Ернест Пиддер (, 10 лютого 1879, Олександрівська волость Верроського повіту Ліфляндської губернії — , Таллінн, Естонія) — естонський військовий діяч, генерал-майор. Командир внутрішніх сил оборони Естонії «Кайтселійт» (1918—1919), начальник 2-ї дивізії Естонської Армії. Учасник звільнення північної Латвії (1919).
Біографія Народився 10 лютого 1879 року в Олександрівській волості Верроського повіту Ліфляндської губернії. У 1895 році закінчив Юр'ївську міську гімназію. 26 липня 1897 року вступив добровольцем до 104-й піхотного Устюзького полку Російської імператорської армії.
12 вересня 1898 року вступив до Віленського піхотного юнкерського училища, з якого випустився 18 серпня 1900 року підпоручиком у 107-й піхотний Троїцький полк. У 1904 році — в 123-му піхотному Козловському полку. Брав участь у Російсько-японській війні у складі 2-го Сибірського корпусу, був поранений. У 1905 році повернувся до свого полку. У 1906 році переведений до 32-го Східносибірського стрілецького полку. 2 грудня 1908 отримав звання штабскапітан.
На початку Першої світової війни — командир роти в 52-му Сибірському стрілецькому полку. 8 листопада 1914 підвищений до звання капітана. 14 листопада 1914 року поранений, перебував на лікуванні до лютого 1915 року. 25 лютого 1915 призначений командиром 3-го батальйону. При форсуванні річки Сан знову поранений. Повернувся до лав 20 вересня 1915 року, призначений командиром 4-го батальйону. 18 липня 1916 року контужений на ризькому фронті на річці Кекава й ушпиталений. 10 серпня 1916 року проведений ц підполковники. Повернувся до лав 22 жовтня 1916 року. 14 березня 1917 року знову призначений командиром 3-го батальйону.
1 липня 1917 року призначений командиром 47-го Сибірського стрілецького полку і 6 липня отримав чин полковника.
8 липня 1917 року переведений в 1-й Естонський полк помічником командира полку. 19 жовтня 1917 року призначений командиром Талліннського окремого батальйону, 30 жовтня переформованого у Талліннський естонський окремий полк (пізніше — 3-й Естонський полк). 9 грудня 1917 року призначений командиром 1-го Естонського полку. 12 березня 1918 року отримав звання генерал-майора Естонської армії.
14 квітня 1918 року демобілізований.
Під час перебування німецьких військ в Естонії — оперативний керівник Талліннської самооборони, організатор Кайтселійту, був заарештований. На початку Визвольної війни Естонії — командувач естонських сил в містах і повітах: Талліннському, Гар'ю, Ленемаа, Яарве; пізніше — командувач внутрішніх сил оборони (11 листопада 1918 — 4 квітня 1919 — очолював Кайтселійт).
23 грудня 1918 року верховне командування естонських сил передав генералу Йогану Лайдонеру. 29 травня 1919 року призначений командиром 3-ї дивізії.
Брав участь у визволенні північної Латвії від ландесвера, наприкінці 1919 року захищав Нарву.
1921—1926 — начальник 2-ї дивізії Естонської армії. Особисто брав участь у придушенні комуністичного повстання в грудні 1924 року. З 1926 року — член військової ради. Активний політик і громадський діяч Естонії. У 1932 році, внаслідок розвитку гангрени, переніс операцію на нозі.
Помер 24 червня 1932 року. Похований на Талліннському гарнізонному кладовищі.
Нагороди Російські ордени: Орден Святого Володимира 4-го ступеня з мечами і бантом. Орден Святої Анни 2-го ступеня з мечами. Орден Святої Анни 3-го ступеня з мечами і бантом. Орден Святої Анни 4-го ступеня з написом «За хоробрість». Орден Святого Станіслава 2-го ступеня з мечами. Орден Святого Станіслава 3-го ступеня з мечами і бантом.
Естонські ордени: Хрест Свободи 1-го класу 1-го ступеня (23.02.1920; Vabadusrist I liigi 1. järgu № 6). Орден Орлиного хреста 1-го класу (14.02.1929; Kotkaristi I klassi teenetemärk). Мечі до ордену Орлиного хреста 1-го класу (6.06.1930). Орден Естонського Червоного Хреста 1-го класу 2-го ступеня (7.02.1929; Punase Risti mälestusmärgi I järgu II aste). Орден Естонського Червоного Хреста 2-го класу 1-го ступеня (19.02.1927; Punase Risti mälestusmärgi II järgu I aste). Пам'ятний знак Естонського Червоного Хреста (22.02.1921; Punase Risti mälestusmärk).
Фінський орден Хреста Свободи 1-го класу.
Польський Хрест хоробрих.
Латвійські ордени: військовий орден Лачплесіса 2-го ступеня (LKOK nr.2 / 22 в 1924 р.). військовий орден Лачплесіса 3-го ступеня (LKOK nr.3 / 900 в 1921 р.).
Література Ernst Põdder. «Eesti rahvuslised väeosad». — Mälestused iseseisvuse võitluspäevilt. I köide. Revolutsioon ja okupatsioon 1917—1918. Eesti Ajakirjanikkude Liidu toimetusel Tallinnas: Rahvaülikool, 1927. (Uuendatud, osaliselt kärbitud, elulooliste andmete ja kommentaaridega varustatud trükk: Eesti eest I osa. Mälestused iseseisvuse võitluspäevilt. Revolutsioon ja okupatsioon 1917—1918. Kirjastus: Tammerraamat, 2013. ISBN 9789949482757) Karl August Hindrey. Kindral Ernst Põdder: landesvääri võitja. Eesti rahvuslikud suurmehed. 1. sari, nr 2. Tallinn: Kooperatiiv, 1935. (Ümbertrükk: [Tallinn]: Eesti Raamatuühing, .) Загальний список офіцерських чинів російської імператорської армії. Складено по 1-е січ. 1909. — СПб, 1909. — Стор. 401. В. І. Шайдіцький. На службі Батьківщини. — Сан Франциско, 1963. — Стор. 57, 87, 304. M. Kröönström. Eesti sõjaväe juhtivkoosseis Vabadussõjas 1918—1920. Tartu Ülikooli Kirjastus. 2008. — Стор. 220.
Посилання Ohvitseride andmekogu Vabadussõja kangelane kindral Põdder suri. dea.nlib.ee Postimees, 25. juuni 1932. Tallinna EVL auliige kindral E. Põdder maeti suurte auavaldustega. dea.nlib.ee Võitlus nr 12, 2. juuli 1932, lk 6. Eesti kindralid Vabadussõjas: 130 aastat kindral Ernst Põdderi ja Andres Larka sünnist. Kultuur ja Elu, nr 1/2009. Віленці в арміях Балтійських держав Eesti Vabadussõjalaste Liit
Кавалери військового ордена Лачплесіса Militaar.net (ест) Кайтселіт