Респу́бліка Ке́нія () — держава на сході Африки, яка межує на півночі з Південним Суданом і Ефіопією, на сході з Сомалі, на південному заході з Танзанією, на заході з Угандою, на південному сході омивається Індійським океаном. Охоплюючи територію км², Кенія посідає 47-ме місце у світі за площею та 22-ге в Африці. Столиця і найбільше місто — Найробі.
Природа
Межує з Ефіопією на півночі, Сомалі на сході, Танзанією на південному заході, Угандою на заході і Південним Суданом на північному заході. З південного сходу омивається Індійським океаном. Майже посередині країни проходить екватор.
Клімат У Кенії переважає субекваторіальний тип клімату. Найспекотніше і найпосушливіше місце Кенії — північно-східне плоскогір'я і околиці озера Туркана. У лютому — березні денні температури досягають +36…+38 °C, а нічні опускаються до +24…+26 °C. У липні — серпні вдень повітря прогрівається до +32…+34 °C, а вночі охолоджується до +22…+24 °C.
На Центральному нагір'ї температура повітря сильно залежить від висоти місцевості. Наприклад, у столиці країни, яка розташована на висоті 1800 м над рівнем моря, у січні вдень відзначається близько +25 °C, а вночі — близько +12 °C, у липні — +21 і +11 градусів відповідно.
На великих висотах у нічні години нерідкі заморозки, а найвища точка країни — гора Кенія — покрита снігом цілий рік. На узбережжі клімат м'якіший. У січні вдень повітря прогрівається до +29…+31 °C, а вночі охолоджується до +22…+24 °C, у липні денні температури повітря досягають +26…+28 °C, а нічні — +21…+23 °C.
Протягом року в Кенії відзначається два сезони дощів: яскраво виражений — з березня по червень, і менш виражений — з жовтня по грудень. Найбільше дощів випадає на півдні узбережжя Індійського океану і на заході країни (на східних схилах Центрального нагір'я). У цих регіонах відзначається до 1500 мм опадів на рік. На крайньому північному сході країни випадає до 500 мм опадів на рік, а в північно-західній частині країни, поблизу озера Туркана — до 200 мм опадів на рік.
Національні парки та заповідники Кенії Самбуру () Найробі () Масаї Мара (Maasai Mara National Reserve). Межує з національним парком Серенгеті (), Танзанія. Названа на честь корінних мешканців цих місць — народу маса́ї. Парк «Озеро Накуру» ()
Всього в Кенії налічується близько 59 національних заповідників і парків.
Історія
Стародавні часи Територія Кенії, на думку багатьох вчених, входить в область, яка стала прабатьківщиною людства. Там, на східному узбережжі озера Туркана, виявлені знаряддя праці та рештки предків людей, що жили близько 3 млн років тому.
Значно пізніше територія Кенії була заселена людьми, близькими за своїми рисами до нинішньої ефіопської раси. Також там жили племена койсанських (нині південноафриканського) расового типу. Пізніше з заходу прийшли негроїдні бантумовні племена, предки сучасних покомо, суахілі та міджікенда.
У VII—VIII ст. на узбережжі Кенії почали утворюватися торгові центри суахілі (Ламу, Манда, Малінді, Момбаса та ін.) Вони займалися посередницькою торгівлею між внутрішніми районами Африки з Індією та Аравією. З Африки вивозили залізо, золото, слонову кістку, ріг носорога, рабів, а ввозили металеву зброю, ремісничі вироби, тканини.
Середньовіччя У 1498 році до узбережжя Кенії прибули кораблі португальської експедиції під командуванням Васко да Гами, що шукала морський шлях в Індію. На початку XVI століття португальці захопили багаті портові міста на узбережжі Кенії, щоб використовувати їх, як проміжні пункти на шляху до Індії.
Однак, у середині XVII ст. правителі султанату Оман стали виганяти португальців з Кенії. До 1699 року оманський імам Султан ібн Сейф остаточно заволодів Момбасою і вигнав португальців з усього узбережжя. Правителі Оман, а поставили при владі своїх намісників з місцевих мешканців, які претендували на арабське походження.
