Степан Тимофійович Разін (відомий також як ; близько 1630, ст. Зимовійська або Черкаськ на Дону — або 1677, Москва) — ватажок повстання 1667—1671 років у Московському царстві. Батько Степана належав до козацької старшини Війська Донського; мати, швидше за все, була кримською татаркоюРазин // Большая российская энциклопедия: [в 35 т.] / гл. ред. Ю. С. Осипов. — М. : Большая российская энциклопедия, 2004—2017.; хрещеним батьком був військовий отаман Корнило Яковлєв.

Життєпис За поширеною версією Разін народився близько 1630 року в станиці Зимовійській на Дону, у родині заможного козака Тимофія Разі. Те, що та сама станиця через 100 років буде зазначена романівськими істориками як місце народження ще одного ватажка повстанців — Омеляна Пугачова, наводить на роздуми щодо достеменної вірності цих відомостей.

Зимовієць з Черкаська Зокрема, відразу ж у декількох піснях XVII століття батьківщиною Степана Разіна названо Черкаськ. Нібито версія про те, що Разін народився в Зимовійській станиці, була запущена німецьким істориком О. І. Рігельманом в 70-х роках XVIII століття.

Це був час, коли після придушення пугачовського повстання на Дону знищувалася будь-яка пам'ять про отамана. Його рідна станиця Зимовійська була перенесена на протилежний берег Дона і перейменована в Потьомкінську. Будинок, в якому народився Пугачов, був спалений. Намагаючись виправдати таку розправу царського уряду над донською станицею, під час створення «Історії або повіствування про донських козаків» О. І. Рігельман, буцімто, придумав історію, що в Зимовійській народився також й інший «злодій і боговідступник», тому станиця була цілком справедливо покарана Катериною II. Він знав, користуючись джерелами, про участь С. Разіна у Зимовій станиці (донці називали «зимовими станицями» посольства, що відправлялися на всю зиму до Москви за отриманням платні для Війська Донського). Участь у такому посольстві шанувалася у донців за особливу честь, а його учасники носили почесне прізвисько «зимовієць». Одним з таких зимовійців і був С. Разін. Тож О. І. Ригельман знайшов привід для обґрунтування своєї версії, приписавши Степана Тимофійовича до уродженців станиці Зимовійської.

Доктор історичних наук, професор Ростовського держуніверситету А. П. Пронштейн, аналізуючи на основі великої кількості документів історію виникнення донських козачих містечок в XVI—XVII століттях, писав: "До числа новопосталих до 1672 р. містечок відносяться Тішанскій, Перекопський, Ново-Григорівський, Старо-Григорівський, Нижній Чир, Кобилкін, Зимовійко… ". Таким чином, станиця Зимовійська виникла у 1672 році, і відомості про її існування до цього року цілком відсутні. Відповідно, Степан Разін, який народився близько 1630 р., походити зі станиці, яку було засновано лише у 1672 році, просто не міг.

Становлення отамана Батько Степана належав до козацької верхівки. Він був кумом з Корнилою Яковлєвим, майбутнім отаманом Війська Донського, що згодом змінив перестарілого Наума Васильєва, з яким Тимофій встиг побродити по Росії, бував у Москві. Тобто Корнило був хресним батьком Степана, тож офіційна версія, буцімто, саме він зрадив Степана і Фрола Разіних, залишивши пораненого в бою похресника з братом царським військам, не є достеменно вірною. Ніколи після такої ганьби не було б Яковлєву бути донським отаманом.

Степан був для свого часу освіченою людиною, знав 8 мов (у тому числі польську, татарську і калмицьку). Вперше згаданий в офіційних відомостях, як член козацького посольства до калмицького тайши. Є також письмове свідчення від 1650 р. про збори Тимофія Разіна і його сина Степана на прощу в Соловецький монастир. Проте цю подорож, швидше за все, було скасовано через смерть батька. Але у листопаді 1652 р. Разін все ж таки їздив на Соловки.

У 1658 р. знаходився серед донських козаків зі станиці Наума Васильєва, відправлених у Москву в Посольський приказ.

