Розвиток козацької тематики в образотворчому мистецтві умовно можна поділити на два періоди — період козацької доби, коли митці могли творити художні образи конкретних видатних укр. козаків з їхніх живих прототипів, і період посткозацької доби, коли такої можливості у митців уже не було.
Козацька доба Одними з перших образотворчих робіт козацької тематики є три гравюри, якими було ілюстровано панегірик ректора Київської братської школи (Касіяна Саковича), декламований на похороні гетьмана П.Конашевича-Сагайдачного. Ці гравюри відтворювали похоронну хоругву (див. Корогва) з кінним портретом (вершник на коні) П.Конашевича-Сагайдачного і двома сюжетами: угорі — «Здобуття Кафи запорожцями», внизу — «Герб Війська Запорозького» (постать козака з мушкетом через плече). Використання похоронних хоругов було запозичено у поляків у 16 ст., проте не прижилося, з 2-ї пол. 17 ст. така практика зникає. Похоронні хоругви шили з дорогих шовкових тканин, прикрашаючи золотом і тороками. Кінний портрет на таких хоругвах — суто козацьке надбання. За Б.Хмельницького такі хоругви ще виготовлялись, про це свідчить згадка, датована 1653, Павла Алеппського про наявність хоругви в похоронному ритуалі сина гетьмана — Т.Хмельницького.
Намальовані з натури портрети гетьмана Б.Хмельницького не збереглися. Більшість відомих сьогодні його портретів, які свого часу прикрашали оселі козацької старшини, виконано за гравюрою на міді голл. худож. Вільгельма Гондіуса (1597—1658). Імовірно, ця гравюра вважалася найдостовірнішим із зображень гетьмана. Сам В.Гондіус для роботи, очевидно, використовував оригінал, автором якого вважають голландця А. ван Вестерфельда (він був придворним художником литов. гетьмана кн. Я.Радзивілла, який влітку 1651 стояв табором під м. Біла Церква, де у той час підписувався Білоцерківський договір). Тиражований з гравюри портрет гетьмана є овальним, репрезентативним поясним портретом. Кирея з широким хутряним коміром і атласний жупан прикрашені рядами металевих ґудзиків, щедро оздоблених, як і булава та ефес шаблі. Шапка обшита хутром і прикрашена двома страусовими перами. У гетьмана виразне обличчя — складка на переніссі, запалі щоки під вилицями, опущені темні вуса, впевнений, але невеселий погляд, масивна статична постать. Праворуч угорі — герб Війська Запорозького. Під овалом — напис латиною: «Богдан Хмельницький, Війська Запорозького командувач, вірний слуга, ініціатор козацького повстання і українського народу князь».
У літописі С.Величка є портрет Б.Хмельницького без головного убору, який в цілому не подібний до гравюри В.Гондіуса. Ще одне зображення гетьмана, також не подібне до гравюрного, є на істор. ілюстрації «Освячення козацької корогви» до Служебника єпископа Лазаря (Барановича), написаного в Новгород-Сіверському Спасо-Преображенському монастирі (1665, нині зберігається в Історичному музеї у Москві). На цій ілюстрації, позначеній правдивими життєвими рисами, гетьман зображений разом з козаками.
Відомо, що в Чигиринській церкві свого часу знаходилася картина (робота не збереглася) «Богдан Хмельницький з полками», у кін. 19 ст. її придбав відомий колекціонер В.Тарновський. Картина була виконана у 18 ст. простим маляром. Вона передавала зміст п'єси, поставленої 1728 київ. школярами на честь гетьмана. На ній гетьман зображений у повний зріст, він стоїть на рідній землі; біля його ніг — Дніпро з притоками, з боків — сцени, що передають текст п'єси.
Події національної революції 1648—1676, її козац. образи яскраво відображені в низці творів іконопису, зокрема в «Козацьких Покровах». Найвідомішою є «Покрова» із с. Дашки на Київщині (кін. 17 ст., Національний художній музей України, далі — НХМУ) з портретним зображенням Б.Хмельницького. На ній зображено Богоматір, яка прикриває гіматієм (шаль, накидка) осіб, котрі навколішки звертаються до неї з молитвою. Зліва під покровом — єпископ Лазар (Баранович), архієрей з ченцями, праворуч — рос. цар Олексій Михайлович у золотій короні, за ним — Б.Хмельницький із золотою булавою і два жіночі обличчя. На гетьманові така ж шапка, як і на гравюрі В.Гондіуса. Його образ ідеалізований в дусі образотворчого фольклору (молодий, чорновусий, чорнобровий). Плавні ритми видовжених постатей, складок вбрання, насичений колорит, поширена в укр. іконописі гама червоних і синіх кольорів, квітковий нар. орнамент — усе це створює святковий, урочистий настрій.