XIX століття До початку XIX ст. основою економіки Кенії стала работоргівля. Один з головних шляхів арабських работорговців у Східній Африці пролягав з Момбаси в африканську державу Ванга.
На початку XIX ст. в Момбасі виникли сепаратистські тенденції — суахілійська династія Мазруі прагнула до незалежності від султанів Занзібара й до встановлення свого панування над всім узбережжям Східної Африки.
У 1824 році Мазруі взяли британський протекторат над Момбаса. Однак це їм не допомогло. У 1828 році султан Занзібару відправив до Момбаси флот і розгромив війська Мазруі. Війна тривала до 1837 року, закінчилася перемогою султана Занзібару. Усі члени родини Мазруі були відправлені як раби в Оман.
З 1846 року в Кенії з'явилися християнські місіонери, спочатку на узбережжі, а потім і в глибинних районах.
З 1870-х років Східна Африка стала об'єктом суперництва між європейськими державами, в першу чергу Британії і Німеччини. У 1886 році вони уклали угоду про розподіл Східної Африки, за яким територія нинішньої Кенії увійшла в британську сферу впливу.
У 1890 р. Британія та Німеччина уклали так званий Занзібарський договір, за яким англійці віддали Німеччині острів Гельголанд біля її північного узбережжя, визнали права Німеччини на Танганьїку (материкову частина сучасної Танзанії), а натомість отримали права на Кенію і острів Занзібар.
З 1890 р. англійці почали інтенсивно освоювати родючі землі у внутрішніх районах Кенії, засновуючи «білу» поселенську колонію. Вже в 1897−1901 роках була побудована залізниця і лінія зв'язку від Момбаси до озера Вікторія. Англійці-поселенці створювали великі плантаційні господарства, у тому числі для виробництва експортних культур — чаю, кава, сизалю. Британці створювали підприємства з переробки сільгосппродукції, виробництва споживчих товарів, інфраструктуру тощо.
XX століття На початку XX ст. активізувалася імміграція англійців до Кенії. У 1902 році в адміністративному центрі Східно-африканського протекторату, Найробі, британські поселенці створили першу громадську організацію — Асоціацію колоністів. У 1906 році при британському губернаторові було сформовано дві ради — Виконавчу і Законодавчу, в які входили тільки білі.
З XX ст. на узбережжі Кенії став поширюватися іслам.
У 1907 році, розпорядженням британського губернатора, в Кенії було заборонено рабовласництво, що традиційно практикувалося в місцевих африканських племенах.
У роки Першої світової війни британська влада мобілізувала в армію близько 200 тисяч кенійців, в основному як носії військових вантажів, однак кілька тисяч з них (у складі Королівського корпусу африканських стрільців) взяли безпосередню участь у бойових діях проти німецьких військ у Східній Африці.
З 1927 року до Законодавчої ради увійшли обрані представники арабів та азійців (в основному з Південної Азії), корінні жителі отримали перше місце в Законодавчій раді тільки в 1944 році.
У жовтні 1952 в Кенії спалахнуло повстання «мау-мау», з вимогою відібрати майно білих і віддати його місцевим. У повстанні брали участь в основному племена кікую, ембу, міру. За деякими оцінками, партизанська армія мау-мау доходила до 30 або навіть 50 тисяч бійців. Цю армію очолив 32-річний Дедан Вачіурі Кіматі з племені кікую. Він мав досвід служби в британській армії.
Партизани мау-мау, озброєні стрілецькою зброєю, а також списами, луками та ножами, нападали на місцеві поліцейські ділянки, вбивали місцевих, які працювали на британців, грабували і спалювали фермерські господарства англійських поселенців.
У 1956 році партизани мау-мау були розгромлені, більшість їхніх командирів вбито або взято в полон, у тому числі і головнокомандувач Кіматі, який був страчений.
Кенія одержала незалежність від Великої Британії в 1964 році. Прем'єр-міністром і президентом став Джомо Кеніатта. Після його смерті в 1978 його місце зайняв віце-президент Даніель Арап Моі. У 1991-92 роках були великі виступи народу за демократичніший уряд.
