Андреа Ріта Дворкін (англ. Andrea Rita Dworkin, 26 вересня 1946 — 9 квітня 2005 ) — американська радикальна феміністка і письменниця, широко відома критикою порнографії як тісно пов'язаної зі зґвалтуваннями, проституцією та іншими формами насильства проти жінок.
Почавши громадську діяльність в 1960-х в антивоєнному і анархістському рухах, а також переживши проституцію, Дворкін стала радикальною феміністкою і опублікувала 10 книг з теорії і практики радикального фемінізму.
Наприкінці 1970-х і 1980-х прославилась як речниця феміністського , а її праці про порнографію та сексуальність, зокрема, «» (1981) та «» (1987), привернули увагу американської громадськості.
Дворкін аналізувала порнографію з феміністської точки зору, працювала з рухом «Жінки проти порнографії» та Ліндою Борімен. Згідно з аналізом Дворкін, індустрія порнографії базується на тому, щоб перетворити жінок на об'єкти для чоловічого насильства. З Дворкін розробила законодавчий підхід для заборони порнографії і позовної практики проти порнографістів за нанесені збитки, заснований на громадянських правах (а не на боротьбі з непристойністю).
Життєпис
Ранні роки Андреа Дворкін народилася в Камдені, штат Нью-Джерсі, в родині Гаррі Дворкіна (онук російського єврея, який втік з Росії в 15 років, щоб уникнути військової служби) і Сильвії Шпігель (дитина єврейських емігрантів з Угорщини). Андреа мала молодшого брата, Марка. Її батько був учителем і відданим соціалістом, що, за її думкою, суттєво вплинуло на її пристрасть до соціальної справедливості. Стосунки Андреа з матір'ю були напруженими, але пізніше Дворкін писала про те, як віра її матері у легалізацію засобів контрацепції та легальні аборти, «задовго до того, як це стало шанованою у суспільстві ідеєю», надихнула її пізніший активізм.
Хоча в її єврейській родині у багатьох аспектах домінувала пам'ять про Голокост, Дворкін згадує своє дитинство як щасливе, котре, однак, закінчилося для неї у віці дев'яти років, коли невідомий чоловік намагався розбестити її в кінотеатрі. Коли Дворкін було 10, її сім'я переїхала до передмістя Черрі Гілл (Cherry Hill), штат Нью-Джерсі (у той час відомий як Делавер (Delaware Township)). Переїзд вона пізніше описувала так: «почувалася, наче викрадена прибульцями й відправлена у виправну колонію». У шостому класі адміністрація нової школи покарала Андреа за відмову співати пісню «Тиха ніч» (як єврейка, вона заперечувала проти примусу співати християнські релігійні пісні у школі). Дворкін говорила, що «вона, можливо, стала б рабином», якби це дозволялося жінкам у той час, і вона «вподобала б» вивчання Талмуду.Вінсент, Нора , Секс, любов і політика: Андреа Дворкін , у Нью-Йорк Прес , вип. 11, №. 5, 4–10 лютого 1998 р., С. 42, col. 1 (основний заголовок і субтитри можуть бути в будь-якому порядку, на ідентифікатор , стор. ).
