Собібор (, ) — концентраційний табір, організований нацистами поруч з українським селом Собібір (сьогодні в Польщі), на сучасному польсько-українському кордоні. Околиці Собібору межують з північною частиною Волинської області, і прилягають зі заходу до нац. заповідника Шацькі озера. Він діяв з травня 1942 по жовтень 1943. Тут було вбито близько 250 тисяч євреїв. Окрім концтабірної, село Собібор зажило 1947 року ще й виселенську «славу» (виселення українців села в Україну відбулося з 21 на 22 травня 1947 року).

Концтабір Собібор відомий повстанням в'язнів — німці вибирали з полонених євреїв хороших шевців, кравців, ювелірів, столярів для підсобних робіт. А ті організували напад на адміністрацію концтабору і втечу з нього. Упійманих німці жорстоко покарали: живцем обливали бензином, палили і закопували в ями.

За час функціонування, у таборі загинуло від 90 000 до 250 000 осіб.In all, the Germans and their auxiliaries killed at least 167,000 people at Sobibor. http://www.ushmm.org/wlc/article.php?lang=en&ModuleId=10005192Yitzhak Arad Belzec, Sobibor, Treblinka: The Operation Reinhard Death Camps. Indiana University Press. 1987. ст. 80

Передісторія

В часи 2-ї Світової війни система концентраційних таборів в Німеччині набула нового вигляду. Якщо до військових дій (ще починаючи з 1933 року) це була система примусової праці чи методом впливу на інакомислячих та подавлення волі в частині верств німецького суспільства, то в часи війни вони перетворилися в суттєву структурну одиницю цих же військових компаній. Якщо в довоєнний період нацистський уряд вдавався до випадкових експериментів в німецькому суспільстві за допомогою концентраційних таборів (політично-репресійні, акція Т-4, перші спроби евтаназії, генні експерименти), то в часи військових кампаній німецький уряд отримав численний (майже необмежений) людський ресурс для своїх експериментів. Захоплені ідеями євгеніки та расової гігієни були як військова верхівка, так й медики чи політичні лідери. Тому на основі своїх «досліджень» німецький уряд почав впроваджувати в життя свої «напрацювання».

Одним з таких напрямків стало винищення етнічних груп чи жителів певної місцевості в системі концентраційних таборів, з метою безпосередньо заволодіти їх майном, а вже поготів ще й вдаючись до суспільно-етнічних експериментів. Поштовхом цьому стала 20 січня 1942 року Ванзейська конференція, яка стала апофеозом всієї пропагандистської машини щодо впровадження евтаназії та расових чисток на теренах Німеччини та захоплених територій. Її натхненниками були Рейнгард Гейдріх, Адольф Ейхманн, котрі своїм завзяттям на цій ниві захопили Адольфа Гітлера, який численними усними розпорядженнями спонукав своїх підлеглих втілити в життя ті расові ідеї. А вбивство в Чехії, одного з натхненників й ініціаторів «остаточного рішення єврейського питання» — начальника Головного управління імперської безпеки Рейнгарда Гейдріха прискорило весь цей процес. один з його послідовників та друзів — Оділо Глобочнік став «батьком» системи концентраційних таборів на території Польщі, і він був натхненником та став втілювачем операції Рейнгард (кодова назва державної програми Третього рейху по системному винищенню євреїв і циган та інших етнічних груп в генерал-губернаторстві Польща, а потім й за її межами).

Саме в ході операції Рейнгард було створено систему концентраційних таборів (як трудових, так й винищувально-трудових), коли на території Генеральної губернії були побудовані численні табори, починаючи від великих Аушвіц-Біркенау, Майданек, Треблінка й закінчуючи місцевими таборами-гетто майже в кожному містечку. А концентраційно-винищувальний табір Собібор був другим за ліком, який удостоїв своїми відвідинами сам Генріх Гіммлер й спеціалізувався, переважно, на винищенні єврейського населення: спочатку Польщі, а згодом й зі всієї Європи.

Розташування концентраційного табору

Концентраційний табір винищувального типу (теперішня назва — табір смерті) Собібор був розташований на сході Генеральної губернії поблизу колишнього українського (тепер польське) північно-волинського села Собібор () (тепер у Володавському повіті Люблінського воєводства на українському прикордонні).

