Групова динаміка — це система поведінкових та психологічних процесів, що відбуваються в рамках соціальної групи (внутрішньогрупова динаміка), або між соціальними групами (міжгрупова динаміка). Вивчення групової динаміки може бути корисним для розуміння поведінки прийняття рішень, відстеження поширення захворювань у суспільстві, створення ефективних терапевтичних методик, а також у зв'язку з появою та поширенням нових ідей та технологій. Групова динаміка лежить в основі розуміння расизму, сексизму та інших форм соціальних упереджень та дискримінації. Ці області застосування вивчаються в психології, соціології, антропології, політології, епідеміології, освіті, соціальній роботі, бізнесі та .

Три основних фактори, що впливають на згуртованість команди (працювати разом добре): фактори оточення, особистісні та лідерські.

Історія Історія групової динаміки (або групових процесів) має узгоджену основну посилку: «ціле більше, ніж сума його частин». Соціальна група — це сутність, що має властивості, які неможливо зрозуміти лише шляхом вивчення осіб, які складають групу. У 1924 році гештальт-психолог Макс Вертгеймер припустив: «Є такі сутності, де поведінка цілого не може бути виведена ні з його окремих елементів, ні з того, як ці елементи вкладаються разом; навпаки: властивості будь-якої частини визначаються внутрішніми структурними законами цілого» (Wertheimer, 1924, с. 7). (Це твердження залишається сумнівним, оскільки сучасні біологи та теоретики ігор шукають пояснення «структурних законів цілого» в термінах «способу об'єднання елементів»).

Як галузь вивчення, групова динаміка має коріння як в психології, так і в соціології. Вільгельм Вундт (1832—1920), визнаний як засновник експериментальної психології, мав особливий інтерес до психології громад, яким, на його думку, притаманні феномени (людська мова, звичаї та релігія), що неможливо описати шляхом вивчення індивідуумів. З соціологічного погляду, Еміль Дюркгейм (1858—1917), на якого вплинув Вундт, також визнавав колективні явища, такі як спільні знання. Серед інших провідних теоретиків — Гюстав Ле Бон (1841—1931), який вважав, що натовп має «расове несвідоме» з примітивними, агресивними та антисоціальними інстинктами, та Вільям Макдугалл, який вірив у «груповий розум», який має чітке існування, що породжується взаємодією індивідів. (Концепція колективної свідомості не є суттєвою для групової динаміки.)

Зрештою, соціальний психолог Курт Левін (1890—1947) придумав термін групової динаміки для опису позитивних та негативних сил всередині груп людей. У 1945 році він створив Науково-дослідний центр групової динаміки в Массачусетському технологічному інституті, першому інституті, спеціально призначеному для досліджень групової динаміки. Протягом своєї кар'єри Левін був зосереджений на тому, як дослідження групової динаміки може бути застосоване до реальних соціальних питань.

Все частіше в дослідженнях групової динаміки застосовуються принципи еволюційної психології. Оскільки соціальні середовища людей стали складнішими, вони досягли адаптації за допомогою групової динаміки, що сприяє виживанню. Прикладами є механізми, що мають справу зі статусом, взаємністю, виявленням шахраїв, остракізмом, альтруїзмом, груповим рішенням, лідерством та міжгруповими відносинами. Також, поєднання еволюційної теорії та теорії ігор використовується для пояснення розвитку та підтримки колективної поведінки між індивідами в групі.

Провідні теоретики

Гюстав Ле Бон Гюстав Ле Бон — французький соціальний психолог, чия новаторська праця «Психологія народів і мас» (1896) призвело до розвитку психології груп.

Вільям Макдугалл Британський психолог Вільям Макдугалл у своїй роботі «Груповий розум» (1920) досліджував динаміку груп різних розмірів та ступенів організації.

