Волліс і Футуна (іноді — Уолліс та Футуна; Територія островів Волліс і Футуна, ) — острови в південній частині Тихого океану, на відстані близько 2/3 шляху між Гаваями і Новою Зеландією.

На півночі межують з територіальними водами Тувалу, на сході з територіальними водами Самоа, на південному сході — з Тонга, на заході та півдні — з Фіджі. Виняткова економічна зона території — близько 266 000 км². У склад території входить три великих острови (Увеа, Футуна, Алофі) і 22 дрібних. Заселені лише Увеа і Футуна. Загальна площа суходолу — 142 км². Чисельність населення — 13 445 осіб (2008 рік), (разом з тимчасовим населенням — 14 231 осіб (2008)). Столиця території — Мата-Уту. Голландці Якоб Лемер та Віллем Схаутен відкрили деякі острови території (Футуна та Алофі) 1616 року. З 1961 року територія мала статус заморської території Франції, а 2003 року він був змінений на Заморське співтовариство Франції. Волліс і Футуна є членом Секретаріату тихоокеанського співтовариства (з 1947 року), Тихоокеанської регіональної програми захисту довкілля і спостерігачем в Форумі тихоокеанських островів (з 2006 року).

Назва Острови Волліс отримали свою назву на честь англійського мореплавця Самюеля Волліса, який відвідав їх (першим з європейців) під час свого навколосвітнього плавання 1766 — 1768 років. Полінезійська назва цих островів — Увеа — в перекладі з волліської (або східноувеаської) мови означає «далекий острів». Ймовірно, острови отримали таку назву від колонізаторів з Тонги, для яких острів розташовувався достатньо далеко.

Острови Футуна отримали свою назву на честь дерева футу, що росте на узбережжі островів. Іншу поширену назву цих островів — Горн — їм дали голландці Якоб Лемер та Віллем Схаутен на честь свого рідного міста.

Фізико-географічна характеристика

Географічне положення та рельєф Острови Волліс і Футуна розташовані в південно-західній частині Тихого океану і складаються з двох острівних груп, що знаходяться на відстані 230 км одна від одної (Волліс — ); Горн (Футуна) — ). Найближчі архіпелаги — Тонга на південному сході (в 400 км від Увеа), Самоа на сході (в 370 км від Увеа) та Фіджі на південному заході (в 280 км від Футуна). Загальна площа островів — 274 км² (в інших джерелах площу островів вказують в інтервалі 210—274 км²).

Група Волліс складається з порівняно великого острова Увеа (площа 77,9 км²) та дрібних островів. Загальна площа групи (включаючи лагуну) — 159 км². Увеа — низький вулканічний острів. Найвища точка — гора Лулу-Факахега () висотою 151 м. Пагорби в центрі та на півдні острова Увеа (Лока, Афафа, Лулу Луо, Холо, хологом, аталиком та інші) утворені конусами кратерів згаслих вулканів. Північна частина острова являє собою рівнину, колись залиту потоками лави. Крайні точки: північна — узбережжя біля села Ваілала, східна — мис Тепако, південна — мис Фого'оне, західна — мис Ваха'і'уту. Острови Волліс оточені бар'єрним рифом. Риф прорізаний чотирма проходами, через головний з яких, Хонікулу (), на півдні, веде фарватер в порт Мата-Уту, адміністративний центр території. Найбільша ширина лагуни — 5 км. Протягом доби спостерігають два повних припливи та віпдливи. Лагуна всіяна 22 невеликими островами (Нукуфоту, Нукулаелае, Нукуфуфуланоа, Нукулоа, Улуїуту, Нукутеатеа, Нукутапу (північний), Луаніва, Текавікі, Нукухіоне, Нукуатеа, Фаіоа, Фену-Фу, Фугалеі, Нукухіфала, Нукутапу (південний), Нукумоту, Нуку'таакі'моа, Нукуаофа, Нукуфетау, Нукутаакемуку, Хаофа), частина з яких коралового, а інша — вулканічного походження.