Політична система 27 серпня 2010 р. набула чинності Конституція, схвалена на референдумі 4 серпня 2010 р. До цього діяла Конституція 1963 року, яка була прийнята у зв'язку з отриманням свободи від Великої Британії. Нова конституція обмежує деякі повноваження президента, розширює громадянські права, сприяє проведенню земельної реформи.
Виконавча влада Глава держави — президент, який обирається загальним прямим голосуванням терміном на 5 років і може бути переобраний ще раз. Вибори президента проводяться одночасно з парламентськими виборами. Головнокомандувач Збройними силами. У разі недієздатності або смерті президента його функції переходять до віце-президента на З-місячний термін, протягом якого в країні мають бути проведені президентські вибори.
Нинішній Президент Кенії — Вільям Руто. Обраний на загальних виборах у серпні 2022 року.
Прем'єр-міністр Республіки Кенія очолює уряд (посада введена в 2008 році).
Законодавча влада Законодавча влада складається з:
Верхня палата — Сенат Кожен з 47 округів має сенатора, якого обирають. Попередньо узгоджена кількість сенаторів — 60. Розглядає процес імпічменту Президента.
Нижня палата — Національна Асамблея Більшість членів Національної Асамблеї обираються прямим голосуванням.
Кожна окружна асамблея обирає депутата-жінку, що гарантує щонайменше 47 жінок серед депутатів. Національної Асамблеї. Запланована кількість депутатів — 347. Голосуванням ініціює процес розслідування діяльності та імпічменту Президента. Окружні асамблеї та виконавча влада. Країна поділяється приблизно на 47 округів, які співвідносні з теперішніми округами. Кожен округ має виконавчий орган, котрий очолює губернатор округа, обраний прямим голосуванням. Кожен округ має окружну асамблею, членами якої обирають представників муніципалітетів усієї країни.
Судова влада
Судова система складається з верховних суддів, суддів та інших працівників. Судами вищої інстанції є Верховний Суд, Апеляційний Суд, Високий Суд.
Верховний Суд — найвищий судовий орган, що складається з головного судді, заступника головного судді та п'яти інших суддів. Цей суд розглядає апеляції з Апеляційного та Конституційного судів. Він також є найвищою інстанцією в процесі імпічменту Президента.
Апеляційний Суд — розглядає апеляції з Високого Суду і за дорученням Парламенту. Він складається щонайменше з 12 суддів та очолюється президентом, призначеним верховним суддею. Незалежна Комісія з судових справ скликається для участі в процесі призначення суддів. Вони подають список суддів Президенту на затвердження (ця стаття буде введена до дії після перехідного періоду).
Комісія складається з: Суддя Верховного Суду — обирається членами Верховного Суду, очолює комісію; Суддя Апеляційного Суду — обирається членами Апеляційного суду, очолює комісію; Генеральний прокурор; Два адвокати, жінка й чоловік, кожен з яких має принаймні 15 років досвіду, висунені уповноваженим органом, що відповідає за професійну діяльність адвокатів; Одна особа, висунена Комісією з державної служби; Генеральний прокурор: Призначається Президентом за ухвалення Національної Асамблеї; Перебуває на посаді не більше одного терміну тривалістю в 6 років.
Зовнішня політика Кенія має тісні зв'язки зі своїми сусідами, які розмовляють суахілі, у регіоні Великих африканських озер. Відносини з Угандою та Танзанією міцні: три нації співпрацюють у напрямку економічної та соціальної інтеграції шляхом спільного членства у Східноафриканському співтоваристві.
Відносини з Сомалі історично були напруженими, проте існувала певна військова координація проти повстанців-ісламістів. Кенія має добрі стосунки зі Сполученим Королівством.
Економіка Три чверті працівників у Кенії зайняті в сільському господарстві. Культивуються чай, кава, кукурудза, зернові, цукрова тростина, фрукти, овочі. М'ясо-молочне тваринництво, також розводяться свині й кури.
Промисловість — у невеликих кількостях виробляються споживчі товари (батарейки, тканини, мило, сигарети), переробка сільгосппродукції. З колоніальних часів збереглося кілька нафтопереробних підприємств, виробництво цементу, судноремонтні майстерні.