Дворкін почала писати вірші й прозу в шостому класі.; Приблизно тоді ж зацікавилася проблематикою абортів і вагалася, стати адвокаткою чи письменницею. Вибрала письменництво, бо могла «займатися цим у кімнаті самотужки» і «ніхто не міг зупинити мене».Обидві цитати: Вінсент, Нора, Секс, любов і політика , цит. cit. , стор. 42, col. 4. У старших класах жадібно читала, заохочувана батьками. Особливо на Дворкін вплинули Рембо, Бодлер, Генрі Міллер, Достоєвський, Гевара й поети-бітники, особливо Аллен Гінзберг, а також «обожнювані найбільше» Жан Жене, Персі Біші Шеллі і Лорд Байрон.Вінсент, Нора, секс, любов і політика , цит. cit. , стор. 42, col. 4 (цитуючи інтерв'юера Вінсента). Дворкін закінчила школу (зараз це Cherry Hill High School West) в 1964 році.Штраус, Роберт. "50-та зустріч середньої школи і покоління, яке слід слідувати" , Нью-Йорк Таймс , 19 вересня 2014 року. Доступно 29 жовтня 2018 року. "Сьогодні місце для проїзду зайнято готелем Crowne Plaza, де на Worthingtons, близько 100 колишніх однокласників, що зібралися в останню суботню ніч на 50-й з'їзді випускного класу вищої школи Cherry Hill ..... На дошці "In Memory" з 54 іншими померлими однокласниками був Андреа Дворкін, відомий її твори проти порнографії. "
Коледж і початок активістської діяльності У 1965 році, під час навчання у Беннінгтон-коледжі, Дворкін заарештували під час протесту проти війни у В'єтнамі й відправили до Нью-Йоркської жіночої в'язниці (New York Women's House of Detention). Тюремні лікарі провели їй внутрішній огляд настільки грубо, що вона кілька днів мала через це кровотечу. Дворкін виступила публічно і дала свідчення перед судом присяжних. Висвітлення її справи відбувалося у національних та міжнародних ЗМІ. Суд присяжних відмовився зробити обвинувальний висновок у справі, але свідчення Дворкін сприяли суспільному обуренню з приводу жорстокого поводження з ув'язненими. В'язниця New York Women's House of Detention була закрита через сім років.
Невдовзі після свідчення Дворкін залишила коледж Беннінгтон і на лайнері Castel Felice попрямувала до Греції, де продовжувала писати. Вона мандрувала із Парижу до Афін на Східному Експресі, а згодом жила і писала на острові Крит, де створила серію віршів «(В'єтнамські) Варіації» («(Vietnam) Variations»), збірку віршів і віршів прозою, які видала під назвою «Дитина» («Child»), і роман «Записки про хлопця, що горить» («Notes on Burning Boyfriend») у стилі, близькому до магічного реалізму (посилання до Нормана Моррісона, пацифіста, що вчинив самоспалення на знак протесту проти війни у В'єтнамі). Також Дворкін написала кілька віршів і діалогів, які надрукувала після повернення до США у книзі під назвою «Morning Hair».
Згодом Дворкін повернулася в коледж Беннінгтон і протягом двох років продовжувала вивчати літературу та брати участь у кампаніях проти студентського кодексу, за контрацепцію на території університету, за легалізацію абортів та проти війни у В'єтнамі. У 1968 здобула бакалаврський ступінь з літератури.
Нідерланди: домашнє насильство і проституція Після закінчення коледжу Дворкін поїхала до Амстердаму, щоб узяти інтерв'ю у голландських анархістів з контркультурного руху Прово (Provo). З одним з них, Cornelius (Iwan) Dirk de Bruin, вона одружилася.Дворкін, Андреа. Колекція відеозаписів Андреа Дворкін, 1981–1998 рр. (Включно): допомога в пошуку (Кембридж, Бібліотека ім. Артура і Елізабет Шлезингер з історії жінок в Америці, Інститут перспективних досліджень ім. Лют. 2009 р.) , Доступ до якого отримав 18 жовтня 2018 року. Незабаром після одруження чоловік почав жорстоко поводитися з Дворкін: бив її руками, ногами й дерев'яною балкою, припалював сигаретами, бив головою об підлогу до втрати свідомості.;
Дворкін опинилася у безпорадному стані: без грошей, часто без даху над головою, за тисячі кілометрів від сім'ї, пізніше відзначивши: «Я часто жила життям утікачки, проте це було найбезпорадніше життя постраждалої жінки, яка мала втекти востаннє, незалежно від того, що вийде». Деякий час Дворкін була вимушена заробляти проституцією. Феміністка й емігрантка Рікі Абрамс прихистила Дворкін у своєму будинку і допомагала їй знайти місця для проживання на яхтах і покинутих будівлях. Дворкін намагалася заробити, щоб повернутися до США.
Абрамс познайомила Дворкін з ранніми роботами радикальних феміністок США, і та захопилася працями Кейт Міллетт, Діалектикою статі Шуламіт Фаєрстоун та Робін Морган. Дворкін та Абрамс почали разом працювати над радикально-феміністським текстом про мізогінію, включно із закінченою чернеткою глави щодо порнографічного контркультурного журналу Suck, яка була опублікована групою експатріантів у Нідерландах.