Загалом сам концентраційний табір розташовувався поблизу села Собібор, яке лежало у східній частині Холмщини, неподалік від міста Холм — вздовж залізничної лінії на Володаву і лише за 5 кілометрів від річки Буг (по якій тепер проходить кордон між Польщею та Україною). Слід зазначити, що, при відправленні з рідних місць, цим «репатріантам» обіцялося перевезення на нові «землі заселення» і вказувалося, зокрема, що то буде на українській території.

Табір знаходився в межах селища, більше того, він стояв з протилежної сторони (навпроти) самої залізничної станції Собібор, а станційні фасадні будівлі (станція, будинок лісника та поштове відділення) вводили в оману, затишної сільської місцевості, усіх привезених майбутніх в'язнів концентраційного табору. Слід зазначити, що вся ця місцевість лежала подалі від насичених транспортних та людських потоків, цю болотисту та малозаселену територію перетинала залізнична гілка, яка теж вважалася покинутою, забутою, та використовувалася лише при випадкових перевезеннях лісу.

Структура концентраційного табору Табір Собібор входив до числа трьох концентраційно-винищувальних таборів, створених на догоду расовому експерименту Операція Рейнгард і всю свою історію пов'язував з так званим «вирішенням єврейського питання». Цей табір був другим за ліком (після Бельжецького) і споруджувався та експлуатувався за одними й тими ж схемами, визначеними в ході «операції Рейнгард». Загалом вважалося, що це було маленьке закрите робоче містечко, зі всіма притаманними йому елементами, лише з численними охоронно-каральними засобами, яке на практиці стало машиною зі знищення людей.

Побудова табору Табір у Собіборі було вирішено збудувати за аналогією з Белжецьким, який незадовго до того був відкритий. Тому частина управлінців були переведені до Собібору для ведення й цієї будови.

У перші місяці 1942 року над округою літав невеликий літак, кружляючи над селом, він робив топографічні знімки. А згодом, до станції прибув потяг, під орудою двох офіцерів СС: Ріхарда Томалли, які працював до цього в SS-Zentralbauleitung містечка Замостя, та Баурата Мозера (Baurath Moser) з Холма. Вони ходили навколо станції та по окрузі, роблячи свої виміри, і в кінцевому підсумку була вибрана місцина в лісі навпроти залізничної станції.

План-структура табору

Стандартний розпорядок в таборі

Історія табору Табір був створений у рамках операції «Рейнхард», ціль якої — масове винищення єврейського населення, що проживало на території так званого «генерал-губернаторства» (території Польщі і Галичини, окупованих Німеччиною). Згодом у табір привозили євреїв з інших окупованих країн: Литви, Нідерландів, Франції, Чехословаччини та СРСР.

Відкриття табору Табір був розташований у лісі поруч із платформою Собібор. Залізниця закінчувалася тупиком, це повинно було сприяти збереженню таємниці. Табір оточували чотири ряди колючого дроту висотою три метри. Між третім та четвертим рядами простір було заміновано. Між другим і третім ходили патрулі. Вдень і вночі на вишках, звідки було видно всю систему загороджень, несли патруль вартівники. Начальство табору і внутрішня охорона складалися з німців, охорону по периметру табору несла група колишніх радянських військовополонених солдатів, між ними й українських.

