Райхсбрюке

Райхсбрюке ( — "Імперський міст", офіційно Йоганн-Нестрой-брюке ()) — один із найвідоміших мостів Відня. Він перетинає річку Дунай, острів Донауінзель і річку Новий Дунай та сполучає між собою віденські райони Леопольдштадт і Донауштадт; міст починається на площі Мексикоплатц () на вулиці Гандельскай (район Леопольдштадт) і тягнеться на північний схід до району Donau City та Віденського міжнародного центру.

Сучасний Райхсбрюке був відкритий у 1980 році — це третій міст, що перетинає Дунай на тій самій осі та носить цю назву. Перший міст Райхсбрюке (також відомий як Міст кронпринца Рудольфа () та за проєктною назвою Райхсштрасенбрюке ()), залізний перемичковий міст на п'яти опорах, існував з 1876 по 1937 роки. Другий міст — ланцюговий на двох пілонах 30 м заввишки на двох річкових опорах, — був відкритий у 1937 році і вважався одним із символів міста наряду із Собором Святого Стефана та чортовим колесом Різенрад. Після Другої світової війни він залишився єдиним цілим мостом через Дунай у всій Австрії вниз по течії річки від Лінца та перетворився на одну із найзавантаженіших дорожних ділянок країни.

Вранці 1 серпня 1976 року міст по всій ширині Дунаю обвалився у воду; у результаті цього інциденту, який неможливо було передбачити на той момент, загинула одна особа. Значення та емоційне навантаження, яке мав міст через своє багате минуле у містян, внаслідок обвалу лише зросли.Payer 2002, S. 111

Історія Передісторія

За кілька років після великої повені 1830 року було прийняте рішення врегулювати русло Дунаю і водночас спорудити низку мостів через утворене внаслідок цього русло річки. Також було заплановано спорудити один ланцюговий міст на приблизному місці розташування сучасного мосту Райхсбрюке, вартість побудови якого було оцінено у суму від двох до трьох мільйонів гульденів.Schneider 1987, S. 9 Втім, ці плани, як і інші наміри спорудження стабільних мостів через неврегульований Дунай, до віденської регуляції русла річки так і не були здійснені, а проєкти не пішли далі планувальної фази. Абсолютно усі мости через Дунай як і для дорожнього руху, так і для відкритої у 1838 році Північної залізниці, на той час мали скоріше тимчасовий характер: це були дерев'яні мости на палях, які регулярно зносили повені або льодові затори, через що їх врешті-решт доводилося споруджувати заново.Jaksch 1976, S. 2

12 вересня 1868 року імператорським указом було призначене врегулювання Дунаю. У той самий час мали бути споруджені "стабільні мости", один з яких повинен був являти собою пряме продовження вулиці Єґерцайле (нині: Пратерштрасе) та вулиці Швіммшульштрасе (нині: Лассаллештрасе). Із вибором цього місця мала утворитися центральна містобудівна ось, що тягнулась від Глорієтти Шенбрунна через собор Святого Стефана і Пратерштерн до самого Дунаю. На іншому боці Дунаю мав бути прокладений міст до віденської, кагранської та леопольдауської імперської дороги (, з 1910 року Ваґрамер-штрасе ()), яка стала важливим шляхом сполучення із північно-східними районами монархії.Payer 2002, S. 111 f. У зв'язку з цим міст мав отримати назву Райхсштрасенбрюке ().

Перший міст Райхсбрюке (1876—1937) Замовлений кайзером Францем Йосифом І міст, що сполучав головну частину 2-го району (Леопольдштадт) з районом Кайзермюлен, який після регуляції Дунаю опинився на його лівому березі, з теперішнім старим Дунаєм та самостійною до 1890 / 1892 року громадою Каґран, діяв з серпня 1876 року до жовтня 1937 року. Його декілька разів перейменовували: під час спорудження він мав тимчасову назву Райхсштрасенбрюке (), а після відкриття отримав назву Міст кронпринца Рудольфа (). У повсякденному вжитку, втім, скоро з'явилася назва Райхсбрюке (). Після падіння монархії 6 листопада 1919 року міст офіційно отримав цю назву.Schneider, S. 27

