Нова́ економі́чна полі́тика (НЕП) — економічна політика, яка проводилася в Радянських республіках починаючи з 1921 року. Запроваджена весною 1921 року на X з'їзді РКП(б), змінивши політику «воєнного комунізму», що насаджувалася під час окупації більшовицьким режимом територій Російської Імперії та інших територій, що стали залежними від Москви. Нова економічна політика мала на меті відновлення народного господарства і подальший перехід до соціалізму за рахунок тимчасової лібералізації ринку, поступок населенню у занятті дрібним бізнесом тощо. Головний зміст НЕП — заміна продрозкладки продовольчим податком у сільському господарстві, використання ринку і різних форм власності, залучення іноземного капіталу у формі концесій, проведення грошової реформи (1922—1924), внаслідок якої рубль став конвертованою валютою.
НЕП дозволив швидко відновити зруйноване війнами та воєнним комунізмом господарство. З другої половини 1920-х років почалися перші спроби згортання НЕПу. Ліквідовувалися синдикати в промисловості, з якої адміністративно витіснявся приватний капітал, створювалася жорстка централізована система управління економікою (господарські наркомати). Сталін і його оточення узяли курс на примусове вилучення хліба й насильницьку колективізацію села. Проводилися репресії проти управлінських кадрів (Шахтинська справа, процес Промпартії, тощо). На початок 1930-х років НЕП був фактично згорнутий.
Передумови НЕПу Від колишньої Російської імперії відійшли території Фінляндії, Естонії, Латвії, Литви, Польщі, Західної Білорусі, більшу частину Волині, Бессарабії і Карської області. Також точилася російсько-українська війна, більша частина УНР ще не була остаточно окупована. За підрахунками фахівців, чисельність населення на територіях, що залишилися, ледве дотягувала до 135 млн. Втрати на цих територіях внаслідок воєн, епідемій, еміграції, скорочення народжуваності становили з 1914 року не менш як 25 млн чоловік.
Під час війни особливо постраждали Донбас, Бакинський нафтовий район, Урал і Сибір, було зруйновано багато шахт і копалень. Через брак палива і сировини зупинялися заводи. Робітники були змушені покидати міста і виїжджати в село. Загальний обсяг промислового виробництва скоротився в 5 разів. Устаткування давно не оновлювалося. Металургія виробляла стільки металу, скільки його виплавляли за Петра I.
Обсяг сільськогосподарського виробництва скоротився на 40 % у зв'язку із знеціненням грошей і дефіцитом промислових товарів.
Суспільство деградувало, його інтелектуальний потенціал значно ослаб. Велика частина інтелігенції була знищена або покинула країну.
Таким чином, головне завдання внутрішньої політики РКП(б) і Радянської держави полягало у відновленні зруйнованого господарства, створенні матеріально-технічної і соціально-культурної основи для побудови тоталітарного комуністичного режиму.
Селяни, обурені діями продзагонів, не лише відмовлялися здавати хліб, але і піднялися на озброєну боротьбу. Повстання охопили Україну, Тамбовщину, Дон, Кубань, Поволжя і Сибір. Селяни вимагали зміни аграрної політики, ліквідації диктату РКП(б), скликання Установчих зборів на основі загального рівного виборчого права. На придушення цих виступів були кинуті частини Червоної армії.
Незадоволення перекинулося і на армію. 1 березня 1921 року моряки і червоноармійці Кронштадтського гарнізону під гаслом «За Ради без комуністів!» зажадали звільнення з в'язниць всіх представників соціалістичних партій, проведення перевиборів Рад і, як випливає з гасла, виключення з них всіх комуністів, надання свободи слова, зборів і союзів усім партіям, забезпечення свободи торгівлі, дозволу селянам вільно користуватися своєю землею і розпоряджатися продуктами свого господарства, тобто ліквідації продрозкладки. Переконавшись у неможливості домовитися з повсталими, влада наказала штурмувати Кронштадт. Чергуючи артилерійський обстріл і дії піхоти, до 18 березня Кронштадт удалося здобути; частина повсталих загинула, решта пішли до Фінляндії або здалися.
