Історія Рівного, міста та обласного центру Рівненської області України, охоплює період від першої письмової згадки в 1283 році й до наших днів, а також основні ранні дані про політичне становище та археологічні знахідки на території сучасного міста Рівного. Археологія
Основні відомості
Рівне — місто обласного значення в Україні, обласний центр Рівненської області, центр Рівненського району Рівненської області. Місто розташоване на річці Устя. У місті є три виші, два театри. Історико-краєзнавчий музей. Успенська дерев'яна церква (XVIII століття). Рівне відоме з 1283 року. Магдебурзьке право з 1492 року. Статус міста з 1939 року. У 1939—1991 роках місто називалося Ро́вно.
Походження назви Існує кілька версій походження назви міста: За однією з них Рівне стало Рівним через розташування на рівній низинній місцевості, в історичних документах місто також згадується як Рівненське, Рівне. Інша версія полягає в наявності навкруги поселення потужних оборонних ровів, заповнених водою, в середньовіччі, оскільки в минулі століття існувало навіть міське передмістя під назвою Зарова. У 1707 році Рівне описується в «Днівнику замітках князя Куракина» під ім'ям Ровное (польською мовою — РУВНЕ, українською — РІВНЕ). Дослідивши старі укріплення древнього рівенського замку він припускає, що фундаментальними захисними фортифікаціями стояли рови й вали, котрими була оточена ця фортеця в долині р. Устя. Словник Сташевського з 1959 року надає «Rowne» — ім'я це не показує рівне поле, як говорить Брікнер, але виділяє кінцівку «но» до назви Рів. Підкріпляється це так само й вимовою сієї назви місцевими селянами — Рівне, до Рівного і т. д. Є версія авторства Рівного від князя Острозького, який став власником начебто «сотого» населеного пункту, тобто стало «Рівно сто», проте, письмовими джерелами це не підтверджено.
Долітописні часи Археологічні знахідки доводять, що на території, де розкинулося Рівне, проживали люди в часи мідного віку (IV — III тисячоліття до н.е.), ранньої бронзи (кінець III — початок II тис. до н. е.), землеробські та скотарські племена. Було знайдено римські знахідки — щит, статуетки І — ІІ століть, — що свідчить про зв'язки місцевого населення з римськими провінціями. Проживало тут деякий час слов'янське плем'я древлян.
Палеоліт На околицях міста біля с. Бармаки, нині в межах міста, знаходиться пізньопалеолітична стоянка давньої людини (35 тис. до н. е.). На високому березі річки Горинь поблизу села Новий Двір, включеного до міської смуги, виявлені знахідки крем'яних знарядь доби палеоліту.
Неоліт На правому березі річки Устя, на південь від міського пляжу, біля Басівкутського водосховища, виявлено поселення найдавніших землеробів(друга половина V тис. до н. е.). Фрагменти глиняного посуду та вироби з кременю і кістки культури лінійно — стрічкової кераміки (4 500 років до н. е.) знайдені в районі вулиць Чорновола, Тополевої, Шкільної.
Енеоліт Біля Басівкутського водосховища, на правому березі річки Устя в урочищі «Пляж» досліджено поселення доби міді. На північній околиці с. Тютьковичі, нині в межах міста, поселення лендельської культури (IV тис. до н. е.). По вул. Степовій під час ґрунтових робіт було виявлено ґрунтове поховання малицької культури (IV—III тис. до н. е.). Знайдено глиняний посуд, крем'яну тесловидну сокиру та намисто з мушель. Поселення пізньотрипільської культури виявлені в районі урочища «Пляж» та в околицях колишнього с. Новий Двір. Знахідки виробів з кременю, кістки та фрагменти кераміки доби міді виявлено в районі вулиць Чорновола та С. Бандери.
Русь З кінця X століття територія Рівного в складі Володимирського князівства була в залежності від столичного Києва, з другої полонини XII — першої половини XIII століття, входила до складу т. зв. Погорини, яка кілька разів переходила з рук у руки київських та волинських князів.
Галицько-Волинська держава Рівне на східних рубежах свого князівства збудував волинський князь Володимир Василькович, племінник Данила Галицького.
