Історія Єрусалима в Середні віки — період в історії міста Єрусалим, що охоплює період від 395 року (розпаду Римської імперії) до кінця XVIII або початку XIX ст. Кінцева дата доволі умовна, оскільки різні дослідники її визначають на основі різних аргументів. Це пов'язано з тим, що європейська хронологія Середньовіччя не зовсім збігається з близькосхідною. Протягом цих століть містом володіли Візантійська імперія, Арабський і Фатімідський халіфати, Тулуніди, Іхшиди, Сельджуцька імперія, Держава Айюбідів, хорезмійці, Мамелюцький султанат, Османська імперія. Важливе місце розташування та релігійний статус міста спричинив постійну боротьбу за Єрусалим різних держав і народів, що загалом негативно вплинуло на розбудову та демографію міста. Лише після втручання в середині XIX ст. у справи Єрусалим європейських держав відбулася економічна та частково політична стабілізація.

Візантійський період Після смерті імператора Феодосія I 395 року відбувся розділ Римської імперії на Західну та Східну. Остання стала зватися Візантійською. Її правителі продовжили політику імператорів, які починаючи з Костянтина I Великого розпочали відбудову міста, яке після трьох повстань перетворилося на римський постійний військовий табір. Імператори розбудовували Єрусалим як християнське місто. Перш за все, було зведено Храм Гробу Господнього. Площа міста ледве досягало 0,5 км². Місто було складовою частиною провінції Палестина Пріма.

Значний вплив тут мали християнські священники на чолі із Єрусалимським патріархом. Водночас до корінного населення — євреїв — було негативне ставлення через побоювання влади щодо змови проти неї з огляду на попередні протистояння. До цього також додалася релігійна нетерпимість християн, що розглядали юдеїв як ворогів Ісуса Христа. Тому візантійські імператори не дозволяли зведення в Єрусалимі Третього Храму.

Кожен з імператорів намагався збудувати церкву або заснувати монастир в межах міста. Були відкриті богословські та іконописні школи, семінарії. Зокрема, саме тоді було споруджено перше комплексне архітектурне спорудження навколо похоронної печери Гробу Господнього, Голгофи, Каменя Помазання і вздовж всієї вулиці Віа Долороза. Тоді весь цей комплекс називався «Святі сади». На кожному святому місці було споруджено по храму, монастирю чи каплиці: монастирі на честь перших християнських мучеників і святих Старого Заповіту: пророка Іллі, Іоанна Хрестителя, св. Анни, св. Харлампа, св. Стефана, св. Якова, монастир Успіння Богородиці, монастир святих Костянтина і Олени, монастир Чесного Хреста тощо. Також був побудований комплексний монастир Святої Софії на Храмовій горі, де знаходився зруйнований Єрусалимський храм.

Водночас було відновлено укріплення навколо місто. У 440-х роках міські укріплення були ґрунтовно перебудовані, оскільки Єрусалим тоді був місцем заслання опальної імператриці Євдокії. Наприкінці VI ст. навколо міста була стіна з 6 брамами і 21 баштою.

Економічному розвитку Єрусалима сприяло вигідне розташування від Єгипту до Сирії, поруч з Аравійським півостровом, що сприяло відновленню торгівлі. Значний зиск приносили християнські та юдейські прочани з усієї Європи та Північної Африки.

Водночас євреї мешкали лише на околицях Єрусалим, їм було заборонено було з'являться безпосередньо в місті. Напруженні стосунки між євреями та візантійською адміністрацією призвели до того, що під час чергової війни Візантії з Сасанідською Персією юдеї підтримали останню. 614 року після 21-денної облоги перські війська на чолі із Шахрваразом і Шахіном захопили місто. Перське панування тривало до 628 року. В цей період містом керували перси та євреї, інше населення було вигнано або знищено.

У 628 році візантійські війська відвоювали Єрусалим. Спочатку для зміцнення влади в місті імператор Іраклій I видав розпорядження про прощення повсталих, але у 629 році під приводом відмови юдеїв хреститися розпочав їх переслідування.