З відозви Тимчасового революційного комітету м. Кронштадта: <blockquote> Товариші і громадяни! Наша країна переживає важкий момент. Голод, холод, господарська розруха тримають нас в залізних лещатах ось вже три роки. Комуністична партія, правляча країною, відірвалася від мас і виявилася не в змозі вивести її із стану загальної розрухи. З тими протестами, які останнім часом відбувалися в Петрограді і Москві і які досить яскраво вказали на те, що партія втратила довіру робочих мас, вона не рахувалась. Не рахувалась і з тими вимогами, які пред'являлися робітниками. Вона вважає їх учасниками контрреволюції. Вона глибоко помиляється. Ці протести, ці вимоги — голос всього народу, всіх трудящих. Всі робітники, моряки і червоноармійці ясно зараз бачать, що лише загальними зусиллями, загальною волею трудящих можна дати країні хліб, дрова, вугілля, одягнути роззутих і роздягнених і вивести республіку з безвиході. </blockquote>
Повстання, що прокотилися країною, переконливо показували, що більшовики втрачають підтримку в суспільстві. Вже в 1920 році чулися заклики відмовитися від продрозкладки (зокрема, закликав Троцький).
Політика воєнного комунізму вичерпала себе, проте Ленін не хотів цього визнати. Більш того — на рубежі 1920 і 1921 рр. він рішуче наполягав на посиленні цієї політики — зокрема, будувалися плани скасування грошової системи.
Лише навесні 1921 року стало очевидно, що загальне незадоволення низів, їхній збройний тиск можуть привести до повалення більшовиків. Тому Ленін зважився піти на поступку заради збереження влади.
Червона армія перемогла білих. Але економіка, як і раніше, мілітаризована до трудових армій.
Війни та політика воєнного комунізму повністю зруйнували господарство Росії, людей косили голод та епідемії.
Хід НЕПу Декретом ВЦВК від 21 березня 1921 року, прийнятим на підставі рішень X з'їзду РКП(б), продрозкладка була скасована і замінена продподатком, який був приблизно удвічі нижчим. Настільки значне послаблення дало певну стимул-реакцію до розвитку виробництва утомленому від війни селянству.
Ленін сам вказував, що поступки селянству були підпорядковані лише одній меті — боротьбі за владу: «Ми відкрито, чесно, без жодного обману, селянам заявляємо: для того, щоб утримати дорогу до соціалізму, ми вам, товариші селяни, зробимо цілий ряд поступок, але лише в таких-то межах і в такій-то мірі і, звичайно, самі судитимемо — яка це міра і які межі» (Повне Зібрання Творів, т. 42 з 192).
Оголошено нову економічну політику — НЕП. Немає насильства, замість продрозкладки, коли забирали зерно загалом скільки вважали за потрібне, запроваджено продподаток — третину врожаю.
Приватизують невеликі підприємства. Приватник може наймати до 20 працівників. Цей малий та середній бізнес швидко досягне 20 відсотків ВВП.
На прилавку невдовзі викладуть дореволюційні делікатеси із зазначенням старих брендів чи колишніх виробників, - реставрація капіталізму навіть на ярликах.
НЕПмани і самі відчувають свою швидкоплинність. Настрій "гуляємо на останок" відображає у співах "упадницький" естрадний репертуар середини 1920-х.
За ініціативою Й.В. Сталіна у кінці 1920-тих років НЕП почне різко згортатися,Нова економічна політика // і до 1929 року з НЕПом покінчать. В усіх сферах життя держави буде насаджено адміністративно-командну систему, здійснюватиметься силовий тиск на суспільство взагалі, приватний сектор у промисловості й торгівлі буде розгромлений, а багато «непманів» опиняться на засланні. Згодом перша п'ятирічка буде новим воєнним комунізмом. Потім друга — схожа на НЕП, тільки державна. Надалі чергування різних відлиг і заморозків залишаться рисою соціалізму. А авантюрний міський фольклор початку 1920-их років буде "вік жити": до, під час, і після часу НЕПу.