Маючи загальну довжину близько 1020 м, міст на той був час був найдовшим мостом через Дунай. Він мав ширину 11,40 м, 7,6 м з якої займала проїжджа частина, а 3,8 м — два тротуари. Згідно із початковим плануванням, загальна ширина мосту мала складати 15,2 м, але невдовзі перед спорудженням мосту парламент постановив зменшити його ширину через фінансові причини.Schneider S. 13

Міст складався із трьох частин. Через т.зв. дамбу Губертусдамм, що захищала від повені рівнину Мархфельд, і утворену в ході регуляції русла Дунаю зону затоплення на північному, лівому березі річки було перекинуто кам'яний міст 432 м завдовжки, що складався із 16 арок з внутрішніми габаритами ширини від 23 до 39 м. Через вулицю Гандельскай на південному, правому березі було перекинуто т.зв. міст Кайбрюке завдовжки 90,4 м з чотирма арками із внутрішніми габаритами 18,96 м.Schneider 1987, S. 37f. Сам міст, що перекривав основну частину річки, мав довжину 341,2 м і складався із чотирьох окремих залізних решетчатих ферм, що тримались на п'яти опорах завтовшки 3,8 м, три з яких стояли у воді. Відстань між опорами становила 79,9 м.Ramberger/Aigner 2001, S. 166f.

Спорудження

Спорудження мосту почалося у серпні 1872 року. На той час русло Дунаю вже було більшою мірою завершене, але ще не заводнене. Таким чином, Райхсбрюке, так само, як і низка інших мостів через Дунай, був побудований сухим способом.

Будівельні роботи були заплановані департаментом вуличного та водного будівництва ц.к. міністерства внутрішніх справ, тодішній голова якого був знайомий із вищим керівництвом будівництва. Загалом спорудження коштувало 3,7 млн гульденів. Металоконструкція мала загальну вагу 2193 т і була виготовлена фірмою Schneider & Co у Бургундії із бельгійського зварного заліза.

Як єдиний із чотирьох на той час споруджених мостів через Дунай Райхсбрюке ще не був відкритий для транспорту, коли 14 квітня 1875 року було заводнене нове русло Дунаю. Лише 16 місяців потому, 21 серпня 1876 року, на день народження кронпринца Рудольфа ц.к. намісник Нижньої Австрії, барон Зігмунд Конрад фон Айбесфельд, у присутності кайзера відкрив міст і дав йому всупереч початковому задуму назву міст кронпринца Рудольфа. На церемонії відкриття були присутні зокрема делегація з Японії, імперський військовий міністр фельдцейхмейстер граф Артур Максиміліан фон Бюландт-Райдт і бургомістр Відня Каєтан фон Фельдер. Намісник зачитав постанову, у якій кайзер Франц-Йосиф І засвідчував повне імператорське вдоволення роботою керівника будівництва і нагороджував лицарським хрестом Ордена Франца Йосифа кількох інженерів та радників.Schneider 1987, S. 22 Кульмінацією церемонії стало закладення ключового каменю останньої опори похиленого в'їзду, під яким у спеціальній скрині були замуровані численні документи, фотографії мосту, монети і медалі.

Використання мосту

Після самогубства, вчиненого кронпринцем Рудольфом у 1889 році, міст прозвали у народі «Мостом самогубців». У перші роки свого існування він не був особливо популярним переходом через Дунай: промислові і торгові підприємства дуже рідко розміщувалися на іншому березі річки. Окрім цього на той час ще не існувало суттєвих торгових шляхів до Мархфельду, що лежав на півночі: через Старий Дунай, який для цього треба було перетнути, до 1900 року туди вів лише один хиткий дерев’яний міст.Schneider 1987, S. 25

У перші 28 років використання мосту Райхсбрюке прохід по ньому був платним: за транспортний засіб стягувалася плата у 32 крейцери або ж 64 галери, що регулярно критикувала віденська преса. Лише після того, як селища на північ від Старого Дунаю у 1904—1905 рр. були об’єднані у 21-й район, перехід мосту став безкоштовним і популярність його серед населення зросла. З 26 червня 1898 року мостом почав курсувати трамвай; приводом для цього стала 50-та річниця правління імператора Франца-Йосифа. Маршрут пролягав (по мосту Райсхбрюке лише одноколійно) спочатку до стрільбищ по вулиці Арбайтерштрандбадштрасе, але 22 грудня 1898 року був подовжений до площі Каґранерплац.