Кількість в'язнів В 1942 році в табір прибуло: * Прибуття ешелону mid-April 3rd May 5th May 6th May 7th May 7th May 8th May 8th May 9th May 9th May 10th May 12th May 12th May ? May * 12th — 15th May 13th — 14th May 14th — 15th May 15th May 15th — 16th May 18th May 21st — 23rd May 23rd May 25th — 30th May ? May ? May ? May ? May ? May ? May ? May 1st — 2nd June 2nd June June 6nd June 7th — 9th June 8th June 10th June 10th −13th June ? June ? June ? June ? June ? June ? June ? June ? June 29th June 24th July end of July 10th August 10th August 6th September 8th September 1st — 5th October 8th October 10th October 11th October ? October 22nd October 22nd — 30th October 23rd October 24th October 27th — 28th October 28th October 30th October ? October 2nd November 6th November 22nd December ? December* Прибули з: Krychów (labour camp) Komarów Opole Lubelskie Dęblin — Irena Ryki Józefów Baranów Końskowola Markuszów Łęczna Michów Opole Lubelskie Turobin Puławy Żółkiewka Gorzków Krasnystaw Izbica Zamość Siedliszcze Chełm Włodawa Chełm Łysobyki Wąwolnica Kraśniczyn Rudnik Wysokie Cyców Krasnystaw Hrubieszów Bełżec Dubienka Kraśniczyn Hrubieszów Grabowiec Uchanie B. Podlaska Cyców Sławatycze Dubeczno Olchowiec Pawłów Sawin Krzywowierzba Kraśniczyn Majdanek Włodawa Chełm Rejowiec Żółkiewka Ustrzyki Ryczywół Puchaczów Izbica Rejowiec Lubartów Wojsławice Siedliszcze Piaski / Izbica *) Łęczna Włodawa Chełm Hrubieszów Włodawa Bełżyce / Bychawa Izbica Chełm Staw Dubeczno* Кількість в'язнів 250 2000 2000 2500 2500 1270 1500 1580 1500 200 2500 2000 2000 2500 1000 2000 3400 400 5000 630 2300 1200 1500 500 500 ? ? 1000 ? ? 3049 1000 2670 800 500 1200 1650 3000 500 1000 ? ? ? ? ? ? 5000 hundreds of children 300 2000 1000 ? 69 150 1500 2400 3000 1200 500 5000 3000 5000 3000 2000 500 7000 1750 10000 800 650У 1943 році в табір прибуло:

Експлуатація табору та «продукція»

Табір поділявся на три основні частини — «підтабори», в кожного було своє, строго визначене призначення. В першому містився робочий табір (майстерні і житлові бараки). В іншому — перукарний барак і склади, де зберігали і сортували речі вбитих. У третьому знаходилися газові камери, де вмертвляли людей. На відміну від інших таборів смерті в газовій камері Собібору німці використовували не спеціальні отруйні речовини, а чадний газ. Для цієї мети у прибудові до газової камери було встановлено декілька старих танкових двигунів, при роботі яких виділявся чадний газ і подавався трубами в газову камеру.

Більшість в'язнів, що привозилися в табір, умертвляли того ж дня у газових камерах. Лише незначну частину залишали живими і використовували на різних роботах в таборі.

Протягом півтора року дії табору в ньому було вбито близько 250 000 євреїв.

Повстання

У таборі діяло підпілля, що планувало втечу в'язнів з робочого табору.

У вересні 1943-го серед привезених в робочий табір євреїв з Мінська, була група радянських військовополонених. Один з них, лейтенант Олександр Печерський, став організатором і керівником повстання.

14 жовтня 1943 року в'язні табору смерті здійняли повстання. Згідно з планом Печерського, в'язні повинні були таємно, по-одному ліквідувати есесівський персонал табору, а потім, заволодівши зброєю, що знаходилася на складі табору, перебити охорону. План вдався лише частково — повстанці змогли вбити 11 есесівців з персоналу табору, але заволодіти збройним складом не вдалося. Охорона відкрила вогонь по в'язнях і вони були змушені прориватися з табору через мінні поля. Їм вдалося перейти охорону і відійти в ліс.

З майже 550 в'язнів робочого табору 130 не брали участі в повстанні (залишилися в таборі), приблизно 80 загинули при втечі. Решті вдалося втекти. Ті, хто залишився в таборі, були вбиті німцями наступного дня.

У наступні два тижні після втечі німці влаштували справжнє полювання на втікачів, у якому брала участь німецька військова поліція. В ході пошуку було віднайдено 170 втікачів, усі вони були зразу ж розстріляні. На початку листопада 1943-го німці припинили активні пошуки.

Повстання в Собіборі виявилося єдиним вдалим концтабірним повстанням за всі роки Другої світової війни. Зразу після втечі в'язнів табір було закрито і стерто з лиця землі. На його місці німці засадили капустяне та картопляне поле.