Худоер Юсуфбекович Юсуфбеков (, 10 грудня 1928 кишлак Піш, Дарморахт, АОГБ, Таджицька АССР — 27 листопада 1990, Душанбе, Таджицький РСР, СРСР) — радянський учений, організатор науки на Памірі, видатний фахівець в галузі рослинництва, освоєння аридних гірських і високогірних територій, лугознавства, фітомеліорації, інтродукції рослин і пасовищного господарства, ботаніки, польовий дослідник-практик, педагог вищої школи, професор.
Розробив диференційовану по еколого-географічних районах і висотним поясам систему поліпшення кормових угідь Паміру і Алайської долини (1968), впровадив систему аридного кормовиробництва, запропонував методи обробітку корисних рослин в умовах Паміру (1972), розробив генеральний план реконструкції Памірського ботанічного саду (1970—1975), член-кореспондент АН Таджицької РСР (1968), доктор сільськогосподарських наук (1969), дійсний член — академік АН Таджицької РСР (1976), громадський і державний діяч, голова Ради по координації наукової діяльності Відділення біологічних наук АН Таджицької РСР і член Координаційної ради Відділення загальної біології АН СРСР (1987—1990 .
Біографія
Дитинство і початок наукової діяльності Худоер Юсуфбекович Юсуфбеков народився 10 грудня 1928 року в кишлаку Піш, Дарморахт, АОГБ, Таджицька АССР у сім'ї колгоспника-садівника. У 10 років втратив матір Заріфамо Шабдолову (1902—1939). Після закінчення семирічної школи в 1945—1946 роках працював в колгоспі і на будівництві автодороги. У 1949 році в Хорозі закінчив середню школу ім. Кірова. У вересні 1949 року вступив в Таджицький сільськогосподарський інститут, який закінчив в 1954 році отримавши кваліфікацію агронома. У студентські роки він виявив схильність до наукової роботи, активно беручи участь в роботі студентського наукового товариства агрономічного факультету.
Свою наукову діяльність X. Ю. Юсуфбеков почав в 1954 році в Памірському ботанічному саду, під керівництвом А. В. Гурського вів дослідження по закріпленню і освоєнню піщаних і галькових масивів в Ішкашимському районі, а також роботу з розвитку колекційних і виробничих розплідників Памірського ботанічного саду. У 1956 році X. Ю. Юсуфбеков заклав перші досліди по залуженню пустельних пасовищ на Західному Памірі.
Інститут ботаніки АН Таджицької РСР У 1957 році він вступив до очної аспірантури при Інституті ботаніки АН Таджицької РСР в м. Душанбе, де під керівництвом професора І. А. Цаценкіна (Москва, Всесоюзний інститут кормів ім. В. Р. Вільямса) продовжив дослідження по залуження пустельних гірських схилів Західного Паміру. Після закінчення аспірантури X. Ю. Юсуфбеков продовжує працювати в тому ж інституті молодшим науковим співробітником. Тут, поряд з дослідженнями на Памірі, він заклав перші досліди по поліпшенню пасовищ Центрального Таджикистану (Рангонтау, Кондар).
У ці роки їм були сформульовані і експериментально доведені методи створення високопродуктивних кормових угідь шляхом різного режиму поливу підсіву трав без порушення природної рослинності. Результати цих досліджень, впроваджені в колгоспне виробництво Шугнанського і Ішкашимського районів ГБАО на великих площах, стали основою кандидатської дисертації, захищеної їм в 1961 році.
Памірська біологічна станція Чечекти поблизу Мургаба — Східний Памір Директор Памірської біологічної станції АН Таджицької РСР У 1936 році САГУ організував в урочищі Чечекти (альтитуда 3860 м.) в районі річки Ак-Байтала, поблизу Мургаба, на Східному Памірі, памірські біологічну станцію — перша в світі високогірна біолого-сільськогосподарська наукова установаПамирская комплексная экспедиция, місця розташування Чечекти — висота 3860 м. Над рівнем моря поблизу Мургаба — Східний Памір, тут під його керівництвом на Памірської біостанції в 1964 році створено три лабораторії: фізіології і біохімії рослин; інтродукції рослин; експериментальної геоботаніки. Науково-дослідницька діяльність біостанції (початок прояв науково-організаторських здібностей X. Ю. Юсуфбекова) набувала комплексний характер, де поряд з проблемами екологічної фізіології і біохімії рослин, початок яким було покладено професором Заленським, подальший розвиток отримали дослідження з експериментальної геоботаніки, фітомеліорації, вивчення ґрунтів, мікроорганізмів, кліматології, а також питання рослинницької освоєння Східного Паміру (1962—1969), одночасно голова бюро Памірської бази и АН Таджицької РСР (1965—1969).