Закриття мосту Станом на 1910 рік у Відні налічувалося більше 2 млн мешканців. На лівому, північному березі Дунаю з’являлося все більше поселень і малих промислових підприємств, що у свою чергу підвищило значення і навантаженість мосту Райхсбрюке. Ані повна маса, ані ширина проїжджої частини (менше 8 м) не були достатніми для надмірних навантажень. У 1930 році на мості були виявлені пошкодження, які у найближчий час потребували б капітального ремонту мосту. В останні роки існування мосту для його збереження були введені обмеження за вагою.Schneider 1987, S. 27 Міський уряд Відня спочатку планував перебудову старого Райхсбрюке,, але у 1933 році за часів уряду Дольфуса було ухвалене спорудження нової конструкції.Jaksch 1976, S. 4

Під час будівельних робіт, що тривали три роки, старий міст мав лишатися придатним до використання, – таким чином вже існуючий міст через русло річки завдовжки 340 м та вагою 4900 тон у вересні 1934 року був перенесений на 26 м вниз по течії і там сполучений з берегами. Процес пересування тривав лише шість годин, а припинення руху до повторної придатності його до використання зайняло загалом три дні.Ramberger/Aigner 2001, S. 169f. Переміщений міст від того часу ще три роки перебував у використанні і одразу після відкриття його наступника був демонтований.Jaksch 1976, S. 15

Другий міст Райхсбрюке (1937—1976) Другий міст Райхсбрюке мав загальну довжину 1255 м і ширину 26,9 м. Міст над основним руслом річки мав довжину 373 м і максимальну відстань між опорами 241,2 м та вважався третім за розмірами ланцюговим мостом у Європі. Він мав два сталевих пілони заввишки 30 м над проїжджою частиною дороги, що стояли на двох річкових опорах і тримали два сталеві ланцюги із надбудовами. Він містив автомобільну дороги на чотири смуги, дві трамвайні колії та по одній пішохідній доріжці з кожного боку.

Міст був тогочасним символом багатства і Великого Відня. Так, ще наприкінці 1930-х рр. разом із собором Святого Стефана та чортовим колесом Різенрад міст вважався третім символом Відня і виступав як міжнародно відомим символом на усіх рекламних проспектах і запрошеннях до Віденського ярмарку 1938 року.Payer 2002, S. 116

Конкурс Спочатку міністерство торгівлі оголосило про попередній (доконкурентний) конкурс, який хоча і могли виграли архітектори Еміль Гоппе та Отто Шенталь, але результати їх роботи не відповідали уявленням міністерства та міського уряду.Schneider 1987, S. 39 Остаточний конкурс на спорудження нового мосту Райхсбрюке був оголошений навесні 1933 року, а його переможці були нагороджені у листопаді. Як будівельно-мистецьким радником журі з восьми осіб виступав архітектор Клеменс Гольцмайстер. Журі обирало із 64 представлених пропозицій, в одній із яких йшлося навіть про підведення тунелю під Дунай. Переміг проєкт ланцюгового мосту, розроблений архітекторами Зігфрідом Тайсом і Гансом Якшем. Цей проєкт передбачав лише дві опори, що стоять у воді. Три чверті повної ширини річки мали бути вільно перетягнуті. Міст приєднувався безпосередньо до мосту для затоплень першого мосту Райхсбрюке над зоною затоплень і дамбою Губертусдамм.

Спорудження Будівельні роботи почалися 26 лютого 1934 року, за два тижні після лютневого повстання. Третину вартості будівництва (24 млн шилінгів) сплатило місто, а дві третини були виділені з федерального бюджету. У будівництві брали участь винятково австрійські фірми.Payer 2002, S. 114 Обидві опори були споруджені у річці кесонним методом, а пролітні балки були сполучені на тимчасовому опорному каркасі з листової сталі за допомогою заклепок.

Старий міст на час будівельних робіт лишався у використанні, адже мав надзвичайно велике значення для транспортного сполучення Відня. Через це опори старого мосту були продовжені, а верхня частина конструкції старого мосту пересунута на 26 м у напрямку течії Дунаю.Bernd Nebel, Der Einsturz der Reichsbrücke