Розі Брайдотті ( 28 вересня 1954, Латізана) — сучасна вчена, філософ і теоретик фемінізму. Справляє значний вплив на сучасну феміністську філософію.

Життєпис Народилася в м. Латізана в Італії, виросла в Австралії, є громадянкою обох країн. В 1977 році отримала диплом Австралійського Національного Університету в Канберрі, Тільярдську нагороду університету та медаль з філософії. Пізніше переїхала до Сорбонну для написання докторської роботи, де також отримала диплом з філософії у 1981 році. З 1988 року викладала в Утрехтському університеті в Нідерландах, тоді ж призначена професоркою-засновницею в жіночих дослідженнях. У 1995 році стала директором-засновницею Нідерландської дослідницької школи жіночих досліджень, цю посаду обіймала до 2005 року.http://rosibraidotti.com/about/ Персональна сторінка Розі Брайдотті

Брайдотті поклала початок європейським жіночим дослідженням: вона заснувала міжвузівський мережевий центр «SOCRATES», «NOISE» та «Тематичну мережу для жіночих досліджень ATHENA», якою керувала до 2005 року. В 2005 році була гостьовою професоркою від грантового фонду Leverhulme Trust у Біркбекському коледжі; професоркою Жана Моне в Європейському університетському інституті у Флоренції в 2002—2003 роках і співробітницею школи соціальних наук в Інституті перспективних досліджень в Прінстоні в 1994 році. Вона є членом-засновницею Європейського консорціуму гуманітарних інститутів і центрів (ECHIC ), 2008; У 2010 році була обрана членом Правління Консорціуму Гуманітарних Центрів та Інститутів (CHCI ), а в 2014 році — членом Наукової ради Національної ради з питань науки у Франції. Брайдотті була засновницею та директором Центру гуманітарних наук в Утрехтському університеті (2007—2016), і в даний час є заслуженою професоркою Утрехтського університету.

Брайдотті є або була у консультативних радах багатьох академічних феміністських журналів, включаючи «differences», «Signs», «Women's Studies International Forum», а також «Feminist Formations».«Project MUSE — Feminist Formations». muse.jhu.edu. Доступ отримано 13-04-2019«differences: A Journal of Feminist Cultural Studies» Duke University Press.http://signsjournal.org/about-signs/masthead/ Signs: Journal of Women in Culture and Society. 2012-08-22. Доступ отримано 13-04-2019.

Особисте життя Розі Брайдотті є відкритою лесбійкою.‘A war between feminism and the LBGTQ+ movements plays into the hands of the Right’

Чотири публікації про суб'єктивність Публікації Брайдотті послідовно розміщувалися в континентальній філософії, на перетині з соціальною та політичною теорією, культурною політикою, гендером, феміністською теорією та етнічними дослідженнями. Суть її міждисциплінарної роботи складається з чотирьох взаємопов'язаних монографій про конституцію сучасної суб'єктивності, з особливим акцентом на концепції відмінності в історії європейської філософії та політичної теорії. Філософський проєкт Брайдотті досліджує, як позитивно сприймати різницю, що означає вийти за межі діалектики, яка однаково протистоїть їй і тим самим пов'язує її з відмовою від поняття однаковості.

Про це свідчить філософська програма, закладена у першій книзі Брайдотті «Патерни дисонансу: есе про жінок у сучасній французькій філософії» (1991), яка розвивається у подальшій трилогії. У наступній книзі «Номадичні суб'єкти: втілення та відмінність у сучасній феміністській теорії» (1994) питання формулюється більш конкретно: чи можна розуміти гендерні, етнічні, культурні чи європейські відмінності поза гамівною сорочкою ієрархії та бінарної опозиції?