За роки його роботи значно зросла чисельність співробітників і обсяг науково-дослідних робіт, що зробило позитивний вплив на діяльність біостанції. Славні традиції біостанції, закладені Павлом Барановим, Іларією Райковою. Дореволюційний період досліджень природи Паміру пов'язаний з іменами зоологів і Миколою Сєверцовим, геологів і , ботаніків Ольги Федченко, , Сергія Коржинського, Миколи Вавилова і ін. Це були розрізнені експедиції ентузіастів-одинаків, за радянський же час вони змінилися планомірними дослідженнями. Для вивчення біологічних ресурсів Паміру і його освоєння в 1934 році під керівництвом Баранова і Райкової були створені перші науково-дослідні станції., Заленським і Станюковичем знайшли гідне продовження в діяльності Юсуфбекова: «У 1955 році почав свої роботи з фітомеліорації пасовищ Західного Паміру Х. Ю. Юсуфбеков, пізніше він охопив вивченням багато районів Східного Паміру і пасовища в Алайській долині (міжгірна западина в межах Паміро-Алайської гірської системи в Киргизстані). Він став гідним приймачем справи, розпочатої Райковою».
В період роботи на Памірській біостанції X. Ю. Юсуфбеков зміцнив матеріально-технічну базу біологічної станції вантажними автомашинами, лабораторним обладнанням, хімреактивами з метою поліпшення умов експедиційного дослідження Паміру і продовжував удосконалювати методи поліпшення пустельних і степових пасовищ Паміро-Алаю, вивчаючи структуру рослинності, топо-екологічні умови високогірних пасовищ в широкому географічному і висотному діапазоні. У результаті він розробив диференційовану по еколого-географічним районам і висотним поясам систему поліпшення кормових угідь Паміру і Алайської долини і виклав отримані дані у вигляді монографії, що вийшла в світ у 1968 році: «Експерименти, проведені в широкому висотному (2000—4100 м над р. м.) і географічному (Західний і Східний Памір, Алайська долина) діапазоні. Дослідження по випробуванню різних методів поліпшення кормових угідь супроводжувалися фітоценологічними, біохімічними, загальнобіологічними спостереженнями. Х. Юсуфбековим розроблена система ведення лугопасовищного господарства Паміру і Алайської долини, що дозволяє підвищити збір кормів з природних кормових угідь в кілька, іноді в десятки разів. Розкриті резерви виробництва кормів та намічені шляхи і прийоми їх використання в цілях зміцнення кормової бази тваринництва Горно-Бадахшанської автономної області».
У 1968 році X. Ю. Юсуфбеков обраний членом-кореспондентом АН Таджицької РСР.
У 1969 році монографія «Поліпшення пасовищ і сінокосів Паміру і Алайської долини» була представлена дисертацією (Москва, Всесоюзний інститут кормів ім. В. Р. Вільямса), яку X. Ю. Юсуфбеков успішно захистив і отримав вчений ступінь доктора сільськогосподарських наук: «Підсумком цих досліджень стала монографія Х. Ю. Юсуфбекова „Поліпшення пасовищ і сінокосів Паміру і Алайськой долини“, яка була високо оцінена вченими (як докторська дисертація, що була блискуче захищена автором) і практиками. Був знайдений диференційований, економічний і ефективний підхід до вирішення проблеми зимових кормів в умовах посушливого високогір'я. І сухість клімату, і складний рельєф, і бідність ґрунтів були подолані». .
