Латиські імена — імена та прізвища, поширені серед латишів та на території Латвії. Як і в представників більшості європейських культур, складаються з двох основних частин: одного або декількох особових імен (), за якими слідує прізвище (). Зазвичай ім'я пишеться перед прізвищем, зворотній порядок використовується лише в алфавітних переліках та покажчиках.
Зазвичай окрім цих компонентів використовувалося одне або два «середніх імені» або подвійне прізвище. По батькові латиші не використовують, однак у російськомовних джерелах, у яких йдеться про латишів, воно часто вживається (напр. Лайма Станіславівна Вайкуле). Під час радянської окупації Латвії (1940–1991 рр.) тенденція давати дітям середні імена майже зникла, але після відновлення незалежності країни законодавство знову дозволило давати дітям до двох особових імен,Dzimšanas faktu reģistrācija що призвело до відродження тенденції.
Латиські імена на різних історичних етапах розвитку латиського народу зазнали суттєвих змін. Утім, іменні традиції у російськомовних латвійців доволі відрізняються від власне латиських, тому згідно з законами ЛатвіїЛатвии придётся считаться с традициями русских имён у паспорті є необов'язкова графа, у якій можна вказати історичне написання своїх прізвища, імені та по батькові латинкою.
Правопис Написання латиських імен та прізвищ завжди зумовлене орієнтованою на вимову латиською орфографією, тому у випадку іноземців-громадян Латвії або шлюбів між латиськими жінками та іноземцями (якщо вони беруть прізвище чоловіка) іноземні імена та прізвища адаптуються відповідно до вимови та набувають відповідних відмінкових закінчень. Наприклад, Барак Обама буде записаний латиською як Baraks Obama (Баракс Обама), а Джордж Буш — Džordžs Bušs (Джорджс Бушс).
Це правило в останні роки спричинило низку судових процесів, здебільшого за участю етнічних російських латвійців, які були незадоволені додаванням відмінкових закінчень, та латиських жінок, яким не подобалася фонетична транскрипція прізвища чоловіка в документах (наприклад, німецьке прізвище Mentzen (Менцен) у жіночій формі перетворювалося на Mencena – Менцена); ці позови були відхилені так само, як і позов однієї латиської пари у відповідь на відмову зареєструвати свого сина під ім'ям Otto (замість Oto)Augstākā tiesa atļauj bērnu saukt par Otto та претензія, подана до Ради ООН з прав людини громадянином Латвії російсько-єврейського походження .
Язичницькі та християнські імена Латиські імена поділяються на власне латиські та запозичені з інших мов: наприклад, німецькі, шведські та польські імена.
Власне латиські імена мали характеризувати чесноти їх власників: Мірдза ( — сяяти), Дзінтарс (латис.Dzintars — бурштин), Дзідра (латис.. dzidrs — ясний, прозорий, чистий), Ілга (латис. ilgas — мрії), Ліга (liegs — ніжний, легкий). Завдяки відносно пізній християнізації латишів збереглася низка імен, пов'язаних з латиської міфологією, наприклад, Лайма (Laima) — ім'я богині щастя. Відоме поєднання Віра, Надія та Любов латиською буде звучати як Тіциба (Ticība), Церіба (Cerība) та Мілестіба (Mīlestība).
Велику роль у виборі імен відігравали релігійні традиції латишів, які навернулися здебільшого до лютеранства та католицтва. Разом з поширенням християнства (починаючи з ХІІІ століття) до Латвії та латиської мови потрапило багато європейських (в основному) християнських імен, вимова яких змінилася згідно з правилами латиської мови — Єкабс (Jēkabs – Яків), Крістапс (Kristaps – Христофор), Крішьяніс (Krišjānis – Християн), Язепс (Jāzeps – Йосип), Даце (Dace – Доротея), Ілзе (Ilze – Єлизавета).
Чоловічі і жіночі форми імен та прізвищ Детальніше: Латиські прізвища
Латиська мова, так само, як і українська, зберігає добре розвинену категорію роду, що відображається як в іменах, так і в прізвищах. Типовою особливістю латиських чоловічих імен — закінчення -с (-s) (Айварс), -ш (-š) (Мартиньш) -іс (-is) (Ілґоніс) або -ус (-us) (Еджус; такі імена сьогодні зустрічаються рідко); закінчення також мають запозичені з інших мов імена, наприклад, Андрейс та Якобс. Втім, частина запозичених чоловічих імен (зазвичай ті, що закінчуються на -о, як-то Іво (Ivo), Райво (Raivo), Ґвідо (Gvido), Бруно (Bruno), Ото (Oto)) закінчень не отримують. Для звертання до конкретної особи також використовується кличний відмінок або його зменшувально-пестливі форми.