Арабський період Послаблення Візантійської імперії у боротьбі з Персією, внутрішній соціальний та релігійний неспокій сприяв арабському вторгненню до Палестини і Сирії. 638 року війська Арабського халіфату взяли в облогу Єрусалим. Після нетривалої облоги Єрусалимський патріарх Софроній вручив ключі від міста халіфу Омару. Останній надав рівні права християнам, юдеям та мусульманам в Аль-Кудс (так було перейменовано Єрусалим). В цьому часу сюди повертаються євреї, але також зростає кількість арабського населення, християнське поступово починає зменшуватися внаслідок навернення в іслам та міграції.

Протягом наступних 50 років місто занепадає внаслідок відтоку ремісників та торгівців, які перебралися до Александрії в Єгипті або Дамаску. Лише починаючи з халіфа Абд аль-Маліка починається нова розбудова міста: зводяться мечеть Омара (перша будівля), Аль-Акса, Купол Скелі. Це сприяло зростанню кількості прочан-мусульман. Також халіфи з династії Омеядів відновили маршрути християн та юдеїв, сприяли економічному відродженню місто. Цю політику продовжили перші володарі з династії Аббасидів, які уклали договори з Франкськими імператорами щодо захисту християнських прочан.

В результаті у VIII ст. Єрусалим пережив нове відродження, став не лише торгівельно-ремісничим та релігійним центром, а місцем перебування вчених та поетів, поступаючись лише Дамаску, Багдаду і Каїру. Але становище християн поступово погіршувалося з огляду на постійні війни Арабського халіфату з Візантійською імперією. Та спроби Візантії за часів Македонської династії відвоювати Єрусалим виявилися марними. У IX році місто перетворюється на важливий центр караїмізму.

Єгипетський період У 836 році з утворення Держави Тулунідів Палестина разом з Єрусалимом увійшла до її складу. Хоча формально тулуніди підкорялися аббасидським халіфам, але фактично це була окрема держава. Єрусалим як важлива фортеця опинився на перетину інтересів різних володарів. В результаті починається поступовий занепад міста, оскільки тулуніди більше уваги приділяли розбудові єгипетських міст, насамперед Фустата (Каїра). Еміри дедалі більше утискали християн і юдеїв, надаючи перевагу мусульманам.

За часів Іхшидів починається поступово відродження міста. Цьому сприяло налагодження мирних стосунків з візантійською імперією та Аббасидським халіфатом. В результаті відновилися регулярні паломництва юдеїв, християн та мусульман. Було багато зроблено для встановлення соціального спокою, боротьби з грабіжниками в околицях.

В цей час тут працювали й мандрували географи Ібн-Хаукаль, аль-Істахрі, аль-Мукаддасі, що описують Єрусалим, як «найбільш родючу серед провінцій Палестини», а ль-Мукаддасі присвятив вихвалянню Єрусалима безліч сторінок в своїй монографії «Кращий поділ для пізнання кліматів».

Фатімідський період У 969 році династія Фатімідів встановила владу в Єгипті, а вже 974 року було підкорено Палестину і Єрусалим. На початку нові володарі намагалися зберігати внутрішній спокій, надавши усім громадам рівні права. Це було зроблено з огляду на те, що Фатіміди були ісмаїлітами (відгалуженням шиїзму), а мусульманське населення Єрусалима сповідувало сунізм. Тому Фатіміди були зацікавленні в позбавленні впливу останніх й отримання підтримки з боку інших релігійних громад.

Втім, навіть така терпимість та відновлення стабільності керування в житті міста мало що змінилося. Протягом X ст. Єрусалим ще зберігав статус важливого торгівельно-ремісничого і культурного центру Палестини. З часів халіфа аль-Хакіма (кінець 990-х років) починається нове переслідування християн, було зруйновано усі церкви і собори Єрусалима. Водночас значної шкоди околицям завдають напади карматів. У 1023—1025 роках епідемії та голод призвели до численних постань, що також охопили Єрусалим.