НЕП у сільському господарстві Із звернення ВЦВК і РНК «До селянства РРФСР» 23 березня 1921 року:
Постановою Всеросійського Центрального Виконавського Комітету і Ради Народних Комісарів розкладка скасовується, і замість неї вводиться податок на продукти сільського господарства. Цей податок має бути менше, ніж хлібна розверстка. Він повинен призначатися ще до весняного посіву, щоб кожен селянин міг заздалегідь врахувати, яку долю урожаю він повинен віддати державі і скільки залишиться в його повне розпорядження. Податок повинен стягуватися без кругової поруки, тобто повинен падати на окремого господаря, щоб старанному і працелюбному господареві не доводилося платити за неакуратного односельця. Після сплати податку надлишки, що залишилися у селянина, поступають в його повне розпорядження. Він має право обміняти їх на продукти і інвентар, які доставлятиме в село держава з-за кордону і зі своїх фабрик і заводів; він може використовувати їх для обміну на потрібні йому продукти через кооперативи і на місцевих ринках і базарах.
Продподаток був спочатку встановлений на рівні приблизно 20 % чистого продукту селянської праці (тобто для його сплати потрібно було здати майже удвічі менше хліба, ніж при продрозкладці), причому згодом його намічалося понизити до 10 % урожаю і перевести в грошову форму.
30 жовтня 1922 вийшов Земельний кодекс РРФСР, яким скасовувався закон про соціалізацію землі і оголошувалася її націоналізація. При цьому селяни могли самі вибирати форму землекористування — общинну, приватну чи колективну. Також скасовано заборону на використання найманих робітників.
Необхідно, проте, відзначити той факт, що заможні селяни оподатковувалися за підвищеними ставками. Таким чином, з одного боку, була надана можливість покращувати добробут, але з іншого, не було сенсу надто розгортати господарство. Все це разом узяте привело до «осереднячення» села. Добробут селян в цілому в порівнянні з довоєнним рівнем підвищився, число бідних і багатих зменшилося, частка середняків зросла.
Проте навіть така половинчаста реформа дала певні результати, і до 1926 року продовольче постачання значно покращало.
Загалом, НЕП позитивно позначився на стані села. По-перше, у селян з'явився стимул працювати. По-друге (в порівнянні з дореволюційним часом), у багатьох збільшився земельний наділ — основний засіб виробництва.
Країні були потрібні гроші — на утримання армії, на відновлення промисловості, на підтримку світового революційного руху. У країні, де 80 % населення становило селянство, основний тягар податкового тягаря ліг саме на нього. Але селянство було не настільки багатим, щоб забезпечити всі потреби держави, необхідні податкові надходження. Підвищене оподаткування на особливо заможних селян також не допомогло, тому з середини 1920-х стали активно використовуватися інші неподаткові способи поповнення казни, такі, як примусові позики і занижені ціни на зерно і завищені ціни на промислові товари. Як наслідок, промислові товари, якщо розрахувати їх вартість у пудах пшениці, виявилися у декілька разів дорожче, ніж до війни, не зважаючи на нижчу якість. Утворилося явище, яке з легкої руки Троцького стали називати «ножицями цін». Селяни відреагували просто — перестали продавати зерно зверху того, що їм було потрібно для сплати податків.
Перша криза збуту промислових товарів виникла восени 1923 року. Селяни потребували плугів і інших промислових виробів, але відмовлялися купувати їх за завищеними цінами. Наступна криза виникла в 1924-25 господарському році (тобто восени 1924 — навесні 1925). Криза дістала назву «заготівельної», оскільки заготівлі становили тільки дві третини очікуваного рівня. Нарешті, в 1927-28 господарському році — нова криза: не удалося зібрати навіть найнеобхіднішого. Ця криза була спричинена штучним заниженням цін на зерно. Селяни не хотіли здавати зерно без вигоди для себе. Особливо це стосувалося «середняків» та «бідноти». Ця криза стала формальною причиною припинення дії НЕПу на селі та початку колективізації — чорної сторінки історії України.