Латиські жіночі імена закінчуються на -а або -е.
Латиські прізвища також мають дві форми згідно зі статтю їх власника, напр. Озолс – Озола для чоловіка та жінки відповідно. Ця риса відрізняє балто-слов'янські народи від германських та фіно-угорських, де усі члени родини мають однакову форму прізвища.Эстонцы Типовими закінченнями латиських чоловічих прізвищ є -с (-s), -ш (-š) та -іс (-is) (Озолс, Калниньш, Балодіс), жіночих — -а та -е.
Прізвища відмінюються так само, як і іменники, залежно від закінчень, які визначають, до якої відміни вони належать. Частина прізвищ не змінюється за статтю її власника (зазвичай це прізвища, утворені від іменників жіночого роду, напр. Egle від слова egle – ялина); у такому випадку змінюється лише відмінкове закінчення давального відмінка (кому?) — наприклад, Roberts Egle → дав. Robertam Eglem (Робет Еґле – Робертові Еґле); Inta Egle → дав. Intai Eglei (Інта Еґле – Інті Еґле).
Історія
До XIV століття З середньовічних документів відомо про транскрипцію окремих давньолатиських імен латиною, наприклад, (лат. Meluke), Пайке (Paike), (Rūsiņš - Russinus), (Tālivaldis -Talibaldus), Вестард (Viestards - Vesthardus, Vester), Утіліс (Utile), Дравестове (Dravestove), Весдотс (Vesdots), (Varidotis - Waridote), Дарбеславе (Darbeslave), Кайре (Kaire), (Ramēķis - Rameke), (Varibuls - Waribule) та (Drivinalds - Drivinalde). У Хроніці Лівонії також згадуються наступні лівські імена: Іло (Ilo -Ylo), батько Кулевене (Kulevene - Kulewene), Віецо (Vieco - Viezo, Vietzo), батько Ало (Alo), Віліенді (Viliendi), Ульденаґо (Uldenago), Ваде (Vade), Вальдеко (Valdeko), Ґерведерс (Gerveders), Каупо (Kaupo), (Anno), Імаутс (Imauts) чи Імантс (Imants), Кір'янс (Kirjāns), Лаянс (Lajāns), (Aso), Ако (Ako), (Dabrelis), Ване (Vane), Весікіс (Vesiķis), Асе (Ase), (Uldevene), (Vievaldis). Частина цих імен, наприклад, Ґерведерс або Дабреліс, мають балтійське походження. Згодом частина лівських імен перетворилась на латиські імена, як, наприклад, Імантс або Улдіс.
Також у хроніках XIII–XIV ст. зустрічаються і такі давньолатиські імена, які мали слуги на садибах, як Манеґінтс (Manegints), Радікіс (Radiķis), Тонтеґоде (Tontegode), Тотс (Tots), Ауліс (Aulis), брати Мажейки (brāļi Mažeiki), Ґрімекіс (Grimeķis), Сиркантс (Sirkants), Ґайжа (Gaiža), Дувкантс (Duvkants), Думп'ятс (Dumpjāts), Трейніс (Treinis), Ґрібоніс (Gribonis), Мелвалдіс (Mēlvaldis), Кантебуте (Kantebute), Стеґебуте (Stegebute), Тайтес (Taites), Анґутіс (Angutis), Поя (Poja), Крумс (Krūms), Піткеяніс (Pitkejānis), Таутеніс (Tautenis), Сентотс (Sentots), Ціелава (Cielava), Каридс (Karīds) тощо.Indriķis Šterns. Latvijas vēsture 1290—1500. Rīga, 1997. 478 lpp.
Давньолатиські племена, так само як і всі інші європейські народи, не використовували прізвищ або сімейних імен. Замість них вони використовували прізвиська, що вказували на статус або місце походження їх власника. У тексті Хроніки Лівонії, написаному латиною, згадуються наступні імена: , правитель (ķēniņš Viesceķis no Kokneses - rex Vetseke de Kukonoyse), , князь (ķēniņš Visvaldis no Jersikas - Vissewalde rex de Gerzika); у свою чергу Каупо згаданий як правитель Турайди та старйшина Турайдських лівів (Caupo quasi rex et senior Lyvonum de Thoreida). Лівонські феодали також додавали до імен своїх васалів прізвиська, що означали етнічну приналежність останніх, наприклад, Ґерхард Лів (Gerhards Līvs - Gerardus Livo), або назву лена — наприклад, Варидотс з Аутіне (Varidots no Autīnes - Waridote de Antine) чи Ікшкілес Конрадс (Конрад з Ікшкіле) (Ikšķiles Konrāds - Conradus de Ykescole). З часом ці прізвиська стали прізвищами дворянських родин балтійських німців — як, наприклад, (fon Līveni - von Lieven) або (fon Ikskili - von Uexküll).
