Станіславчик () — село на Закерзонні в Польщі, у гміні Перемишль Перемишльського повіту Підкарпатського воєводства. Населення — (2011).

Розташування Розміщене недалеко від кордону з Україною. Село розташоване за 9 км на південний схід від Перемишля та 70 км на південний схід від Ряшева.

Історія Станіславчик заснував як місто наприкінці XVII ст. львівський каштелян Станіслав Юзеф Фредро. Станіславчик швидко занепав і зійшов до рівня села, яке входило до 1772 р. до складу Перемишльської землі Руського воєводства.

15 листопада 1861 р. через село прокладена Галицька залізниця імені Карла Людвіга зі станцією в селі. У 1880 р. село належало до Перемишльського повіту Королівства Галичини та Володимирії Австро-Угорської імперії, в селі було 42 будинки і 207 жителів; (192 греко-католики, 8 римо-католики і 7 юдеїв ).

У 1939 році в селі проживало 350 мешканців, з них 330 українців-грекокатоликів, 10 українців-римокатоликів і 10 євреївКубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939. — Вісбаден, 1983. — с. 57.. Село входило до ґміни Поповичі Перемишльського повіту Львівського воєводства.

Наприкінці вересня 1939 р. село зайняла Червона армія. 27.11.1939 постановою Президії Верховної Ради УРСР село у складі повіту включене до новоутвореної Дрогобицької областіУказ Президиума Верховного Совета УССР 27.11.1939 «Об образовании Львовськой, Дрогобычской, Волынской, Станиславской, Тарнопольской и Ровенской областей в составе УРСР» . В червні 1941, з початком Радянсько-німецької війни, село було окуповане німцями. В липні 1944 року радянські війська оволоділи селом, а в березні 1945 року село зі складу Дрогобицької області передано Польщі. Українців добровільно-примусово виселяли в СРСР. За польськими офіційними даними (взятими пізніше в солтиса) з 15 до 20 травня 1947 р. під етнічну чистку під час проведення Операції «Вісла» було виселено на понімецькі землі у західній та північній частині польської держави 14 українців, залишилось 311 польських переселенців та 6 українців, які повинні були вивезені пізніше. Натомість у списку професора Стефана Заброварного (уродженця Станіславчика) перераховуються 116 депортованих українців.

У 1975-1998 роках село належало до Перемишльського воєводства.

Демографія Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року:

Церква У 1915 р. в селі згоріла дерев’яна греко-католицька церква, тому наступного року була збудована богослужбова каплиця Чуда св. Михаїла, а наприкінці 1930-х років зведена мурована церква св. Архангела Михаїла. До депортації українців була філіяльною церквою, яка належала до парафії Германовичі Нижанківського деканату Перемишльської єпархії. Надалі стояла пусткою, у 1966 р. зруйнована.

Пам’ятки Будівля залізничної станції. Рештки колишнього греко-католицького цвинтаря. Рештки ґрунтових фортифікацій XVII ст.

Уродженці Карванський Дмитро Іванович — поручник Дивізії «Галичина» та УПА, сотенний сотні «Громенка» «Ударники-2».

Примітки

Посилання Угода між Кабінетом Міністрів України та Урядом Республіки Польща про правила місцевого прикордонного руху Apokryf Ruski SOŁECTWO STANISŁAWCZYK