1027 року за наказом халіфа Алі аз-Захіра розпочалися роботи з відновлення Гробу Господнього, що тривали до 1036 року. 1033 року відбувся землетрус, що сильно пошкодив мечеть аль-Акса. У 1034—1036 роками за наказом аз-Захіра її було відновлено і повністю оновлено. Було зменшено кількість нефів: з 15 до 7. Аз-Захір побудував 4 аркади центрального залу і прохід, які натепер служать основою мечеті. Центральний прохід завширшки удвічі перевищував інші проходи і мав великий двосхилий дах, поверх якого було споруджено дерев'яний купол. Також було відновлено оборонні стіни навколо Єрусалима.

Протягом 1040-1050-х років робилися спроби з відродження міста, але цьому заважали внутрішній суперечки, селянські повстання, напади бедуїнів. Водночас тут активізувалися грузинські та вірменські християни, що споруджували власні монастирі та храми.

Сельджуцький період

У 1071 році сельджуцький емір Атсіз ібн Увак аль-Хорезмі захопив Єрусалим. 1073 року він перетворив його на столицю емірату, що підпорядковувався великим Сельджукам. Але спроби завоювати Єгипет виявилися невдалими. 1077 році у битві під Каїром Атсиз зазнав нищівної поразки. За його відсутності мешканці Єрусалима повстали і змусили сельджуцьку залогу сховатися в цитаделі. В результаті Атсиз знову взяв в облогу місто і, захопивши його знову, перебив близько 3 000 бунтівників.

У 1079 році Атсиза за рішенням султана Малік-шаха I було повалено, а правителем став Тутуш I. Останній передав управління містом Артуку, вирушивши до Дамаска. Новий період нестабільності почався в 1091 році, по смерті Артука, наступниками якого стали два його сина, — Сьокмен і Ільгазі. Спочатку вони дістали підтвердження прав на управління від тутуша, який став сирійським султаном. Його загибель у 1095 році призвела до розпаду Сирійського султанату Сельджукидів й початку боротьби за владу в Єрусалимі між Сьокменом та Ільгазі. Внаслідок цього Єрусалим кілька разів переходив від одного з них до іншого і назад до тих пір, поки в 1098 році Фатіміди зуміли відвоювати Єрусалим. Останні укріпили місто в переддень наступу хрестоносців, залишивши за межею міських стін гору Сіон і місто Давида.

Перший період хрестоносців

У 1099 році хрестоносці займають Єрусалим в ході Першого хрестового походу. Під час захоплення було практично знищено мусульманське та юдейське населення, а православні християни вигнані з міста. Єрусалим став столицею самостійного королівство. Також тут було засновано латинський патріархат, що підпорядковувався Папі Римському. Усі мечеті (насамперед аль-Акса і Купол Скелі) було перетворено на християнські храми. Починається зведення нових соборів за готичним зразком. Храм Гробу Господнього було перебудовано у вигляді величезної романської церкви. Загалом місто було перебудовано на європейський манер — через Єрусалим проходило 2 основні вулиці: з півночі на південь і зі сходу на захід. Укріплення становили цитаделі і 5 брам.

Водночас нові володарі стикнулися із значним зменшенням населення, чисельність якого не покривалося за рахунок пілігримів та мігрантів з західної Європи. Тому було прийнято закон, за яким особа, що утримувала власність протягом року, стає її власником. Водночас було повернуто до Єрусалима сирійських християн (халдеїв та сирійців). Одночасно влада заохочували інших християн селитися в Єрусалимі (коптів, несторіан, маронітів, яковітів, монофізитів). Щоб блокувати повернення мусульман і євреїв, Єрусалим було заселено італійцями, греками, болгарами, угорцями, грузинами, вірменами. В результаті протягом декількох років чисельність населення зросла до 30 тис. осіб. Основні квартали населяла франкська знать, почт єрусалимського короля, латинське духівництво. Іспанський мандрівник Веніамін Тудельський, що відвідав Єрусалим в 1173 році, описав його, як маленьке місто, повне яковітов, вірмен, греків і грузин. Близько 200 євреїв населяли частину міста під Вежею Давида.