Група Горн (Футуна) складається з островів Футуна та Алофі, віддалених один від одного на 1,7 км. Площа Футуна — 83 км², Алофі — 32 км ². це високі вулканічні острови. Найвищі точки — гора Пуке () 524 м на Футуна і гора Колофау () 417 м на Алофі. Острови є результатом недавнього підняття і мають сильно пересічений рельєф. За винятком декількох маленьких прибережних рівнин, береги цих островів круті. Рельєф острова Футуна представлений низкою невисоких плато, поступово піднімаються до гори Пуке, розділені невеликими рівнинами. Крайні точки острова Футуна: північна — мис фату; східна — мис Веле; південна — берег біля аеродрому Веле; західна — берег біля села Толоці. На Алофі гора Колофау оточена плато висотою 150—200 м. Крайні точки острова Алофі: північна — берег Уауа Ваві; східна — мис Саума; південна — мис афагія; західна — мис Мафа'а. Острови Горн геологічно молоді, тому рифи розташовуються недалеко від берегів (близько 50 м) і лагуну не утворюють. Тільки у північній частині острова Алофі є невелика лагуна.

Геологія

Острови знаходяться недалеко від фіджійської зони розлому (однією з найбільш активних в тектонічному плані, що розташоване між Австралійської та Тихоокеанської тектонічними плитами), і через існування розлому, що проходить через Футуна та Алофі (деякі дослідники виділяють тут тектонічну мікропліту Футуна), на цих островах регулярно відбуваються землетруси. Найсильніший з зареєстрованих землетрусів мав інтенсивність у 6,5 балів за шкалою Ріхтера й стався 13 березня 1993 року (5 людей загинули і 20 отримали поранення). Останній (на 15 листопада 2009 року) землетрус стався 29 вересня 2009 року. На островах Волліс були зареєстровані поштовхи силою 5,2 бали (на Футуна поштовхи не відчувалися). Жертв і руйнувань не було.

Високі острови групи Волліс складені з олівінових базальтових лав і піроклазов, за винятком одного згаслого кратера на Увеа і пов'язаних з ним лавових потоків, складених олігоклазовими андезитами. Низькі острови утворені вапняним піском або є зруйнованими залишками конусів туфу і куполів лави. Лави островів Волліс належать до групи лужних лав Центрально-Тихоокеанських вулканів.

Острів Увеа був утворений об'єднанням потоків лави з 19 вулканічних кратерів. За винятком двох молодих лавових потоків, лише покритих ґрунтом, велика частина острова складена з потоків лави середини плейстоцену. Лави проміжного віку не виявлено.

Утворення островів Горн почалося в пліоцені (утворення трьох стародавніх вулканів). Вулканічна діяльність їх припинилася в плейстоцені. Після припинення вулканізму острови зазнали значного підняття (до 500 м).

Гідрологія і ґрунти

Гідрографічна мережа на острові Увеа розвинена слабо. На острові є 7 великих за місцевими мірками озер (Лано, Лалолало, Ланумаха, Ланутаваке, Ланутолі, Кікіла, Алофіваі). Всі вони, крім Ланутолі, прісні й заповнюють кратери згаслих вулканів (крім Кікілія). Найбільше озеро — Кікіла (17,9 га). Крім того, уздовж північного та східного узбережжя розташовано близько 20 солоних боліт. Багато коротких струмків та джерел. Острів покритий червонуватими латеритними ґрунтами, багатими на оксид заліза та глинозем, але бідними на азот та фосфор, а тому малородючими. Такі ж ґрунти характерні й для інших вулканічних островів групи Волліс. Ґрунт інших островів групи являє собою карбонатний пісок.

На Футуна близько 50 коротких річок, найбільші з яких — Ваініфао, Гутуваі, Ваї Ласі та Леава. Узбережжя заболочене. На Алофі постійних водотоків немає. Ґрунти аналогічні вулканічним ґрунтам островів Волліс.

Клімат Клімат островів тропічний пасатний, вологий, постійно теплий, без яскраво вираженого сухого сезону. середньомісячні температури протягом усього року коливаються в межах 25 — 26 °C. Найбільш спекотний місяць — лютий (середня температура +30 °C), найбільш холодний — липень (середня температура +24 °C). Екстремальні температури, зареєстровані за весь час спостереження: мінімальна — 18,4 °C, максимальна — 33,4 °C. Річна кількість опадів: 2500 — 3000 мм на островах Волліс (80 % вологості) та майже 4000 мм — на Футуна. Найбільша кількість опадів випадає в період з листопада по квітень. У цей період дмуть слабкі вітри, однак подеколи вони досягають сили ураганів. З 1970 року на острови обрушилися 12 ураганів, найсильніший з яких («Раджа», грудень 1986) супроводжувався шквалами, що досягали 137 км/год. Найбільш сухий місяць — серпень (менше 134 мм опадів).

