Швейцарія під час як Першої, так і Другої світової війни займала позицію збройного нейтралітету, що вимагало від країни особливої напруги внутрішніх сил і проведення великої дипломатичної роботи.

Нейтралітет Швейцарії в Першій світовій війні З моменту початку війни в серпні 1914 року у Швейцарії була проведена мобілізація, яка дозволила поставити під рушницю близько 250 000 осіб в стройових і 200 000 осіб у допоміжних частинах. Отже, швейцарці мали підставу вважати свої кордони прикритими практично протягом всієї війни і не побоюватися перенесення бойових дій на свою територію.

При цьому основним районом зосередження військ була межа з Францією. Після вступу у війну в 1915 році Італії деякі війська були сконцентровані також і на італійському кордоні. Швейцарія з її 70 % німецькомовного населення симпатизувала Центральним державам, і кордон з Німеччиною був прикритий військами в найменшій мірі.

Як тільки стало ясно, що ні Антанта, ні Центральні держави порушувати нейтралітет Швейцарії не мають наміру, чисельність військ на кордоні стала поступово знижуватися, і до листопада 1916 року досягла 38 000 осіб.

У той же час навіть така кількість відмобілізованих створювала певну напругу в економіці і соціальній сфері. Військовослужбовці втрачали платню, яку вони отримували на колишніх робочих місцях, що призводило до зростання невдоволення населення. Через страйки до кінця війни швейцарська армія знизила кількість призваних до своїх лав до 12 500 осіб.

У ході війни найбільше інцидентів з перетинами кордону Швейцарії воюючими сторонами (близько 1000 разів) припали на район перевалу Пассо Стельвіо (; ) у Східних Альпах, де відбувалися зіткнення між італійськими та австрійськими військами. Однак, з часом все ж таки вдалося укласти тристоронню угоду, в якій домовилися не вести бойових дій в безпосередній близькості до швейцарської території.

Між світовими війнами

Духовна національна оборона

У післявоєнні роки, особливо з середини 1930-х, відбувалася поступова зміна акцентів Швейцарії щодо своєї безпеки від зовнішньої загрози.

Великою мірою це пояснювалося появою і розвитком фашизму і націонал-соціалізму в сусідніх Італії та Німеччині.

Втім, спочатку ці нові політичні рухи ще викликали симпатії у деякої частини швейцарців: в 1932 році Вільгельм Густлофф організував в Давосі швейцарське відділення НСДАП, члени швейцарського уряду Філіп Еттер (католицька консервативна партія) і Марсель Пілі Голаз (радикальна партія) відкрито проявляли прихильність до націоналістичних ідей, і навіть командувач швейцарської армії генерал Анрі Гізан в 1934 році висловив своє захоплення італійським диктатором Муссоліні, який «знав, як об'єднати всі сили нації»History of Switzerland. Conservative Concepts of Leadership vs. Nazism .

Багато високопоставлених військових перебували також в пронацистських організаціях Schweizerischer Vaterländischer Verband (SVV), Eidgenössische Sammlung та інших (надалі всі вони були заборонені).

Вже під час війни близько 2200 швейцарських громадянСтаття The Swiss volunteers, who fought for nazi Germany на сайті worldradio.ch служили добровольцями в вермахті і СС.

Однак з часом прояви тоталітаризму, переслідування євреїв і відверто експансіоністська зовнішня політика сусідів відштовхнули від себе симпатії швейцарців, які мали багатовіковуДив. Історія Швейцарського союзу демократію і федералістську державу.

Мало того, недовірливих до Frontists (співчуваючим нацистам) ставало навіть більше, ніж до комуністів і взагалі до «лівих»: частка голосів, відданих соціал-демократичній партії на парламентських виборах, зросла з 25,9 % в 1939 році до 28,6 % в 1943 році.

Після аншлюсу саме газети Швейцарії стали єдиною німецькомовною трибуною для громадської критики нацистської ідеології, а засноване в 1931 році в Швейцарії Національне Громадське радіо своїми передачами являло певну противагу пропаганді Геббельса.