Зигмунд Фрейд У роботі «Психологія мас та аналіз людського Я» (1922) Зигмунд Фрейд обґрунтував своє попереднє викладення групової психології на основі роботи Ле Бона, але продовжував розвивати свою власну оригінальну теорію, пов'язану з тим, що він почав розробляти в роботі «Тотем і Табу». Теодор Адорно відтворив спробу Фрейда в 1951 році своєю роботою «Фрейдистська теорія та зразок фашистської пропаганди» і стверджував, що «це не є перебільшенням, якщо ми скажемо, що Фрейд, хоча він навряд чи був зацікавлений в політичній фазі проблеми, явно передбачав підйом і природу фашистських масових рухів у суто психологічних категоріях».Hammer, Espen Adorno and the political , pp.58-9

Якоб Леві Морено Якоб Леві Морено — психіатр, драматург, філософ і теоретик, який на початку 1930-х рр. запропонував термін «групова психотерапія» і був дуже впливовим в цей час.

Курт Левін Курт Левін (Kurt Lewin, 1943, 1948, 1951) зазвичай визначається як засновник руху для вивчення груп з наукових позицій. Він запропонував термін «групова динаміка» для опису того, як групи та індивіди діють і реагують на зміну обставин.

Вільям Шутц (William Schutz, 1958, 1966) розглядав міжособистісні стосунки як стадію розвитку, приєднання (я включений?), контроль (хто тут собака згори?) і прихильність (чи я належу сюди?). Шутц бачить групи, які вирішують кожне питання по черзі, щоб бути в змозі перейти до наступного етапу.

І навпаки, група, що потерпає, може перейти на більш ранній етап, якщо не в змозі розв'язати невирішені питання на сучасному етапі. Шуц розглядав групову динаміку як «міжособистісний потойбічний світ», групові процеси, які переважно є невидимими та невизнаними, як протилежність «змістовним» питанням, які номінально на порядку дня групових зустрічей.Schutz, W. (1958). FIRO: A Three-Dimensional Theory of Interpersonal Behavior. New York, NY: Rinehart.Schutz, W. (1966). The Interpersonal Underworld. (Updated version based on 1958 work). Palo Alto, CA: Science and Behavior Books.

Вільфред Біон Вільфред Біон (Wilfred Bion, 1961) вивчав групову динаміку з психоаналітичної точки зору, він стверджував, що на нього мав сильний вплив , у кого він працював у Лондонській університетській навчальній лікарні, а також ще одна ключова фігура в психоаналітичному русі Ернест Джонс. Він виявив кілька масових групових процесів, які спонукали групу як ціле приймати орієнтацію що, на його думку, перешкоджала здатності групи виконувати роботу, якою вона номінально займалась.Page 194 to 196, Irvin D. Yalom, The Theory and Practice of Group Psychotherapy, third edition, Basic Books (1985), hardback, Його досвід оприлюднюється в його опублікованих книгах, насамперед в роботі «Досвід в групах». продовжує розробляти та застосовувати теорію та практику, розроблені Біоном.

Брюс Такмен Брюс Такмен (Bruce Tuckman, 1965) запропонував чотириступеневу модель під назвою «Стадії розвитку груп за Такменом». У моделі Такмена вказується, що ідеальний процес прийняття рішень у групі повинен відбуватися в чотири етапи:

Формування (прикидатись, щоб мати успіх або ладити з іншими) Шторм, конфлікт (зняття бар'єра чемності та спроба братися за проблеми навіть у випадку нових спалахів роздратування) Нормування (звикання один до одного і розвиток довіри та продуктивності) Виконання (робота в групі зі спільною метою на високоефективній та кооперативній основі)

Токмен пізніше додав п'ятий етап до розпаду групи, яка називається «закриття». (Закриття також може називатися жалобою, тобто жалобою по закриттю групи). Ця модель стосується загальної картини групи, але, звичайно, люди в групі працюють по-різному. Якщо зберігається недовіра, група ніколи не зможе досягти навіть нормального рівня.