Таким чином, наступний том «Метаморфози: назустріч матеріалістичній теорії становлення» (2002) аналізує не лише гендерні відмінності, а й більш категоричні двоякі розходження між власне собою та іншими, європейським та іноземним, людським та нелюдським (тварина / екологія / технологія інші). Висновок полягає у тому, що систематична амбівалентність формує сучасні культурні уявлення глобалізованого, технологічно опосередкованого, етнічно змішаного, гендерно-усвідомленого світу, в якому ми зараз живемо. Отже, виникає питання про те, що потрібно для створення адекватних культурних і політичних уявлень про швидко мінливий світ і наближення до спінозіанських уявлень про адекватне розуміння. Етичний аспект роботи Брайдотті про різницю висувається на перший план в останньому томі трилогії «Транспозиції: про номадичну етику» (2006). Тут вона досліджує різні етичні підходи, які можуть бути реалізовані шляхом прийняття різниці та різноманітності як основної точки відліку, і робить висновок про те, що багато чого можна отримати, призупинивши переконання, що політична залученість, моральне співчуття та соціальна згуртованість можуть бути вироблені лише на основі поняття визнання однаковості.

Брайдотті висуває альтернативну точку зору на суб'єктивність, етику і емансипацію, а також розрізняє постмодерністський ризик культурного релятивізму, одночасно виступаючи проти принципів ліберального індивідуалізму. Упродовж своєї роботи Брайдотті стверджує і демонструє важливість поєднання теоретичних проблем з серйозним зобов'язанням створити соціально та політично значущу освіченість, що повинно сприяти змінам у світі. Робота Брайдотті також включала декілька відредагованих томів. Її праці були перекладені девятнадцятьма мовами, а всі основні книги видаються принаймні трьома, не враховуючи англійську.

«Постлюдина» Брайдотті в праці «Постлюдина»The Posthuman, Polity Press, 2013 говорить про перспективний спектр гендерного аналізу: постколоніальні дослідження, мирне співіснування людей, захист навколишнього середовища. Концептуальна фігура «номадичного суб'єкта» Брайдотті є тим ескізом суб'єктивності в добу постінформаційного суспільства, коли світ сприймається без обмежень конкретним місцем замешкання. Володіння різноманітністю стилів і дисциплінарних підходів постає важливим у галузі сучасних гендерних досліджень. Саме в цій галузі «номадичне мислення» дає змогу відмовитися від надмірних узагальнень, ілюзії повної подібності всіх жінок. Натомість необхідно визнати й дослідити специфіку та складність соціокультурних, політичних, матеріальних і семіотичних умов, у яких живуть і діють жінки.Філософія постструктуралізму Ж. Дельоза: перспективи теоретизування про ґендер / Н. П. Гапон // Актуальні проблеми філософії та соціології. — 2017. — Вип. 16. — С. 19-21. — Режим доступу: http://www.apfs.in.ua/v16_2017/8.pdf

«Постлюдина» пропонує як введення, так і великий внесок у сучасні дебати про постлюдину. Як розмивається традиційна відмінність між людиною та іншими, викриваючи не натуралістичну структуру людини, «Постлюдина» починається з дослідження, якою мірою пост-гуманістичний рух змінює традиційну гуманістичну єдність суб'єкта. Замість того, щоб сприймати цю ситуацію як втрату пізнавального і морального самовладання, Брайдотті стверджує, що постлюдина допомагає нам зрозуміти нашу гнучку і множинну ідентичність.

Брайдотті потім аналізує ескалацію ефектів пост-антропоцентричної думки, яка охоплює не тільки інші види, але й стійкість нашої планети в цілому. Оскільки сучасні ринкові економіки отримують вигоду від контролю та комерціалізації всього існуючого, вони призводять до гібридизації, стираючи категоричні відмінності між людиною та іншими видами, насінням, рослинами, тваринами і бактеріями. Ці дислокації, спричинені глобалізованими культурами та економікою, дозволяють критикувати антропоцентризм, але наскільки вони достовірні як показники сталого майбутнього?

«Постлюдина» завершується, розглядаючи наслідки цих зрушень для інституційної практики гуманітарних наук. Брайдотті виділяє нові форми космополітичного неогуманізму, які виходять зі спектра постколоніальних і расових досліджень, а також гендерного аналізу і екологізму. Виклик постлюдського стану полягає у використанні можливостей для нових соціальних зв'язків та побудови спільноти, дотримуючись при цьому стійкості та розширення можливостей.

