Соколі́вУ ТЕСі помилковий наголос. — село в Україні, у Золотопотіцькій селищній громаді Чортківського району Тернопільської області. Розташоване на берегах річки Золота.

До 2015 було центром сільради. Від вересня 2015 року ввійшло у склад Золотопотіцької селищної громади.

Населення — 1890 осіб (2007).

Поблизу села є пам'ятка природи Дуб «Соколівський».

Географія Село розташоване у західній частині Подільського плато, на півдні Бучацького району. Через Соколів проходить місцева автодорога Бучач — Золотий Потік — частина колишнього шляху на Коломию, Городенку, Снятин.

Походження назви Назва походить від назви птахів, що в давні часи водилися в навколишніх лісах і гаях. Частина мисливців у давні часи полювала з допомогою приручених соколів. Таких мисливців називали сокольниками. Одним з різновидів соколів є кречет. Донині збереглася назва лісу, сіножаті і поля — «Кречетів».

Історія В околицях Соколова та Скоморохів виявлено рештки 2 пізньопалеолітичних поселень (15 тис. років тому).

Перша відома писемна згадка — близько 3 лютого 1436 року; село назване в грамоті Теодорика Бучацького-Язловецького, якою виділялись кошти та майно для утримання костелу св. Марії Маґдалени в Язловці. Akta grodzkie і ziemskie… — Lwów, 1870. — Т. 2. — S. 193—197. , Barącz S. Pamiątki jazłowieckie . — Lwów: Drukarnia «Zakładu narodwego im. Ossolińskych», 1862. — S. 27. Наступна писемна згадка — 21 грудня 1439 року у протоколах галицького судуAkta grodzkie i ziemskie. — T. 12. — S. 75. — № 731.. У податковому реєстрі 1515 року в селі документується піп (отже, уже тоді була церква) і 4 лани (близько 100 га) оброблюваної земліZródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. — Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. — S. 170. Warszawa: Sklad główny u Gerberta I Wolfa, 1902. — 252 s.. Село було королівщиноюпоки не відомо, якого староства; 1527 року старостою був шляхтич-поляк Якуб Потоцький.Skrzypecki Т. Н. Potok Złoty… — S. 11. Сейми 1544 (або 1545, або 1547 років) Якуб Потоцький став власником села. По його смерти власником став син — стражник коронний Миколай Потоцький.Skrzypecki Т. Н. Potok Złoty… — S. 12—15.

Поселення племен «соколи» було розміщене близько 7 км північніше від села. Недалеко «соколів» проживали племена «зубрів» і «порохів». За переказами старожилів, у тодішньому поселені «соколів» налічувалося до 60 дворів.

Із переказів відомо, що на початку XVII ст. недалеко від поселення відбувся бій між татарами та загоном козаків. Битва завершилася перемогою козаків, а те місце і до сьогодні носить назву «Татарське».

Після страшного побоїща уціліли кілька господарств, а люди, які залишилися живими, подалися на південь, вздовж невеликої річки Потік, що брала початок із джерел на полі «Татарське», і почали оселятись у лісі.

Першою забудовою була Мостов'якова, а від неї пішла і назва вулиці. Там був поставлений Пам'ятний Хрест, який простояв до 1950 року. У 1725 році на Мостов'яковій вулиці нараховувалося 16 дворів. Силами цих жителів була збудована дерев'яна церква із дзвіницею (останню розібрано і спалено, а дзвони, під час Другої світової війни, гітлерівці забрали для переплавлення). Церква діяла до 1963 р., а потім з метою знищення духовності і як пам'ятку старовини, її перевезли в експозицію Шевченківського Гаю міста Львова.

У селі до 1914 р. нараховувалося 263 двори. На той час тут проживало 1 345 греко-католиків, 196 римо-католиків, 24 євреї. Існувала однокласна школа.

Війтом села до Першої світової війни був Скрипецький Микола, в роки війни — Дубчак Гаврило, а потім до 1920 року — Дубчак Михайло.

Відомо, що в ті часи діяли Чоловіче та Жіноче братство свічкові. Старшим братом при церкві був Іван Ковбан. Церква мала тоді у власності 73 моргів порі і 13 моргів лісу. Духовним пастирем за Австро-Угорщини був о. Яків Заткали. Він працював тут з 1898 р. по 1945 р. Після його смерті на його могилі люди збудували дерев'яну каплицю. На жаль вона не збереглася, оскільки мадяри її в 1944 році знищили.