Памірський біологічний інститут З розширенням і поглибленням досліджень на Памірській біологічній станції, зростанням наукових кадрів, для координації всіх досліджень з проблем аридного високогір'я, з урахуванням унікальних умов Паміру X. Ю. Юсуфбеков прийшов до висновку про необхідність організації біологічного інституту на Памірі. У 1969 році Х. Ю. Юсуфбеков об'єднав всі біологічні наукові установи Паміру — Памірська біологічна станція на Східному Памірі (3860 м над рівнем моря), Памірський ботанічний сад біля міста Хорог (2320 м над р. м.) і опорний пункт в Ішкашимі (2600 м над р. м.) в Памірський біологічний інститут, де він став першим директором (1969—1981). В даний час Памірський біологічний інститут носить ім'я свого засновника і практично творця (1992). У жовтні 1968 року президент АН СРСР Келдиш Мстислав Всеволодович прибув на Памір і відвідав Памірський ботанічний сад. Його супроводжували голова Ради Міністрів Таджицької РСР Абдулахад Кахаров, президент АН Таджицької РСР Мухамед Асімов і Перший секретар Гірничо-Бадахшанську обласного комітету КП Таджикистану . Х. Ю. Юсуфбеков докладно виклав високим гостям історію вивчення Паміру, розповів про природні ресурси, про проблеми, що потребують свого вирішення в області біології, сільського господарства і в підсумку, обґрунтувавши питання про необхідність створення біологічного інституту на Памірі, попросив підтримки а АН СРСР Келдиша в розгляді та вирішенні цього питання в Москві. Незабаром президент АН Таджицької РСР Асімов і Юсуфбеков були запрошені в Москву для участі в обговоренні питання про створення біологічного інституту. На спільному засіданні Президії АН СРСР і ДКНТ СРСР питання було вирішене позитивно..
На посаді директора інституту розкрилися його науково-організаторські здібності. Поряд з науковою роботою він вів і велику організаційну діяльність. Їм була визначена структура підрозділів інституту. Поряд з традиційними напрямками досліджень їм були розпочаті наукові роботи з зоології, генетики та селекції рослин, охорони природи.
У 1970—1975 роках Юсуфбеков розробив схему генерального плану розвитку Памірського ботанічного саду ім. А. В. Гурського. Для розвитку наукової бази, розширення ділянок ботанічного саду і заповідання типових біологічних об'єктів було отримано понад 600 га земельних угідь в околицях ботанічного саду. Крім того, до території саду приєднано 19 га поливних земель, на базі яких організовані експериментальні ділянки підрозділів інституту. За роки здійснення безпосереднього науково-організаторського керівництва X. Ю. Юсуфбекова тематикою досліджень Памірського ботанічного саду і лабораторії високогірного плодівництва — Альтітуда 2700—3500 м (з 1965 року), в 7 разів збільшилася площа колекційних рослин світової флори. Колекції рослин в саду розташовані по ботаніко-географічним принципом, зрошувана територія розбита на 5 флористичних відділів: Середньої Азії і Східної Азії, Європи і Кавказу, Північної Америки, Гімалаїв і Гіндукушу. Всередині відділів рослини розміщуються родовими комплексами з урахуванням екологічних особливостей видів. У відповідності із специфікою досліджень в саду були сформовані 3 групи: дендрології, кормових і лікарських рослин, квітникарства. Головним завданням Памірського ботанічного саду була інтродукція рослин, проводився обмін насінням високогірної флори і посадковим матеріалом зі 112 садами всередині країни — СРСР і 118 садами з 39 ботанічних центрів Європи — НДР, ФРН, Норвегії, Данії, Голландії, ЧССР, Північної Америки — Канади, США та ін. держави світу. У 1972 році побудована насосна станція, завдяки якій води р. Шахдарой підняті на висоту 180 м. Це дало можливість розширити зрошувані території з 22 до 118 га (на висоті 2140—2360 м) ботанічного саду більш ніж в 5 разів. Площа чотирьох флористичних відділів збільшилася в 2 — 4 рази. Побудовано дорожні і зрошувальні системи всередині саду, лабораторні та житлові корпуси інституту.