У Свято-Покровській церкві м. Нікополь зберігалася січова ікона з портретом П.Калнишевського, останнього кошового отамана (копія 19 ст., Одеський краєзнавчий музей, далі — ОКМ). Угорі — невелике зображення Богородиці з небесними покровителями Січі — св. Миколаєм і архістратигом Михаїлом, внизу — картуш з військ. арматою, з боків — дві групи сивих запорожців (у правій — П.Калнишевський), які виступають узагальнено як уособлення всього Війська Запороз. і водночас — як ктитори своєї церкви.
Ктиторські портрети Ктиторські (див. Ктитор) портрети — зображення осіб, які підтримували церкву або монастир; з часів Київської Русі поміщали в інтер'єри правосл. храмів для прославлення благочинності і заслуг зображених. У розписах Успенського собору Києво-Печерської лаври в галереї ктиторських зображень був портрет Б.Хмельницького на повний зріст (18 ст.). У часи Гетьманщини ктиторами виступали гетьмани і козац. старшини. Від кін. 17 ст. замість настінних ктиторських зображень почали поширюватися станкові портрети (прижиттєві чи посмертні) козац. верхівки, які стали неодмінними атрибутами в церк. інтер'єрах (їх несли поміж ікон під час процесії). Вони призначалися для широкого загалу глядачів, їх стиль увібрав риси укр. фольклорної образотворчої традиції.
Прагнення до світськості вносить виразні зміни у стиль і характер укр. іконопису (див. Іконотворчість). На іконах з'являються зображення козацької верхівки. Так, на іконі «Розп'яття» (кін. 17 ст., НХМУ) у центрі її композиції — образ розп'ятого Ісуса Христа на тлі крупних золотих орнаментальних завитків. Біля нього ліворуч — лубенський полковник Л.Свічка (він фінансував спорудження монастирської церкви в околицях м. Лубни) з молитовно складеними руками на тлі пейзажної гірки і монастиря. Полковник у червоному кунтуші (зелена шапка, підбита хутром, — за звичаєм, на землі перед хрестом). Зображення його простого і мужнього, з набожним виразом обличчя є близьким до світського портрета, а його постать, написана площинно і чітко, виступає на глухому зеленуватому тлі. Праворуч розп'ятого Ісуса Христа — Матір Божа — Марія та апостол Іоанн Богослов у вишневому із рожевим та зеленому з червоним біблійному вбранні. А одна з найкращих ікон Свято-Преображенської церкви с. Сорочинці (нині с. Великі Сорочинці Миргородського р-ну Полтав. обл.; церква була побудована 1732 гетьманом Д.Апостолом як родова усипальниця і славилася виняткової краси бароковим іконостасом — понад 100 ікон) — ікона «Святої Уляни» (В.Реклинський, бл. 1732, НХМУ) — являє собою ікону-портрет Уляни Апостол, дружини гетьмана Д.Апостола.
Посилення світського начала проявляється і в настінних розписах церков. Так, у настінних розписах Свято-Троїцької надбрамної церкви Києво-Печерської лаври (вони вважаються найвизначнішою пам'яткою укр. монументального мист-ва 18 ст. — 1730-ті рр.) у композиції «Перший Нікейський собор» поряд з духовенством зображена група представників козац. старшини на чолі з гетьманом І.Скоропадським.
З часом сформувались стильові особливості станкових портретів козаків — площинність постаті, застиглість пози і підкреслено гордовита постава, індивідуальна виразність ледь промодельованого обличчя; посилена увага до відтворення одягу і аксесуарів, декоративність і орнаментальність; обов'язкові атрибути влади (пернач чи булава), герб, предмети реліг. вжитку і напис (ім'я, титул і дата).