Повіт, суд, податковий суд та залізнична станція знаходились у Бучачі, а пошта була в Золотому Потоці. Завдячуючи пам'яті старожилів, довідуємось, що на території теперішньої фабрики «Берізка» був великий панський двір — фільварок. Власником його був пан Любінецький. На подвір'ї стояло дві стайні, дві стодоли, була канцелярія. Біля річки Потік виднівся млин, а коло нього великий став. Мав пан і власну цегельню.

Як і в кожному селі, була корчма. Торгівлею у селі займалися євреї. Найбільше односельчани пам'ятають Сіму, Еля, Мошка. У селян вони скуповували збіжжя, яйця, а продавали махорку, горілку тощо.

Увечері 17 вересня 1939 року 4-й кавалерійський корпус під командуванням комдива Д. М. Рябишева (32-а і 34-а кавдивізії, 26-а танкова бригада) зайняв селоВ.Бешанов. Червоний бліцкриг.

12 червня 2020 року, відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від № 724-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області», увійшло до складу Золотопотіцької селищної громади.

19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Бучацького району, село увійшло до складу Чортківського району.

Політика Парламентські вибори, 2019 На позачергових парламентських виборах 2019 року у селі функціонувала окрема виборча дільниця № 610189, розташована у приміщенні школи.

Результати зареєстровано 1307 виборців, явка 72,99%, найбільше голосів віддано за «Слугу народу» — 44,01%, за Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина» — 11,66%, за «Європейську Солідарність» і Радикальну партію Олега Ляшка — по 11,03%. В одномандатному окрузі найбільше голосів отримав Микола Люшняк (самовисування) — 34,50%, за Ігоря Сопеля (Слуга народу) — 27,83%, за Романа Василіцького (Об'єднання «Самопоміч») — 13,44% .

Населення + національність 1842 1880 1900 1912 1939 українці 115 1 129 (82,0 %) 1 299 (80,0 %) 1 477 (87,0 %) 1 580 (76,0 %) поляки

213 (15,4 %) 296 (18,0 %) 196 (22,6 %) 490 (23,5 %) євреї

36 (2,6 %) 32 (2,0 %) 24 (1,4 %) 10 (0,5 %) +

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 1813 осіб, з яких 800 чоловіків та 1013 жінок.

За переписом населення України 2001 року в селі мешкала 1791 особа. 100 % населення вказало своєю рідною мовою українську мову.

Пам'ятки

церква Успіння Пресвятої Богородиці (1846) церква Святого Миколая (1993, мурована, УГКЦ) 3 каплички. пам'ятники: Лесі Українці Тарасові Шевченку (2000) насипано символічну могилу полеглим «за віру Христову та волю народу» (1996) пам'ятний хрест на честь скасування панщини (кін. XIX ст.) воїнам-односельцям, загиблим у німецько-радянській війні (1965).

Поселення ;

Соціальна сфера

Працюють ЗОШ 1-3 ступенів, клуб, бібліотека, ФАП, відділення зв'язку, дільниця ветеринарної медицини, ЗАТ «Берізка», ПАП «Соколів», підприємство комунально-господарських послуг, 6 торгових закладів.

Відомі люди

Народилися вчений, громадський діяч Антін КорольШипилявий С. Передові громадяни і визначні постаті Бучаччини // громадський діяч, меценат Василь Панькевич лікар, громадський діяч П. Тимощук. громадсько-політичний діяч, журналіст Василь Федорончук

Примітки

Література

Григоришин В. Соколів // Григоришин Г. «Село Соколів. Минувшина і сьогодення». — Тернопіль, 1998. — 140 с. Григоришин Г., Григоришин О. «Духовно-патріотична спадщина Соколова» — Тернопіль : Лілея, 2003. — 140 с. Історія міст і сіл УРСР. Тернопільська обл. — К., 1973. — 640 с. Коваль А. . Знайомі незнайомці: Походження назв поселень України: Науково-поп. видання. — К. : Либідь, 2001. — 304 с. Мацькевич В., Уніят В. Соколів // Соколів [Текст] // Бучач і Бучаччина : іст.-мемуар. зб. — Ню Йорк ; Париж ; Сидней ; Торонто, 1972. — С. 647-648 : фот. Skrzypecki T. H. Potok Złoty na tle historii polskich kresów poludniowo-wschodnich. — Opole : Solpress, 2010. — 256 s. — ISBN 978-83-927244-4-5. .  — S. 32—33.

Посилання

«Жнибороди — Бучаччина — Тернопілля»