У цьому сенсі інтердисциплінарне дослідження, здійснене Р. Брайдотті, можна вважати новим прочитанням праць Ж. Делеза, що скероване на гендерну проблематику. Головні завдання теоретичного проєкту Брайдотті — критика феміністських теорій модерну і відновлення почуття інтерсуб'єктивності, яке дає змогу різним дослідникам(-цям) через визнання гендерних, етнічних, соціокультурних і політичних відмінностей дослідити новий соціокультурний тип суб'єктивності. Зрушення цього проєкту залежить від здатності дослідни/ці опанувати різноманітні дискурси, орієнтуватися в них.Філософія постструктуралізму Ж. Дельоза: перспективи теоретизування про ґендер / Н. П. Гапон // Актуальні проблеми філософії та соціології. — 2017. — Вип. 16. — С. 19-21. — Режим доступу: http://www.apfs.in.ua/v16_2017/8.pdf

Останні видання У 2011 році Брайдотті опублікувала дві нові книги: оновлене і перероблене видання «Номадичних суб'єктів» і зібрання «Нариси номадичної теорії. Портативна Розі Брайдотті». Зібрання є основним вступом до номадичної теорії Брайдотті та її інноваційних формулювань, що пов'язані з Жилем Делез, Мішелем Фуко, Люс Ірігаре, і численних політичних та культурних питань. Есе починаються з таких понять, як сексуальна відмінність і втілена суб'єктивність, і продовжуються дослідженнями в технознавстві, фемінізмі, постсекулярному громадянстві і політиці затвердження.

Під впливом таких філософів, як Жиль Делез і особливо французької феміністської мислительки Люс Ірігаре, Брайдотті принесла постмодерністський фемінізм у інформаційну еру з її міркуваннями про кіберпростір, протезування і матеріальність різниці. Брайдотті також розглядає, як ідеї гендерних відмінностей можуть впливати на наші відчуття розділення людини/тварини і людини/машини. Брайдотті поклала початок європейським поглядам на феміністську філософію та практику, а також повпливала як на третю хвилю, так і на постсекулярні фемінізми.

Відзнаки

3 березня 2005 року Брайдотті була удостоєна Королівського лицарства від Королеви Нідерландів Беатрікс; У серпні 2006 року отримала медаль Лодзького університету в Польщі, В травні 2007 року отримала почесний ступінь з філософії в Гельсінському університеті. У 2009 році обрана почесним членом Австралійської академії гуманітарних наук. З 2009 року є членом правління Консорціуму гуманітарного центру та інститутів (CHCI ). У 2013 році отримала почесний ступінь з філософії в Університеті Лінчепінгу в Швеції.

Міжнародна діяльність (2011 — нині)

2017: Виступала на лекції Таннера про людські цінності в гуманітарному центрі Уітні в Єльському університеті (1-3 березня 2017).Jusova, I. «European Immigration and Continental Feminism: Theories of Rosi Braidotti.» Feminist Theory12:1 (Spring 2011) 2015 — по теперішній час: призначена членом основної групи керівного комітету Першої Всесвітньої гуманітарної конференції, організованої CIPSH (Міжнародна рада з філософії та гуманістики), ЮНЕСКО та Льєзького університету (Бельгія), 6–12 серпня , 2017. Президенти Конференції: професор Чао Гейдін (Пекін) та професор Роберт Халью (Льєзький університет). 2014: Обрана членом Наукової ради Національної ради з питань науки у Франції. 2012: Грант Фонду Меллона для міжнародного спільного проєкту: «Релігія та політична приналежність» з Університетом Портленду, штат Орегон; Університет Аризони, Тель-Авіву, Китайський університет Гонконгу та Університет Дюка в США. 2011 — нині: Член-засновниця Європейського консорціуму гуманітарних інститутів та центрів (ECHIC ).

Бібліографія

Книги

1991, Patterns of Dissonance: an Essay on Women in Contemporary French Philosophy,: Cambridge: Polity Press ; USA: Routledge , pp. 316. Second edition: 1996. 1994, Co-authored with Ewa Charkiewicz, Sabine Hausler and Saskia Wieringa: Women, the Environment and Sustainable Development. Towards a Theoretical Synthesis, London: Zed Books , pp. 220. 1994, Nomadic Subjects. Embodiment and Sexual difference in Contemporary Feminist Theory. Cambridge: Columbia University Press , pp. 326.