Серед таких портретів високими худож. якостями виділяється репрезентативний портрет отамана Всевеликого Війська Донського Д.Єфремова (1752, НХМУ), на схилі літ отаман відвідав Києво-Печерську лавру і зробив їй щедрі пожертвування. Подібними стильовими рисами характеризується і портрет полк. М.Миклашевського (був фундатором двох храмів у Видубицькому Свято-Михайлівському монастирі; див. Миклашевські). Цей портрет, як і низка ін. репрезентативних зображень 18 ст., дійшов до нашого часу в пізнішій копії (зберігається в НХМУ).
У кін. 17 — на поч. 18 ст. створювалися жін. ктиторські портрети на весь зріст — переконливі живописні свідчення про статус жінки у сусп-ві козац. доби. Худож. І.Паєвський 1697 намалював дружину новгород-сіверського сотника Л.Журавки — Євдокію.
Портрет Феодосії, дружини фастівського полк. С.Палія (1711, втрачений), був створений посмертно і зберігався в м. Біла Церква в храмі, заснованому С.Палієм. Відомо, що героїня портрета, як дружина полковника, за відсутності чоловіка командувала козаками і гідно приймала моск. купців.
Наприкінці 18 ст. репрезентативний ктиторський портрет виходить з ужитку. В останніх за часом виконання ктиторських портретах все виразніше виявляються реалістичні тенденції. У Нікопольській церкві, побудованій колиш. запорожцями вже після зруйнування Нової Січі, коштом братів І. та Я. Шиянів було споруджено іконостас, по боках якого розміщувалися їхні портрети (1794, ОКМ). Вони справляють враження істор. правдивістю, рідкісним мистецьким поєднанням рис суворої достовірності і типовості, нетлінності козац. образів. Козаки зображені на повен зріст у коричневих тонах — одна рука на поясі, у другій — шапка, традиційний антураж відсутній, написи збережені. Увагу привертають обличчя — худорляві, обвітрені, виконані з натури і написані кольором і світлотінню, широким мазком з енергійними світловими відлисками. Вольове, замислене обличчя Якова і більш просте, з довгим оселедцем — Івана. Невідомий церк. маляр представив світські портрети типових виразників широких нар. кіл, простих, уже немолодих козаків, відданих минулим часам бойової слави, які з гідністю, мужньо дивляться у вічі прийдешності.
До серед. 17 ст. портретний жанр переважно був пов'язаний з іконописом, з 2-ї пол. 17 у Лівобережній Україні поширюється і у 18 ст. розвивається світський портрет (йому, однак, досить довго були притаманні риси іконописності й репрезентативності), зокрема — парадний. Він прославляв нових героїв — представників козац. верхівки — гетьманів, козац. полковників, військ. товаришів (див. Знатне (значне) військове товариство), — які поставали втіленням ідеальних якостей — воїнської доблесті і мужності, він утверджував також їхню станову значущість і знатність. Усе це створило стиль парадних репрезентативних портретів з монументальною узагальненістю композиції, урочистою статурністю фігур, декоративною силою живописних рішень. На відміну від ктиторських портретів, що виставлялися в церкві, світські портрети призначалися для житла.
У 18 ст. в середовищі козац. старшини набули розповсюдження камерні портрети, створювалися родові галереї (Сулим, Ґалаґанів, Дараганів).
З'являються такі типові і водночас достовірні портретні зображення з укр. козац. середовища, як портрети значкового товариша І.Забіли та його дружини (бл. 1713, НХМУ).
Меморіальний характер портретів не допускав нічого випадкового; в зображеннях облич поєднувались типові риси з індивідуальною виразністю; парадні, статичні пози, урочисті костюми (чол. костюм з часом мінявся швидше, а жінки до кін. 18 ст. продовжували носити вбрання минулого століття). Авторами портретів були іконописці і цехові ремісники, випускники Київ. академії (див. Києво-Могилянська академія) та Харківського колегіуму, кріпосні художники. Портрети малювали з натури або за описом; була поширена практика замовляти копії з портретів іменитих предків, яка продовжувалася й у 19 ст. (так, Т.Шевченко 1859 на замовлення нащадка генерального судді Війська Запороз. В.Кочубея виконав портрет останнього, спираючись на один з його овальних портретів 1-ї пол. 18 ст.).
З-поміж портретних зображень 18 ст. особливою вишуканістю вирізняється репрезентативно-парадний портрет значкового товариша Василя Гамалії (1750-ті рр., НХМУ).