Наприкінці 1930-х років не тільки емігранти і швейцарські інтелектуали, а й більшість населення Швейцарії були критично налаштовані стосовно нацистської Німеччини. Крім усього, це також спричинило підвищення загального інтересу до національних цінностей Швейцарії, а також до готовності їх захищати від будь-яких зазіхань ззовні.

Для позначення цього громадського руху в Швейцарії був прийнятий термін духовна національна оборонаHistory of Switzerland. «Spiritual Defense» .

Духовна оборона включала приблизно 40 різних громадських асоціацій. Їхня діяльність була спрямована на популяризацію в суспільстві традиційних цінностей Швейцарії і її державного устрою (федералізм, рівноправність, толерантність, багатопартійність), а також багатства її культури.

Плани іноземних держав щодо Швейцарії Після нападу Німеччини на Польщу 1 вересня 1939 року в Західній Європі почалася «дивна війна». Двома днями пізніше, 3 вересня 1939 року, Англія і Франція оголосили війну Німеччині, але активних бойових дій між супротивними сторонами не велося.

Однак, розробляючи плани ведення війни на 1940 рік, головнокомандувач збройними силами Франції генерал Гамелен виходив з припущення, що Німеччина могла б завдати удару по англо-французьких військах на півночі або на півдні, діючи через Бельгію чи Швейцарію.

З огляду на це, французьке командування пропонувало ввести франко-англійські війська до Бельгії і Швейцарії, включити бельгійську і швейцарську армії до складу союзних сил і створити міцну оборону на віддалених від французького кордону рубежахM. Gamelin. Servir, t. III, p. 229—236).

З іншого боку, вже після капітуляції Франції Вермахт розробив свій план вторгнення до Швейцарії. З ряду причин терміни початку цієї операції кілька разів переносилися, і врешті-решт вторгнення так і не відбулося, хоча в усній традиції зберігся вислів, який нібито існував серед німецьких солдатів: Ми візьмемо Швейцарію, цього маленького їжатця, дорогою додому!

Оцінюючи стан сил противника в той період, швейцарський генерал Ойген Бірхер писав, що німцям для того, щоб дійти до Берна, цілком вистачило б одного танкового полкуEdgar Bonjour, Neutralität, Bd. IV, 1970, p. 379.

Початок війни. Озброєний нейтралітет

Мобілізація збройних сил Швейцарії Армія Швейцарії мала міліційну систему комплектування: практично все доросле чоловіче населення країни регулярно закликалося на короткострокові військові збори, а в разі війни протягом двох діб могло бути повністю відмобілізоване.

Така швидкість була обумовлена як невеликими розмірами країни (від 150 км до 300 км), так і правилом, за яким легке стрілецьке озброєння зберігалося не в арсеналах, а у швейцарців вдома.

2 вересня 1939 року в країні почалася мобілізація і вже 4 вересня чисельність збройних сил була доведена до 430 000 осіб.

У початковому періоді Другої світової війни Швейцарія володіла такими збройними силами: Сухопутні війська в складі трьох армійських корпусів (надалі — п'яти корпусів), однієї окремої дивізії і декількох окремих підрозділів. З цих сил три піхотні бригади мали додатково по одній танковій роті в складі восьми легких танків LTH чехословацького виробництва. Крім цих 24 танків, на озброєнні були чотири британські танки Light Tank Model +1934 і два французькі FT-17. У роки війни у Швейцарії намагалися організувати виробництво бронетехніки власними силами, але дві створені САУ, NK I і NK II, не вийшли за стадію прототипів. Військово-повітряні сили в складі трьох авіаполків, що мали на озброєнні закуплені в Німеччині винищувачі Bf.109 D (10 одиниць), Bf.109 E (80 одиниць), а також вироблялися в Швейцарії за ліцензією французькі Morane-Saulnier MS.406 (84 літаки). Крім того, як винищувачі-бомбардувальники могли бути використані застарілі французькі Dewoitine D.27 (88 одиниць) і EKW C-35 (80 одиниць) власної розробкиІнформація сайту Schweiz1940.ch . Війська протиповітряної оборони в складі восьми батальйонів, що мали на озброєнні 20-мм автомати (36 одиниць) і 75-мм зенітні гармати (8 одиниць). В останні дні листопада 1939 року ця кількість збільшилася до 131 автомата і 23 зенітних гарматІнформація сайту Schweiz1940.ch .