XIV – XVIII століття Після хрещеннz давніх латишів або їх переходу до католицтва більша частина селян зберегла свої давні імена, часто разом з іменами, отриманими при хрещенні у церкві — «хрестильними іменами». Водночас і далі існували прізвиська, які могли змінюватися впродовж життя та не переходили на інших членів родини. Іноді також використовувалися імена батька або матері, наприклад батько Теніса, Юрій Маріін (Teņa tēvs, Marijas Juris). Перші прізвища лівського та давньолатиського походження згадуються у джерелах про постійно проживаючих у містах Лівонської конфедерації лівських та латиських членів гільдій у XIV столітті, пізніші імена у Латвії вивчав та збирав (1929).
Після переходу відземських та курляндських правителів до лютеранства у XVI–XVIII ст. було спрямовано більше зусиль пасторів та християнських спілок на просвітництво селян та надання членам чужих племен християнських імен. У 1638 році вийшла частина німецько-латиського фразеологічного та розмовного словника під назвою Lettus, у якій записано більше тридцяти латиських імен, наприклад: Антиньш (Antiņš - Anton), Бертуліс (Bērtulis - Barthold), Ґедертс (Ģederts - Gotthard), Яніс (Jānis - Johannes). Також у словнику пастора під назвою Lettisches Lexikon (), виданому у 1789 році, згадано більше сотні латиських імен, наприклад: Балцерс (Balcers), Біерніс (Biernis), Єціс (Jēcis), Касперс (Kaspers), Лапіньш (Lapiņš), Бірре (Birre), Незе (Nēze), Дарта (Dārta), Керста (Ķērsta), Кача (Kača), Білле (Bille), Сапе (Sape), Зузе (Zuze), які здебільшого були олатишеними християнськими іменами.
Втім, у «Відземському календарі» (Vidzemes kalendārs), виданому пастором з у 1781–1790 рр., серед найвживаніших у європейських країнах імен подано також близько 70 давньолатиських: наприклад, Міліньш (Mīliņš), Міеріньш (Mieriņš), Лаймітс (Laimīts), Ґудріньш (Gudriņš), Ґайсулс (Gaišuls), Ґлабіньш (Glābiņš), Лабдарс (Labdars), Тайсніньш (Taisniņš), Страдулс (Strāduls), Безбайліс (Bezbailis), Ленпратуліс (Lēnprātulis), Даватіньш (Dāvātiņš), Діевбітиньш (Dievbītiņš), Діевкаріньш (Dievkāriņš), Діевдотс (Dievdots), Лабклаїте (Labklājīte), Мелвалдіте (Mēlvaldīte), Паставуле (Pastāvule), Діевклаусіте (Dievklausīte), Клусіте (Klusīte), Желіте (Žēlīte), Дардзіте (Dārdzīte), Шкістула (Šķīstula), Вареніте (Varenīte), Скайдріте (Skaidrīte). Вважається, що ці імена описують процеси надання імен в окремих областях Відземе.
У письмових джерелах можна знайти низку прізвищ, які мали роди ризьких поромників — Ранькіс (Raņķis), Муйжеліс (Muiželis), Думпіс (Dumpis), Озоліньш (Ozoliņš), Кальниньш (Kalniņš), Селіс (Sēlis), Кретіс (Kretis), Дале (Dāle), Рунґайніс (Rungainis), багато поколінь яких працювали у цій галузі. Ризькі латиші, що працювали у сфері німецької економіки, просто «онімечували» зафіксовані у хрестильних документах латиські імена, як, наприклад, Янне (Яніс), Лізе (Līze), Еде (Ede) тощо.; також почалося онімечення латиських прізвищ: наприклад, ім'я Яніс Реньґітіс (Jānis Reņģītis) записувалося як Йоганн Ренґіт (Johann Rengiet), а Симаніс Ранькіс (Sīmanis Raņķis) — як Симон Ранк (Simon Ranck).Melita Svarāne. Par ko parakstījās Rīgas latvieši 18. gadsimtā un 19. gadsimta pirmajā pusē. „Latvijas Arhīvi” 2001.3., 36. lpp. Більша частина латиських прізвищ, що з'являлися у той час, були німецького, шведського або польського походження, наприклад, Яніс Штейнхауерс (Jānis Šteinhauers; нім. Steinhauer — каменяр).
XIX століття