Флора і фауна У минулому острови Увеа, Футуна і Алофі були повністю покриті природними лісами — глухими вологими внутрішніми лісами та рідкісними прибережними. Однак вони були вирубані для потреб сільського господарства (переважно для незрошуваного підсічно-вогневого землеробства). На 2009 рік первинний ліс займав 13 % площі острова Увеа, 23 % на острові Футуна та 66 % на острові Алофі. Вологі ліси складаються з невисоких дерев. Верхній ярус рідко перевищує 20 м при діаметрі стовбурів менше 80 см. Види розподілені не рівномірно, а в залежності від типу ґрунту — вапняковий чи ні. Всього у вологих лісах островів зустрічається 50 видів рослин, серед яких 3 ендеміка (Aglaia psilopetala, Medinilla racemosa, Meryta sp.). У прибережних лісах трапляються мангрові зарості (на маленьких островах групи Волліс); на пісках ростуть псамофіли, акації, кокосові пальми та інші.

Вторинні ліси утворилися на місці первинних внаслідок діяльності людини і зараз займають 44 % загальної площі островів. У них найбільш поширені Acalypha grandis, Decaspermum fructicosum, Hibiscus tiliaceus, Homolanthus nutans, Macaranga harveyana, Melastoma denticulatum, Morinda citrifolia, Scaevola taccada. Специфічною є рослинність типу «тоафа» — папоротникові зарості на ферралітних ґрунтах (представлені переважно Dicranopteris linearis). З 1974 року почалося штучне залісення карибської сосною, яке тривало й надалі. 30 га лісу навколо озера Лалолало утворюють природоохоронну територію «Вао-тапу» (в перекладі з волліської — «Священний ліс»). Тут особлива увага приділяється протипожежним заходам і діють обмеження на полювання.

Наземна фауна бідна. Крім домашніх тварин (кішки, собаки, свині, кури), на островах виявлено 37 видів птахів (в тому числі пастушки, голуби, крячки, баклани, фрегати), 27 з яких є постійними мешканцями островів. Територія є ареалом місцевого різновиду летючої лисиці (крилана) — відомої як peka. З плазунів поширена смугаста фіджійська ігуана (Brachylophus fasciatus) і три види ящірок родини сцинкових роду емойі: полинезийская емойя (Emoia adspersa), зелено-блакитна емойя (Emoia cyanura) і Emoia tongana. Ендеміками Футуна є білий рибалочка, полинезийский лічінкоїд-свистун, а рідкісний папуга синьошапочний лорі-відлюдник зустрічається на Алофі. На території островів також трапляються кілька зграй здичавілих собак. Сади іноді спустошують равлики. Багато комах, особливо комарів (які потенційно можуть бути переносниками гарячки денге).

Морська фауна більш багата. У лагуні острів Волліс водяться всього 2 отруйні риби: скат-хвостокол та риба-камінь. Акули трапляються вкрай рідко.

Адміністративно-територіальний поділ Волліс і Футуна поділяються на 3 територіальні округи, що в кордонах збігаються з історичними королівствами, найбільший з яких — Увеа в свою чергу ділиться на три райони. № Територіальний округ/район Назвафранцузькою мовою Площа,км ² Населення,чол. (2008) Густина,чол./км ² Адміністративний центр,чол. (2008) Число сіл1АлоAlo85265531,24Мала'е (224)92СігавеSigave30158352,77Леава (376)63Увеа: Хахаке Хіхіфо МуаUveaHahakeHihifoMua159574854920737482197326257,9165,7545,7760,41Мата-Уту (1126) Мата-Уту (1126) Ваітупу (503) Мала'ефо'оу (224) 216510 Всього 27413 44549,07 36

Велика частина кордону між Ало і Сігавом на острові Футуна проходить річкою Ваініфао. Назви районів територіального округу Увеа запозичені у тонганці, і в перекладі означають: Хахаке — схід; Хіхіфо — захід; Муа — передня частина острова (оскільки єдиний морський прохід до острова розташований на півдні, то першим при плаванні до острова моряки бачитимуть район Муа).

Історія

Згідно з етнографічним дослідженням 1988 року (знахідка кераміки культури лапіта на півдні острова Увеа) прийнято вважати, що острови були заселені між 1000 та 1500 роками до н. е. (ймовірно близько 1300 років). Протягом всієї першої половини другого тисячоліття на Увеа панували тонганці, тоді як мешканці острова Футуна пручалися їх завоювання.