Пізніше Дворкін писала, що врешті-решт погодилася допомогти з контрабандою портфеля героїну через митницю в обмін на 1000 доларів і квиток на літак, думаючи, що якщо все пройде успішно, вона зможе повернутися додому з квитком і грошима, а якщо її спіймають, втече від знущань колишнього чоловіка, хоч би й потрапивши до в'язниці. Хоча контрабандна угода скасувалася, чоловік, який обіцяв Дворкін гроші, все одно купив їй квиток, і вона повернулася до США у 1972 році.;
Перш ніж поїхати з Амстердаму, Дворкін обговорила з Абрамс свій нідерландський досвід, виникнення феміністського руху і почату разом книгу, домовившись, що Дворкін допише книгу (яка згодом дістала назву ) і опублікує її, діставшись США. У спогадах Дворкін розповідає, що під час цієї бесіди вона поклялася присвятити своє життя феміністському руху.
Нью-Йорк, радикальний фемрух
У Нью-Йорку Дворкін знову організовувала антивоєнні акції, брала участь у демонстраціях за права лесбійок і проти апартеїду в Південній Африці. Феміністська поетка Мюрієль Рукізер (Muriel Rukeyser) найняла її у помічниці (пізніше Дворкін казала: «Я була найгіршою помічницею в історії світу. Але Мюріель не гнала мене, бо вірила в мене як в письменницю»). Дворкін також приєдналася до феміністської групи підвищення обізнаності і незабаром залучилася до радикальної феміністської організації, зосереджуючись на кампаніях, що боролися з насильством проти жінок. Окрім письменництва та активізму, Дворкін здобула славу як доповідачка, переважно на заходах, організованих місцевими фемгрупами. Вона стала добре відомою завдяки пристрасним, безкомпромісним виступам, які викликали сильні почуття як у прихильників, так і у критиків, і надихала аудиторію до дій (наприклад, промова Дворкін на першому марші в листопаді 1978 р. Midwest Regional Conference of the National Organization for Changing Men (нині Національна організація чоловіків проти сексизму) під назвою «I Want a Twenty-Four Hour Truce During Which There Is No Rape».
У 1977 році Дворкін залучилася до Жіночого інституту свободи преси (Women's Institute for Freedom of the Press, WIFP).
Егалітарне партнерство У 1974 Дворкін познайомилася з профеміністом, письменником і активістом Джоном Столтенбергом у Гринвіч-Вілледж, коли вони обидвоє пішли із поетичних читань через мізогінність зачитуваних творів. Вони стали близькими друзями й згодом стали жити разом. Столтенберг написав серію радикально-феміністських книг і статей про маскулінність. Хоча Дворкін публічно написала «Я люблю Джона серцем і душею», а Столтенберг описав Дворкін як «любов свого життя», вона продовжувала публічно ідентифікувати себе як лесбійку, а він себе — як гея. Столтенберг, розповідаючи про здивування, що їхні стосунки викликали у пресі, підсумував їх так: «Таким чином я публічно стверджую такі найпростіші факти: так, я та Андреа живемо разом і любимо одне одного, ми партнери, і одночасно ми відкриті лесбійка та гей».
Дворкін і Столтенберг одружилися у 1998 р. Після смерті Дворкін Столтенберг сказав: «Ми ніколи нікому не говорили про те, що одружені, бо люди помилково це витлумачують, як «О, то тепер ця жінка — його власність». Ми просто не хотіли подібних нісенітниць».
Пізніші роки У 1992 р. The New York Times Book Review (щотижевий додаток до Нью-Йорк таймс) опублікував розгорнутий лист Дворкін, в якому вона описує джерела своєї палкої ненависті до проституції та порнографії («серійно продукованої технологізованої проституції»), переповідаючи свій досвід насильницького огляду в'язничними лікарями та побиття у першому шлюбі й багатьма іншими чоловіками.
Дворкін виступила категоричною опоненткою президента Білла Клінтона під час скандалу із Монікою Левінскі. Вона також висловила підтримку Полі Джонс і Хуаніті Броддрік.Кендіс Джексон. Їх життя: жінки, спрямовані на машину Клінтона. Торранс, Каліфорнія: Видавництво World Ahead Publishing. стор. 240.