У 1662 р. Разін став отаманом та очолив військовий похід козаків на Перекоп проти кримчаків. Козацька рада («коло») дозволила С. Разіну набрати охочих людей для походу. До нього приєдналися 50 союзних калмиків, але основні сили Донського війська не брали участь у поході. У 1663 році на чолі загону з 500 козаків після набігу на кримські улуси розбив татар під Молочними Водами.

Кампанія закінчилася для них дуже вдало: козаки повернулися на Дон з багатою здобиччю та полоненими. За сміливість і відвагу Степан Разін став широко відомим на Дону.

Унікальним є прижиттєве зображення отамана на гравюрі у виданні Theatrum Europeum («Європейський огляд»), що являє собою ілюстрований часопис подій, гідних особливої ​​уваги освіченої й заможної публіки (друкована продукція в той час була дуже недешева). Журнал видавався понад сто років, з 1633 до 1738 рр. у Німеччині відомими у XVII столітті художниками-граверами швейцарського походження Маттеусом Меріаном (1593—1650 рр.) та його сином Маттеусом Меріаном-молодшим (1621—1687 рр.) та їхніми нащадками. Гравірований портрет Степана Разіна опубліковано на сторінках «Європейського огляду» у 1675 або 1676 році, тобто на самому початку повстання.

Страта рідного брата Як і старший брат, Фрол Разін пройшов суворий козацький вишкіл, змалку долучився до військового ремесла та бівуачного життя. Вважається одним зі станичних «молодців», у 1666 році вже потрапив до числа добірних козаків, яким довірено доставити в Москву відписку Війська Донського.

За офіційною версією, у 1665 році царський воєвода князь Ю. О. Долгорукий повісив старшого брата Разіних Івана «за самовільний відхід з козаками на Дон» з позицій під Києвом під час війни з Річчю Посполитою. Ця подія разом з усе сильнішими спробами позбавити козацтво завойованих вольностей мала значний вплив на волелюбного Разіна. Зокрема, на розправу над братом Разін, начебто, вказав, як на причину виступу на допитах у Земському наказі перед стратою у червні 1671 р.

Історик Олександр Кас, однак, вважає, що хронологічні терміни т. зв. «Повстання Разіна» були посунуті в російській історіографії на 10 років, наводячи «Записки…» голландського мандрівника Бальтазара Коєтта про події 1676 року:За думкою дослідника, це і є брат Разіна, зі страти якого, начебто, почалося повстання. "Згодом, коли треба було пересунути заколот Разіна на десять років назад, придумали іншого брата. Мовляв, було у Разіна два брати, одного стратили ще в 1666 році, і почався заколот. Другого стратили через 10 років після страти першого — саме його і бачив Койетт в травні 1676 року. Щоб виправдати п'ятирічні тримання брата Разіна в живих, придумали легенду про скарб. Мовляв, під час страти 1671 року Фрол Разін крикнув, що знає про скарб. Ну, його п'ять років в живих і протримали. Все випитували, де скарб захований. «Насправді залишати в живих брата Разіна було вкрай небезпечно — йшла війна з повстанцями, і було зовсім не до скарбів. В крайньому разі, Фрола потримали б на дибі кілька днів — він би все і видав… Тим більше надалі про таємничий скарб Разіна нам нічого не відомо», — пояснює О.Кас.

На користь цієї гіпотези свідчить те, що Коєтт у своїх записках свідчить також і про страту самого Разіна: «Після обіду ми виїхали в санях, щоб бачити голову і четвертовані останки трупа Стеньки Разіна, який перед тим повстав проти царя, а також голову молодика, якого Разін видавав за старшого царевича, або сина царя: цей останній, після прибуття сюди, також був страчений, а голова його була виставлена ​​на показ…». А ось хронологія подій у збережених щоденниках Койетта: Глава 26 (Вираз печалі з боку його превосходітельства з приводу смерті його царської величності), Глава 27 (Початок розбоїв Стеньки Разіна …). Тобто, ми чітко бачимо, що повстання Разіна та доля царевича Олексія, за записками Коєтта, пов'язані. Проте, хронологія ведення щоденника говорить про те, що сам Коєтт застав тільки початок бунту (страта Фрола Разіна) і спішно відступив.