З огляду на досвід мобілізації часів Першої світової війни, що призвела до певного соціального напруження, уряд країни ухвалив рішення виплачувати компенсацію всім мобілізованим військовослужбовцям в розмірі 80 % від попереднього заробіткуІнформація сайту Britannica.com.

Бойові зіткнення в повітрі в 1940 році. План «Танненбаум» До середини 1940 року обстановка на кордоні була порівняно спокійна. Однак 10 травня 1940 року почалося вторгнення вермахту до Франції, і різко зросла кількість порушень повітряного кордону Швейцарії французькими і німецькими літаками. До того ж, якщо до травня 1940 року швейцарські винищувачі не зустрічали опору, випроваджуючи порушників зі своєї території або примушуючи їх до посадки, то з початком активних бойових дій на землі німецькі льотчики стали поводитися більш агресивно в повітрі.

4 червня 1940 року швейцарські ВПС збивають два німецькі Bf.110Jan J. Safarik: Air Aces Home Page . В цей же день самотній He.111 виманює 12 швейцарських винищувачів на територію Франції, де вони потрапляють під удар 28 німецьких винищувачів Bf.110 C з II. / ZG1. Однак швейцарці в бою, що зав'язався, втративши один свій літак, зуміли підбити два винищувачі і бомбардувальник противника, після чого повернулися в свій повітряний простірХронологія подій на сайті Schweiz1940.ch .

5 червня 1940 року німецький уряд передає Швейцарії ноту протесту щодо цього інциденту, а 8 червня 1940 року в якості відповіді був організований наліт групи бомбардувальників He-111 Н (KG1) при супроводі вже 32 Bf.110 C (з II. / ZG76) на швейцарську територію. Після атаки на патрульний C-35 швейцарці підіймають в повітря 12 Bf.109 E, і, втративши один літак, збивають три винищувачі Люфтваффе.

Після цього в бесіді з журналістами Гітлер висловлює особисту стурбованість цими льотними пригодами. Особливо засмутило фюрера те, що німецькі літаки знищувалися технікою, побудованою в Німеччині.

16 червня 1940 року 10 німецьких диверсантів безуспішно намагаються провести акцію на одному зі швейцарських аеродромів.

17 червня 1940 року Франція припиняє опір, і в цей же день підрозділи 29-ї піхотної дивізії Вермахту виходять на швейцарський кордон в районі Ду (Doubs). Швейцарські льотчики отримують наказ не атакувати порушників, якщо вони йдуть менш ніж трьома літаками.

Однак 19 червня Швейцарія отримує другу дипломатичну ноту щодо сутичок, що сталися, в якій міститься вже відкрита погроза: Уряд Рейху не має наміру більше витрачати слова, але буде захищати німецькі інтереси іншими способами, якщо подібні події відбудуться в майбутньому. Після цього Головнокомандувач Збройними силами Швейцарії видає наказ, який забороняє перехоплення будь-яких літаків над територією Швейцарії, і в той же день Оперативний наказ № 10, який передбачає розгортання швейцарських військ для відбиття можливого нападу з боку Німеччини та Італії.

З іншого боку, 26 липня 1940 року командуванням сухопутних сил Німеччини був прийнятий план операції «Танненбаум», згідно з яким 12-та армія генерал-фельдмаршала Вільгельма Ліста силами одного гірськострілецького і трьох піхотних корпусів повинна була здійснити захоплення Швейцарії протягом 2-3 днів: У «день ікс», встановлений ОКХ, 12-та армія повинна перейти швейцарський кордон на широкому фронті, розгромити протиставлені німецьким військам швейцарські сили, якнайшвидше захопити столицю Берн і його індустріальний район, центр військової промисловості в районі Золотурна, Люцерн і індустріальний цюрихський район, а потім захопити інші райони сфери німецьких інтересів.

Національний Редут