Морган Скотт Пек Морган Скотт Пек розробив етапи для більш масштабних груп (тобто спільнот), які схожі на етапи групового розвитку Такмена.Peck, M. S. (1987) The Different Drum: Community-Making and Peace.p. 95-103. Пек описує етапи спільноти як:

Псевдоспільнота Хаос Вакуум Справжня спільнота

На думку Пека, спільноти можуть відрізнятись від інших груп, з огляду на необхідність усунення бар'єрів для спілкування, щоб вони могли сформувати справжню спільноту. Приклади спільних бар'єрів: очікування та упередження; забобони; ідеологія, контрпродуктивні норми, теологія та роз'яснення; потреба лікувати, перетворювати, регулювати або вирішувати і потреба контролювати. Спільнота народжується, коли її члени досягають стадії «вакууму» або миру

Річард Хакмен Річард Хакмен розробив синтетичну дослідницьку модель для створення та управління робочими групами. Хакмен вважає, що групи успішні, коли вони задовольняють внутрішніх і зовнішніх клієнтів, розвивають можливості для виконання в майбутньому, і коли члени групи знаходять сенс та задоволення в групі. Хакман запропонував п'ять умов, які збільшують шанс, що групи будуть успішними.J. Richard Hackman (2002). Leading Teams: Setting the Stage for Great Performances. Harvard Business Press. Вони включають:

Бути справжньою командою: що випливає з наявності спільного завдання, чітких меж, які висвітлюють, хто знаходиться всередині або за межами групи, та стабільності членства в групі. Необхідний напрямок: що випливає з чіткої, складної та послідовної мети. Повноважна структура: що випливає з наявності завдань, які досить різноманітні, розміру групи, який не надто великий, талановитих членів групи, які мають принаймні помірну соціальну майстерність, та строгі норми, що визначають відповідну поведінку. Підтримуючий контекст: що виникає в групах, включених у більші групи (наприклад, компанії). У компаніях підтримуючий контекст включає в себе: а) системи винагород, які заохочують продуктивність та співпрацю (наприклад, групові нагороди, пов'язані з продуктивністю групи); б) освітню систему, яка розвиває навички учасників; в) інформаційну і матеріальну систему, яка забезпечує необхідну інформацію та необроблені матеріали (наприклад, комп'ютери). Коучинг експертів: який відбувається в рідкісних випадках, коли учасники групи відчувають, що їм потрібна допомога з завданнями чи міжособистісними питаннями. Хакман підкреслює, що багато лідерів команди є властолюбними і підривають групову ефективність.

Внутрішньогрупова динаміка Внутрішньогрупова динаміка (також називається ін-груповою, або зазвичай просто «груповою динамікою») є основними процесами, які породжуються сукупністю норм, ролей, відносин та спільних цілей, що характеризують певну соціальну групу. Приклади груп включають релігійні, політичні, військові та групи оточення, спортивні команди, робочі групи та терапевтичні групи. Серед членів групи існує стан взаємозалежності, через який на поведінку, ставлення, думки та досвід кожного члена колективно впливають інші члени групи. У багатьох галузях досліджень існує інтерес до розуміння того, як групова динаміка впливає на індивідуальну поведінку, ставлення та думку.

Динаміка конкретної групи залежить від того, як визначаються межі групи. Часто в рамках більш широко визначеної групи існують окремі підгрупи. Наприклад, можна визначити американських мешканців («американців») як групу, але також можна визначити більш конкретний набір жителів США (наприклад, «американці на півдні»). Для кожної з цих груп існує чітка динаміка, яку можна обговорювати. Примітно, що на цьому дуже широкому рівні вивчення групової динаміки схоже на вивчення культури. Наприклад, на півдні США існує групова динаміка, що підтримує культуру честі, яка пов'язана з нормами жорсткості, насильства, пов'язаного з честю та самообороною.

Формування групи