Ко́ршів — село в Україні, у Коломийському районі Івано-Франківської області.
Коршів — село, центр сільської ради та Коршівської ОТГ (з 30 грудня 2018 року) Коломийського району, Івано-Франківської області.
Кількість населення: 2370 житель, 886 двори (на початок 2019 року).
Географія
Село Коршів межує із селами: Черемхів із заходу, Ліски із сходу, Казанів із півдня, через ліс із півночі із Михальковом і Жукотином. Через село проходить залізнична дорога із Коломиї до Івано-Франківська та автомобільна дорога з Івано-Франківська-Коломиї-Черемхова на Обертин-Городенку. В Коршеві розміщено залізничну станцію «Коршів» та автобусну зупинку «Коршів».
Рельєф Коршева має підвищення у вигляді плоских хребтів, окремі горбисті підвищення. В низинах між горбами і хребтами протікають два потоки, які зливаючись на куті Замчисько формують витоки ріки Чорняви. На заході і південному заході села проходить вододіл між басейном річки Дністра та басейном річки Прут.
Мікротопоніми
В минулих століттях село було поділено географічно і людьми на кути і урощища: Замчисько, Гуля, Ринок, Провали, Чепелиха, Царина, Кугутів, Клебань, Горяни, Ботушани (Перія), Толока, Жолобок, Кружки, Балалайка, Крокошівка, Гуля, Шиберія.
Аналіз і порівняння карт минулого і сучасного свідчить, що основні розгалуження вулиць і доріг за останні 200 років практично не змінились. Сьогодні мережа села Коршів охоплює 18 вулиць і 3 провулки.
Пам'ятні місця
Дерев'яна церква. Побудована у 1840-х роках. Знаходиться у державній власності. Зразок дерев'яної старовинної архітектури Прикарпаття сер. XIX ст.(охоронний № 81414). Будинок колишніх дідичів Кжечуновичів — двір — пам'ятка садово-паркового ансамблю початку XIX століття. Хрест, у пам'ять про скасування панщини 1848 року. Був встановлений біля сільського роздоріжжя і громадського уряду. У 1940 році перенесений на церковне подвір'я. Двоповерховий будинок залізничної станції. Побудований у 1866 році. Частина будівель і сад маєтку колишнього господарства українського лікаря і громадського діяча Коломийщини Зеновія Левицького. Біля саду виявлена мінеральна вода, що є близьким аналогом сірководневих вод знаменитого Мацестинського курорту на Кавказі. Будинок сім'ї коваля Гордійчука з Устечка на Тернопіллі. Сьогодні амбулаторія загальної сімейної медицини. Будова 1909 року. Двоповерховий цегляний будинок Коршівської школи. Будова 1910 року. Цегляний будинок районової молочарні. Будова 1934 року. Сьогодні сільський культурно-мистецький центр. Залізобетонний пам'ятник Львівської кераміко-скульптурної фабрики увіковічнення подій так званої Великої Вітчизняної війни. Встановлено 1969 року на братській могилі перезахоронених тлінних останків фронтовиків. До 30-річчя перемоги у війні пам'ятник було встановлено на оцементований постамент із цегли і виготовлено Стеллу з прізвищами 1612 солдатів, що загинули у бойових діях у Коршеві і сусідніх селах. Пам'ятники доби незалежності України: — Пам'ятний курган із трьохраменним хрестом, плитою з тризубом із мармурової крошки і мачтою з національним прапором. — Пам'ятник Тарасу Шевченку. — Пам'ятний хрест і дві стелли з прізвищами борців за волю України. Встановлено на місці перепоховання праху двох борців за незалежність України, замордованих Коршівським НКВД наприкінці 1940-х років.
