із півночі на південь майже на 1200 км, середня ширина 320 км, довжина берегової лінії близько 7 тис. км. Площа близько 371 тис. км²; рівень на 28,5 м нижчий за рівень Світового океану (1969), максимальна глибина 1025 м, солоність 1,15 %. У 1929 році, до значного зниження рівня до −29 м, його площа становила 422 тис. км².

Найбільші затоки: на півночі — Кизлярська, Комсомолець, на сході — Мангишлацька, Кендерлі, Казахська, Кара-Богаз-Гол, Красноводська, на заході — Аграханська, Бакинська бухта; на півдні — мілководні лагуни. Є до 50 островів, переважно невеликих (загальна площа близько 350 км²), найзначніші — Кулали, Тюленячий, Чечень, Артем, Чилов, Огурчинський.

У північній частині моря впадають найзначніші річки — Волга, Емба, Урал, Терек, загальний річний стік яких становить близько 88 % всього стоку річкових вод до Каспію. На західному узбережжі впадають відносно великі річки Сулак, Самур, Кура і ряд дрібніших (близько 7 % стоку). Інші 5 % стоку дають річки іранського узбережжя (Ґорґан, Хераз, Сефідруд). На східному узбережжі, включаючи берег Кара-Богаз-голу, нема жодного постійного водостоку.

На морі розвинене рибальство; видобуток нафти; судноплавство; порти: Баку (Азербайджан), Астрахань (Росія), Туркменбаші (Туркменістан), Бандар-Анзалі (Іран).

Геологічна історія Як і Чорне море, Каспійське море становить собою залишки стародавнього моря Паратетіс (Paratethys), яке входило в систему Океану Тетіс десятки мільйонів років тому. Каспій має океанічне походження — його ложе складене земною корою океанічного типу, сформоване приблизно 10 мільйонів років тому, коли формувалося Сарматське море. Остаточно воно втратило зв'язок зі світовим океаном приблизно 5,5 млн років тому в результаті тектонічного підйому і падіння рівня води Сарматського моря, що розділилося на дві частини — Каспійське море і Чорне море. Ще в часи останнього зледеніння, приблизно 20 тисяч років тому, площа Каспійського моря була вдвічі більшою за сучаснуМир озер. Книга для внеклассного чтения учащихся 8-10 классов средней школы. — М.: Просвещение, 1989.

Антропологічна і культурна історія Каспійського моря

Знахідки Хуто (Huto) у печері неподалік від міста Бехшахр, провінції Мазандаран у південній частині Каспійського моря на території Ірану, свідчать, що людина жила в цих краях приблизно 75 тис. років тому.

У класичну давнину серед греків і персів він був названий Гірканським океаном (Hyrcanian — земля вовків). У Перській державі, а також у сучасному Ірані, Каспій відомий як море Мазандаран (перс. مازندران). Згодом у тюркомовних країнах він відомий як Хазарське море. За Київської Русі його нарекли Хорезмським морем через місцевість і жителів Хорезмського царства. А в давніх арабських джерелах його називають Бахр Казвін — Казвін море.

Назва Каспійського моря походить від назви Каспій (Перська کاسپی), це був стародавній народ, який жив на захід від моря в Закавказзі. Ще Страбон писав, що до «країни албанців відноситься також територія що називається Каспіне, на честь племені Каспіїв, а також називають там море, але в наш час те плем'я зникло». Однак за легендами і написами на території Ірану — припускають, що це плем'я перекочувало на південь Каспійського моря.

На берегах Каспійського моря за період його існування від давніх часів розвивалися різні культури та цивілізації, найхарактерніші з них: Гірканія, давня держава в північній частині Ірану Тапурія, царство (нині — Мазандаран — провінція Ірану) Імперія Сасанідів Імперія Персів Ітиль (Хазарія) Хорезмське шахство Імперія Олександра Македонського Російська імперія Османська імперія Золота Орда Дербент

Історія-хронологія конфліктів на Каспії 12 грудня 2025 року стало відомо про спецоперацію ССО ЗСУ, спільно з повстанським рухом «Чорна іскра», яку було проведено у Каспійському морі, де під удар потрапили два російських судна — «Композитор Рахманінов» та «Аскар-Сариджа», що транспортували озброєння та військову техніку біля берегів Республіки Калмикія. Обидва судна РФ використовувала у військових цілях. До того ж вони перебували під санкціями США, адже брали участь у перевезеннях військових вантажів між Іраном та РФ.

У ніч на 10 квітня 2026 року підрозділи Сил оборони України уразили дві бурові російські платформи у північній частині Каспійського моря за майже 1000 км від лінії бойового зіткнення. Атаки зазнали льодостійка стаціонарна платформа (ЛСП-2) на буровій платформі на родовищі імені В. Грайфера (колишня назва — Ракушечноє) та льодостійка стаціонарна платформа (ЛСП-1) на буровій платформі на родовищі імені Юрія Корчагіна». Установки були важливою ланкою в забезпеченні російської армії.