Передумови повстання

Сучасні дослідники схиляються до думки, що історія подій, відомих нам, як «повстання Разіна», швидше за все, була сильно спотворена Романовими. Пильне вивчення документів того часу лише посилює цю підозру. Ключовий момент: справжніх документів з боку повстанців, практично не збереглося. Вважається, ніби їх вціліло всього 7 або 6, із застереженням, що тільки один з документів — оригінальний. Втім, оригінальність навіть цього «єдиного» вельми сумнівна. Те, що абсолютно всі відомості про так зване «повстання Разіна» дійшли до нас крізь фільтр царської канцелярії, підтверджує наступний факт. Виявляється, Романови створили навіть спеціальну «государеву зразкову» Грамоту (тобто зразок, що містить офіційну версію) повстання.

Офіційна версія тих подій, викладена в «зразковій грамоті» дуже наполегливо впроваджувалася протягом XVII—XVIII століть. Вона ж використовувалася і в численних оповіданнях іноземних послів, провели щось на зразок інструктажу. "В одній із грамот, яка названа «государевою зразковою», дається детальна офіційна версія разінських повстань… Місцевій владі наказано читати грамоту в наказовій хати всім людям «вголос і неодінажди».

За сучасним трактуванням, відоме «Повстання Разіна» було насправді масштабною війною між двома руськими державами, що утворилися після Великої Смути на початку XVII століття. Зазвичай вважається, що у 1613 році Михайло Романов став царем всієї Русі. Мабуть, це не зовсім так. Спочатку Романови об'єднали навколо Москви тільки територію колишньої Білої Русі й північну частину Волги — насамперед, Великий Новгород. Південна ж Русь, Сибір і навіть середня Волга утворили іншу, ординську державу зі столицями в Астрахані та Тобольську. Там були, мабуть, і свої царі, які за своїм походженням належали до старої Ординської династії.

Похід «за зипунами» Вважається, що Разін почав з того, що навесні 1667 року організував під своїм командуванням загін («ватагу») з 600 чоловік, який пійшов від Царицина вгору по Дону, захопив Яїцьке містечко, зробивши його своїм опорним пунктом. Втім, офіційна версія про те, що потім козаки під проводом Разіна пішли у грабіжницький похід на Волгу і Каспій «за зипунами», не звернувши уваги на «грізну заборону уряду Олексія Михайловича відстати від злодійства», сьогодні не витримує критики.

Уявити собі козацтво, яке ходить на персів по селянські кафтани дуже важко. За думкою Олександра Каса, «за зипунами» є трансформацією козацького кличу «За панами!». «Проте нам розповідають байку, мовляв, крикнув отаман: „Братики мої, ходімо зі мною на синє море зипуни добувати!“ і всі, кутаючись у рвані сорочки, вирішили, що кращої справи для них і не знайти, та за перськими сорочками вирушили. Невже козаки були настільки бідними, що одягнути себе не могли? Нісенітниця якась», — каже він.

Перський похід

Проте у 1667–1669 рр. разінці, дійсно, піддали спустошливому набігу Каспійське узбережжя від Дербента до Баку, розбивши флот іранського шаха. Похід на перські купецькі каравани у володіннях іранських Сефевідів виявився для козаків надзвичайно успішним: з багатою здобиччю і полоненими наприкінці серпня 1669 року вони повертаються на Дон. Про скарб Степана Разіна почали ходити легенди. Ще один момент його походу відображений в російській фольклорі — серед бранців була дочка менед-хана, що стає наложницею Степана. Легенда про те, що отаман пізніше її вбиває, викликає в істориків скепсис.

На зворотному шляху з багатою здобиччю струги Разіна зупинилися в усті Волги. Для переговорів з козаками виїхав помічник Астраханського воєводи князь Львов. Гарнізон Астрахані був приведений у бойову готовність. Козакам Разіна зачитали «государеву грамоту», що їм робиться прощення, якщо вони здадуть зброю, відпустять полонених і видадуть служивих людей, що перейшли до них під час походу. Разін погодився віддати тільки гармати та відпустити служивих астраханців, що самі побажають залишитися в місті.