Народилися в Коршеві Лободюк Володимир Іванович (2000—2022) — старший лейтенант Збройних сил України, учасник російсько-української війни. Герой України (посмертно). Ковальський Еміліан (1844—1898), греко-католицький священик. Андріїшин Яків (1855—1910), греко-католицький священик. Андріїшин Михайло (1876—1938), греко-католицький священик. Дутчак Яків (1887—1948), греко-католицький священик. Зеновій Левицький (1865—1943), громадсько-політичний діяч, перший директор повітової лікарні в Коломиї, член Краєвої Ради здоров'я при уряді Австро-Угорщини, директор повітової лічниці Коломийського повіту ЗУНР і польської займанщини (1919—1936). Проводив лікарську практику в Коломиї та селі Коршів. З 1908 на землях парцеляції побудував садибу і проживав у селі Коршів. Запутович Франко Юркович (1891—1970), сотник австрійської армії і УГА. Під час німецької окупації головний інспектор українського шкільництва на Холмщині, Грубешівщині й Підляшші. 1949 року емігрував до Канади. Мусійчук Степан Васильович (1894—1952) — відомий літератор і громадський діяч української діаспори, священик УГКЦ в Дітройті (Канада). Досин Григорій Дмитрович (1930 р. н.), кандидат геолого-мінералогічних наук, професійно займався вивченням геологічної будови і корисних копалин Українських Карпат і прилеглих територій. Коцаба Микола Васильович (1931—2018), один із перших радянських військових льотчиків стратегічної наддалекої авіації із Заходу Української РСР. Михайло Дмитрович Милитчук (1937 р. н), адвокат. Досин Михайло Миколайович (1944 р. н. — родина з Коршева втратила зв'язок із Михайлом Досиним з серпня 1998 року після виїзду з батьківського дому в Санкт-Петербург), старший науковий співробітник інституту воєнного радіозв'язку, капітан 2 рангу (підполковник). Війтенко Іван Дмитрович (1946 р. н.), член Національної спілки письменників України, лауреат літературних премій імені Тараса Мельничука та Леся Гринюка. Бойчук Іван Якович (1949 р. н.), головний інженер — заступник начальника НГВУ «Надвірнанафтогаз» ВАТ «Укрнафта», заслужений працівник ВАТ «Укрнафта», член-кореспондент Української нафтової академії. Тринога Михайло Іванович (1949 р. н.), заступник керівника апарату уряду РФ — керівник Секретаріату керівника Уряду РФ. Андріїшин Михайло Петрович, (1955 р. н.), кандидат технічних наук, доцент, заслужений працівник промисловості України, відмінник нафтогазової галузі;. Бойчук Василь Михайлович (1955 р. н.), головний інженер КП «Електроавтотранс» м. Івано-Франківськ, безпосередньо брав участь у становленні з нуля інфраструктури підприємства. Андріїшин Іван Петрович (1960 р. н.), директор департаменту агропромислового розвитку облдержадміністрації. Михайлишин Любов Іванівна (1963 р. н.), заступник голови Коломийської РДА. Федосюк Роман Миколайович (1963 р. н.), доктор медичних наук, доцент, завідувач відділення анестезіології з ліжками для інтенсивної терапії Київської міської клінічної лікарні № 3, головний позаштатний спеціаліст МОЗ України зі спеціальності «Анестезіологія» (2010—2016 рр.). Куничак Галина Іванівна (1966 р. н.), кандидат сільськогосподарських наук, старший науковий співробітник, директор Коломийського відділу Прикарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції. Черкас Іван Михайлович (1967—2015), підполковник міліції, заступник начальника підрозділу органів внутрішніх справ. Гультайчук Василь Михайлович (1968 р. н.), підполковник міліції, начальник центру громадських зв'язків управління МВС області, головний спеціаліст із зв'язків із громадськістю та засобами масової інформації УДМС України в Івано-Франківській області. Війтенко Дмитро Іванович (1970 р. н.), полковник Служби безпеки України в Чернівцях. Миронюк Тарас Васильович (* 1971) — український хоровий диригент, педагог, музикознавець, доктор філософії, магістр богослов'я. Війтенко Василь Іванович (1974 р. н.), очолює ряд газовидобувних підприємств Західного регіону України. Пасічняк Руслана Федорівна (1974 р. н.), кандидат психологічних наук, доцент. Неспляк Оксана Степанівна (1983 р. н.), кандидат біологічних наук, викладач Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Мосійчук (Семчук) Надія Михайлівна (1983 р. н.), кандидат біологічних наук, викладач, старший лаборант наукової лабораторії Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. 100-літні старожили 3 тисячоліття: Кащук Ганна Петрівна (22.11.1901 — 16.08.2002). Коцаба Катерина Андріївна (14.12.1902 — 30.10.2004). Коцаба Параска Василівна (27.09.1919 р. н.).