У ніч на 7 травня 2026 року підрозділи Сил оборони України завдали ураження в районі пункту базування в Каспійську, Республіка Дагестан, та влучили в багатоцільовий малий ракетний корвет проєкту 22800 «Каракурт», який, зокрема, мав можливості для запуску крилатих ракет «Калібр».

У ніч на 11 вересня 2026 року на території порту Каспійська було зафіксовано вибухи та кілька пожеж. У ніч на 19 вересня 2026 року в районі порту Каспійськ знову пролунала серія потужних вибухів, де розташована розгалужена інфраструктура, що забезпечує базування кораблів і військових об'єктів Каспійської флотилії. Порти Каспійська та Махачкали на Каспійському морі мають стратегічне значення для РФ, куди Іран постачає зброю та боєприпаси для російської армії, зокрема ракети та БпЛА. У зв'язку з цим, Сили оборони України постійно атакують ці стратегічні об'єкти.

Географічний об'єкт Каспійське море (топоніміка)

Географічне розташування Каспійське море розташоване на стику двох частин Євразійського континенту — Європи і Азії. Каспійське море за формою схоже на латинську букву S, протяжність Каспійського моря з півночі на південь — приблизно 1200 кілометрів (36° 34' — 47° 13' пн. ш.), із заходу на схід — від 195 до 435 км, у середньому 310—320 км (46° — 56° сх. д.).

Каспійське море умовно ділиться за фізико-географічними умовами на 3 частини — Північний Каспій, Середній Каспій та Південний Каспій. Умовна межа між Північним і Середнім Каспію проходить по лінії острів Чечень — Тюб-Караганський мис, між Середнім і Південним Каспієм — по лінії острів Чилов — мис Ган-Гулу. Площа Північного, Середнього і Південного Каспію становить 25, 36, 39 % відповідно.

Геологічна будова Північна частина Каспію є околицею Прикаспійської синеклізи Східноєвропейськой платформи; Мангишлакський поріг структурно пов'язаний із герцинською фундацією валу Карпінського на західному березі моря і з горами Мангистау на східному. Дно Середнього Каспію має гетерогенну структуру. Його східна частина — занурена ділянка епігерцинської Туранської платформи; Дербентська западина, а також західні ділянки шельфу і материкового схилу — краєве прогинання геосинкліналі Великого Кавказу. Апшеронський поріг відповідає одному з відгалужень новітніх структур, що сформувалися на зануренні складчастих утворень Великого Кавказу і сполучали їх зі складчастими спорудами Копетдагу. Південний Каспій характеризується субокеанічною будовою земної кори, тут відсутній гранітний шар. Під осадовим шаром потужністю до 25 км. (що вказує, очевидно, на великий вік западини Південного Каспію) залягає базальтовий шар потужністю до 15 км.

Аж до верхнього міоцену Каспій як морський басейн у своїй геологічній історії був тісно пов'язаний із Чорним морем. Після верхнеміоценової складчастості цей зв'язок урвався, Каспій перетворився на замкнуту водойму. Зв'язок з океаном поновився у верхньому пліоцені, в акчагильський період. В антропогені у зв'язку з чергуванням на Східноєвропейській рівнині льодовикових і післяльодовикових епох Каспій неодноразово мав трансгресії (бакинська, хазарська, хвалинська) і регресії, сліди яких збереглися у вигляді терас на узбережжі моря і в стратиграфії давньокаспійських відкладень.

На шельфі поширені терригенно-черепашкові піски, ракуша, піски ооліту; глибоководні ділянки дна покриті альовролітовими і мулистими відкладеннями з високим вмістом карбонату кальцію. На окремих ділянках дна оголює корінні породи неогенового віку. На дні Каспію є багаті родовища нафти і газу. Нафто-газоносними є Апшеронський поріг, дагестанський і туркменський райони моря. Перспективні на нафту і газ ділянки дна моря, прилеглі до Мангишлаку, а також Мангистауський поріг. Затока Кара-Богаз-Гол є найбільшим родовищем хімічної сировини (зокрема, мірабіліту).

Рельєф За характером рельєфу і гідрологічними особливостями Каспій зазвичай поділяють на Північний Каспій, Середній Каспій і Південний Каспій. Північний Каспій (площа близько 80 тис. км²) — наймілководніша частина моря з глибинами 4—8 м. Рельєф дна — слабо хвиляста акумулятивна рівнина з серією банок і акумулятивних островів, так званий Мангистауський поріг, що відокремлює Північний Каспій від Середнього. У межах Середнього Каспію (площа близько 138 тис. км²) виділяється Дербентська западина (найбільша глибина 788 м), шельф і материковий схил, ускладнений підводними обвалами і каньйонами; на північному, досить пологому схилі виявлені релікти стародавніх річкових долин. На півдні западина Середнього Каспію відокремлена від западини Південного Каспію Апшеронським порогом, на якому розташований ряд банок і островів. Западина Південного Каспію (найбільша глибина 1025 м), що становить близько 1/3 площі моря, біля західного і південного (іранського) узбережжя має вузький шельф, біля східного узбережжя шельф значно ширший. Дно западини є плоскою абіссальною рівниною. У північній частині западини відзначається декілька підводних хребтів північно-західного і південно-східного простягання.

Береги