З 1200 до 1340 року територія нинішнього міста належала до Галицько-Волинського князівства. Саме до цього періоду відноситься перша письмова згадка про Рівне — 1283 рік, коли під цим населеним пунктом відбулася битва польських та литовських військ. Перша відома писемна згадка про Рівне як про один з населених пунктів Галицько-Волинського князівства датована 1283 роком. Цей запис зроблений латинською мовою у польській хроніці «Рочнік капітульни Краковскі». Однак, останні розкопки можуть перетворити Рівне на стародавнє українське місто. Рівне на 250 років старше, про що стверджують місцеві археологи. Під час останніх досліджень місцеві науковці відшукали будівлі, керамічний посуд, залишки зброї й будівель, датованих X століттям .
Велике князівство Литовське Після розпаду цього князівства 1340 року територія нинішнього міста в складі волинських земель відійшла до Великого князівства Литовського. Адміністративна територія Волині була поділена на три староства. Територія нинішньої Рівненської області, а в її складі й Рівного, відійшла до Луцького староства. На початку XV століття Рівне згадується як село луцького землевласника Дичка.
У складі Речі Посполитої
У 1481 році за дочкою князя Несвицького Анастасією переходить Рівне до Гольшанських.
Найстародавніша архітектурна пам'ятка міста Рівного належить до XV століття Це Палац Любомирських (за прізвищем останніх власників). У 1461 році у Івашка Дичка Рівне купив волинський князь С. Несвицький, представник русько-литовської династії Гедиміновичів. Після його смерті в 1479 році вдова князя іменувала себе М. Рівненською. Вона побудувала на одному з річкових островів замок, і незабаром саме вона дістала для свого маєтку Магдебурзького права. Протягом XVI—XVII століть, переходячи з рук в руки, замок перебудовувався. У ньому по черзі княжило декілька родів — Острозьких, Замойських, Конецпольських, Валевських, а з 1723 року — Любомирських, які відновили замок, перетворивши його в розкішний палац, який понад двох століть був їхньою резиденцією.
У 1492 під час правління польського короля і великого князя Казимира Ягеллона місто отримує Магдебурзьке право, за яким воно зрівнялося з іншими містами, що мали своє самоврядування. Найдостойніші люди увійшли до складу міської ради. У місті був і свій лавницький (купецько-міщанський) суд, який розглядав карні та цивільні справи. З 1518 по 1621 місто перебувало у власності князів Острозьких.
Після Люблінської унії 1569 року Рівне разом з іншими українськими містами опинилося у складі Польщі як місто Луцького повіту, тобто, саме з 1569 року Рівне переходить від Литви до Польщі. У цьому ж 1569 році на місто зробили набіг татари, розграбували й спустошили його, спалили церкву і костел.
Місто знову відбудувалося, і в 1575 році у Рівному було 543 господи (дими, окремі сімейні господарства), а в 1606 році Анна Острозька відбудувала костел. Після спустошливих татарських набігів 1617-1619-х років від міста залишилося знову попелище, був спалений навіть замок.
У 1620 році місто Рівне, як придане Катерини Острозької, дісталося Томашу Замойському. У 1629 році в Рівному, відповідно до опису, було 505 господ, 10 вулиць, проживало понад 3 тис. осіб (у той час у Києві проживало близько 18 тис. осіб), але в 1640 році місто в черговий раз було спустошене татарами. У 1648 і в 1680 роках його зруйнували козацькі загони.
У 1667 в результаті Андрусівської угоди Рівне залишається під владою Речі Посполитої. У тому ж році в місті була епідемія чуми. У 1691 році місто було знищено під час пожежі. У 1706 в ході Російсько-шведської війни місто було захоплено військами Карла XII. Шведи пограбували кілька будинків.
1723 — Рівне переходить у власність польських шляхтичів Любомирських. Володарем Рівного стає Юрій (Єжи) Любомирський. У XVIII столітті князі Любомирські були найбагатшим магнатським родом на Волині, а часами й в цілій Польщі.