Дата заснування та походження назви
Перша віднайдена письмова згадка про село Коршів датується 1410 роком. Так записи у Краківському архіві 1410 року (AGAD-Tzw.ML.IV-Syg S-K.96) свідчать про дарування Івану Козені сіл Korssow і Liski в межах «споконвічних границь, які до цих сіл споконвіку належали», що свідчить про обжиті по сусідству поселення Коршів і Ліски ще у княжі часи.
Топонімісти, дослідники минулого Коршева в 70-х роках та народні легенди давали припущення про можливе походження назви села від слова «Коржі», «Корчів», село шляхтича Коршека. Найімовірніше назва села Коршов могла походити від поселення «Коршовъ» із дерев'яним замком у сучасному урочищі «Замчисько» (власне значення «Коршовъ» в староруській мові — двір).
Історія
З глибини віків
Віднайдення при будівництві залізниці в 1865 році сокири з міді, а також інших предметів побуту, що відносяться до III—ІІ тис. до н. е. свідчить про перебування на Коршівських теренах трипільців.
У різний час у селі знаходили фрагменти посуду попередніх культур і епох та римські монети (динари) початку нової ери.
У Державний реєстр пам'яток археології Івано-Франківської області внесено наступні археологічні пам'ятки в селі Коршів:
Курганний могильник (південна окраїна села): епоха пам'ятки не визначена.
Багатошарове поселення з трипільською верствою (урочище (Гуля): наземні глинобитні житла були розташовані по 6—7 будівель двома паралельними рядами. У підйомному матеріалі — фрагменти трипільської кераміки і підкарпатської культури шнурової кераміки, крем'яні і сланцеві вироби, у тому числі, шліфовані, подільська група, пізній етап.
Поселення трипільської культури (урочище з західного боку нового сільського кладовища): сліди належать до підкарпатської культури шнурової кераміки, подільська група. У підйомному матеріалі — уламки глиняної обмазки, фрагменти кераміки, крем'яні вироби.
Поселення трипільської культури, (урочище Петруцяки): сліди підкарпатської культури шнурової кераміки, подільська група.
Польська та австрійська займанщини
В матеріалах люстрації за 1469 рік село Коршів належало Руршану Йогану.
Третього березня 1547 року землі Коршева були віддані в оренду Миколі Матвію Васчіковію.
За податковим реєстром 1579 року серед 27 сіл Снятинського ключа були перелічений також Коршів.
В кін. XVI — пер. пол. XVII ст. Коршів належав полковнику королівських військ — Мартину Казановському (1563—1636) своєї родової маєтності. Мартин Казановський мав намір розбудувати село Коршів у містечко свого імені Казанів магдебурзького права. Центр міста, ринок і ратуша були розміщені біля Успенської церкви. Проживання Мартина Казановського за межами Коршева, нищення села татарами та зміцнення тут сільськогосподарського фільварку і занепад ремесла не сприяло розвитку міста шляхтича Казановського.
Після смерті Мартина Казановського землі Коршева перейшли у феодально-шляхетські маєтки Тисменицького (Отинійського) ключа поспілостей Потоцьких: Миколи «Ведмежа лапа», а опісля Станіслава «Ревери», його сину Андрієві (1628—1692) та внукам Станіславу (1659—1683), Юзефу (1673—1751), Станіславу (1698—1760) та Вінценсу (1740—1825). У 1789 році в Коршеві було 665 жителів і 114 селянських господарств. Війтом села був Яків Ковінчук.
З 1825 року землі Коршева належали Кжечуновичам (Христофору, сину Зенону, його вдові Барбарі, а з 1904 року її племіннику Стаху). Кжечуновичі побудували в Коршеві будинок і садибу єдиного архітектурного садово-паркового ансамблю. У 1852 році у Коршеві було 119 господарств та 1300 жителів греко-католиків (українців).
З 1907 року Митрополит Андрій Шептицький викупив землі і господарку дідичів Кжечуновичів у Коршеві. Землі і ліс він віддав під парцеляцію, а будинок, господарський двір із городом — на громадські потреби «Просвіти» і «Сільського господаря».
28 вересня 1891 року у Коршеві зареєстровано москвофільську читальню товариства імені М. Качковського. При цій читальні під кінець століття засновано першу пайову сільську крамницю. Однак москвофільство в Коршеві не набуло широкого поширення.
Начальником громади (війтом) села Коршів у тому часі був Війтенко, а з початком століття Яків Лазаренко.