Іва́н Костянти́нович Д́онич ( 20 січня 1952; Садова, Вінницька область) — український письменник, художник-живописець і графік, музикант, поет, прозаїк, гуморист. Член Національної спілки письменників України (з 2003 року), Член національної спілки художників України.
Життєпис Закінчив Тульчинське музичне училище, відділ керівників духових оркестрів (1971) в Вінницькій області та художній факультет Південноукраїнського національного педагогічного університету імені К. Д. Ушинського (1977) в Одесі.
Керував духовими оркестрами, хорами, ансамблями у селі Порик Вінницької області (1971—1976) та в селі Дослідницьке Київської області (1976—1998).
Іван учасник республіканських, міжнародних мистецьких виставок від 1983 року. Автор пейзажів, натюрмортів, ілюстрацій до книжок. Роботи зберігаються у Національному музеї Тараса Шевченка (Київ).
Творча спадщина Автор пейзажів, натюрмортів, ілюстрацій до книжок. В його доробку — 10 поетичних і прозових книжок.
Основні мистецькі твори:
живопис — «Весняний день» (1982); «Напровесні» (1987); «Осінь. Лавра» (1992); серії робіт: «Словацькі пейзажі» (1997); «Шевченківський край» (1998); «Осінь. Олександрія» (1998); «Седнівські мотиви» (2002); «Мальовничими стежками України» (2004).
Автор книг «Дверцята до раю» (2000); «Поцілунок Мадонни» (2001); «Мушу боротися» (2003); «Я малюю тобі музику» (2006); «Дихаєте тут…» (2008); «Голуб, який не злетів у небо» (2009); «Горохом по спині…» (2010); «Ой летіло помело» (2013); «Ні, ти щось показував!» (2015); «П'єса для чотирьох рук» (2017).
У творах Івана Донича висвітлене минуле й сучасне українського села, записує український фольклор.
Хобі та інтереси Іван Костянтинович грає на 32 музичних інструментах. Займається музикою з п'яти років. Влітку, в музеї народної архітектури і побуту України, біля с. Пирогів проводить майстер-класи з живопису, графіки, фольклору, гри на інструментах. Роботи зберігаються в багатьох приватних колекціях світу.
Цитати «- Поки їду на роботу, — розповідає Іван Костянтинович, — від „Лісової“ до Музею в Пирогові — тридцять портретів намалюю! А граю відколи себе пам'ятаю, народився ж бо в багатодітній (14 дітей!) родині військового капельмейстера. Вже з п'ятирічного віку грав у батьковому оркестрі, а шестикласником доводилося і керувати ним, підміняючи татка, і на сільських весіллях підробляти…».
Відзнаки
Лауреат літературно-мистецької премії імені Олександра Бойченка (1983); Лауреат літературної премії Остапа Вишні (2010); Дипломант Всеукраїнської програми «Золотий фонд нації».
Примітки