У середині XVIII століття Любомирський вважався найбагатшою людиною в Польщі й навіть боровся за королівську корону з С. А. Понятовським. Хто знає, як склалася б сучасна карта Центральної Європи, якби він не програв цю боротьбу Станіславу-Августу, при якому Річ Посполита була розділена між Австрією, Прусією і Росією. Новий власник міста Юзеф Любомирський продовжив перебудову замку, остаточно перетворивши його в чудовий палац. З Італії був запрошений художник Вілляні, що прикрасив фресками стіни та софіти, а художник Лукашевич виконав портрети тутешніх князів. Був очищений і заглиблений ставок, в палацовому саду з'явилися кам'яні статуї, каруселі, майданчики для ігор і розваг.
У 1792 році в Рівному побував національний герой Польщі генерал Тадеуш Косцюшко, який приїздив до тодішньої господині рівненського палацу Людвіги Любомирської, в яку він був у юності закоханий.
У 1775 році почалося будівництво костьолу, а незабаром місто отримало привілеї на проведення 4-х тижневої ярмарки.
Російська імперія З 1793 року Рівне стає повітовим містом Волинського намісництва, а з 1797 року — губернії. До складу Рівненського повіту тоді входили ряди, волостей: Березнівська, Висоцька, Вирівська, Деражненська, Дубровицька, Дядьковицька, Клеванська, Костопільська. Кустинська, Любиковицька, Межиріцька, Немовицька, Рівненська, Селищанська, Степанська, Стидинська, Тучинська. У новоствореному повіті урядові посади займали переважно росіяни, проводилась широка русифікація краю.
У 1837 році біля палацу Любомирських розпочалося будівництво гімназичного корпусу.
У Рівненській гімназії в 1844—1845 роках працював видатний український історик, письменник і громадсько-політичний діяч Микола Костомаров, а в 1866—1871 роках в ній навчався письменник-гуманіст Володимир Короленко.
У 1857 році через місто пролягали шосейні дороги Київ-Брест, а в 1873 році — залізниця між цими містами.
У 1906 році в місті з'явився перший музей. У 1906 році музей було створено у Рівному, на це вказує, зокрема, інформація, вміщена в «Ілюстрованому путівнику по Волині» Мечислава Орловича (Луцьк, 1929). Його фундатором був професор римського права В. Океницький. Подібно до городоцького, він мав чотири відділи: археологічний, етнографічний, нумізматичний та природничий, пізніше створено відділ старовинних книг, гравюр, рукописів. Однак, у часі І світової війни музейні колекції були майже повністю втрачені, а сам 78-річний В. З. Океницький загинув у 1918 році.
У 1912 році почала діяти перша електростанція.
Під час Першої світової війни Рівне протягом тривалого часу було прифронтовим містом. У 1916 році перед наступом російських військ його відвідали імператор Микола II та генерал О. Брусилов. Цікавим були й випадки першого застосування дирижаблів. Цеппелін LZ 39 у грудні 1915 року бомбив Рівне, але отримав значні пошкодження. Згодом авіасудну довелося здійснити аварійну посадку у Луцьку.
Українська революція У роки боротьби українського народу за свою незалежність (1917–1920 роки) рівняни пережили чимало горя. Місто переходило з рук у руки. Його жителі зазнали немало лиха від польських, російських, німецьких окупаційних режимів. Будівлі міста нерідко охоплювали пожежі. Як по всій Україні у 1917 році, так і в Рівному встановилося двовладдя Української Центральної Ради та російського Тимчасового уряду.
У 1917—1918 роках у Рівному працювала повітова народна рада, яку очолював І. Коваленко, головою міської управи був Федір Сумневич. Рівне як повітовий центр входило до складу Волинської губернії. 4 березня 1918 року згідно із «Законом про новий територіально-адміністративний поділ України» Рівне мало стати центром однієї з 30 земель України — Погориння, до складу якої мали увійти Рівненський, Острозький, Заславський, Кременецький, південна частина Дубенського і західна частина Старокостянівського повітів. Проте цей поділ не було втілено в життя у зв'язку з подіями воєнного часу.